archervarius: (козак)

Серед принад України - три вузькоколійні залізниці з регулярним рухом. Я вже був на Поліській лінії та на Боржаві, лишалася Гайворонська вузькоколійка, куди їхати дуже вламувало через відсутність будь-яких цікавинок в радіусі сотні кілометрів. Але "Добре поїхали" з Ярославом Козаком запропонувала направду унікальну акцію: покататися на вузькоколійці на справжньому паровозі. Прогавити таке не можна!

Вузькоколійка це круто, бо лише там зберігаються технічні рішення початку ХХ століття (ручні стрілки, ударно-упряжне зчеплення вагонів, від якого смикає, семиметрові рейки та інші цікавинки). На вузькій колії вагони з відкритими тамбурами, тому можна їхати, звісивши ноги. Гілка вузькоколійки - зазвичай одна колія, яка тягнеться між кущами та тихими селами, де ніяк не очікуєш побачити тепловоз і вагони. І просто вона мініатюрна та симпатична.


ustia.jpg

Паровоз на вузькоколійці - це втричі цікавіше, ніж просто вузька колія. Це як іти по вулиці, побачити живого мамонта і покататися на ньому. Колись я малий питав батька, чи застав він паровози - і тато розповів, як він прибуває на станцію, чмихає та крутить величезні колеса. А тут можна все це побачити на власні очі.

Зауважу, що відхід паротяга я бачив на київському вокзалі, він там величний та суворий мастодонт. Але кататися по Києву на екскурсійному паровозі не дуже цікаво - він на мазуті, достатньо потужний, тягне прості вагони - тому особливої різниці зі звичайним потягом нема. А з Гайворона їхав геть невеличкий (хоча для вузькоколійки магістральний, тобто великий) Гр-280 - таке собі слоненятко (чи б пак мамонтенятко).

Звідки: воскресив старика завзятий австріяк Вольфрам Венделін, закоханий в паровози та українські вузькоколійки. Він організував кілька турів на паровозах для альте дойче пердунярен, а на цій ділянці взяв на хвіст групу Ярослава Козака. Тур задуманий як фотографічний: поїзд зупиняється в мальовничих місцях, і робить проїзд-два, щоб всі могли вдосталь нафоткати.


steampunk.jpg
Сувора естетика стімпанку

Подорож мало не зірвалася - виїзд о 3.50 у будень - задоволення специфічне. Ми бачили ніч, гуляли всю ніч до автобуса у Сашка [livejournal.com profile] antytentyra на хаті, дивлячись на шалений дощ за вікном, поки о 4 ранку не всілися у затишний бусик. За що люблю турфірму Ярослава - бус у нього завжди комфортний, з місцем для ніг. Зібрали групу з 10 чоловік (підозрюю, що турфірма спрацювала собі у збиток).


gaivoron.jpg

Артефакт з Гайворона

Дорогу до Гайворона проспав. Гайворон - маленьке забичене містечко, зустрів нас дощем. На вокзалі потроху збиралася група із заспаних українців та сивочолих європейців. За рідною традицією, виїзд забарився на добру годину, і замість плану Голованівськ - Рудниця, ми зразу поїхали до останнього пункту.


Паровозик не розчарував - він радісно пихкав, пускав пару та чорний дим. Для фотогенічної чорноти в топку кидали шини, а їхав на дровах. Тягнув він платформу та два пасажирські вагони - звичайний сидячий та дуже цікавий старовинний вагон. Вольфрам запевнив, що це один з найстаріших пасажирських вагонів у Східній Європі. Зараз це шляхова лабораторія - у ньому розміщено механічний пристрій для заміру якості колій, а також кілька маленьких купе зі старими шкіряними диванами.


perdun.jpg

Приклад європейської толерантності. У туриста на одній планці прикручений цифровий Nikon та плівковковий Canon

Сидячий вагон був забитий, сиві старички щось гуторили по-німецьки, вперше почув австрійську вимову, навіть не уявляв, як вона відрізняється від хохдойча. Середній рік туриста - три прогули на цвинтарі 60+, але вони доволі жваві, висипаються з вагонів та радісно фоткають видовище своєї юності. Молоді ж українці почали розбавляти сірий дощ чаркуванням. Через якусь годинку почалася ламана англійська, тости "фор френдшіп", старички радо пригощалися різними напоями - досить непоганою була фірмова настоянка від Ярослава.


parovoz1.jpg
Проїзд мостом. Фото Сашка

Поїзд двічі зупинявся на фотопроїзд, картинно пускав пару, вмикав фари, всіляко показував "спасибі що живий". Насправді паровозику було херово, йому не вистачало тяги, і почалися "технічні зупинки" - кожні 20 хвилин зупинялися та ще 20 хвилин розкочегарювали потяг. Таким пердячим паром проїхали за три години біля 15 кілометрів.


parovoz2.jpg

Гілка тягнеться між тихих подільських сіл, полів та лісів. Десь біля 13.00 стали надовго, складалося враження, що "вже, мабуть, прийшли" - але таки дотягнули до Бершаді. Зроду не знав, що у Бершаді є залізниця. Не дивно - лише вузька колія, і вокзал (кам'яний, капітальний) стоїть ген на окраїні містечка. Зазвичай тут ходить 2 рейси щодня. На вокзалі нас зустріли дві пожежні машинки, які заправили паровоза водою.

bershad.jpg

Бершадь, тиха та сумирна

Далі зупинилися на станції Устя-2. Насправді майже всі станції (можливо, крім Бершаді) покинуті, є лише навісики. Тут ми полазили по будинку станційного робітника, де час зупинився у червні 2006 року. Комплекс з двох будиночків далеко від села, яких багато на Південно-Західній залізниці, один ще живий. У покинутому надибав собі старий атлас автодоріг України.


abandon1.jpg
abandon2.jpg
Час зупинився

До революції ця гілка, що тягнулася аж з Молдови, належала Обществу подъездных путей. Інфраструктура була дуже грунтовна - скрізь великі станційні будівлі та склади, зараз усе це замкнуте, а поодинокі рейси лякають кіз та курей. Втім, є регулярний рух, рухомий склад та шляхова бригада - і це хоч якась гарантія, що наш вільнолюбний народ не поцупить рейки.


navagoni.jpg

Зазвичай я бігаю за поїздом, але тут особливий випадок. Фото Сашка

Тут же наш потіг отримав потужну підмогу - ззаду причепили тепловоз ТУ-2, в такому режиі іноді їздять туристичні потяги. Справа пішла набагато веселіше - ТУшка штовхала нас, а паровоз гудів та чмихав, натомість весь потяг розігнався щонайменше до 30 км/год.


abandon3.jpg

Покинутий вокзал

Характерно, що ніякого екскурсійного супроводу в подорожі не було. Ніхто нічого не розказував, ми просто їхали та насолоджувалися пейзажем. Нас з Сашком запросили на пейзаж у "командирську" теплушку, де радісно попиячили під стук коліс. На якомусь етапі почали розважатися, стрибаючи між вагонами на ходу - доволі весело. Врешті, перекочували в тамбур і гучно заспівали.


parovoz3.jpg

Паровоз в осінь

До Рудниці прибули вже затемна, тобто в Київ - о 2 ночі. Мандрівка вклалася практично в добу.

Добро:


  • паровозик це дуже кльово, радий, що побачив цього динозавра і відчув, як подорожували люди 100 років тому.

  • Гайворонська вузькоколійка по цікавості краще, ніж Боржавська (менше сіл, цікавіша інфраструктура), але менш мальовнича, ніж Поліська

  • "Добре поїхали" справді добре привезли і відвезли, Ярославова гостинність безмежна


vagon.jpg

Їде столипін, колеса стучат. Фото Сашка.

Зло:


  • на маршруті дуже бракувало хоч мінімального екскурсійного супроводу, ми не дізналися про вузькоколійку та паровоз геть нічого, просто проїхали і повернулися.

  • без харчування сумно, бутерброди у нас були хороші, але весь день на сухпайку зло.

  • все це - провтик не "Добре поїхали", а специфіки виїзду, коли група впала на хвіст чужому туру (німці, власне, теж були без екскурсій і без жратви). Але видається, що можна було щось придумати.


wewewe.jpg

Трохи хорошої інформації:


  • Гайворонська вузькоколійка - залишок велетенської системи вузькоколійних доріг, яку заклало на початку ХХ століття "Товариство під'їздних шляхів". Довжина всіх гілок сягала 700 кілометрів на піку в середині 1950-х років та покривала все Поділля - від Кам'янки у Молдові до Бердичева на заході та Первомайська на сході. Вона задумувалася як допоміжна транспортна система, яка дасть сполучення аграрній глибинці та зможе вивозити сільгосппродукцію, у першу чергу до/від цукрозаводів. З широкою колією лінії сполучалися у Рудниці, Вінниці, Калинівці. Центром був Гайворон з депо та ремонтним заводом, це своєрідна столиця вузькоколійного руху України. З часом частину ліній закрили, частину перешили на широку колію. З початку 2000-х практично все занепало, зараз є рух лише на відрізках Гайворон-Голованівськ та Гайворон-Рудниця.

  • за довжиною Гайворонська залізниця найдовша в Україні (130 км), але за відрізком неперервного руху її випереджає Поліська.

  • в депо Гайворона є люксова мотодрезина на основі старого автомобіля ЗіМ

  • паровоз, який нас тягнув - Гр-280, насправді відносно новий, початку 50-х років. "Гр" означає "германские репарации", їх будували в Німеччині в Бабельсбергу як репарації для СРСР. Теоретично паровоз міг їздити на низькокалорійному пальному (дровах та поганому вугіллі), фактично не хотів, і з відомчих вузькоколійок їх переводили на магістральні шляхи. Всього побудовано 420 таких локомотивів, зараз лишилося 6 живих паровозів цієї серії, в Україні - 2 (ще є Гр-336 на дитячій залізниці в Києві та завмерлий Гр-286 в музеї Колочави).


nahy.jpg

КГ/АМ!!11



Висновки: багато на фото та враження, бідно на інформацію. Загалом сподобалося. Дякую Ярославу Козаку та "Добре поїхали"!

archervarius: (козак)
В Україні лишилося всього 3 вузькоколійні залізниці, де ведеться регулярний пасажирський рух: Антонівка-Зарічне (Полісся) ака "Поліський трамвай", Виноградів-Хмільник-Іршава (Закарпаття) ака "Анця Кушницька" та Рудниця-Голованівськ (Кіровоградщина).

На "поліському трамваї" я вже катався, сподобалося, тому в ході блукань по Закарпаттю вирішив заскочити і на місцеву вузькоколійку.

Чому вузькоколійки - це цікаво?
  1. Вони мініатюрні - розрив залізничного шаблона. Тепловоз розміром з маршрутку, малесенькі вагони, скрізь треба пригинатися, щоб не стукнутися головою.
  2. На вузькоколійних залізницях до нашого часу збереглося багато технічних рішень з далекого минулого. "Нежорстке", так зване ударно-упряжне зчеплення (вагони стикаються плоскими буферами-тарілками і з'єднуються звичайними ланцюгами) - через це смикає. Вагонні переходи відкриті, є тільки хиткі площадки для переходу. Вагони опалюються пічками з паровим опаленнням, провідник закидає вугілля в піч. Рейки довжиною 7 метрів, постійний перестук. Особливо архаїчне нечисленне станційне обладнання - ручні стрілки, семафори на тросиках тощо. Екскурсія в минуле!
  3. Вузькоколійки зазвичай ідуть по диких місцях, і прокладені на символічному насипі. Тому колія часто круто повертає і може іти в кінці городу, через сільську вуличку, або просто через чагарі.
  4. Двері в тамбурі відкриваються без ключа. Швидкість невисока. Тому можна запросто відкрити двері, стати або навіть звісити ноги на ходу і насолоджуватися пейзажем під цигарочку. Або кататися на стику вагонів. Або навіть по драбинці на ходу заглянути на дах вагона.

На жаль, об'єктивних логістичних причин існування пасажирських вузькоколійок знайти важко, крім руху в завірюхи тощо. Але загалом автобус криє їх як бик вівцю, тому боюся, що в скорому майбутньому вони лишаться лише для туризму та вантажного транспортування. Тому треба спішити!

Сніжний вечір 9 січня, я розглядаю вузьку колію перед вокзалом (!) - широка, як і має бути, за ним. Дізнаюся, що от саме в четвер і в неділю ранковий потяг не їде до Іршави, а лише до Хмільника. Нехай. Вранці спостерігаю, як тепловозик ТУ-2 розганяє гудками циган, які влаштували базар прямо на коліях.


Потяг на станції "Хмільник". Зліва - характерний залам коротких рейок на повороті

Потяг подали із чотирма старими пасажирськими вагонами, і ми потроху рушили. Надворі зранку -13, а у жодному вагоні не працювало опалення. І як мінімум одне вікно було або надбите, або забите бляхою. Двері відкриваються і закриваються в такт поштовхам тепловозика. Тому у потязі відразу встановилася атмосфера злісної кріосауни - лютий дубак, підсилений усіма можливими вітрами і протягами. Ціна атракціону - 5 грн/год. З теплотою згадував поліський трамвай, де навіть у квітні був один опалюваний вагон. Тут всі вагони неймовірно ушатані, все розбите-розтрощене-загиджене.


Відкритий міжвагонний перехід

На відміну від поліської залізниці, "Анця" іде здебільшого обжитими місцями, швидкість - біля 15 км/год. 22 км до Хмільника потяг долає за 70 хвилин. Дорога іде через аграрні селі з велетенськими площами парників. За півгодини я залишився єдиним пасажиром дідморозного потяга, якщо не рахувати двох похмільних дядьків - чи то провідників, чи то обслуговуючий персонал залізниці, які закуталися у старі ковдри у першому вагоні. Я грівся цигарками у тамбурі, рятував під пахвою смарт з Яндекс.картами і радісно думав, що от зараз буде кінцева - Хмільник, там вилізу, впрошуся погрітися на станції, а потім сяду на маршрутку і поїду до людей.


Стан вагона

Ага, накося викуся! Хмільник виявився дірою під лісом, тітонька на станції порекомендувала не блукати з рюкзаком до траси, по якій все одно нічого не їде, а вернутися назад у Виноградів зворотнім рейсом. Поки тепловозик перечіплявся, я розглядав відстійник списаних вагонів - платформ, товарних і древніх пасажирських. А трохи далі стоїть відремонтований вагон, у якому напевне і пічка працює...


Чорний потік - село теплиць

Питання: як проїхати ще годину в пекельному поїзді, якщо уже задуб як цуцик? Вирішив тримати 4-рядну оборону: спочатку танці, потім утеплення всім, чим можна, потім знаходжу пальничок і варю глінтвейн, накрайняк відкриваю пляшку козирних 8-річних "Карпат".

Отже, уперше на арені - у вагоні вузькоколійки - випито стакан вина та виконано кілька номерів зігріваючої хореографічної програми під хрипіння замерзаючої КПК-шки. Потім закутався у все, що можна і не можна, і капустинкою добрався до Виноградова. ПО дорозі зайшло чимало пасажирів, вагони були повні.

Важливо: на сайті Львівської залізниці напрямок Виноградів-Хмільник не вказано, лише Виноградів-Хмільник-Іршава. Тому по напрямку можна побачити лише один потяг із щоденних чотирьох! Слід шукати розклад по станції Виноградів.

Висновок: закарпатська вузькоколійка знаходиться у жалюгідному стані, хоча всі цікавості цього виду транспорту збережено. В холодну пору року поїздки без супертеплого одягу та міцних зігріваючих категорично не рекомендуються.
archervarius: (Default)
Думка вирватися в хащі опрацьовувалася в голові з того моменту, як первинним жіночим накрилася Гомельська авіакомпанія, політ пепелацами якої мав бути "Пригодою сезону". Первісний план передбачав комбіновані мандри, що поєднували катання на вузькоколійці Антонівка-Заріччя та велопокатушки. Вирішили чекати зеленої природи. Аналіз маршруту відсік велочастину (деталі нижче), тому екіпаж (я + Сашко [livejournal.com profile] antitentyra ) вирвався в одноденну "розвідку боєм" у поліські ліси-болота.

Куди: вузькоколійна залізниця Антонівка-Заріччя (Рівненська область) вважається найдовшою у Європі та точно найдовша в Україні (106 км). З рекламною метою роком побудови називають 1895, але це стосується прокладання траси. У звичному вигляді вона існує з повоєнного часу, рухомий склад - з 1968 року. Справді давніми є рейки - деякі 1902 року.


Мандрівка з задоволенням і не без моралі :) )

Висновки
: прикольне місце, дуже рекомендується для любителів природи техніки. Варто мати незручне сполучення (особливо з вело). Важливо: транспортна суть мандрівки створює враження "доби в поїзді". Я ж записав у план варіант з велосипедами та відвідини інших вузькоколійок)

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:42 am
Powered by Dreamwidth Studios