archervarius: (козак)

Читання романів Барнза для мене сходинки - з милої  "Англії, Англії" до сильної "Історії світу в 10 1/2 розділах". Від останнього роману "Передчуття кінця" чекав нової вершини - а вийшло на одну донизу.


"Передчуття" починається як типово англійський роман - четверо хлопців з приватної школи, неспішні філософські дискусії та проблеми юнацької сексуальності. В центрі оповіді - головний герой Тоні, його розумний товариш Адріан та химерна Вероніка. На третині тексту любовна та сімейна історія перетікає в детектив - один з парубків накладає на себе руки, а головний герой Тоні через десятки років береться розгадати причини вчинку.

Центр інтриг - щоденник Адріана. Тоні намагається забрати його у Вероніки - своєї пасії в минулому, яка потім стала коханкою Адріана. Герой намагається відтворити ланцюжок подій у житті друга: школа - Кембрідж - роман з Веронікою та напруженість у стосунках з Тоні через це - аспірантура - самогубство. У передсмертній записці Адріан написав: "Життя - непрошений подарунок, і якщо людина вирішує відмовитися від такого подарунку, то має моральний обов'язок прийняти наслідки такого рішення". Паралельно Тоні розповідає історію свого життя: юнацькі мандри Америкою, нудне сімейне життя, помірне існування після розлучення та на пенсії.

Думати, всупереч детективним традиціям, доводиться рівно з останньої крапки останньої сторінки, на якій замість розгадки отримуємо просто ще один факт в ланцюжку. Там, де мало бути велике викриття, маємо another brick in the wall. То про що текст?


На початку оповіді хлопці міркують про історію в найширшому сенсі - від сімейних подій до осмислення часу. Починають вони з банальних визначень "історія - це брехня переможців" чи "самообман переможених". Адріан, який пізніше поріже вени, вважає, що історія - це впевненість як сума нестачі документів та пам'яті. Простіше кажучи, це істина, яку ми відтворюємо на основі неповноти свічень про події минулого. Адріан продовжує: для адекватного розуміння суті історії (відповіді на питання "чому це сталося?") потрібне розуміння мотивів, яке є лише у дійових осіб. Вчитель опонує: мотиви видно з учинків, навіть з результату, із "що сталося" можна відновити "чому".


Якщо перечитати дискусію після закінчення книги, то зрозуміло, що всі елементи детективу працюють не на розгадку самогубства Адріана. Тоні послідовно намагається відкрити факти, щоб зрозуміти мотив вчинку друга. Вже тут видно, що історія - це не факти, а мотиви. Нецікаво, що Адріан вчинив самогубство, це сенсація, про яку всі швидко забули - потрібен сенс, "чому сталося". Екзистенційні міркування нічого не додають для розуміння.

archervarius: (козак)
Медіапростір розміняв поняття "справжньості" та "традиційності" на рекламні переваги йогурта чи туристичної принади. Що залишиться, якщо розвалини античних міст перестануть говорити голосом гідів і загублять рекламні проспекти? І навпаки - а якщо скопіювати знакове місце, як "Давида" на площі чи каріатид на Ерехтіоні? Букерівський лауреат Джуліан Барнс запитав про це в Англії, яка захлинається власною історією - від морського десанту Вільгельма до "Прав, Британіє, морями", та текстами - від Робін Гуда до Робіна-Бобіна.

Автор розгортає перед читачем офісно-біографічний роман в стилі "Залізного метелика" Сідні Шелдона: історія дорослішання складної дівчинки плавно перетікає в картини її офісної боротьби. Головна героїня Марта міркує: а раптом наші дитячі спогади, персональна історія кожного, фальшиві та складені з розповідей дорослих і пізніших фантазій? Чи можна назвати справжнім штучний витвір, який робить все, що у природі? З вікна офісу Марта бачить живу метафору - рукотворне болото, збудоване інженерами, на якому росте комиш та живуть перелітні птахи і переконує себе, що стосунки з близькими - це теж штучна водойма, на якій може завестися птаха щастя.

julian-barnesДумки героїні потрапляють в добрий грунт - її шеф, джокер бізнесу Джек Пітман вирішив побудувати на забутому острові Вайт зручну та комфортну для туристів копію Англії, зібравши на невеликій благоустроєній площі 50 головних "англійських" речей, зібраних опитуванням у всьому світі. Королівська сім'я, вартові-біфітери, двоповерхові автобуси, Робін Гуд, битва за Британію - все це акуратно розписалося в театралізовані сцени та маршрути.

Прикметно, що образ Англії написали туристи - і забрали його собі. А що залишилося самій країні, чи існує її неповторність, яку неможливо скопіювати, якийсь голос для власного вжитку? Чи взагалі можливо виділити якийсь "рейтинг" не про людське око - як людині важко назвати найкращий секс чи найсмачнішу їжу у житті, так країна не може природньо виділити якісь точки своєї сутності.

"В нашу епоху вічного цейтноту дуже навіть непогано відвідати за один ранок Стоунхендж і будинок Енн Хетуей, скуштувати «обід орача», лежачи серед крейдяних скель Дувра, а потім ліниво прогулятися суперунівермагом «Херродс» всередині лондонського Тауера (причому ваш візок з покупками покотить біфітер!)", - рекламувався проект "Англія, Англія", що миттю став популярним. Маркетологи підтвердили - заміна "Давида" копією ніяк не вплинула на відвідуваність статуї туристами, і більшість після знайомства з клоном не бажають шукати оригінал.

Виявляється, "насолода" та "задоволення" можуть стосуватися не лише читання, а й туризму. Комфортне, безконфліктне - і без жодних відкриттів споживання принад до смаку гостям, їх влаштовує Англія, ідентична натуральній. Жителів острова теж влаштовує ігрова реальність. Марта побудувала з колегою штучне сімейне болото, і єдиною реальною емоцією острова, крім потамування нудьги, було жадання влади, в якому з часом впав жертвою і Джек, і сім'я, і сама Марта.

На відміну від стосунків, Острів почав проростати правдою. Марта з жахом виявила, що хлопці Робін Гуда почали браконьєрити овець з мальовничого пасовиська і зжерли бика зі звіринця, контрабандисти возять нелегальне спиртне і порнуху, а "середньовічний" поліцейський вимагає їх за це колесувати. А тим часом стара Англія залишилася без інтересу до своєї історії, нарешті могла позбутися її тягаря - і залишилася без нічого. "Ніяким" бути гірше, ніж штучним, і прогалини міфу почали заповнюватися саморобним сурогатом.

Автор зводить конфлікт до неприємного сусідства - одна з Англій - мов синтетичний коктейль з синтезованих складників, інша - самогон з підручних матеріалів. Марта, покинута усіма, вибирає друге - принаймні, його сам вариш і п'єш.

Про справжність та відношення суті явища та його атрибутів міркували ще екзистенціалісти - але переважно про людину чи плоди її діяльності. Несподівано дотикається "Імітація" Євгенії Кононенко, де штучна історія твориться на порожньому місці. Що ж до країн письменники переважно переймаються пошуками "особливої ідентичності", будуючи новий міф, "Англію, Англію" прямо на старій території.

Джуліану Барнсу вдався якісний багатошаровий коктейль - кумедна історія про підробку для ситих туристів, психологічна драма про справжність переживань, сумні міркування про долю метрополії. А яскравість головної ідеї творить химерні образи - а що, коли зібрати "Козацьку слободу" з борщем, січовиками та схронами? А поруч - ведмедів з балалайками і Яся на зубрі?

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:44 am
Powered by Dreamwidth Studios