archervarius: (козак)
[personal profile] archervarius

"Записки кирасира" князя Володимира Трубецького (1892—1937) - приємне чтиво про красивих гвардійців останніх років Російської імперії - і про її руйнування. Мемуари написані легко та душевно, і з них постає юнак з давнього княжого роду, який вибрав військову професію.

Трубецькой пішов до елітного війська - у гвардійський полк "синіх кірасирів", тобто  Лейб-гвардії Кірасирского її Величності полку, і став офіцером у 1912 році.

Історична довідка: гвардія у царській Росії - це офіційна еліта. Серед офіцерів гвардії потомствених дворян було більше 90%, у кавалерії - більше 96% (проти 40 в армії), рівень вимог до гвардійського офіцера був високий у здібностях та надвисокий у поведінці. Солдат до гвардії відбирали як породисту худобу - лише високих, ставних, і за зовнішністю по полках (дебелі - у Преображенський полк, блакитноокі блондини - у Семенівський, бородаті брюнети - в Ізмайлівський).

Що цікавого:

- гвардія. В сучасному світі важко уявити собі подібне армійське середовище. Гвардія - це офіційна еліта тогочасного суспільства. Офіцер гвардії був бездоганно вихованим (у дворянському сенсі - окрім детального знання етикету та виробленої постави, це вбиті в підкірку навики поводження у різних життєвих ситуаціях, витримка, вміння спілкуватися). Він знав кілька мов, зазвичай був добрим спортсменом - переважно стрільба та кінна їзда, був вишколеним. У побуті мав показувати найвищий клас - одягався лише у найкращих військових кравців (наприклад, герой мемуарів замовляє перший мундир у Норденштрема, який обшивав формою царську сім'ю), жив на найдорожчих квартирах, їздив лише на найкращих конях. Одружитися міг лише на дворянці бездоганної поведінки.

Цитата про клас у дрібницях: "звук шпор в той далекий час був дуже красномовний. Так, коли ви чули позаду себе на вулиці гучне войовниче і викличне брязкання, ви не озираючись могли сміливо сказати, що за вами йде або жандарм, або який-небудь штабний пацюк... Якщо до вас линув тонкий, задерикуватий, кокетливий або ж гучний передзвін, — ви знали, що десь поруч приїхав у столицю провінційний хвацький армієць, гусар-червоноштанник. Але якщо до вашого слуху доносилася м'яка і благородно дзинькаюча мелодія, — тонкий, вихований гвардійський офіцер, досвідчений у правилах пристойності і хорошого тону — офіцер, що носить знамениті савельєвські шпори, зроблені з якогось чарівного і, звичайно, дуже дорогого сплаву."

За дотриманням правил пильно стежили офіцери, а суд полку за відхід від традицій гвардії пропонував винному подати рапорт на перехід в армію. Офіцери полка наводили довідки про поведінку кандидатів (наприклад, одному з охотників відмовили у прийом до полку через участь в любительських  виставах - "лицедію" не місце у гвардії), про їх наречених і навіть оглядали коней перед виїздом.


Форма кірасирів часів князя Трубецького. Обов'язковий ставний кінь гнідої масті

Витрати на "гвардійське" життя були шалені. Окрім коней, квартири та амуніції, передбачався постійний "шик" - гвардієць міг купувати їжу лише в найдорожчому магазині, ніколи не торгувався і не брав здачу. Була традиція пригощати солдат свого підрозділу кілька разів на рік. Тому служба у гвардії не була прибутковою, завжди докладали "зі своїх". Князь Трубецькой побоювався, що коштів сім'ї не вистачить на службу у "старій" гвардії - найбільш почесних полках, що квартирували у Петербурзі, тому пішов до Синіх кирасирів у Гатчину, там дешевше житло і загалом простіший побут.

Наприклад, кінь у Трубецького коштував 1000 рублів, це значно більше, ніж річний заробіток кваліфікованого робітника (біля 600 рублів) та трохи менше річного заробітку чиновника середньої руки. Або ж у 3 рази більше, ніж було потрібно на рік студенту для мінімального рівня життя. А коней треба мінімум двоє.

Та не слід перебільшувати духовні потреби офіцерів гвардії - у більшості своїй, за спогадами, їх цікавили коні та жінки, часом - білявійськовий спорт та іноді служба. Коли Чехов характеризував Миколу ІІ як гвардійського офіцера, це і малося на увазі - бездоганне виховання, витримка, і доволі обмежений світогляд.

Починалося це з юності, навіть в елітному Миколаївському училищі "цікавитися науками взагалі вважалося... поганим тоном. Гульнути ж з гарною дівкою, випити у веселій компанії, а при нагоді — дати по пиці цивільному інтелігенту або ж підчепити хворобу, про яку вголос в пристойному товаристві не говорять, — ось це були варті справи".

Традиція дуелей потроху відходила в минуле. Хоч якраз у 1912 році видано знаменитий Дуельний кодекс Дурасова, у полку за весь час служби автор не пригадує жодної дуелі. Двічі були негарні історії, коли один офіцер відбивав дружину в іншого, і це закінчувалося лише рапортом та переводом в армію. У часи Пушкіна це було б абсурдом, до бар'єру кликали і за менші гріхи.

- військо. Для дворянина Трубецького військова служба - це не кар'єра і не "самореалізація", це вибір ролі та способу принести користь державі. Тому загалом він не мучиться роздумами, натомість вибирає полк за красою мундира (а мундири офіцерів були справді хвацькими, особливо у гвардії). Натомість армія вимагала від вояка (і солдата, і офіцера) у першу чергу особистої хоробрості (творчий спадок Суворова, ага). Офіцер міг бути бабієм, тупим солдафоном - але він мав бути хоробрим. Справді, дуже несхожі один на одного однополчани Трубецького загинули в перший рік війни у хоробрих, але самогубчих кавалерійських атаках.

- охотники (рос. вольноопределящиеся). Чи не єдиний відомий в нашій культурі - охотник Марек зі Швейка, альтер-его Гашека, і він "шланг".

Князь Трубецькой іде до полку як охотник, це шлях до офіцерства поза військовою освітою. Зокрема, випусник гімназії міг поступити до полку як охотник, відслужити 1-2 роки на правах солдата, скласти екстерном офіцерські іспити та поступити у полк. Період служби був дуже своєрідним - з одного боку він солдат у всьому, з іншого - це дворянин з відповідною культурою та майбутній офіцер. У гвардії, за спогадами Трубецького, для солдатів він був чужим за всіма рисами, для офіцерів - за статусом.

Більше того - унтери та стройові командири знущалися над охотниками куди більше, ніж над солдатами. Мотивація: солдат - він неосвічений і життя йому не мед, а тут паненя армійського хліба захотіло, ну скуштуй! Проте звертання офіцерів до охотника було традиційно на "ви".

"Проміжний" статус автора-охотника переплівся з його юнацьким віком і став причиною багатьох роздумів та спостережень.

- солдати. До солдатів гвардійці ставилися як добрий господар - до вірної худоби, чи як кінолог - до песиків. Офіцери пишалися їх хоробрістю та вишколом, на усі свята пригощали випивкою зі своєї кишені, намагалися покращити побут - але навіть уявити не могли солдата рівним собі. Прірва була майже як між двома біологічними видами. І це у гвардії, де рівень культури поведінки був дуже високим (зокрема, старші офіцери забороняли молодшим лаятися матом на солдатів, про побої і мови немає). В армії та на флоті все було ну зовсім по-іншому. Не дивно, що у 1917 солдати почали натхненно та невтомно різати своїх командирів.

- дідівщина. Тут чудова цитата без перекладу: "Самый свирепый «цук» царил именно в эскадроне, где юнкера старшего курса обязаны были в силу традиции цукать юнкеров младшего курса. Каждый юнкер старшего курса имел своего, так называемого «зверя», то есть юнкера-первокурсника, над которым он куражился и измывался, как хотел. Младший не только должен был тянуться перед старшим, оказывая ему чинопочитание — он обязан был исполнять самые нелепые прихоти и приказания старшего... Бывало, если ночью старшему хотелось в уборную, он будил своего «зверя» и верхом на нем отправлялся за своей естественной нуждой. Это никого не удивляло и считалось вполне нормальным. Если старшему не спалось, он нередко будил младшего и развлекался, заставляя последнего рассказать похабный анекдот или же говорил ему: «Молодой, пулей назовите имя моей любимой женщины», или «Молодой, пулей назовите полчок, в который я выйду корнетом». Разбуженный «зверь» обыкновенно отвечал на эти вопросы безошибочно, так как обязан был знать назубок, как имена женщин, любимых старшими, так и полки, в которые старшие намеревались поступить. В случае неправильного ответа старший тут же наказывал «зверя», заставляя его приседать на корточках подряд раз тридцать или сорок, приговаривая: «ать — два, ать — два, ать — два».

Впізнаються найгірші риси дідівщини радянської армії. Хто сказав "совок"? До речі, за легендою, цук вигадав корнет Михайло Лермонтов.

І все ж ніхто з героїв спогадів уявити не міг, що через якісь 5 років вибухне революція та війна всіх проти всіх. Недивно - гвардійці жили у своєму світі, а для решти головним було почуття зневаги. Зовсім юний Трубецькой вже зневажає "дику армію" з її провінційними гарнізонами, зневажає усіх цивільних та ввічливо відмежовує себе від простого народу. Проблеми країни їх не цікавили, вони добре вміли сміливо іти в атаку на ворожий стрій, але хвороби своєї держави гвардійців не обходили.


From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:46 am
Powered by Dreamwidth Studios