archervarius: (козак)
[personal profile] archervarius
До "Писем из деревни" російського поміщика, а в минулому хіміка Олександра Енгельгарта доля була доброю - епістолярні есе 70-х років ХІХ століття пережили всі російські режими. "Листи" видавали, читали соціологи та історики.  Секрет добірки, що вперше побачила світ в "Отечественных записках" - у вмінні побачити та правдиво розповісти про побут російського села першого десятиліття по реформі. Друга половина есе присвячена більше роздумам, ніж документальній фіксації, і тому менш пізнавальна, хоч і має інтерес як історія суспільної думки. Десь на 7 листі з 12 автор запив, і ця частина записів нудна, як харамаркання, втім, потім пану Енгельгардту вдалося повернутися до людської подоби.

Вийшовши у відставку, професор-хімік Енгельгарт вирушив до власного маєтку на Смоленщині у верхній течії Дніпра. Там він більше 10 років прожив як поміщик-землероб, і досяг в аграрній справі чималих успіхів.  Здавалось би, після ревіння волів Миколи Джері що можна дізнатися нового про тогочасне село? Але автор, постійно перебуваючи між селян та низового начальства, періодично спілкуючись з місцевим дворянством, спробував не лише описати село, а й пояснити причини його жалюгідного стану та намітити шляхи розвитку. З книги, зокрема, можна дізнатися, як відбувалося закабалення селян, на чому заробляли куркулі, і в чому був ціновий конфлікт між мешканцями села та міста.

Водночас треба зважати на позицію (хто сказав "класову свідомість"?) автора. В пореформений час водорозділ суспільства (на замітку Вл.Івченку) проходив між освіченими та неосвіченими людьми, і Енгельгард, будучи заможним і освіченим, гуманістично настроєним, ставиться до селян як до тубільців. Він їх щиро любить "мужиків", пишається міцністю народного духу під час російсько-турецької війни, намагається підтримувати селян, докладає зусиль, щоб удосконалити побут - але ніколи не визнає їх рівними, одноранговими істотами. Він жодного разу не принижує селян словом, буває на їх святах, постійно спілкується та обмінюється думками - але це завжди спілкування "біологічно" нерівних. Селяни теж зневажають сусідніх ледачих панів, за можливості всіляко їх обкрадають та дурять, але "барин" - це барин, і далеко куцому до зайця.


З економічної точки зору тогочасний селянин був дрібним аграрним підприємцем. Він сіяв жито та промислові культури, обробляв їх сам чи наймаючи батраків, а восени продавав зерно, коноплі, льон - і на ці гроші купував знаряддя праці, одяг, зерно, а заможні селяни - орендували чи купували землю. Також селянин продавав або обмінював свою працю на зерно, переважно авансом, на можливість випасу тощо. Також були сторонні заробітки - земляні роботи, лісопилка, перевіз тощо.


Ті селяни, в яких справи йшли добре, поступово розширювали свої орні землі та випаси. Поміщики потроху зникали з карти - проживаючи отримані після реформи гроші, вони віддавали в оренду та продавали свої землі, часто за копійки. Популярною була схема поступового використання ресурсів - спочатку вирубувалися ліси, потім поруби віддавалися під випас або під оранку.

Цікаво співставити вартість землі  та урожаю. Погана земля, яка потребувала багато зусиль для культивації ("переліг, убога нива", заросла молодим березняком або з пеньками) на початку 70-х років коштував біля 10-15 рублів за десятину. Якщо перший рік засадити її конюшиною з травами, можна отримати 20 рублів прибутку (окупається зразу). Наступного року вона вже прибрана, і під льоном дає до 100 рублів прибутку. Комбінуючи культури, дбаючи про своєчасність польових робіт, в урожайний рік можна було добре збагатитися, але на перешкоді селянському добробуту стояло чимало ворогів.


Перший - замкнутий круг бідності, саме так відбувалося закабалення. Якщо селянину не вистачало хліба до нового врожаю (а біднякам не вистачало майже всім - десь після Святок), то він змушений продавати свою працю за зерно авансом. Взимку на селі практично нема роботи, тому бідняк умовлявся у пана чи багача за отримане зразу ж зерно відпрацювати влітку чи навесні. Зрозуміло, що за таких умов роботодавець всіляко експлуатував бідноту. Дороги погані, держави на селі майже немає - у селянина немає можливості взяти позику деінде, він  змушений іти до пана чи багача, а той може легко відмовити у випадку непокори, і таким чином приректи односільчина на голодну смерть. Тому селянин набирав на весну-літо велику кількість робіт, які не відповідали отриманій оплаті.


Далі гірше: аграрні роботи не просто сезонні, значна частина має виконуватися у певний проміжок часу з точністю до тижня (сіяння, жнива тощо). Пізно посієш - погано зійде, пізно пожнеш - жито ляже, погниє. Але селянин уже набрав панської роботи, у нього немає часу та сили працювати на себе - тому власне господарство занехаюється, в результаті - поганий врожай, і знову нестача хліба взимку. Коло замкнене. Детальніше про специфіку аграрних робіт - у другій частині.


Другий - психологічна зашореність селян, невміння та небажання виходити за віковий уклад аграрних робіт. Селяни відмовлялися сіяти більш урожайні культури, експериментувати зі сівозміною, використовувати штучні добрива. Крім природньої інертності, на це є мінімум дві причини. По-перше, селянин міг обійтися без будь-чого, крім хліба. В умовах слабкої торгівлі, поганих доріг, однорідності села селяни робили ставку на жито як основну культуру, яка точно забезпечить життя. Селянин залюбки сіяв льон, якщо необхідний мінімум хліба був посіяний. Але льон замість хліба - ніколи. По-друге, тогочасні агрономи, за словами Енгельгарта, просто перекладали західні рекомендації, не вникаючи в місцеві особливості, ігноруючи клімат, тип земель тощо. Автор листів наводить курйоз: один аграрний теоретик дивувався, чому тупі селяни на Смоленщині сіють неурожайне жито, якщо в Україні всі сіють пшеницю - і мають добрі врожаї. Селяни боялися "панських затій", хоча з часом, зі зростанням грамотності, переймали успішний досвід (наприклад, удобрення фосфатами уже наприкінці 70-х років ХІХ століття).

Третій - ринок. Гарний урожай означає дешевий хліб, ціна на жито знижувала решту продуктів харчування, але податки та промислові товари залишалися в тій же ціні. Селянин не міг отримати добрий прибуток, і кляв особливо урожайні роки незгірш урожайних - бо ціна на працю теж падала, а праця продавалася "фьючерсом".
Четвертий - бажання самостійно вести господарство. Активно відділяючись, відгороджуючи двори, у селян різко зростали витрати на супутні роботи. Енгельгарт порівнює: у нього в маєтку одна жінка готує їжу для 20 робітників, і ще залишається час. Один скотник доглядає біля 50 голів худоби. В особистому господарстві жінка витрачає практично стільки ж часу на їжу для 4-5 чоловік, а пастух - на 2-3 голови худоби, результат праці - в 8-10 разів менший. І якщо з випасом селяни стихійно кооперувалися, то жіноча праця була необхідною та незамінною. Енгельгард мріє про артілі, фактично - колгоспи у їх початковому, довоєнному розумінні (невеликий розмір, спільність робіт), практично доходить до теорії трудоднів. Але вважає, що організовувати та очолювати такі артілі має інтелігенція. Логічно - заможному селянину артіль не потрібна, а незаможний дуже часто неосвічений та ледачий.

Деталь: бідність - це коли хліба починає бракувати уже з Покрови (1 жовтня по старому стилю). З 12 місяців року бідний селянин їв хліба вдосталь лише 2 місяці. Після Різдва хліба бракувало практично всім, і другі півроку село жило впроголодь. Про побут селян - у другій частині, stay tuned!

Date: 2015-12-01 07:08 am (UTC)
From: [identity profile] maryxmas.livejournal.com
дуже цікаво, дякую!

Date: 2015-12-01 08:59 am (UTC)
From: [identity profile] archervarius.livejournal.com
блядський ЖЖ, побив форматування.

stay tuned, в другій частині про те, як селяни міняли на горілко м'ясо, але не капусту, і про те,с кільки коштувало поїбаться на селі

Date: 2015-12-01 11:59 am (UTC)
From: [identity profile] pani-nebaluy.livejournal.com
Підтримую. Дуже цікаво!
Чекатиму на частину другу.

Date: 2015-12-01 01:06 pm (UTC)
From: [identity profile] 1intclub.livejournal.com

Так, корисно нагадати собі такі речі

Date: 2015-12-01 01:15 pm (UTC)
From: [identity profile] archervarius.livejournal.com
Енгельгардт дуже багато думає, як вийти з кризи, і нічого не придумує.

Селянам потрібен кредит, але фактично його ніхто не зможе дати, бо на заклад у хлібороба немає нічого, крім мінімуму одягу, злиденної хати та засобів виробництва. Якщо за прострочений кредит забрати щось із цього, він стане декласованим елементом, і шанси отримати кредитні кошти для банку майже нульові.

Автор пропонує брати кредит роботою, але де взяти кадри та організацію для такої біржі - ХЗ.

Плюс слабка торгівля, відсутність логістики (наприклад, навесні проїхати з п.А в п.Б нереально через розливи) - і маємо дике село.

Мрії про артілі з інтелігенцією на чолі - суходрочка. В артілі нема стимулу брати поганих робітників, а на селі їх багато. Енгельгардт багато розказує про артілі землекопів, як зразок організації. Але характерно, що вони не беруть слабких

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 02:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios