archervarius: (козак)

Добрі люди сказали, що завдання складне. Тому нові, покращені умови!

Хто правильно назве місто - кухоль "Гіннеса" або капучіно з крунделиком!

А за координати (або адресу з назвою об'єкту) - цілих 3 "Гіннеси", або пляшечка "Бехерівки", коньяку чи мартіні (на вибір!)

Шукаємо, мучимо "Яндекс", шаримо ;)


2014-05-24 20-03-15

archervarius: (козак)
АІН прорекламував новий київський туристичний сайт Visitkiev.ua. Як краєзнавець, не зміг пройти повз і почав його інтенсивно колупати.

Лірика. Краєзнавство - збіса цікава штука, але прикладне та ліричне краєзнавство часто розбігаються. Простіше кажучи, є хлопці, які знають, як працює дорожна мережа міста та його бюджетування, і є ті, що можуть розказувати кумедні історії про старовинні вулиці. Головне, щоб вони не плуталися.

Але до сайту. Схема типова - невеликий довідник РОІ (музеї, готелі, ресторани) - біля 50 точок по кожній рубриці з описом, трохи загальної корисної інформації та туристичні маршрути. Описи - людською мовою, такі приємно читати. Дизайн чистенький і симпатичний. Юзабіліті - на трієчку (структура трохи плутана, було б непогано зробити "конструктор" подорожі тощо).

Головний плюс: пропонуються 6 маршрутів для прогулянки з цікавими точками та їх описом. Маршрути непогано продумані, нанесені на карту. Їх можна однозначно рекомендувати для прогулянок, і взагалі це хороша ідея. Саме такого контенту хочеться від туристичних сайтів. Жаль, що точки POI (особливо ресторани) не нанесені на карту маршрутів, щоб можна було поїсти на шляху.

Автори спробували зібрати корисну інформацію про місто: безпека, особливості ментальності, бренди. Є вдалі знахідки, є порожні слова ні про що. Бракує чіткої конкретики: в яких районах рекомендовано селитися, а в яких - ні, в які таксі можна сідати, а в які небажано тощо. Те ж саме щодо кухні: загальні тексти про борщ і вареники це добре, а от пояснити іноземцям, що у нас dill у всіх стравах, а ще українці їдять sour vegetables зі свинячим lard було б доречніше. Бракує порад "від іноземця іноземцям" (наприклад, таких - до речі, матеріали типу "100 причин любити %місто%" це цікаво).

Водночас сайт уник двох типових проблем: переказування історичних книг та 1001-го обмилювання теми "клітки з воронами" (банальних і не завжди точних "цікавинок" 10-річної давності). За це їм плюс в карму.

visit
Тепер по важливих проблемах:

1. Місця: сайт явно робили не кияни, тому назви безбожно перебріхані. Жоден психічно здоровий киянин не назве площу Льва Толстого "майданом Лева Толстого", Бесарабський ринок - "Басарабським базаром", а Паніковського - Паніківським. Нафіга?! Ви ж не називаєте площу Ринок "майданом Ринок"! А називати киян "київцями" - це вже адов ад.

2. Заклади: автори описують неточно, без ізюминки, а описи не передають суті закладів.

У "Натюрліху" рекламують "3 сорти власного пива" та торт "Захер" (замість найкращого в Києві вибору пива, зокрема, англійського, яке у нас рідкість). Причому вказано "Ресторан у центрі міста з доступними цінами" - ціни там не захмарні, але і не студентські, середні по центральних пабах. .

Про "Купідон": "вільний простір, де можна приємно проводити час. Тут збирається неординарна творча молодь, подають великі порції поживних страв за демократичними цінами". Видається, що дефініція "тісне богемне кафе зі своєрідною атмосферою і посередньою випивкою та кухнею" було б правдою.

«Паротяг» має відчутну перевагу над конкурентами: бар працює цілодобово, чим не може похвалитися жоден інший заклад у центрі - автора мама додому заганяє о 9-й? Цілодобово працюють обидві "Бочки" на Хресті, "Шато", "Тралейбус" на Прорізній, "Сушія" на Майдані, "Мафія" біля УНІАНа та імовірно ще з пяток кабаків. Було б бажання "догнатися" :)

3. Ціни: зловживання словом "демократичний". Взагалі умовне поняття, але точно не стосується "Натюрліха" чи "Мілк бара", де ціни орієнтовані на середній клас. Демократичні ціни на пиво - у "Тралейбусі", "Галереї смаку" тощо. І вже зовсім не "демократичний" "Пантагрюель" на Золотих.

4. Тексти писалися давно, ще до Майдану. "У центрі Києва, на центральній вулиці — Хрещатику — завжди велелюдно. Тисячі киян, а надто молодь, приїздяють гуляти на неї вихідних, коли вулицю роблять пішохідною" - угу. Ще там бродить бомжувата патріотична публіка та погано пахне. Або на Руставелі у них досі "Золотий дукат" (закрився рік тому, потім був "Баобаб" і теж закрився).

5 і головне: тексти написано на жахливій говірці, схожій на попсований західняцький чи діаспорний діалект.

"У манері кермування деякі водії сповідують культ швидкого їздця" - повний їздець.
"Місце, де охоче «тусувається», чи то пак тирлується київська молодь" - кльово задвинув чо.
Б'юрократичний, молошний, стравоспис, пропонування - всі ці слова у Києві чужі, як плід у Сігурні Уівер. Особливо добиває "Музей Ївана Гончара" та "Їсторія України". Їсторія Ївана, блять. Їван їбав Ївгу, їжак їв їволгу. Зате рубрика називається "Столові та фаст-фуди".

Висновок: нормальна спроба з чистеньким дизайном та корисною інформацією, але зіпсована мовою та неточностями. Як завжди, непрофесіоналізм косить наші ряди.
archervarius: (козак)

Дякую за привітання, дуже приємно! Ці кульки від коханої я скоро випущу на волю!

2014-04-28 15-18-32
Якось особливо не святкується і не пишеться, хоча я максимально очистив інформаційний простір від срачів. Хочу, щоб вся ця хуєта швидше скінчилася, і було нормальне мирне життя. Хочу спокійно працювати, жити, мандрувати, будувати дім, сім'ю та майбутнє.

2014-05-03 19-02-23
2014-05-03 20-02-21
Відзначив "тридцятку" 500-кілометровим мотопробігом в Овруч через поліські села. Красива природа, відносно непоганий асфальт, запахи листя, трави та рапсу.  Летимо далі!

archervarius: (козак)
Здавна люблю Пелевіна за вміння плести дотепну сатиру на сучасне суспільство. "Бетмен Аполло" (2013) - одинадцятий роман у Віктора Олеговича, і, як видається, один із найслабших.

"Бетмен" продовжує сюжет і світ Empire V - роману 2006 року, де автор безжалісно пройшовся по міфології "офіс-інтелігенції" з її наївним світоглядом гламуру та дискурсу ("дискурс - це територія, за яку не можна вийти, а гламур - територія, за яку виходити не хочеться. Дискурс - це гламур духу, а гламур - дискурс тіла").

Знову вампіри, смоктання баблоса (тобто споживання результату людських стремлінь та страждань) та перетворення. Але, на відміну від Empire V, в центрі тексту - не сатира, а намагання створити більш-менш серйозний виклад популярного дзену - грунтовніше, ніж у "Священній книзі перевертня" чи "Чапаєва і Пустоти". Через загубленого в ілюзіях голового героя Раму Другого автор перебирає, що не є ілюзорним у світі суцілної ілюзії: щастя? любов? зрада? боротьба за краще? страждання?

BatmanApollo

Втім, навіть до рівня Пірсігового "Дзену або мистецтва догляду за мотоциклом" текст не дотягує. Доволі одноманітні пригоди вампірів відволікають від змісту, який по-різному обсмоктує три улюблені ідеї Пелевіна:
- світ існує лише у свідомості сприймача
- я - це сума вражень конкретного моменту
- не існує способів довести реальність чи нереальність чого завгодно

Особливо наголошується на боротьбі проти системи як частини самої системи. Картина схожа на сюжет "Матриці", будь-яка боротьба - це лише частина системи, один з її запобіжних блоків та клапанів. Але в межах ілюзії це все одно краще, ніж смоктати баблос, знаючи, що десь його більше. Трагічний оптимізм у світі дзенської порожнечі.

Натомість явно звучать нотки "Что же будет с родиной и с нами". Автор ніколи не соромився проїхатися по нафтово-медійній імперії та її Сашах Сірих із ФСБ, але тут чується тривога за суспільство, половина якого сита і п'яна, а інша - голодна і п'яна. Але Пелевін - не Лукьяненко, патріотизмом не грається. Єдиний натяк - уже згаданий оптимізм у порожнечі.

Та цього явно мало, щоб оцінити роман як хороший твір. У ньому вже немає їдучої дотепності, і ще немає глибини. На цьому роздоріжжі і покидає в порожнечі читача останній роман Пелевіна. Хочеться вірити в краще.
archervarius: (козак)
Після прочитання "Найкращого сищика імперії" Владислава Івченка, де все дуже сумно з фактажем та духом часу, я почав рити тему межі ХІХ-ХХ століть. Перечитав чимало, буду потроху писати по суті.

Канкарович (скачати) - друга прочитана книга по темі на межі минулих століть, уже був Іоганн Блох з його "Історією проституції" (1913). Автор - практикуючий венеролог, до написання книги його підштовхнула епідемія сифілісу, в тому числі серед юнацтва. Тому, на відміну від Блоха, він досліджує не історію, а сувору реальність Петербурга та Європи, хоча моралізує навіть більше - і доходить до протилежних висновків.

Головною причиною проституції Канкарович вважає загальне падіння моралі у суспільстві, яке толерує чоловічі походи до повій і не засуджує утриманство і взагалі зв'язки за гроші. Якщо легальних повій (нагадаю, борделі в Російській імперії були легальними) породжують злидні, то утриманок та дам легкої поведінки - толерування суспільством.

Автор негативно оцінює легалізацію проституції, бо кількість "прихованих" повій в рази більша за легальних. Суспільство визнає "тавровану" повію недолюдиною, але нормально ставиться до хористок-модисток, тому прихована проституція процвітає.

На межі століть вважалося, що борделі служать для задоволення природніх статевих потреб нежонатих чоловіків. Канкарович зауважує, що більшість відвідувачів публічних домів продовжують ходити туди і після одруження, крім того, значну частину відвідувачів складають підлітки. А в самих борделях процвітають збочення (судячи зі скромних описів, БДСМ, оральний секс, хитровикручені пози).

2014-04-07 10-51-32 Порнографические открытки конца 19 начала 20 века. - 25 Мая 2013 - Клуб  Три кота Ж  - Мир Квилессе - M
КДПУ: порнографічна листівка межі століть.

Книга наповнена нуднуватим моралізаторством і сумнівними статистичними даними, але загалом дає повну картину блядства свого часу. Найцікавіші моменти про добу і секс:

Загальне:
- отримати секс з незаміжньою дівчиною освіченого класу було дуже важко. Натомість із заміжньою - доволі просто, романи на стороні вважалися меншим гріхом, ніж дошлюбний зв'язок. Візит до борделю вважався нормою, хоча в статечних колах цим не хвалилися.
- для чоловіків дошлюбний секс вважався нормальною потребою, і задовольнявся всіма можливими способами

Хто:
- домашня прислуга віддавалася господарям масово, практично як норма. "Хазяйки дому" навіть наймали молодих покоївок своїм синам. 40% повій у недорогих борделях - колишня прислуга. Але і без господарів прислуга поводилася досить вільно, вела загалом розпусне життя. На це натякнув Гіляровський, коли писав, що господарі схвалюють появу постійного кавалера у служниці.
- жіноча прислуга в ресторанах = проститутка (нормою були чоловіки). В більшості ресторанів були кабінети і дівчатка на замовлення
- співачки в кафе-шантанах, кабаре, оперетах = дорогі проститутки, топ - утриманки. Більшість вистав зводилася до задирання ніг та похабних куплетів. Цікаве явище, яке нині мутувало в стриптиз-клуби типу "Города" на Тичини. До речі, одна з можливих причин занепаду жанру оперети. В балеті теж, але найвищого класу (див. Пушкін та Істоміна).
- служниці модних магазинів та кравчині - часто проститутки. Модистки - це вони.
- 65% проституток у Петербурзі - колишні селянки. Думаю, у Києві процент був ще вищий.
- поширена дитяча проституція, з 10-11 років. У Європі цим славляться Рим, Константинополь, Брюссель. В імперії - Петербург і Київ (!). Дівчатка-проститутки ходять по вулицях і чіпляються до перехожих.
- утриманки були популярними (заможний чоловік оплачував киці квартиру, утримання, одяг тощо). Такі дамочки жили по кілька душ в кожному пристойному домі.
- утриманки охоче ідуть в актриси різного роду (в шоу-бізнес), щоб демонструвати принади і знаходити покровителів.

Де:
- мебльовані кімнати мали погану славу. "Поедемте в номера!", ага. Приблизно як зараз квартири почасово. Однозначним свідченням блядського номера було біде у санвузлі (підмивання вважалося дієвим проти венерики і вагітності).
- автор не радить користуватися ресторанними серветками у місцях, де є дівчата. У кабінетах їх використовують заміть рушників після єблі.

Скільки:
- ціни: 20 копійок - мінімалка (2 пляшки пива, це брудні та страшні борделі), більшість - 1-2 рублі (пляшка вина, або дводенний заробіток робітника, гроші тоді мали іншу вартість!), 3-5 - дорожчі, таких борделів мало, 10 рублів - як виняток. Торг можливий, після 2:00 знижки. В "цікавих" домах беруть вхідну плату. З плати до 25% отримує сама повія. Для розуміння: межа між "брудною" і "чистою" публікою була 100 рублів місячного доходу, це був максимум для кваліфікованого робітника - і мінімум для освіченої людини.
- утриманки та дорогі повії мали великі статки (дорогоцінності, екіпажі, квартири), цим і приваблювали новий контингент.

Деталі:
- нижчі поліцейські чини радо брали оплату тілом замість штрафів. Традиція "суботників" має давні корені.
- бордель традиційно був з випивкою та музикою (і те, і інше офіційно заборонялося - але було масовим), вікна та двері завжди зачинені, горів ліхтар - просто гасовий, не червоний. В дорогих борделях грали оркестри, дівчата ходили в холі голими. В звичайних - рояль, а в найдешевших - шарманка чи гармонь. Випивка - втридорога, в найдешевших - горілка, в середніх - пиво і вино, в дорогих - вино і шампанське.
- дорогі борделі вважалися нормальним місцем для дозвілля чоловічих змішаних компаній навіть без сексу. Приблизно як зараз стриптиз-клуби - приїхати, повеселитися, хто хоче - приват.
- зазвичай проститутки працювали до 25 років, десь з 17-18.
- наслідок проституції - позашлюбні діти. Їх до 1/3 від усієї кількості. За статистикою, смертність на 1 році життя серед них - 78%. У приватних годувальниць - майже 100%. Дитяча смертність того часу загалом - до 30%
- порнографічні фотолистівки активно ходили по руках, особливо в гімназіях. Робили їх переважно у Парижі та Брюсселі.

Висновок: цікава книга по темі, якщо відкинути моралізаторство. Рекомендується - особливо для авторів, які пишуть про добу.
archervarius: (козак)
Я ніколи не писав про куховарство, хоча готувати люблю і непогано вмію (не в плані "яєшня і фірмовий шашлик", а плюс-мінус всі страви щоденного меню. Сповідую кулінарний реалізм та потужні прості смаки. Також сповідую фізико-хімічний підхід - треба розуміти, що відбувається у каструлі, а не шаманити.

Але душу коханої жінки полонили французькі тістечка макаруни (не плутати з макаронами), які в моєму рейтингу займають почесний топ злоїбучості приготування.

Макарун (він же макарон/с) - це печиво з безе та миндальної муки, з різними начинками. Виглядає дуже няшно, але потребує крайної точності та уважності на всіх стадіях приготування. Буквально крок ліворуч-праворуч, і замість кльових тістечок маємо липкі відходи, потріскані шматки тіста, соплі на противні абощо. Як бонус - малий кінцевий вихід, якби стільки ж часу присвятити випіканню калачів - їх можна було б на люстру вішати. А макарун виходить невеличка порція. Фєфачки в жеже та інстраграмах жаліються, що на навчання процесу у них пішло до 2-х років!

Фото1(1)
Убийте мене з міксера!

Але все ж - вони дуже милі, смак тонкий та ніжний. Нормальне таке випробування для кулінарного реаліста.

Отже, радо долучився і спробував провести дебаггінг приготування.

Як його пекти: спочатку меренга, вона ж безе - з білків та сиропу, доведеного чьотко до 110-118 С. Чому така температура - хз, підозрюю, що десь поруч сахароза ділиться на простіші менш солодкі цукри. Тут ахтунг №раз: якщо сироп загарячий, то безе не збивається, виходить миска липкої маси, схожої на нугу.Макарунні муки та страждання) )

Третій противень другої партії не тріснув. Мінімальна пересушеність, але загалом в межах норми. Щасливі та задоволені, начинили їх лимонним курдом - і за день всі макаруни були безжалісно знищені з чаєм і без нього ;)

Фото3
Результат

Про що це все: світ кухні - цікавий та радісний. І муки складних рецептів мають веселі кольорові наслідки)
archervarius: (козак)

Весна прийшла негадано швидко, от ще в середу кутався в зимову куртку, а в неділю можна було ходити в одній футболці. В таку погоду гріх не почати велосезон! Витяг, помив, розібрав, заклеїв дві дірки, перебортував, змазав, зібрав. Можна їхати!

В суботу трохи розім'явся, а в неділю уже більш-менш серйозний виїзд. Їхав традиційно за принципом "куди очі дивляться" з можливістю повернути куди завгодно.

Маршрут: Проців - Жовтневе - Кийлів - Кийлівський ліс - Кийлівська дамба - Проців. Накатав 56 кілометрів, з них 15 - лісовими дорогами. Вклався в 3 години 40 хвилин, середня швидкість в русі 15 км\год (сильно потягнув униз ліс).


Освіжаючий напій серед лісу

Цікаве про маршрут

Процівський "регіон" від Вишеньок до Кийлова (південь Бориспільського району) - моє улюблене місце під Києвом. Села знаходяться поруч з Дніпром та заплавними лугами, де трава по пояс, в'ються річки та кричать птахи. Заплава Дніпра - унікальне місце, кілометри лугових доріг перетинаються річечками та озерами, природа буйна та дика. З іншого боку - соснові та дубові ліси. Промисловості в окрузі нема. Грунти - суцільний пісок, через це навіть у темних болотистих кутках немає вогкості, повітря скрізь чисте і свіже. З мінусів - піщані дороги не дуже велосипедні, а влітку дошкуляють комарі.


Дніпровські луги

Доїхати з Києва туди можна кількома способами: по дамбі від Славутича; через Бортничі та Мартусівку; через Гору. По дамбі дорога найкоротша (28 км від Славутича), але їхати погано - шлях вузький і побитий, великий трафік з дач, пейзажність нульова - з обох боків забудова. Через Бортничі загалом непогано, якщо не рахувати саме селище з вузькою центральною вулицею і чималим трафіком. Дуже не рекомендую з'їжджати перед Петровським на Ревне - дорога убита в хламідомонаду. Їдемо через Петровське до Мартусівки і далі до Процева. Від Бориспільської - 32 км, від Славутича 38. Через Гору: бориспільська траса загалом зручна, трафік не заважає - ремонтна смуга дуже широка. Правила забороняють їздити велосипедом по автомагістралі, але ніколи проблем не було. Щоправда, основний краєвид - автомобілі, основний запах - бензин. Від Бориспільської - 31 км. Можна докинутися електричкою до станції "Чубинське", далі через одноіменне селище та Гору.


Сільський абандон

Де був і що бачив )

Сонце, легенький вітер, прозорий ліс, ще нема комарви, можливість роздягнутися до футболки - це чудова неділя. З почином!

ЗІ: через пару тижнів з СТО повернеться старший брат вела - "тварюка". Чотири колеса везуть жопу, два колеса - душу!

archervarius: (козак)

За і проти самостійних мандрів )

У турфірми "Унікальна Україна" є пивні тури, в які однозначно краще їздити групою. По-перше, на пивзавод самостійно не зайдеш, по-друге, можна дегустувати продукт до знемоги - в маршрутку потім посадять, серед поля на поливання спиняться, до Києва довезуть. PROFIT!

Тур "Пиво і космос" до Житомира планувався на 23 лютого як чоловічий, але вибрався аж 16 березня, і хлопців у групі була меншість. Програма туру: оглядова екскурсія по Житомиру, музей космосу, будинок-музей Корольова, пивоварня "Шульц".

Поїхали!

За що люблю "Унікальну Україну" - зручний бусик з достатнім місцем для ніг. Швиденько загрузилися разом з [livejournal.com profile] antitentyra до пепелаца на Контрактовій, і полетіли на Житомир. Щоправда, довелося затриматися десь під Києвом в гнізді слоупоків.


Суть Житомира, коротко

Траса, ранок, кава на заправці - вже хочеться заправити тварюку і погнати, пришпорюючи коняк у її V-Twin'і. Але, як говориться, бувають старі мотоциклісти, бувають п'яні мотоциклісти, але не буває старих п'яних мотоциклістів. Тому бусик - наше все.

Я досі не бачив Житомира - в місті інтересів не було, на Захід їздив по окружній. Місто зустріло сірістю, поганим асфальтом та десятками одноповерхових дореволюційних будинків у старій частині.

Космос

Несподівано на вуличці серед повітових будиночків - ангар, а у ньому музей космосу. Зроблений цікаво: у затемненому залі - космічні експонати, від моделі ракети до житлового модуля корабля "Союз", який справді був там. Також є супутники в натуральну величину та модель лунохода.


Музей всередині

Найбільше зацікавили модулі космічних кораблів - кулястої форми кабіни, де у позі ембріона з мінімумом приладів та чорними пластиковими ручками простих приладів літали космонавти. Місця дуже-дуже мало, там не лише нереально випрямитися, а відчуття, наче ти в материнському лоні. Як в таких умовах знімати скафандр і одягати аварійний костюм - взагалі не уявляю.


Заглянути за плече Гагаріну

Житомир, міст смертників та музеї )


"На панській винниці пив, як мошенник, брагу"

Дегустацію проводить директор закладу, чеський пивовар Даніель Ваша. Даніелю трохи за 40, високий колоритний чех практично без пуза. Він артистично виступає, розповідає про свою династію пивоварів, про те, як його дідусь обороняв своє пиво від більшовиків, про технологію та сварки в барах за добре пиво. Каже, щодня випиває в процесі роботи до 5 літрів пива - і нівроку, здоровий. Більше того - своїй малій доні дає трохи хмільного.

Тим часом ми дегустували 7 сортів пива: світле, темне, пшеничне (з різновидами), вишневе, кропив'яне і медове. Ще один сорт - півторарічної витримки архівне світле пиво - Даніель приніс з особистих запасів.

Про пиво:

  1. Світле і темне - пересічні, пусті як барабан пива. Нічого поганого немає (наприклад, характерного для регіональних заводів бруду в запаху та смаку), але і нічого видатного. Пиво як пиво. При ціні у 24 гривні за півлітра (у Житомирі!) вважаю його переоціненим втричі.

  2. Пшеничне - дуже брудний запах. До нього зразу принесли лимон на кухлі, ми його зняли і занюшили просто пиво. Потягнуло кислим, несвіжим, різким бздухом. Даніель намагався переконати, що так і треба, це запах кориці. Не знаю, не знаю, наші з Сашком носи добре відрізняють корицю від кисляка.

  3. Кропив'яне - замануха для туристів, додається екстракт кропиви перед бродінням, і менше хмелю. За словами Даніеля, це фантазія на тему 12 століття, коли пиво варили без хмелю на травах. На вигляд зелене, на смак - легке питке світле пиво з хорошим трав'яним післясмаком. Сподобалося, взяв літру на дорогу назад.

  4. Вишневе. Фрукт додається до бродіння, смак вишні і кісточки виразний, але доволі гармонійний. Може бути.

  5. Медове. Дуже інтенсивний мед, післясмак воску і прополісу. За словами Даніеля, додається дикий мед, 30 кілограм на тонну браги, тому є інтенсивний запах і смак. Найсмачніше медове, яке я коли пив!

  6. Архівне світле пиво. Проходить довге дозрівання в холодній кезі (ми пили пиво 2012 року). Смак інтенсивний, але через стан подшофе до ладу не розпробував.

Ітого: звичайні сорти дуже звичайні. "Туристичні" можна пити. З собою взяли медового і кропиви. Вперше дізнався про існування архівного пива, яке тримається без пастеризації і фільтрації більше року.


Кропив'яне пиво

Познайомитися з чеським пивоваром )

Приїхавши, мене почав гризти мозгочерв: людина розумна, а пиво пусте. Може я не зацінив? Почитав форуми, поціновувачі одностайні - пересічне пиво-як-пиво, звичайні сорти - ніякі, туристичні на любителя. Попустило.

Більше про пиво! )

Висновки:
1. Тур цікавий і хороший як одноденний. Тобто як варіант провести суботу - дуже навіть.
2. "Унікальна Україна" - душевна компанія з цікавим співбесідником Ярославом Козаком [livejournal.com profile] jarkokozak та гарним бусиком. Але видається, що можна спробувати зліпити цукерку "з того, що було", принаймні, підібрати кращих гідів.
3. Музеї - униловастенькі, але з розповідями - на "зарах".
4. Пивоварня "Шульц" переоцінена, але прикольний артистизм Даніеля переважує посереднє пиво. Можливість попиячити з цікавим чоловіком - це сила.
archervarius: (козак)

Сила соцмереж радує: герой попереднього допису Богдан Тихолоз відгукнувся у Фейсбуці. Власне, на 2 дописи відгукнулися обидва герої теми (Ростислав Семків та Юрій Макаров), але цей літературознавець атакував словесним поносом, звинувативши мене (о боже!) в атеїзмі.

Пост Богдана Тихолоза повністю )


По пунктах:

0. Відповідати на купу словоблудія від князя Мишкіна до "краще бути" не бачу сенсу. Мели, Емеля, твоя неделя.

По суті є 2 питання:

1. Чи мав Шевченко службовий ранг в реальності - і який?
2. Хто автор твердження про "его превосходительство" Шевченка?
Бонус: журналістка Галина Чоп, яка писала цей чудний матеріал, додала питання про посаду обер-прокурора. Також варто розібрати Табель про ранги.

Преамбула. Чому це важливо?

Суспільство Російської імперії було жорстко становим. Чин у колах міської публіки був всім: мірилом успішності людини, багатства, перспектив, престижу як жениха чи нареченої (по батьку) тощо. В багатьох сферах і кількох регіонах бюрократія витіснила аристократію, і чин був важливішим за титул. Див. "Толстый и тонкий" Чехова.

Чин IV рангу, дійсний статський радник, звертання "ваше превосходительсто" - це серйозний чин для серйозної людини (на середину ХІХ століття їх було біля 2200 на всю імперію). Це потомствене дворянство і багато грошей.

Тому "присвоєння" Шевченку такого рангу - це спроба зі стелі взяти і пришити йому нову властивість - чин. Вона ж Шевченку не була потрібна при житті, і не потрібна зараз. Це схоже на спробу знайти йому нового батька з аристократії або пришити якусь родовитість. І з натяжкою - спроба вдарити по шанувальниках Бузини, мовляв, не якийсь там алкоголік був наш Кобзар, а "ваше превосходительство".

При цьому ставлення самого чиновника до чину значило мало. Він міг скільки завгодно бути людяним і скромним, але чин визначав ставлення оточуючих і тон розмови. Див. знову "Толстый и тонкий".

1. Чи мав Шевченко службовий ранг в реальності - і який?

Не мав ніякого. Подібні документи точно б збереглися, крім того, чин накладав обов'язки щодо одягу та квартири.

У листопаді 1860 року Шевченко отримав звання академіка та можливість отримати на службі ІХ клас - "титулярного радника". Титулярний радник це практично максимум для різночинця, особисте дворянство і негусто коштів. Але утвердження чину, наскільки відомо, не було - власне, Шевченко на службу не пішов.

Натягування з можливості отримати ІХ клас відразу IV - це профанська та безсовісна хуйня. Незалежно від того, наскільки "фаховим" мє видання та характер статті. Видається, що популярні статті мають бути у фактажі ще точнішими, ніж наукові (де науковець перевірить, простий читач повірить).

"Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони!" (Луки, 17)

2. Хто всрався?

Цитата: Пізніше за досягнення у галузі гравюри Шевченко отримав звання академіка, яке було на четвертому рівні у табелі про ранги в Російській імперії. До прикладу, обер-прокурор (генеральний прокурор) належав до того самого рівня табеля про ранги, що й академік Шевченко, і до нього треба було звертатися «Ваше превосходительство».

Богдан Тихолоз є основним джерелом відомостей по Шевченку у статті (у розділі з тезою про чин прізвище згадано 3 рази, всього по статті біля 20 разів). У статті цитата знаходиться між двома прямими мовами Богдана Тихолоза. Тому "мопед не мій, і я не я, і корова не моя" - дуже сумнівно. Богдан Тихолоз міг би відмовитися від цих слів, і вказати на некомпетентність журналістки Галини Чоп (яка його підставила, за такою логікою), але цього не зробив. Звідси за сумою факторів звання "патріотичного профана" можна поділити на двох.

Про корені тези: розбиратися у ланцюжку брехні немає ні часу, ні бажання. Але переглянув наведені посилання на статтю Богдана Сушинського, де немає жодних доказів тези, натомість є багато занятного бузинячення про Шевченка, який спочатку каявся перед чиновниками, а потім писав гидоту про цариць, а також про Некрасова. Теж профанація, тільки вже не патріотична. Посилання на подібні писання не робить честі нікому.

Бонус: прокурори. До теми не стосується, але варто розібрати. Все нижченаведене стосується середини ХІХ століття

Фраза про обер-прокурора взята зі статті  Сушинського - "обер-прокурор империи (то есть генеральный прокурор)". Розплутати, що хотів сказати автор, важко. Посади генерального прокурора в імперії не було, був генерал-прокурор. Але ні обер, ні генерал-прокурор стосунку до прокуратури не мали, це були високопоставлені міністерські працівники.

Цитата: "Я от не второпала щодо обер-прокурора. Наш шановний товариш пише, що обер-прокурор - це щось на кшталт замміністра, хоча у всіх джерелах йдеться, що обер-прокурор очолював Сенат на правах міністра. Також архіваріус згадує про генерал-прокурора, хоча тут йдеться про генерального прокурора як паралельну посаду зі сучасності, аби читач зрозумів приблизно, хто такий обер-прокурор і чим він займався. Так от, обер=генеральному чи ні?"

Отже:


  • Натягнути сучасну структуру органів влади на тогочасну важко. Урядовий Сенат - це одночасно дорадчий та законодавчий орган, поділений на департаменти за функціональною та територіальною ознакою. Очолював його генерал-прокурор (а не обер-прокурор, який був його помічником або головою департаменту). Також генерал-прокурор був міністром юстиції.

  • Тобто генерал-прокурор був набагато впливовішим, ніж сучасний генеральний прокурор. Це щось на кшталт прем'єр-міністра, який одночасно керує системою правосуддя. Щодо стосунку до прокуратури - я помилився, він також очолював прокуратуру. Але в будь-якому випадку це буквально одна з топ-10 осіб держави. Але в статті "то есть" - не паралельна посада, а аналогія.

  • Обер-прокурор - це суттєво нижче генерал-прокурора. До міністерських повноважень дотягнув лище зі зростанням функції Ради міністрів на початку ХХ століття.

  • ще була посада Обер-прокурора Синоду. На ній запам'ятався Побєдоносцев, далі роль посади упала, вона була об'єднана з міністром освіти.


Бонус 2: Табель про ранги. Розглядати питання Шевченка, посилаючись на Табель Петра І - немудро. До середини ХІХ століття він сильно змінився - власне, зразу після Петра розпалася єдність чину і посади, тому співвідношення чину, посади та звання встановлювалося законами та уставами. Сам Табель складався з 3 частин: цивільна служба, військо та придворна служба. "Академіки" та "професори" були лише у Табелі Петра, але це півтора століття до Шевченка. Далі - за законами. Щодо академіків, то IV ранг вони отримували лише з 1893 року, і, наскільки я розумію, мова іде про Академію наук, а не Художеств.

archervarius: (козак)

Преамбула: цілющі обійми коханої жінки повернули моїй свідомості бадьорість. Починаю потроху вести ЖЖ, закинутий через загальний моральний занепад та аврали на службі.

Про патріотів, Шевченка та ранги

Серед мудачні, "котору я ненавиджу", одне з чільних місць займають патріотичні профани. Впороті патріоти взагалі рідко бувають розумними та компетентними людьми, переважно це вусата публіка, якій не можна давати навіть черепаху сторожити (або втече, або з голоду здохне).

Але патріотичний профан, який переконує, що гівно, у який встромлено синьо-жовтий прапорець, це не гівно, а марципан - це потрійне зло. По-перше, він маскується, по-друге, настроює нейтральних проти українського, по-третє, на такому грунті росте бузина.

Отже, фрагмент статті кандидата наук, старшого наукового Богдана Тихолоза про стереотипи навколо постаті Шевченка:

"Пізніше за досягнення у галузі гравюри Шевченко отримав звання академіка, яке було на четвертому рівні у табелі про ранги в Російській імперії. До прикладу, обер-прокурор (генеральний прокурор) належав до того самого рівня табеля про ранги, що й академік Шевченко, і до нього треба було звертатися «Ваше превосходительство»"

Це повна, дрімуча, несусвітня хуйня. Четвертий ранг - це дійсний статський радник, високий державний чин, рівень губернатора/мера, купа грошей і потомствене дворянство. Це обов'язковий мундир. Нічого цього у жодному документі про Шевченка немає.

В Табелі про ранги "академіків" немає. За університетським уставом 1884 року IV ранг - це рівень ректора університету (їх було тоді 5), випускники в ступені магістра на службі отримували ІХ ранг.

І да, обер-прокурор це дуууже приблизно замміністра, генерал-прокурор - це вище обера, і це посади, а не чини (до сучасної прокуратури відношення не має). Ранг тут вище, II-III залежно від часу.

Ітого, Богдан Тихолоз виказав себе як профан, який навмисно подає дезу, гнусну і гуглову за 5 хв дезу. Навіщо блеать?!

archervarius: (козак)
Сходив на лекцію Юрія Макарова про Шевченка. Після тоскної робітфаківської лекції Ростислава Семківа про Котляревського це було куди цікавіше - Макаров викладає жвавіше, вміє зачіпати, гратися стилем викладу, приваблювати несподіваними висновками.

Концепція:

Стилістика: у дитинстві єдиною доступною формою візуальної культури для Тараса Шевченка було народне бароко. Пізніше у Вільно в "період імпринтінгу" він зафіксував барокову манеру у свідомості -  і використовував її протягом своєї художньої кар'єри. Барокові деталі, ігри зі смислами простежуються у картинах ТШ, в окремих гравюрах стають домінуючими. Через це його можна вважати батьком слонів українського модерну.

Сприйняття: Шевченко, хочемо ми цього чи ні, практично відразу став символом і іконою для народу. Боротися з цим марно - і немає потреби, але залишати його постать у виключно такому сприйнятті - це шлях до ізоляції. Потрібно розширювати прочитання в різних контекстах.

makarov

Питання до концепції та викладених фактів:

1. Питання про вплив барокової культури відкрите. "Єдина доступна форма" - це додумано, з таким же успіхом можна сказати, що єдиною формою культури були картинки на стінах маєтку Енгельгарта (якийсь наївний класицизм, умовно). Я дуб у малярстві, але у літературній спадщині ТШ згадок про потужний вплив віленського періоду негусто. Чому Вільно, а не Пітер? Чому барокові палаци, а не класичні статуї в парках?

Напрошується версія: бо українське бароко - це наш феномен, і чим більше ми звідти витягнемо - тим більш ми "геть від Москви".

Макаров свідомо принижує роль романтизму на корить бароко. Але розхристаність форми, буйство почуттів - це цілком характерні риси саме романтизму, перші твори - цілком у романтичній традиції того часу. Притягування бароко виглядає як пришийрукав.

2. Кілька смутних тез:

2.1. "Перший переклад Шевченка російською вийшов після революції, до цього росіяни Шевченка розуміти не могли, бо українська для них  - іноземна".

Дурня. Переклади були навіть прижиттєві,  в 1860 році вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводах русских поэтов». Далі теж активно перекладався, деталі на Вікі.

Щодо незрозумілості - ну перебільшення, з невеликим словничком українські тексти цілком під силу білорусу та росіянину (так виходила "Енеїда", до речі).

2.2. На картині "Не ждали" портрет Шевченка висить там, де мали висіти ікони.

Хибно. Ікони біля вхідних дверей не вішалися (може бути образок над дверима), вони розміщуються в красному куті якраз навпроти дверей, щоб при вході можна було поклонитися і перехреститися. Тому в цьому випадку - просто промовистий портрет.

2.3. "Вурдалака" Бузини можна порівняти з працею Абрама Терца "Прогулки с Пушкиным".

Порівняти можна навіть хрін з пальцем, але метою "Прогулок..." було олюднення Пушкіна, а не знищення. Якщо проводити аналогії, то найкраще відповідає "Воскресение Маяковского" Юрія Карабчієвського - там теж тотальне поливання об'єкта багнюкою, схожі прийоми, хоча за жовчністю наш поручик голіцин поза конкуренцією.

Висновок: про концепцію можна сперечатися, по деталях є сумніви, але загалом сподобалося.
archervarius: (козак)

Миш кололася, плакала, але продовжувала читати Кастанеду. Кілька разів зарікався не долучатися до дилетантських забав клубу "Маруся" (нині "Центр літературної освіти"), але знову купився - цього разу на курс лекцій про українську літературу. Купився, бо лектори заявлені здебільшого серйозні (і вибрав лише толкові лекції).

Отже, 19.11 прийшов на лекцію Ростислава Семківа про Івана Котляревського. Дві години літературних думок за 50 грн - ок пропозиція, хоча пройти повз улюблений "Гусь паб" до "Смолоскипа" вартувало певних моральних зусиль. А дарма, краще б скачати "Енеїду" і попити пива - або "третьопробної, перегінної".

semkiv
Ростислав Семків

По суті: явно розумний літературознавець Семків як лектор - посередній. Тобто нормальна лекція, на рівні першого семестру філфаку. Бідненькі-але-чистенькі слайди, загальновідомі факти, пласкі висновки. І досить сумний рівень власне викладу - монотонно, без блиску фрази, без золота/каменя/хитрої мови. Така собі багатослівна робітфаківська розповідь про Івана Петровича та його "Енеїду". Особливо причепитися ні до чого, але і яскравого - нуль, сіро, як вчорашній листопадовий вечір.

Родзинка на торт: запитання від Діми Стретовича: "Що ви порадите почитати з Котляревського". Щитаю, що з 49 томів вибраних творів І.П. найкращим є "Ода князю Куракіну", да.

Кілька тез, які викликали сумнів (в порядку значущості):

1. Ігнорування традиції іроїкомічних поем у російській літературі і виведення "Енеїди" Котляревського напряму від Вергілія. Ще Зеров казав, що при неспівмірність художній вартості український автор багато в чому опирався на російську травестію (від версифікації - до схеми скорочення поеми Вергілія).


Порівняємо:

Зевес тогда, с постели вставши,
С просонья морщился, зевал,
И только лишь глаза продравши
Нектара чашку ожидал

Зевес тогдi кружав сивуху
I оселедцем заїдав;
Вiн, сьому випивши восьмуху,
Послiдки з кварти виливав.


На лекції Ростислав Семків проігнорував цю традицію, пояснивши це тим, що "жодну з цих енеїд не вивчають в школі". Будуємо новий міф "Без Москви"?

2. Теза про те, що бурлеск є основним видом комічного, і будь-яке несподіване зниження дії чи ставлення може кваліфікуватися як бурлеск. Літературознавча традиція трактує бурлеск як зниження базового високого стилю, що зближує його з пародією (теж два текстові пласти - базовий і вторинний). Більш ніж сумнівним видається віднесення водевілю "За двома зайцями" до бурлескного стилю. Від початку міщанська комедія без пласту "високого жанру". Барокове нагромадження деталей, переведення ідеального в матеріальне - ок, але бурлеск?

3. Теза про те, що "Наталка Полтавка" за задумом була трагедією. Можливо, я не володію фактажем, але видається, що це від початку була легка опера. Кількість жартівливих пісень, які взагалі характерні для оперети, роблять твердження сумнівним.

4. Теза про заборону сміятися над царською сім'єю у Російській імперії. Існувала стійка традиція епіграм та дотепів, які ходили у першу чергу між дворянства - від "апоплексичного удара табакеркою" до "Ананаса Третього" та "князя Ходинського". Пушкінське злісне "воспитанный под барабаном" - ще одне підтвердження.

5. Теза про розквіт карнавальної творчості далеко від центру імперії. Сумнівно. Видання 1798 року було безпосередньо у Петербурзі, наведена як доказ творчість Ільфа та Петрова стала відомою у московський, а не одеський період творчості. Карнавальні частини "Майстра і Маргарити" - теж у Москві і про Москву. Козьма Прутков - туди ж.

Висновок: не сподобалося. В четвер сходжу на Юрія Макарова про Шевченка.
archervarius: (козак)

Повернувся з Алмати, отримав масу цікавих і нових вражень. Поїв чимало смачного, дещо привіз. Загалом місто нагадує розжиріле Запоріжжя. Казахи дико люблять блискучий і позолочений пафос. Але "для своїх" є багато скромних місць. Взагалі у місті поєднуються геть різні епохи. Втім, кочівниче минуле світить з усіх дірок, місто явно новобудне, а до історичних пам'яток ставлення пофігістське (наприклад, стару будівлю жіної гімназії знесли, щоб поставити там KFC).

Air Astana до болю крута, але дві інші авіакомпанії літають на пекельних корчах. В аеропорту Алмати можна побачити незвичний для нудних європейських боїнго-ейрбасових полів звіринець (я розгледів трушний Ан-24, з штурманською кабіною, Ан-72 "Чебурашка", і - увага - Ан-12!)

Кухня казаська досить бідна, за словами місцевих, основна кулінарна гордість - бешбармак, варене тісто з бараниною та кінською ковбасою "кази". В ресторанчиках переважно узбецька кухня, хоча узбеки в Алмати кажуть, що це все - нікчемна імітація.
almaty

10 цікавих фактів про Алмати

1. Над містом постійно висить димка з пилюки, туману та диму висотою 300 метрів.
2. За містом (буквально за будинками) починаються гори. До лижного курорту Чимбулак (висота 2200 м, довжина траси - 3500) - буквально 20 хв на авто. А влітку туди тікають від спеки.
3. Дуже дорога їжа в ресторанчиках "мейрамхана" (бізнес-ланч - від 80 грн), але маса дешевих і дуже скромних їдалень "асхана", багато з яких цілодобові.
4. Основне м'ясо - баранина, конину подають скрізь у найрізноманітнішому вигляді.
5. На вулицях прийнято ловити авто з руки, водії зупиняються і підвозять навіть на мінімальні відстані за копійки (наприклад, кілометр за 5 грн). Але по дорозі підсаджують інших пасажирів, торгуючись за ціну. Це в рази вигідніше, ніж служба таксі.
6. Менталітет описує приказка "Казах без понтів - безпонтовий казах".
7. Запізнення - ознака крутості. Чим "вище" сидить казах - тим на довше він спізнюється.
8. Друга ознака крутості - гігантизм. Крута будівля має бути циклопічного розміру, посеред широченної галявини і за високим парканом.
9. Основна мова - російська, але казахи часто спілкуються своєю, часом домішуючи російські фрази. Відповідати казаською на російську вважається ознакою неповаги.
10. Центральні вулиці міста перейменовано з радянських назв на історичні казаські - досить специфічні. Міський анекдот: "Тату, а хто такий Кабанбай батир? - Точно не знаю, але здається, що Калінін".

archervarius: (козак)

Без походів жити важко - ноги відсихають, а черево росте. До Карпат, на жаль, з Києва пертися далеко, на вихідні не покатаєшся (до Воловця можна, але з поїзда на роботу вже не виходить, не ті роки і сили). Тому вирішили з Сашком [livejournal.com profile] antitentyra сходити розвідати дрімучі ліси Київщини - якраз на два дні.



Практично від львівської траси тягнеться пояс лісу, яким, при певному рівні бажання та навичках орієнтування можна не виходячи пройти до Дніпра (або короткими перебіжками по полях - до кордону з Білоруссю). Туди і поїхали. По дорозі іржемо над партизанськими асоціаціями - в села заходити поночі, вішати голів сільради та дільничних, українізувати вчительок російської мови. Чи над подерв'янськими - "вони ідуть на дальнії болота, учитель атеїзму їх веде..."


Готуємося до виходу. Зліва - "ізбушка пацавата"

Стартували з села Комарівка з двома маленькими рюкзачками (намет і спальники + трохи харчу). Обладнання олдскул - карта-півторашка і компас, ніяких жепеесів (готуюся до Gorgany race-2014).

Більше про похід, який став прогулянкою )

Висновки: місця хороші, дуже добрі для велотуризму (дороги та лінії укатані, села є скрізь), для пішого - не дуже. Зануритися у лісову гущу важко - вона непрохідна навіть у посадженому лісі, а ходити лініями щастя мало. Макарів-1, він же Городок - це цікаво. Дякую Сашку за компанію, Богдану - за транспортування до Комарівки!

archervarius: (козак)
Любко Дереш небезпечно наближається до нестаріючого образу Андрєя Губіна української літератури. Нова книга «Миротворець», усупереч обіцянкам показати «іншого» автора, засвідчила, що вийти з орбіти тінейджерського мислення непросто, навіть замахнувшись на складні теми.

Вдумливий читач розкриє книгу з оптимістичним інтересом: Любко Дереш, автор семи романів, звернувся до середніх жанрів. Під обкладинкою зібрано дві повісті та оповідання, об’єднані мотивом зустрічі з Богом – через доторк до Вічності та віднайдення зв’язків між усім сущим на землі.

Автор відходить від «модних» нині тем українства. В «Дивній історії Стефана Лянге» він веде історію нового пришестя від Антоничевого «народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі», переводячи в сюжет «what if God was one of us?» Творець атомної бомби Роберт Опенгеймер, герой оповідання «Миротворець» усвідомлює, що після його винаходу світ уже не буде таким, як раніше, і приміряє на себе роль деміурга. В повісті «Святий Христофоре, моли Бога за нас» серфери з Акабської затоки, втікачі від суєти та від буденних клопотів, виявили, що всі культурні надбання людства пов’язані між собою. Персонажі підкреслено космополітичні, вільні від хуторянських турбот – вони торкаються вічного й переймаються лише ним та собою.

dereshЗбірка «Миротворець» цілковито поза національними і взагалі насущними проблемами. Автор «тролить» патріотів, вивівши у «Христофорі» позитивного персонажа-українофоба Артьома. Та проблеми народу чи держави героїв книги не обходять, і тим більше їм байдуже до буденних клопотів та людських стосунків. У центрі уваги – Одкровення, що виражається як можливість впливу на світ (у Роберта Опенгеймера) чи знання про єдність усього сущого. Через причетність до вищої сили герої усвідомлюють себе й недаремність буття, виходячи за межі звичних уявлень про мораль та обов’язки. Свобода творити та відкривати, пізнати Бога й світ, – головний мотив книги, спокусливий для пошановувачів Пауло Коельйо та Річарда Баха.

Проте натхнення автор «Миротворця» черпав глибше. «Гра в бісер Германа Гессе!», – знайде подібність читач, і буде правий. Любко Дереш явно опирався на твори німецького прозаїка, кількакратно згадуючи його в тексті серед найвидатніших діячів ХХ століття поруч з Ейнштейном та Юнгом. Але там, де Герман Гессе навмисно недоговорює про доступ до непізнанних таємниць вічності, в Любка Дереша все просто: наукові таємниці – не томи аналітики, а вісім таємничих куплетів, для гри в бісер не треба бути electi, вона доступна всім читачам Вікіпедії.

З «Миротворця» просвічується простота, гірша за крадіжку. Герої твору нагадують підлітка, який перевідкрив щось давно відоме, не здогадуючись, що ці думки вже перетиралися куди потужнішими умами. Вони винаходять велосипеди, неначе в світі не було теорії структуралізму, порівняльного релігієзнавства та етимологічного словника. Зате в текстах не бракує Пафосу – на думку Любка Дереша, богооткровення неможливе без опереткових вигуків та гучних риторичних запитань, банальних, як підліткові прищі: «Хто я у цьому великому світі?», «Чи треба нести відповідальність за свої вчинки?», «Чи прийде до нас Бог?». Бог у текстах теж тінейджерський – загальнодоступний, без проблем добра і зла, він легко завойовує світ, іде до пізнання, не вимагає ніяких самообмежень – і навіть уміє битися ціпком.

«Інший Дереш», обіцяний в анотації, успадкував недоліки «старого» і зберіг вже відомі слабини, зокрема, проблеми з сюжетами. Фабули немотивовані, нанизуються довільно, їх можна продовжити як завгодно, і обриває їх автор, коли заманеться. Немає прогресу і в стилістиці, з першої сторінки в очі б’ють тавтології та неузгодженості. «Ставши йому ногою на груди, притисши ручку ціпка до Ференцового горла, Штукенгайзен довго витягував з нього [з горла? з ціпка?] вибачення за всіх панянок з музичної школи, яких Ференц брудно вважав своїми [брудно вважав?], а за тим, під сміх глядачів, влаштував Ференцові [потрійна тавтологія] допит із географії». Видається, що після семи романів у доробку та одинадцяти років у «великій літературі» можна навчитися уникати таких проблем.

Не оминув «Миротворець» і проколів із фактажем. Жанр містичних повістей не передбачає наукової глибини, але все ж варто вивірити, що Сухомлинського звали Василь, а не Михайло, «Руссо-Балти» в міжвоєнному Львові не їздили, деревина пальми досить крихка, а сільський коваль із Лемківщини навряд чи мав прізвище Чиж-Вишенський. Фантастичне припущення зі «Стефана Лянге» теж геть казкове – розповідь про те, що вісім афоризмів змогли змінити математику, фізику, лінгвістику та генетику середини ХХ століття наївна, знаючи про складні наукові пошуки цього часу.

Автор хотів як краще, а вийшло, як раніше. Відхід від побутописання, космополітизм та багатокультурність середовища повістей, спроба осягнути високі матерії – все це могло би вивести творчість Любка Дереша на новий рівень і освіжити сучасну українську літературу. Але високі прагнення роблять книзі ведмежу послугу - тепер її місія не лише розважити читача, а й висловити щось нове і важливе – або хоча б яскраве. А це вже завдання не для підлітків.
Вчора на ЛітАкценті
archervarius: (козак)
11-15 вересня у рамках львівського Форуму видавців пройшла "школа літературної критики та книжкової журналістики" Контекст-2. Написати зібрався лише зараз, коли все відлежалося і змонтувалося в голові.

Суть заходу: 4 дні відібрані конкурсом молоді люди 20-30 років 4 дні жили на всьому готовому у Львові під час Форуму видавців, відвідуючи різні організовані для них заходи – переважно зустрічі з навколо літературною публікою. Розкішний подарунок від фонду "Розвиток України" завдяки побутовому забезпеченню (повна оплата дороги, проживання, харчування тощо).

Бажаючі долучитися показували свої надбання і есе про сучасну критику, які потім смачно розписав Олександр Михед. Насправді зібралася дуже різношерста публіка – від самодіяльного Сашка Ткаченка чи літературного баристи Оленки Клюшник до Лілі Шутяк, яка сама може вчити. Окрасою тусовки був письменник, літературний критик та журналіст Ярослав Карпець, він же Яр Левчук, самотній клен нашого письменства.

Захід точно був корисним для молодих учасників з малих міст, які, незважаючи на Інтернет та мобільність, варяться у своєму соку, і будь-яка літературна подія у їх містах - це Подія. Школа для них – можливість включитися в контекст культури, познайомитися з однодумцями, поділитися враженнями. Меншою мірою заходи були ефективними для старших учасників, що вже мають досвід роботи з літературною критикою чи проведенням заходів.

Більше позитиву )

Але був і ряд проблем, через які говорити про однозначний успіх школи не можна. Більше того, називати "Контекст-2" школою хибно - доречніше визначити процес як низку різноманітних зустрічей, що могли надихнути учасників на творчість та відповісти на їх запитання.

Заявлених "майстерень" чи б пак «воркшопів», не було - всі заходи, названі так, відбувалися у форматі творчої зустрічі. На жаль, деякі гості не дуже розуміли, куди вони потрапили і яка їх роль, тому відпрацьовували чергову програму "Хто я і що роблю, а тепер питайте". Зрозуміло, що вимагати чогось конкретного від Татьяни Толстої нереально, але і ефект від необов’язкової зустрічі явно слабший. Лише Олаф Кюль знайшов час переглянути 25 есе. Можливо, формування умовної "гарячої десятки" запитань до кожного гостя (причому групове - і суто по темі) могло б спрямувати обговорення у конструктивне русло, а відповіді було б цікаво порівняти. Бо багатьом учасникам бракувало не теоретичних міркувань на кшталт "Літературний критик - це клоун" (К.Мільчин), а банальних знань про специфіку жанрів критики чи книжкової журналістики.

Потік інформації був переважно одностороннім. Учасник Школи у кращому випадку був Великим Вухом, яке мало всотувати усе, що розповідали гості, а за бажання міг проспати усе на зручним пуфиках у "Платформі". Ніякої безпосередньої рефлексії чи відгуку не було, ні осмислення, ні оцінки почутого. Зрозуміло, що учасники були мотивовані уважно слухати та долучатися до обговорення, але зворотній зв'язок корисний завжди.

lalalala
Непідробний інтерес до презентації чудо-порталу "Читомо"

Звідси головне питання, яке можна поставити практично усім подібним заходам - який конкретний результат діяльності Школи? Зустрілися, познайомилися, послухали, говорили-балакали - це все прекрасно, але не впевнений, що розкішна організація вартує такого "вихлопу". Це ми вже проходили на "Марусі" - але там цим займаються вічні аматори, а тут хотілося б більшого.

Прикро вийшло з програмою менторства. Ідея дуже хороша - звести досвідчених критиків, культурних менеджерів чи журналістів з юними. Але знову ж - непродуманість форм співпраці призвела до того, що одні ментори буквально два дні провели поруч з підопічними, інші взагалі не з'явилися. І це проблема не менторів, а мети програми - результат невідомий, процес нечіткий, тому щось вимагати безглуздо. Втім, я дуже приємно та штивно поспілкувався з Юрієм Володарським.

Більше негативу )

Можна узагальнити - "Контекст-2" пройшов успішно та злагоджено, проте йому бракує жорсткішого слідування навчальним цілям, якщо такі плануються. Інакше краще перейменувати захід в клуб чи семінар. Хвороба "марусит" впевнено косить "літературну освіту", якщо така істота взагалі існує.

Про себе: на знайомстві, послухавши, серед якої розумної молоді я знаходжуся, я розслабився і заявив, що мої цілі – це пиво з цікавими людьми про літературу. Ціль бездоганно досягнута, на другий день аж занадто. Весь час до ночі спілкувався про письменство і навколо, дякую Вірі Балдинюк, Ірі Троскот, Юрію Володарському, Насті Левковій, Свєті Тараторіній, Петру Неку, Амалії Юсуфовій. Учасники «Контексту» іноді симпатичні своєю юністю, але переважно читають мало, а вичитують ще менше, тому особливо і не спілкувався. Із заходів «школи» ніякої користі не отримав. Наступного року спробую приїхати виключно на спілкування)
archervarius: (козак)
Катався менше, ніж хотів, і менше, ніж міг. Погода в сезоні ніяк не сприяла двоколісним, плюс подорож в Грецію, плюс ДТП, після якого місяць боявся сісти, плюс ремонт. Але весна невідворотня, а свобода - невід'ємна.

moto

motokate
Я люблю.
archervarius: (козак)
В неділю я підняв тухес, поїхав на Контрактову і ломанув крос на 10 км в рамках Третього київського напівмарафону. Пройшов чисто, радісно, без переходу на ходу чи відпочинку. Про це й історія.

Преамбула: доктрину ЗОЖ (українською ЗСЖ, мабуть) вважаю нерозумною і наївною з багатьох причин - від "тварності" уваги до тіла до частого звалювання фанатів в упоротості різного роду. Натомість впевнений, що активність, зокрема, фізична, - штука дуже і дуже корисна, без неї повноцінного розвитку людини не буває.

Побігати було кілька причин:
1. Востаннє я бігав (як бігав, а не марш-кидки в горах тощо) десять років тому, в бурситеті). З одного боку, на загальну фізичну форму не скаржуся, Горгани-рейс підтвердили, а до лікаря за останні три роки звертався 1 раз - в травму. З іншого боку, моя улюблена фізична вправа - це піднімання літрового кухля пива на біцепс.
2. Зрозуміло, що "десятка" - не дистанція, і її в принципі будь-який йожик пробіжить. Але неясно, чи у вибірку будь-яких йожиків включено любителів пива, велосипеда, мотоцикла, гір, комп'ютерних стратегій та читання з печивом на дивані.
3. Навіть на цій відстані є перевірка витримки, бо спокуса трохи пройтися чи дихнути неілюзорна.
4. Ну і просто по приколу.


mememe150 грн членського внеску, дали красіву футболку "Адідас" та пакет якогось миючого засобу для мембран. День видався чудово-сонячним, бігти в шортах і футболці було дуже приємно. Маршрут простий - від Контрактової через Поштову до Московського моста і назад.

Морально-фізична нагрузка загалом відповідає стандартній, але з вираженою "нижньою точкою". Перші 20% важко, потім плато, на 60% (6 км) ендорфіновий прилив, до 8 км повні жили кайфу, навіть не пам'ятаю як біг, далі нижня точка, до фінішу трохи замахався. Найбільше западло - два мости на останньому кілометрі, блядські підйоми втомили. Видатного результату не показав, з години вибіг, і то добре.

Після підйому радісно пішов у "Пивну думу" і хряцнув два літри пива чотирьох сортів. І ще раз порадувався, що кинув курити - серце і легені відпрацювали нормально.

Відчуття хороші, виникла думка потренуватися і спробувати півмарафон (21 км). Двоє колег бігли таку дистанцію, демони мужики.

Коротше, хай живе гармонія! Біг, велосипед, куховарство, книги, байк, дороги, секс та рок-н-рол! За гармонію!

ЗІ: фраза у заголовку належить [livejournal.com profile] dmytrish
archervarius: (козак)

Шкільне.

Якось ми з дітками (6, здається, клас) на уроці укрліту вивчали гуморески Глазового. Він цілком собі у програмі, а рівень гумору на рівні журналу "Перець" якраз до вподоби малюкам. Колгоспного "Тараса Бульбу в Києві" з душком плагіату ми акуратно проскочили уривками, шкільні гуморески пішли на ура. Додому задав вивчити якусь гумореску, попросив не чіпати "дорослі" теми - про пияцтво тощо.

Хто ж знав, що на старість Глазовий ударився в матьорий націоналізм, і дитинча гордо читало віршика про кацапів. Тема наступного уроку етики, яку я теж вів, була зразу визначена)

До речі, біда спільна - Євген Дудар, один з найтолковіших гумористів 80-х, з власним хорошим стилем і вмінням робити жарти з чого завгодно (Авессалом Ізнуренков би плакав) списався до неймовірного ге включно з лайливими текстиками про жидів.

Автори - вони підступні) Добре, що батьки були адекватні, і спілкувався я з ними нормально, тому проблем міжнаціональних не було. А який розкішний заголовок для газети "Сєводня": "В киевской школе детям ставят оценки за стишки о "кацапах".

ЗІ: офігеть в Москву злітав, сиджу в Харкові на борту, АП "Бориспіль" в тумані, і жду з Києва погоди. Благо, один в ряду.

archervarius: (козак)
Їхав поїздом з компанією молоді, що прямувала на конференцію з "торсіонних технологій", поспілкувався з двома дівчатами. Публіка ніби й не дурна, з того типу юнацтва, що мені подобається, "ищущие" - але наскільки їх голови забиті квазінауковим сміттям.

Торсіонні поля, домашні роди, шкода від прививок, ліки накопичуються в організмі, "мінус-поля", страхові компанії качають з тебе гроші - і тотальне невміння та небажання розуміти процеси.

Характерні уривки:

Баришня: При домашніх родах у Європі менше проблем, ніж у лікарні
Я: Ну да, при домашньому пересиджуванні грипу смертність нижча, ніж у лікарні. Чому?
Б: це мінус-поле!
Я: нєт, блеать, бо якщо хворого з грипом уже довезли до лікарні, то у нього набагато важча стадія, а імовірність смерті вища.
Б: це просто за межами нашого розуміння!


Б: страховим компаніям вигідно, щоб ми більше хворіли!
Я: у тебе є медична страховка?
Б: ні! вони качають з нас гроші!
Я: ти взагалі коли-небудь страхувала що-небудь. Хоча б ОСАГО там...?
Б: ні!
Я: як страховій може бути вигідна хвороба, якщо вона платить за кожен медогляд?
Б: якщо люди не будуть хворіти взагалі, вони закриються! це бізнес!


Серед цієї публіки чимало вегетаріанців та сироїдів. Одна з баришень з явними слідами анорексії (хворобливо худа), при цьому розказує, що живе з відчуттям щастя в тілі. Баланс нейромедіаторів? Нє, не чула)

Тролити їх приємно і легко, достатньо питати "а що ти маєш на увазі під [мінус-полем]"?

Ще цікаво: захоплюються Насімом Талебом, але мають приблизне уявлення про його думки ("Чорного лебедя" не читали). Захоплюються дауншифтінгом, але "ап-шифту" для цього не мають).

Стало прикро за науку.

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 02:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios