archervarius: (козак)

Серед принад України - три вузькоколійні залізниці з регулярним рухом. Я вже був на Поліській лінії та на Боржаві, лишалася Гайворонська вузькоколійка, куди їхати дуже вламувало через відсутність будь-яких цікавинок в радіусі сотні кілометрів. Але "Добре поїхали" з Ярославом Козаком запропонувала направду унікальну акцію: покататися на вузькоколійці на справжньому паровозі. Прогавити таке не можна!

Вузькоколійка це круто, бо лише там зберігаються технічні рішення початку ХХ століття (ручні стрілки, ударно-упряжне зчеплення вагонів, від якого смикає, семиметрові рейки та інші цікавинки). На вузькій колії вагони з відкритими тамбурами, тому можна їхати, звісивши ноги. Гілка вузькоколійки - зазвичай одна колія, яка тягнеться між кущами та тихими селами, де ніяк не очікуєш побачити тепловоз і вагони. І просто вона мініатюрна та симпатична.


ustia.jpg

Паровоз на вузькоколійці - це втричі цікавіше, ніж просто вузька колія. Це як іти по вулиці, побачити живого мамонта і покататися на ньому. Колись я малий питав батька, чи застав він паровози - і тато розповів, як він прибуває на станцію, чмихає та крутить величезні колеса. А тут можна все це побачити на власні очі.

Зауважу, що відхід паротяга я бачив на київському вокзалі, він там величний та суворий мастодонт. Але кататися по Києву на екскурсійному паровозі не дуже цікаво - він на мазуті, достатньо потужний, тягне прості вагони - тому особливої різниці зі звичайним потягом нема. А з Гайворона їхав геть невеличкий (хоча для вузькоколійки магістральний, тобто великий) Гр-280 - таке собі слоненятко (чи б пак мамонтенятко).

Звідки: воскресив старика завзятий австріяк Вольфрам Венделін, закоханий в паровози та українські вузькоколійки. Він організував кілька турів на паровозах для альте дойче пердунярен, а на цій ділянці взяв на хвіст групу Ярослава Козака. Тур задуманий як фотографічний: поїзд зупиняється в мальовничих місцях, і робить проїзд-два, щоб всі могли вдосталь нафоткати.


steampunk.jpg
Сувора естетика стімпанку

Подорож мало не зірвалася - виїзд о 3.50 у будень - задоволення специфічне. Ми бачили ніч, гуляли всю ніч до автобуса у Сашка [livejournal.com profile] antytentyra на хаті, дивлячись на шалений дощ за вікном, поки о 4 ранку не всілися у затишний бусик. За що люблю турфірму Ярослава - бус у нього завжди комфортний, з місцем для ніг. Зібрали групу з 10 чоловік (підозрюю, що турфірма спрацювала собі у збиток).


gaivoron.jpg

Артефакт з Гайворона

Дорогу до Гайворона проспав. Гайворон - маленьке забичене містечко, зустрів нас дощем. На вокзалі потроху збиралася група із заспаних українців та сивочолих європейців. За рідною традицією, виїзд забарився на добру годину, і замість плану Голованівськ - Рудниця, ми зразу поїхали до останнього пункту.


Паровозик не розчарував - він радісно пихкав, пускав пару та чорний дим. Для фотогенічної чорноти в топку кидали шини, а їхав на дровах. Тягнув він платформу та два пасажирські вагони - звичайний сидячий та дуже цікавий старовинний вагон. Вольфрам запевнив, що це один з найстаріших пасажирських вагонів у Східній Європі. Зараз це шляхова лабораторія - у ньому розміщено механічний пристрій для заміру якості колій, а також кілька маленьких купе зі старими шкіряними диванами.


perdun.jpg

Приклад європейської толерантності. У туриста на одній планці прикручений цифровий Nikon та плівковковий Canon

Сидячий вагон був забитий, сиві старички щось гуторили по-німецьки, вперше почув австрійську вимову, навіть не уявляв, як вона відрізняється від хохдойча. Середній рік туриста - три прогули на цвинтарі 60+, але вони доволі жваві, висипаються з вагонів та радісно фоткають видовище своєї юності. Молоді ж українці почали розбавляти сірий дощ чаркуванням. Через якусь годинку почалася ламана англійська, тости "фор френдшіп", старички радо пригощалися різними напоями - досить непоганою була фірмова настоянка від Ярослава.


parovoz1.jpg
Проїзд мостом. Фото Сашка

Поїзд двічі зупинявся на фотопроїзд, картинно пускав пару, вмикав фари, всіляко показував "спасибі що живий". Насправді паровозику було херово, йому не вистачало тяги, і почалися "технічні зупинки" - кожні 20 хвилин зупинялися та ще 20 хвилин розкочегарювали потяг. Таким пердячим паром проїхали за три години біля 15 кілометрів.


parovoz2.jpg

Гілка тягнеться між тихих подільських сіл, полів та лісів. Десь біля 13.00 стали надовго, складалося враження, що "вже, мабуть, прийшли" - але таки дотягнули до Бершаді. Зроду не знав, що у Бершаді є залізниця. Не дивно - лише вузька колія, і вокзал (кам'яний, капітальний) стоїть ген на окраїні містечка. Зазвичай тут ходить 2 рейси щодня. На вокзалі нас зустріли дві пожежні машинки, які заправили паровоза водою.

bershad.jpg

Бершадь, тиха та сумирна

Далі зупинилися на станції Устя-2. Насправді майже всі станції (можливо, крім Бершаді) покинуті, є лише навісики. Тут ми полазили по будинку станційного робітника, де час зупинився у червні 2006 року. Комплекс з двох будиночків далеко від села, яких багато на Південно-Західній залізниці, один ще живий. У покинутому надибав собі старий атлас автодоріг України.


abandon1.jpg
abandon2.jpg
Час зупинився

До революції ця гілка, що тягнулася аж з Молдови, належала Обществу подъездных путей. Інфраструктура була дуже грунтовна - скрізь великі станційні будівлі та склади, зараз усе це замкнуте, а поодинокі рейси лякають кіз та курей. Втім, є регулярний рух, рухомий склад та шляхова бригада - і це хоч якась гарантія, що наш вільнолюбний народ не поцупить рейки.


navagoni.jpg

Зазвичай я бігаю за поїздом, але тут особливий випадок. Фото Сашка

Тут же наш потіг отримав потужну підмогу - ззаду причепили тепловоз ТУ-2, в такому режиі іноді їздять туристичні потяги. Справа пішла набагато веселіше - ТУшка штовхала нас, а паровоз гудів та чмихав, натомість весь потяг розігнався щонайменше до 30 км/год.


abandon3.jpg

Покинутий вокзал

Характерно, що ніякого екскурсійного супроводу в подорожі не було. Ніхто нічого не розказував, ми просто їхали та насолоджувалися пейзажем. Нас з Сашком запросили на пейзаж у "командирську" теплушку, де радісно попиячили під стук коліс. На якомусь етапі почали розважатися, стрибаючи між вагонами на ходу - доволі весело. Врешті, перекочували в тамбур і гучно заспівали.


parovoz3.jpg

Паровоз в осінь

До Рудниці прибули вже затемна, тобто в Київ - о 2 ночі. Мандрівка вклалася практично в добу.

Добро:


  • паровозик це дуже кльово, радий, що побачив цього динозавра і відчув, як подорожували люди 100 років тому.

  • Гайворонська вузькоколійка по цікавості краще, ніж Боржавська (менше сіл, цікавіша інфраструктура), але менш мальовнича, ніж Поліська

  • "Добре поїхали" справді добре привезли і відвезли, Ярославова гостинність безмежна


vagon.jpg

Їде столипін, колеса стучат. Фото Сашка.

Зло:


  • на маршруті дуже бракувало хоч мінімального екскурсійного супроводу, ми не дізналися про вузькоколійку та паровоз геть нічого, просто проїхали і повернулися.

  • без харчування сумно, бутерброди у нас були хороші, але весь день на сухпайку зло.

  • все це - провтик не "Добре поїхали", а специфіки виїзду, коли група впала на хвіст чужому туру (німці, власне, теж були без екскурсій і без жратви). Але видається, що можна було щось придумати.


wewewe.jpg

Трохи хорошої інформації:


  • Гайворонська вузькоколійка - залишок велетенської системи вузькоколійних доріг, яку заклало на початку ХХ століття "Товариство під'їздних шляхів". Довжина всіх гілок сягала 700 кілометрів на піку в середині 1950-х років та покривала все Поділля - від Кам'янки у Молдові до Бердичева на заході та Первомайська на сході. Вона задумувалася як допоміжна транспортна система, яка дасть сполучення аграрній глибинці та зможе вивозити сільгосппродукцію, у першу чергу до/від цукрозаводів. З широкою колією лінії сполучалися у Рудниці, Вінниці, Калинівці. Центром був Гайворон з депо та ремонтним заводом, це своєрідна столиця вузькоколійного руху України. З часом частину ліній закрили, частину перешили на широку колію. З початку 2000-х практично все занепало, зараз є рух лише на відрізках Гайворон-Голованівськ та Гайворон-Рудниця.

  • за довжиною Гайворонська залізниця найдовша в Україні (130 км), але за відрізком неперервного руху її випереджає Поліська.

  • в депо Гайворона є люксова мотодрезина на основі старого автомобіля ЗіМ

  • паровоз, який нас тягнув - Гр-280, насправді відносно новий, початку 50-х років. "Гр" означає "германские репарации", їх будували в Німеччині в Бабельсбергу як репарації для СРСР. Теоретично паровоз міг їздити на низькокалорійному пальному (дровах та поганому вугіллі), фактично не хотів, і з відомчих вузькоколійок їх переводили на магістральні шляхи. Всього побудовано 420 таких локомотивів, зараз лишилося 6 живих паровозів цієї серії, в Україні - 2 (ще є Гр-336 на дитячій залізниці в Києві та завмерлий Гр-286 в музеї Колочави).


nahy.jpg

КГ/АМ!!11



Висновки: багато на фото та враження, бідно на інформацію. Загалом сподобалося. Дякую Ярославу Козаку та "Добре поїхали"!

archervarius: (козак)

Добрі люди сказали, що завдання складне. Тому нові, покращені умови!

Хто правильно назве місто - кухоль "Гіннеса" або капучіно з крунделиком!

А за координати (або адресу з назвою об'єкту) - цілих 3 "Гіннеси", або пляшечка "Бехерівки", коньяку чи мартіні (на вибір!)

Шукаємо, мучимо "Яндекс", шаримо ;)


2014-05-24 20-03-15

archervarius: (козак)

Повернувся з Алмати, отримав масу цікавих і нових вражень. Поїв чимало смачного, дещо привіз. Загалом місто нагадує розжиріле Запоріжжя. Казахи дико люблять блискучий і позолочений пафос. Але "для своїх" є багато скромних місць. Взагалі у місті поєднуються геть різні епохи. Втім, кочівниче минуле світить з усіх дірок, місто явно новобудне, а до історичних пам'яток ставлення пофігістське (наприклад, стару будівлю жіної гімназії знесли, щоб поставити там KFC).

Air Astana до болю крута, але дві інші авіакомпанії літають на пекельних корчах. В аеропорту Алмати можна побачити незвичний для нудних європейських боїнго-ейрбасових полів звіринець (я розгледів трушний Ан-24, з штурманською кабіною, Ан-72 "Чебурашка", і - увага - Ан-12!)

Кухня казаська досить бідна, за словами місцевих, основна кулінарна гордість - бешбармак, варене тісто з бараниною та кінською ковбасою "кази". В ресторанчиках переважно узбецька кухня, хоча узбеки в Алмати кажуть, що це все - нікчемна імітація.
almaty

10 цікавих фактів про Алмати

1. Над містом постійно висить димка з пилюки, туману та диму висотою 300 метрів.
2. За містом (буквально за будинками) починаються гори. До лижного курорту Чимбулак (висота 2200 м, довжина траси - 3500) - буквально 20 хв на авто. А влітку туди тікають від спеки.
3. Дуже дорога їжа в ресторанчиках "мейрамхана" (бізнес-ланч - від 80 грн), але маса дешевих і дуже скромних їдалень "асхана", багато з яких цілодобові.
4. Основне м'ясо - баранина, конину подають скрізь у найрізноманітнішому вигляді.
5. На вулицях прийнято ловити авто з руки, водії зупиняються і підвозять навіть на мінімальні відстані за копійки (наприклад, кілометр за 5 грн). Але по дорозі підсаджують інших пасажирів, торгуючись за ціну. Це в рази вигідніше, ніж служба таксі.
6. Менталітет описує приказка "Казах без понтів - безпонтовий казах".
7. Запізнення - ознака крутості. Чим "вище" сидить казах - тим на довше він спізнюється.
8. Друга ознака крутості - гігантизм. Крута будівля має бути циклопічного розміру, посеред широченної галявини і за високим парканом.
9. Основна мова - російська, але казахи часто спілкуються своєю, часом домішуючи російські фрази. Відповідати казаською на російську вважається ознакою неповаги.
10. Центральні вулиці міста перейменовано з радянських назв на історичні казаські - досить специфічні. Міський анекдот: "Тату, а хто такий Кабанбай батир? - Точно не знаю, але здається, що Калінін".

archervarius: (козак)

Без походів жити важко - ноги відсихають, а черево росте. До Карпат, на жаль, з Києва пертися далеко, на вихідні не покатаєшся (до Воловця можна, але з поїзда на роботу вже не виходить, не ті роки і сили). Тому вирішили з Сашком [livejournal.com profile] antitentyra сходити розвідати дрімучі ліси Київщини - якраз на два дні.



Практично від львівської траси тягнеться пояс лісу, яким, при певному рівні бажання та навичках орієнтування можна не виходячи пройти до Дніпра (або короткими перебіжками по полях - до кордону з Білоруссю). Туди і поїхали. По дорозі іржемо над партизанськими асоціаціями - в села заходити поночі, вішати голів сільради та дільничних, українізувати вчительок російської мови. Чи над подерв'янськими - "вони ідуть на дальнії болота, учитель атеїзму їх веде..."


Готуємося до виходу. Зліва - "ізбушка пацавата"

Стартували з села Комарівка з двома маленькими рюкзачками (намет і спальники + трохи харчу). Обладнання олдскул - карта-півторашка і компас, ніяких жепеесів (готуюся до Gorgany race-2014).

Більше про похід, який став прогулянкою )

Висновки: місця хороші, дуже добрі для велотуризму (дороги та лінії укатані, села є скрізь), для пішого - не дуже. Зануритися у лісову гущу важко - вона непрохідна навіть у посадженому лісі, а ходити лініями щастя мало. Макарів-1, він же Городок - це цікаво. Дякую Сашку за компанію, Богдану - за транспортування до Комарівки!

archervarius: (козак)
Відпустка пройшла жваво, повнокровно і насичено. Вона розділилася на дві частини - львівський Форум видавців, де я тусив в межах "школи літературної критики Контекст-2" та мандрівку в Грецію, де за 12 днів ми намотали зо дві тисячі кілометрів.

На Форумі та навколо встиг:

- погасати без дзеркал вночі на "Ланосі" львівською трасою під хорошу розмову.
- заявити про цілі "випити, поржати, побазікати про літературу" - і чітко їх досягнути.
- познайомитися, поспілкуватися та попиячити про книги з туєвою хупою творчої (завжди), цікавої (іноді) та розумної (часом) публіки.
- дізнатися, що мій бложек і дописи на Літакценті люди читають.
- послухати із задоволенням і не без моралі кількох недурних людей з Росії, зокрема, Татьяну Толстую.
- послухати трешнякові "Постфеміністичні читання".
- накидатися до гикавки пива з горілкою, після чого провести два дні за тверезою обжирайлівкою дарами Львова.
- здуру припертися на сам Форум, пригостити кількох дівчат фісташковими цукерками і вшитися.
- узяти щось на кшталт інтерв'ю під каву в Марини Соколян, яке потім зникло безвісти на оргівському диктофоні.
- вчергове нагадати Яру Левчуку, що він мудачок.
- отримати неймовірний кайф.

Люди події: Віра Балдинюк, Юрій Володарський, Іра Троскот, Амалія Юсуфова. Дякую вам!

katia
КПДУ: кохана радіє Греції)

Після книжкової вакханалії я рванув на Грецію через Москву. За дванадцять днів на батьківщині Геракла та цацикі я догнав літо і встиг:

- збагнути, що сучасні греки відрізняються від давніх, як таджик від Цезаря. А від турків - не дуже.
- скуштувати гірос, сувлакі, цацикі, мусаку, грецький салат, фету, оливки з базару, рецину, узо та багацько інших наїдків та напивків.
- пожити в кублі блядєй та торчів у Афінах.
- збагнути, що Парфенон - такесобі, Ерехтійон рулить.
- побродити під скаженим сонцем дикими дубовими гаями між скельних монастирів Метеорів.
- скупатися у Середземному морі - і отримати гостру знехіть до Чорного.
- вийти на "океанську" бухту Водоїкілії після дванадцятикілометрової прогулянки горами-лиманами. І запам'яти її назавжди.
- засмагнути
- потрапити із власної тупості у два капітальнєйші факапи - і вирішити їх швидко та успішно.
- навчитися по-грецьки сидіти у таверні
- випити солодкої кави на венеціанській вуличці грецького Нафпліона
- пошвендяти між дуже історичних камінючок античного Коринфа
- зустріти світанок з краєвидом на морську синь у Пілосі
- все вищеназване - з коханою жінкою.
- жодного разу не відкрити робочу пошту.
- порадіти близькості моєї паскудної англійської з поганою англійською греків.
- прочитати книги Джуліана Барнса (гуд!), братів Вайнерів (гуд!) та Дюма (дурня, але гуд!).
- півтори години виколупувати ножем з пальців колючки дуже смачного кактуса опунція.
- отримати неймовірний кайф.


КДПУ: панорама Метеор, клікабельно

КДПУ: панорама Пілоса, клікабельно

Москва зустріла дощем. У перший же день зварили борщ) З понеділка - на роботу (280 листів прочитано). Ура відпустці!!!
archervarius: (козак)
В четвер я упіймав себе на думці, що скоро кінець сезону, а я толком некупаний. Тому в суботу встав зі світанком, запряг тварюку, кинув в рюкзак плавки та змазку для ланцюга - і чкурнув на Одесу.

О 6.30 ранку суботи, як виявилося, на виїзді з Києва уже аншлаг, потік щільний і якийсь дуже злий, маневри агресивні. Особливо противно в районі Боярки-Глевахи, де "білі" населені пункти, паскудний асфальт і дурний трафік. Зовсім не в кайф, не їзда, а сованка - майже до Білої Церкви. Крім того, в районі Василькова ремонт, діє тільки одна полоса, уже зранку була тягнучка на кілька кілометрів.

Але з Бецика стало веселіше - кинув 120 на спідометр і полетів через запахи полів та лісу. Весело гнав до самої Умані: погода чудова, ще не жарко, трафік малий. В районі Краснопілка почався адовий ад з асфальтом, на дорозі реально більше латок, ніж основи, все це - різної висоти, і капітально трусить всю дорогу. З іншого боку, скидатися до 60 влом, тряска від того не менша, тому летиш - і трусишся.

За Уманню вирішив пообідати, долетів до череди (3 штуки!) ресторанів Поплавського, і урочисто на них забив, бо жерти в мажорних точках добре в місті, а трасі - трасове. Хоча думка скуштувати "велетенського чебурека", прорекламованого бігбордом, була. І тут трохи за Уманню я бачу цілий ряд "домашніх кухонь" для далекобійників. Акуратні вагончики (з дуже неакуратним сортиром) стоять під трасовим насипом, на узбіччі паркуються фури та фургончики, через відбійник іде перелаз, а там смачно і дешево годують.


Узбіччя
Рейд на Одесу! )

Під Васильковим, на 24-21 км траси був ремонт і гігантська, на 5 кілометрів, пробка. Ніч, менти на "вході" та "виході", клуби пилюки, світло ліхтарів - пекельне видовище. Колона розсипалася, я вперше в житті рванув між рядами, а потім по обочині - бо стояти несила. Вирвавшись на свободу, зібралися і промчали до самої столиці.

О 23.30 Бориспільська траса ідеально чиста, можна літати - і після повернення до "гнізда параноїка" пляшечка "Старого міста" лягла бальзамом.



Пройдено за два дні й ніч - 1060 км.
Їхав туди: 7 годин, назад - 8 годин
Поломок: 2, свічки втопку, або бодягою залився, або бак іржавий. І дзеркало ннада!
Падінь: 0 (ура!)

Круто! Повні вени адреналіну, натхнення, - "ветер, кровь и серебро!". Хочу ще!
archervarius: (козак)
Продовжу звіт з мотомандрівки на Західну Україну на майовку-2013. Отже, у попередніх серіях шалений мотоцикліст з проблемами добився з Києва до Тернополя, там забрав напарника, відвідали замки та печеру - і добралися до Верховини на сплав.

День 5. Студена вода

Вода - найменш звідана зі стихій в ході мандрів та розваг. Востаннє серйозний підхід до Н2О був у 2007 році, коли ми з Сашком спробували сплавитися по річці Гнилоп'ять на катамарані з пластикових пляшок. Тому щоб повеселитися на майовку вирішили додати до програми сплав по Чорному Черемошу. З цим допомогла фірма Splav.lviv.ua, яка назвала цей маршрут досить складним для початківців.

Прокидаємося в мотелі о 8 ранку і виявляємо, що ні в будинку, ні в колибі нема нікого - взагалі. Зачиняємо двері, байк стоїть поруч - і їдемо веселим ПАЗиком у село Верхній Ясенів. Там нас неспішно пакують в "Спрінтер" - і ми поволі сунемося убитими дорогами краю до села Дземброня - під саму Чорногору. З вікна спостерігаємо, що річка повна сплавників як Синевір жабів - їх аж кишить, на всьому, що плаває.


Так усе починалося

Під Дзембронею стаємо, орги надувають два десятимісні катамарани. Самі плавзасоби, як видно з фотки, посередні, без подушок, страховка - звичайним репшнуром. Тут стається кумедія - учасникам сплаву роздають одяг, гарненькі гідрокостюми або старезне ОЗК. Наші попутники - повні якоїсь дурної енергії харківчани - розхапують гідрокостюми, ми одягаємо кумедну хімзу, всідаємо на кати - і розуміємо свою шалену перевагу! Вода дуже холодна, і в гідрокостюмі без "чулків" ноги неприємно мокрі. А в хімзі їх можна спустити у воду на спокійній течії, і вони залишаються сухими. ОЗК рулить!

Але мрії про лютий екстрім швидко обламуються. По-перше, річка не надто повноводна, і перекати не страшні. По-друге, здоровенний кат проходить пороги легко, було буквально 2 випадки з ризиком випасти у воду, коли справді підкидало і обливало. По-третє, для успішного сплаву треба весь час гребти. Ми сиділи 5-ро на 10-місному каті, інструктор та баришня майже не гребли, рульовий теж не дуже. Гребемо, як краби на галері, ми з Сашком. Ітого на протязі 2-х годин інструктор волав як осавула "Гребем, сильніше!", а ми нагреблися так, що не хотілося ні річки, ні сплаву, нічого - хіба що пива. Харківчани часом плигали з ката у холодну воду, але така розвага якось не тішила.

На спокійній воді стало взагалі нудно. Тече вода, ледь пливе кат, поруч їде "Спринтер". Зупинилися, перекусили, знову попливли... Не вистачало пива прямо на катамарані) Десь за годинку такої розваги ми врешті тормознулися, розвантажилися і чкурнули по хатах.


ОЗК - наш друг)

Вартість: 300 грн з рила, включає оренду ОЗК та захисту і транспортування.

Висновки:

  • розвага хороша, якщо підійти толком. Але різко ділиться на адреналіновий сплав і сованку по воді.

  • людям, які знають адреналіновий приход, сплавлятися на великих катах на майовку нудно і тоскно. Взагалі не варто того. Будемо вибирати маленькі плавзасоби, на них хитавиця і жесть в рази сильніша.

  • хвірма Splav.lviv.ua - халтурники, по дорозі бачили і катамарани кращі, і спорядження однакове для всіх, а не з мішка "вибирайте". Чомусь віриться, що хорошого інструктора не можна замінити на магнітофон з записом "Гребем! Гребем!"


І бонус: ми неспішно, з заходом до пивнушки пройшлися "додому", вислухали гнівну промову хазяйки про несподіване зникнення - і пішли в місто шукати пристойне місце з їдлом і пивлом. Аотхуй! Переддень Паски - це важливіше, ніж туристи. По факту о 16.00 в переддень Великодня не працювало _нічого_, крім двох гастрономів. Жодне кафе чи ресторан, жодна аптека, навіть чергова - Верховина вимерла. Подумалося, що у нашій колибі теж може обломитися з їжею, затарилися всім - але таки отримали більш-менш пристойну вечерю. Ми навіть купили пасочку з думкою встати раненько і піти подивитися службу в карпатському селі. А поки - гарний вечір в горах... Але вже запахло хуйнею - Сашко застудився, і таки неслабо.

Ітого: проїхали - 0 км, пропливли - 35 км, пройшли - 10 км і то голодні)

Stay tuned!
archervarius: (козак)
У попередніх серіях: шалений мотоцикліст з пригодами доїхав до Тернополя, потім з попутником змотався на Джуринський водоспад та Червоногрудський замок. Після чого двоє мандрівників провели захоплюючий день у печері Млинки.

День четвертий. Хуйові казахські пісні.

На четвертий день знехіть до керма трохи зникла, і ми линули думками в прохолодні Карпати, де наступного дня нас чекав сплав по Чорному Черемошу. Перед виїздом пані Аня попросила нас пофотографувати малечу верхи на тварюці - всі дуже потішилися!

Оптимізму на момент виїзду з притулку пані Ані було обмаль - попереду 170 кілометрів убитих доріг (зокрема, карпатських серпантинів), а сонце казилося. Маршрут: Чортків - Товсте - Городенка - Гвіздець - Заболотів - Косів - Криворівня - Верховина.


Виїжджаємо з притулку

Водійська майстерність трохи поліпшилася, крейсер на помірно розбитих шляхах від Чорткова до повороту на Городенку і навіть до моста через Дністер був біля 70 км/год. Далі почалося пекло - межа між областями (згадалася "Королева бензоколонки" та голови райавтодорів з їх містком на межі районів). Нереальний танкодром з вічною хмарюкою пилу над ним.

Івано-Франківська область ще паскудніша в дорогах, ніж Тернопільська. Але якщо в Тернопільській ями розсіяні рівномірно (розбиті узбіччя та приблизно зона правого колеса фур), то на Франківщині легко чергуються кілометр ідеально дзеркального покриття та кілометр неймовірних дірок. Ями підступно концентруються на дні ярів та на їх вершинах, тому розганятися навіть на доброму асфальті небезпечно - скинутися на мотоциклі зі 100 до 10 справа непроста, як засвідчив пізніший інтерактивний тренінг. Крейсер упав до 40, плюс відпочинки на палючому сонці.Втомлене сонце, злі мотоциклісти )
Косів - вкрай підступне для автомобілістів місто. Дорога веде так, що автомобіліст кілька разів бачить вказівник "Косів" та виїзд з міста, складається враження, що ти заблукав і знову й знову в'їжджаєш до Косова. Ми уже таке бачили на авторейді-2007.


Сашкові пасує тварюка!

Проскочили Криворівню, на низькій швидкості я навіть встиг потеревенити про Івана Франка - і ось Верховина. За порадою готельників заїхали в колибу за мостом, через який дорога веде в центр. Але доброго прийому там обломилося - вся Верховина готується до паски, в колибі готують їдло на розговіння, і на гостей дивляться як на татар. Перед нами група москалів агресивно обурювалася несмачною їжею, але їхати кудись далі сил не було. Тут, після півгодинного чекання, ми познайомилися з гуцульським борщем - із заквашеного білого буряка та копченого м'яса. Кисло, своєрідно, але смачно! А  от настоєчка виявилася в гіршому дусі - міцнюча бзюча смага з якимось корінцем. Місцеве верховинське пиво теж не дуже.

Ситі й почарковані ми почали гуглити садибу на переночувати. Господиня колиби, що міняла миски, почула по телефону ціну "160" і перебила розмову - "у нас 100". Отже, за 100 грн ми поселилися в досить затишному мотельчику (байк став під вікнами) у непоганому двомісному
номері з телевізором і зручностями в коридорі. Втім, ми були єдиними постояльцями, тому байдуже, головне гаряча вода.


Карпатська дорога

Заспівати хуйової чи казаської! )

Дуже добре активізує увагу до дороги. Мій рекорд - півтори години казахського співу!

Алзо шпрахт Дід Панас. Стей тунед!
archervarius: (козак)
В попередніх серіях: мотоцикліст, добравшись з поломкою з Києва до Тернополя, забрав попутника і доїхав до печери Млинки, по дорозі заскочивши до Червоноградського замку та Джуринського водоспаду.

Троглодити. День 3

Ввечері другого дня я не зміг відкрити пляшку з пивом - пальці не стискалися, від перевтоми на мотоциклі. Тому вирішили третього дня нікуди не їхати, а присвятити його печері, заночувавши й третю ніч у притулку пані Ані.

Чому Млинки: ця печера, на мій погляд, найкраща серед усіх на Тернопільщині:

  1. вона дика, тобто надлегких електрифікованих маршрутів немає. Одягати комбінезон і повзати доведеться у будь-якому випадку. Це цікаво.

  2. проте екскурсії з кваліфікованими гідами поставлені на потік, провідники враховують побажання по складності (можна замовити "жесть" або "прогулянку"), по району (якщо екскурсія не перша) тощо.

  3. вартість адекватна - 3-годинна екскурсія = 180 грн за групу до 5 осіб.

Минулого разу старійшина спелеологів Доктор повів нас у неекскурсійний далекий район Перемога з розкішними кристалами. Дуже сподобалося, але захотілося жесті, тому в цей раз ми взяли подвійний вихід з проханням максимально поганяти нас по печері.

За справу енергійно взялася "Аня-білоруска". Мешканка Мінська, вона якось приїхала на екскурсію у Млинки, і закохалася на все життя. З часом стала екскурсоводом. Усміхнула мова - Аня вивчила українську самотужки в чортківській спелеотусовці, тому говорить на прекрасному, прямо-таки еталонному західняцькому діалекті з усіма його рисами, від характерної вимови до граматики. Розпізнати в дівчині російськомовну неможливо) До слова, коли Аня після печери з мішкуватого комбеза, черевиків і шапки перевдяглася в кльові джинси і майку, ми були вражені.

Найпопулярніший трабл печери )

Хтось заніс на черевику, і вона виросла у темряві

Два місця у печері ми не осилили - хід "Роддом" - вузька, вичовгана до дзеркала дірка на висоті півтора метри - не вдалося зачепитися, і розпора "Фантазія" - вузька і візуально стрьомна. Чесно пробували - і лишили до наступного разу. Натомість пройшли "Веселий хід" - вузьку дірку з кількома поворотами. Веселий - бо дуже вузький, і дехто з екскурсантів вилазить без штанів.


Сашко та Аня-білоруска

Всі точки в печері мають назви, більшість - кілька. Є офіційні найменування 60-70-х років на кшталт "Піонер", "Перемога". Деякі назви пов'язані з відкриттям ("Дівочий" зал - бо його відкрила трійка дівчат, Лисячий хід - там знайдено кістки стародавньої лисиці). І є кумедні назви типу "Сраколиз" (камінь, вичовганий задами спелеологів), "Тещин зуб" - гостра камінюка посеред проходу.

Серед цікавинок - зал, де відвідувачі ліплять з глини всілякі цікавинки. Вологість у печері така, що глина не висихає, тому окремі графіті та фігуркии зберігаються десятиліттями. Перлина колекції - велетенський замок, але можна знайти і єлду, і дулю. І, звичайно ж, сотні графіті "Ваня 1990".

Чортківський підземний замок
Підземна творчість )
Фінанси:

  • екскурсія в печеру, 3 години до 5 чоловік  = 180 грн (ми платили ту ж суму за двох), подвійна (наш варіант) - 360 грн

  • прокат комбінезона = 10 грн

  • прокат ліхтарика = 5 грн

  • прокат бандани та рукавиць = 3+2 = 5 грн.


На виході

Знайти екскурсовода можна через чортківський турклуб "Кристал", тернопільський турклуб, будь-який притулок, або прямо в "офісі" - хаті-базі біля стежки, що веде до печери. Про всяк нагадаю - аматору самостійно зайти в печеру неможливо (двері на замку). Неподалік Млинок є ще маленька печера Угринська, там тіснувато і мокро, але вхід вільний, є відкриті карти.

Наступного дня нас чекав злісний мотоперехід до Верховини. Стей тунед.

Ітого: за кермом - 0 км, під землею - 5 годин. Глина, садна, голос тіла.

archervarius: (козак)

В попередній серії: радісний мотоцикліст летів по львівській трасі аж до танкодрома на Тернопіль, розбив аморта, поремонтувався серед ночі в тернопільських байкерів, намутив пива і заночував у куми.

Розвалини, древні й сучасні. 1 травня. День 2.

О 7 ранку в квартирі з поїзда матеріалізувався Сашко - напарник і попутник на подальшу подорож. Прогулялися з кумою тернопільським парком (йолкі ж, ніби вчора тут бродили і жартували утрьох у 2003 році! Ті ж олені й павичі у парку, та ж річка і сходи. Ті ж самі ми, хіба наїли з півцентнера на трьох).

Вранці бокси байкерів ще більш мед-максові, ніж вночі. В пам'ять врізався суворий кастом на базі МТ з автомобільною магнітолою, клепаним щитком та спинкою пасажира з кованого скрученого прутка.

Ура, їдемо - удвох! Мета - Чортків і хутір Залісся, печера Млинки. З позитиву - нормально рулимося, просадка рихтованого аморта незначна. З негативу - мот з двома чималими райдерами та їх прикрученими до багажника рюкзаками перегружений на добрий центнер, підвіску пробиває на кожній ямі, а ям тут - як нігр у Парижі. Крім того, після вчорашнього не гнуться пальці лівої руки від зчеплення.

Дорога-дорога! )




Долина, а в долині - замок

Є ще один варіант проїзду - за Товстим і Рожанівкою - поворот на село Солоне, далі до Ниркова. Туди потикатися не слід, дорога убита. Через Нагоряни теж не фонтан, але автомобілем цілком нормально.

Транспорт можна кинути на повороті, а можна спуститися грунтовою серпантинкою нижче - стоянка є на рівні замку і в самому низу. Там, за краєм горба - Джуринський водоспад. Грунтовка на трієчку, але під силу пересічному легковику і навіть перевантаженій деспераді. Ми їхали, плигаючи на каменюках, але таки навернулися - не зорієнтувався у вибору більш пологої дороги, недовернув руля. Встали, обтрусилися, виколупали глину з радіатора жертв, крім скла смартфона, нема. В таких випадках завжди кажу: "Спасіба, судьба, шо взяла дєньгамі".


Повноводдя Джуринського водоспаду

Важко повірити, але до війни на цих диких, зарослих деревами пагорбах жило польське містечко Червоногруд, навіть було повітовим центром. Замок був його серцем, він кільканадцять разів перебудовувався, аж поки на його фундаменті протягом ХІХ століття не виріс палац, що сильно постраджав у Першу світову. У 1945 році тут був бій УПА з польським гарнізоном, загинуло біля 50 поляків. Решту вивезено в Польщу, і Червоногруд потроху вмирав, аж до офіційного зникнення у 1970 році. Зараз в долині - руїни замку та костьолу, малесенький табір "Ромашка", недомонастир УПЦ.


Залишки замку

Поселитися у спелеологів )


В притулку діє "накопичувальна" цінова політика - кожна послуга +грошик. Ночівля - 30 грн з людини, спальник - 10 грн, гарячий душ - 10 грн (маєш своє - не платиш). Ітого 60 грн з рила, якщо душ двічі. Цілком прийнятно, хоча за такі ж гроші ми ночували в номерах мотелю - з постіллю, ТВ тощо. Але в цьому місці - це чудова пропозиція. Пані Аня годує - 30 грн сніданок чи вечеря, 35 - обід (дві страви + салат). Їжа - хороша домашня "як собі", особливо господиня любить насипати величезні кілограмові порції і годувати так, що з-за столу вилізти не можеш. З бонусів - невеличка стоянка, літня кухня - альтанка у дворі (можна самим готувати їжу), мангал, столик з кріслами, є лазня за додаткові гроші. Сумарно це місце нам дуже подобається гостинністю і незалюдженістю.

До пані Ані ми приїжджаємо за 10 хвилин до смеркання. Вечеряємо, а потім довго сидимо біля притулку в кріслах, сьорбаючи пивце та лякаючи хрущів. Завтра печера!

Ітого: в сідлі - 7 годин, пройдено - 190 км. Ями, перегруз, нерви - і розкішний пейзаж. Піт, дим, нічні хрущі на хуторі. Ты чувствуешь в воздухе нездешние отзвуки.

archervarius: (козак)

Преамбула: негоже злій тварюці "Деспераді" простоювати на хуторі! Негоже і мені просидіти благословенну майовку в Києві, тому - в дорогу. За кермом байка я сидів утретє, сумарно наїздивши десь до 100 кілометрів, навчання - ти світло!

Дати: 30.04.13 - 6.05.13

Шаленець, 30 квітня

О 5 ранку радісне дирчання тварі розірвало світанок на хуторі, і я рванув у напрямку Тернополя. Оптимістичний план казав, що до файного міста маю доїхати навіть при найгірших розкладах. Поки світало, акуратно пройшов окружну і вискочив за Київ. Ідеальна для поїздки погода - тихий ранок, чиста рівна траса, стрілка спідометра тихенько зачепилася за сотню аж до КП, де продавці волосатих паличок зупиняли всіх підряд. Побекавши про причину зупинки, ментяка-балабака подивився на права, спробував знайти номер рами, навіть понюхав страховку і відпустив. Поки одягав екіп, сіржанти Петренки скучкувалися навколо, цокаючи язиками на тему "скільки жре - скільки пре".

Сосновий ранок Коростеня порушив ненав'язливий запах песця. Власне, запаху спершу і не було, а мав би бути - бензиновий.

Культпросвіт: на мотоциклах переважно нема датчика пального. Замість нього на бензиновому крані є показники OFF, ON i RES(erve). Якщо бензин закінчився, слід перемкнутися на резерв - і буде ще 3 літри запасу до заправки. Але потім, залившись, необхідно перемкнутися назад в ON - інакше можна висохнути, що і сталося.


Траса М-06

Бензинові песці, за законом всесвітнього западла, живуть в ямах, перед здоровенними гірками, на вершині яких є заправки. На трасі відбійники, просто кидати твар не хотілося, тому - поза "тягни-штовхай", і 240 кг на одній лошачій силі їдуть на гірку. Зупинився мотобрат, запропонував допомогу - але ні пляшки, ні трубки не було, а до вершини лишалося якихось 500 метрів і 40 хв.

Залив укрнафтячої бодяги, диркнув стартером - нєа. Песець з водійського місця не зліз і весело показував хвостом на фару. Забув вимкнути запалювання і посадив акум! Добре, що є компактна зарядочка, яка за 40 хв підживила акумулятор, тим паче у кафе на заправці розкішна солянка. У придорожніх кафе мені найбільше смакують солянка і шашлик. Жирна, гаряча, з димком соляночка м'яко обволікує шлунок і відразу заряджає, а гаряче м'ясо наснажує рвати вітер і простір. От, правда, алкоголій лиш увечері - і то гомеопатично. А що може бути краще за холодну чарочку під солянку, сухе вино до шашлика і кухоль пива з цигарочкою потім...

Летіти по львівській трасі в сонячний день - чисте задоволення. Траса як дзеркало, крім житомирської окружної - і то некритично. Обганяючи фури (без правого дзеркала трохи тоскно), вдихаючи поліські ліси і болота, ловлячи візором мошву, минаючи загороджені села, домчав до Новограда-Волинського, залився "Мустангом" і чкурнув далі, ревучи від доброго пального. І  тут прийшов butthurt - у прямому значенні трольського слова.

Культпросвіт: популярна приказка каже: "чотири колеса везуть жопу, два колеса - душу". Але болить при цьому, що характерно, жопа. Спершу вона болить різко, потім німіє, потім починає палати. Мотонорматив "1000 миль км за 24 години" недаремно зветься Iron Butt (є ще важчі, Saddlesore - "болюче сідло" та Bunburner - "палаюче гузно").

Дикий посвист того дня )




Через 5 хв аморту присниться песець

Отже, північ, на окраїні Тернополя в напіврозбитому гаражному кооперативі відкрито 5 гаражів і крутять мототехніку (переважно кастоми, совкоцикли та дирчики) суворі тернопільські байкери. Спершу була ідея поставити на деспераду аморти від "Іжа", але вирішили зцілити те, що лишилося. Через півгодини сованки на вогник заглянув Паша з сусіднього бокса, лайнувся, взяв монтіровку та зварочний апарат і за час однієї цигарки все склепав. Домовився залишити мот до завтра у хлопців (опівнічний ремонт, до слова, упав всього в 200 грн) і поїхав до куми (готель, певна річ, пішов по мідній річці).

Тернопільські ями - найкращі в усій області. Добірні, несподівані, глибокі - головна тема для розмови усіх таксистів. О першій ночі я, запилючений, пошкрябаний, в стані півсвідомості вліз до куми і кума і попросив чарку. Її теж випив песець.

Культпросвіт: в Тернополі, як і у Львові, сухий закон. Після 22-ї в магазинах бухла ні-ні.

Друга ночі, втілена щедрість ломиться в кіоск, і пропонує 250 грн за 5 пляшок "Черніги". Кіоскер святіший та принциповіший за Ратцінгера, ні-ні. Чеберяю в найближчий кабак, він же нічний клуб, з мордою кірпічом проходжу черех охорону і ментовську парочку на вході (нормальний такий відвідувач, в пилючних берцях, драних джинсах і футболці "Мама-анархія"), завалююсь на бар і прошу пива. Бармен з посмішкою дістає 2-літрову пляшку з собою + 0,5 всередину і зразу. Охорона люб'язно супроводжує мене через чорний хід, і ось вона радість релаксу і спілкування на нічному балконі серед весни!

Ітого: в сідлі - 14 годин, проїхав - 520 км. Втрата свідомості та тверезий автопілот. Піт, бензин, спирт, вишневий цвіт. Ветер, кровь и серебро.

Далі буде (текст драматичніший, а фотки цікавіші)

archervarius: (козак)
За 30.04-6.05 проїхано - 1730 км, з них удвох - 1200.



Ходових днів - 5, максимальна відстань за день - 650 км.

Був: Київ-Дубно-Тернопіль-Чортків-Косів-Верховина-Ворохта-Франківськ-Львів-Київ.

Особливі пункти програми: 4,5 години напрягу в печері Млинки (круто!), сплав по Чорному Черемошу (такесобі).






Падінь: 4, з них з пасажирами - 3, з двома пасажирами - 2.

Поломок: 1, серйозна (розбив аморт).

Враження: байк це неймовірно круто, але довгі переїзди вимотують навіть на круїзері (жеппа болить, руці ломить!). 1200 км на перегруженому мотоциклі це важко. Проте головний піздєц - це дороги, нижче траси Київ-Львів гарних доріг нема в принципі. Більшість шляхів - у стані танкодрома, середня швидкість була 35 км/год. Виглядати ями, об'їжджати їх, відгальмовуватися і клацати передачами напряжно, нема кайфу від дороги.



Подяки: [livejournal.com profile] antitentyra за компанію і штурманство. Спільноті [livejournal.com profile] moto_help - за допомогу контактами, Сергію Бєляєву - за нічний ремонт аморта.

Відісплюся - чкурну кудись знов!
archervarius: (козак)

Туристичним відкриттям року однозначно стала Берегівщина. У першу чергу, своєю неукраїнськістю, у другу - водами цілющими, у третю - вином. Зараз - про другу. Деякі фото - зі смарта, просю вибачення.

Преамбула: на лижні траси Пилипця впали сутінки. Самотній лижник спускався по укатаній дорозі від Магури донизу на прокатних лижах з паскудним кантом. На першій космічній йому зустрівся астероїд - камінючка під лижу. Лижник відірвався від землі, пролетів хаотичною траекторією зо три метри та жорстко приземлився на ліве полужопіє. Далі було багато ойкання і матюччя. Слава богу, нічого не зламав, але про лижі на найближчі днів 3-4 краще забути. Тому - вперед, на Берегово, у теплу водичку!

Про водичку: мінеральних джерел у Карпатах чимало. Мені найбільше запам'яталося джерельце під щитом "Не квас, не пиво - смачна на диво", яке за 100 метрів безпомильно вичислялося по пекельному бзду тухлих яєць. Але на Берегівщині мінеральні джерела ще й термальні, себто з-під землі б'є гаряча вода. Тому там влаштували термальні басейни під відкритим небом. Кайф: надворі зима, сніг іде, мінусова температура - а ти просто неба валяєшся у гарячій ванні! Здається, ще й корисно ;)

Огляд Мережі показав, що в Береговому є 3 точки, де можна побулькатися у теплій воді. Це комунальний басейн під відкритим небом, приватний центр "Жайворонок" з критим термальним басейном та курорт "Косино" за 15 км від міста. На "Жайворонок" зразу забив - критий басейн у мене під домом є.


Вхід до комплексу. До речі, маєток під соломою

Почав з "Косино" - сподобався їх сайт, а також вказівники на всіх дорогах за 50 км. Якщо так стараються - значить, там пристойно. Туди з центру раз на пару годин ходить маршрутка (7 грн), або можна доїхати на перекладних через Яноші.

Місце перевершило усі сподівання. Сервіс як для краю, де поняття "сервіс" в кращому випадку замінняється поняттям "гостинність", казковий. Електронний браслет на руку, ідеально чисті роздягалки з електронними замками, стерильні душові з милом у кожній кабінці, релакс-зона у японському стилі, недороге кафе з угорською кухнею, безкоштовна сауна. При цьому адекватні ціни: 2 години - 50 грн, кожна наступна 5 грн.

Басейни: головний, глибиною в 1 метр, температура 42 С, розділений на 9 частин, з сідушками вздовж бортів, джакузі та гейзерами. У ньому слід валятися і розслаблятися. Великий, t=25 С, h=1 метр, холоднувасто, але якраз кайфово після сауни, можна і поплавати трохи. Два дитячі, t=25 i t=18, холодні і мілкі, хіба після сауни булькнути. По суті, це не плавальний басейн, а велика масова ванна. Головний кайф - саме у зимовій відкритості, повітря холодне, сніжок падає - а вода тепла.



Тепло серед зими

Головний кайф: відлежатися в теплій водичці, потім напаритися в сауні, потім холодна і тепла вода. Після близького вечірнього знайомства з паном Бограчем та пані Леандрою (з бодунця, простіше кажучи), все це реально оживило і очистило тіло й дух. Заодно замовив повний масаж тіла, де ще й розтерли синяки. До речі, синяк від падіння зійшов швидко. Зате проявилася здоровенна гематома на коліні другої ноги разом з болями в суглобі.

Цікаво, що в центрі працюють тільки угорці, а головний хол зветься "Королівська зала", там стоять погруддя угорським королів та описи їх подвигів на двох мовах.

Назад добирався на перекладних, впіймавши спершу прокурену дідом з бабою "копійчину", а потім угорця на "бусі".

Отже, "Косино" - класний термальний СПА-центр за помірними цінами. Трохи незручне добирання, але дуже приємні умови, можна сміливо їхати на цілий день. На теплу пору у них є футбольне поле і прогулянкова стежка в дубовому гаю. Але басейном у прямому розумінні слова курорт не є - вони тут невеликі і мілкі. Проте видно, що центр розширюється, можливо з часом буде краще.




Власне басейн-ванна

Наступного ранку я вирішив порівняти торжество угорського капіталізму з українським соціалізмом. Тобто піти у місцевий комунальний басейн, закривши очі на всі ужастики, які розказують в інтернетах.

Піздєц почався буквально від порога. Прямо в холі басейну знаходиться пивнушка з брудними столиками, за одним з яких дрімав угашений вуйлан (11 ранку!). До речі, видовище п'яного вуйка, який спить за столом у забігайлівці, стало ну дуже частим в Карпатах. Мабуть, у нас їх на вулицю виганяють, а там жаліють.


Це не бича ригайлівка, а хол оздоровчого басейну



Далі сніговий ком пепця наростає. Отже, у комплексі немає камери схову, а шафки у роздягальні не закриваються узагалі. Куди діти хоч найменшу цінність - хз. Роздягалки по суті теж немає - є 2 ряди шафок і метр підлоги між ними. У душових можна знімати фільми жахів: підсліпувата лампочка під стелею, облуплений кафель, тонкі струмені води. Фенів немає. Совок, бессмисленний і беспощадний.

Але у комунальників є УТП, воно ж унікальна торгова пропозиція. У них єдиний реальний плавальний басейн на шість 25-метрових доріжок з глибиною до 4 метрів. Фразеологію про "тільки у нас справжня лікувальна вода" опустимо, у тому басейні я, плаваючи, зачепив добрячий жмут жіночого волосся. Наскільки водиця розбавлена цілющою уріною - краще не думати. Коштує це щастя 30 грн теоретично за годину, але обмеження часу немає. Крім великого басейну, є невеличкий критий з гарячою водою. У п'ятницю і суботу - 50 грн, алле включено безкоштовну баню на дровах.


Великий басейн

В комунальному справді можна поплавати, розім'ятися фізично. Але на березі сидить служник, який систематично гавкає "не чіпляйтеся за поплавки!", "не стрибайте у воду!", "хто не вміє плавати - ліворуч!", і цим псує враження. Чесно кажучи, в цей чудо-басейн я більше ніколи-ніколи не піду, ібо ужас-ужас.

Висновок: в "Косино" рай, але добиратися не дуже зручно - маршрутка ходить рідко. Втім, народу на авто там багато, можна домовитися. Сервіс *****. Комунальний басейн великий, але страшний як чортів тато осінню. Не рекомендується!

archervarius: (козак)
В Україні лишилося всього 3 вузькоколійні залізниці, де ведеться регулярний пасажирський рух: Антонівка-Зарічне (Полісся) ака "Поліський трамвай", Виноградів-Хмільник-Іршава (Закарпаття) ака "Анця Кушницька" та Рудниця-Голованівськ (Кіровоградщина).

На "поліському трамваї" я вже катався, сподобалося, тому в ході блукань по Закарпаттю вирішив заскочити і на місцеву вузькоколійку.

Чому вузькоколійки - це цікаво?
  1. Вони мініатюрні - розрив залізничного шаблона. Тепловоз розміром з маршрутку, малесенькі вагони, скрізь треба пригинатися, щоб не стукнутися головою.
  2. На вузькоколійних залізницях до нашого часу збереглося багато технічних рішень з далекого минулого. "Нежорстке", так зване ударно-упряжне зчеплення (вагони стикаються плоскими буферами-тарілками і з'єднуються звичайними ланцюгами) - через це смикає. Вагонні переходи відкриті, є тільки хиткі площадки для переходу. Вагони опалюються пічками з паровим опаленнням, провідник закидає вугілля в піч. Рейки довжиною 7 метрів, постійний перестук. Особливо архаїчне нечисленне станційне обладнання - ручні стрілки, семафори на тросиках тощо. Екскурсія в минуле!
  3. Вузькоколійки зазвичай ідуть по диких місцях, і прокладені на символічному насипі. Тому колія часто круто повертає і може іти в кінці городу, через сільську вуличку, або просто через чагарі.
  4. Двері в тамбурі відкриваються без ключа. Швидкість невисока. Тому можна запросто відкрити двері, стати або навіть звісити ноги на ходу і насолоджуватися пейзажем під цигарочку. Або кататися на стику вагонів. Або навіть по драбинці на ходу заглянути на дах вагона.

На жаль, об'єктивних логістичних причин існування пасажирських вузькоколійок знайти важко, крім руху в завірюхи тощо. Але загалом автобус криє їх як бик вівцю, тому боюся, що в скорому майбутньому вони лишаться лише для туризму та вантажного транспортування. Тому треба спішити!

Сніжний вечір 9 січня, я розглядаю вузьку колію перед вокзалом (!) - широка, як і має бути, за ним. Дізнаюся, що от саме в четвер і в неділю ранковий потяг не їде до Іршави, а лише до Хмільника. Нехай. Вранці спостерігаю, як тепловозик ТУ-2 розганяє гудками циган, які влаштували базар прямо на коліях.


Потяг на станції "Хмільник". Зліва - характерний залам коротких рейок на повороті

Потяг подали із чотирма старими пасажирськими вагонами, і ми потроху рушили. Надворі зранку -13, а у жодному вагоні не працювало опалення. І як мінімум одне вікно було або надбите, або забите бляхою. Двері відкриваються і закриваються в такт поштовхам тепловозика. Тому у потязі відразу встановилася атмосфера злісної кріосауни - лютий дубак, підсилений усіма можливими вітрами і протягами. Ціна атракціону - 5 грн/год. З теплотою згадував поліський трамвай, де навіть у квітні був один опалюваний вагон. Тут всі вагони неймовірно ушатані, все розбите-розтрощене-загиджене.


Відкритий міжвагонний перехід

На відміну від поліської залізниці, "Анця" іде здебільшого обжитими місцями, швидкість - біля 15 км/год. 22 км до Хмільника потяг долає за 70 хвилин. Дорога іде через аграрні селі з велетенськими площами парників. За півгодини я залишився єдиним пасажиром дідморозного потяга, якщо не рахувати двох похмільних дядьків - чи то провідників, чи то обслуговуючий персонал залізниці, які закуталися у старі ковдри у першому вагоні. Я грівся цигарками у тамбурі, рятував під пахвою смарт з Яндекс.картами і радісно думав, що от зараз буде кінцева - Хмільник, там вилізу, впрошуся погрітися на станції, а потім сяду на маршрутку і поїду до людей.


Стан вагона

Ага, накося викуся! Хмільник виявився дірою під лісом, тітонька на станції порекомендувала не блукати з рюкзаком до траси, по якій все одно нічого не їде, а вернутися назад у Виноградів зворотнім рейсом. Поки тепловозик перечіплявся, я розглядав відстійник списаних вагонів - платформ, товарних і древніх пасажирських. А трохи далі стоїть відремонтований вагон, у якому напевне і пічка працює...


Чорний потік - село теплиць

Питання: як проїхати ще годину в пекельному поїзді, якщо уже задуб як цуцик? Вирішив тримати 4-рядну оборону: спочатку танці, потім утеплення всім, чим можна, потім знаходжу пальничок і варю глінтвейн, накрайняк відкриваю пляшку козирних 8-річних "Карпат".

Отже, уперше на арені - у вагоні вузькоколійки - випито стакан вина та виконано кілька номерів зігріваючої хореографічної програми під хрипіння замерзаючої КПК-шки. Потім закутався у все, що можна і не можна, і капустинкою добрався до Виноградова. ПО дорозі зайшло чимало пасажирів, вагони були повні.

Важливо: на сайті Львівської залізниці напрямок Виноградів-Хмільник не вказано, лише Виноградів-Хмільник-Іршава. Тому по напрямку можна побачити лише один потяг із щоденних чотирьох! Слід шукати розклад по станції Виноградів.

Висновок: закарпатська вузькоколійка знаходиться у жалюгідному стані, хоча всі цікавості цього виду транспорту збережено. В холодну пору року поїздки без супертеплого одягу та міцних зігріваючих категорично не рекомендуються.
archervarius: (козак)
Останні 10 днів я із задоволенням провів у мандрах по Закарпаттю. Концепція: іти куди кличе дорога. У здоровенному рюкзаку було абсолютно все від ноута до снігових бахіл для сходжень, не рахуючи спальника і карімата. Чого не не було - це бритви)

Куди кличе дорога - це принципово не планувати подорож більше, ніж на 12 годин, ніяких бронювань готелів і думок "де я сьогодні ночуватиму". Це слухати свої бажання і реалізовувати їх. Якщо раптом з вікна автобуса побачив прикольну точку - значить, треба прямо зараз вийти і піти туди. Якщо накрило натхнення - значить, рюкзак нехай відпочине, а я з ноутом замовлю каву і коньяк в номер і буду писати, дивлячись на дорогу з вікна придорожнього готелю.

Що вдалося:
  • отримати неймовірний кайф
  • покататися на 3 різних трасах, і тепер можу заявити - я добряче тримаюся на лижах
  • побулькатися в кількох гарячих джерелах просто неба
  • написати оповідання (вперше взявся за перо за останні 6 років)
  • виконати гопак, чардаш і танець з шаблями у вагоні кріо-вузькоколійки Виноградів-Хмільник
  • відкрити для себе Берегсас - Угорщину-в-Україні
  • дописати і опублікувати рецу на Кокотюху
  • набити 2 чималі гематоми
  • напитися домашнього вина, заводського вина, сільського вина, глінтвейну лижного, високогірного, саморобного і всякого, а також вельми незлих коньяків. А також 55-градусної чорничівки. А також пива - як же без нього. І привезти пару літрів цікавого додому.
  • прочитати "Всесвітню історію піратства"
  • нажертися як свиня бограча, боб-левеша, боб-гуляша, човлента, папрікаша, лоці-печеного і галушок
  • набрати 4 кіло
  • зійти на вершину гори Плай в повному обладунку у дуже паскудну погоду, по дорозі заблудившись.
  • купити футболку з Шандором Петефі та його гаслом "Любов і свобода - це все, що мені потрібно". І ще мило з запахом пива (чомусь зазвичай навпаки)
  • люто зарости шерстю. Цікаво, я схожий на Торіна Дубощита?
  • поговорити з місцевими і туристами з усієї України
  • назбирати колоду візиток з готелів та кабаків.
  • пожити у неймовірно позитивних вуйків. А також - за ті ж гроші - у свиновуйків, яким треба тільки на стіл насрати - всі інші види срачу там вже є.
  • отримати неймовірний кайф.
trainbath
Що не вдалося: розділити рюкзак. 25 кіло це дуже дофіга, доводилося або залишати його і переживати за цінне, або бродити зі здоровенною дурою по містах. Наступного разу якось диверсифікую.

Висновок: ахуєть, дайте два! Три! І більше!

ЗІ: будуть детальні звіти і купа фоток. Stay tuned.
archervarius: (козак)
Як "Еней, к добру з натури склонний", вирішив зробити щось хороше для української освіти. За сприяння Новоград-Волинського інформаційно-методичного центру поїхав на засніжене Полісся читати вчителям-активістам курси комп'ютерної грамотності. Зібралося щось біля 15 вчительок-філологинь. Читав 2 курси - "Корисні комп'ютерні дрібниці" (про те, де взяти і як обробити корисний для уроків та презентацій контент) та "Як зробити ефективну презентацію" (про те, що гарна презентація має нагадувати не випускний у сільській школі, а маленьке чорне плаття від Шанель.

Електричка Київ-Шепетівка взяла приклад з "Хуйдая", спізнилася на 30 хвилин. Напівпорожній теплий вагон, дорожні роздуми під "Жигулівське". Новоград-Волинський. 55 кілополіщуків, симпатичне містечко, приїхав у -16. Пахне новим роком і трохи тягне димом від грубок та печей - характерний такий затишний запах зимової провінції. Кошерний, хоч і дороговастий, готель "Леон" і кафешка з жирним домашнім їдлом.

nv1
Велика школа (1100 учнів), приємна атмосфера місцевої школи з активним життям "не з-під палки" - скрізь маса фото, малюнків, галас.

Загалом все пішло по плану, особливо курс про презентації. Зрозуміло, що за 2 пари розповісти толково вчителькам, у яких різний рівень володіння PowerPoint'ом, важко. Але головне - донести, що забудьте про барвисті підкладки, літаючі заголовки вирвиглазних кольорів і Comic Sans - вдалося. Було багато питань, розповів і показав. Задоволений, вчителі, як передало начальство, теж вдячні.

nv2

Висновок: ділитися знаннями - це корисно, а ділитися з освітянами - тим більше. Нехай ідуть на користь. Повторю в січні в Рівному.
archervarius: (ментор)
Волею дороги під час райду на вихідних мене занесло в гості до канонічної православноїМП сім'ї. З чоловіком познайомився під час чергового срачу на просторах Мережі ;)

Перше, що кидається в очі - жінка навіть вдома ходить у спідниці до пят. А так - нормальна сім'я, чоловік ІТ-шник, програміст, а у вільний час - адмін одного з форумів<sup>МП</sup>. Дружина - педагог (музика), але зараз у декреті (обом десь трохи за 30). Сину 3 роки.

Родина дуже віруюча (у тому сенсі слова, який вживають атеїсти), але не фанатики. Вони в курсі, що я агностик з бандерівськими симпатіями, але "диспуту" не було. За підсумком спілкування це люди без віку, їм з однаковою імовірністю могло було 30, 40, 50, 60. Пильна увага на сектантів - де вони проповідують, кого заманюють тощо.

Головне враження - фортеця в облозі. Навколо ворожий світ, а тут - правда. Установка на стан справ у світі негативна. Був трохи шокований ідеєю не віддавати малого в школу, а тримати вдома на домашньому навчанні. Вдома немає телевізора, проте є інтернет). Ще вони вірять у Януковича і у зміни на краще за його правління.

По факту в родині киплять ті ж самі пристрасті, що і в інших, причому не завжди позитивні. Говорять про потребу праці над собою, духовного вдосконалення. Проте наскільки воно є - питання суперечливе, хоча прагнення видно неозброєним оком.
archervarius: (Default)
Інші записи з тегом ПОДОРОЖАРІУМ

Планування часу та відстані - запорука гарної мандрівки. Надія на "русскій авось" принесе замість повного рюкзака вражень порожню авоську.

Я застосовую два методи планування: по контрольних точках і по часу.

Детально )

ВСІ, ХТО МАЄ ЩО ДОПОВНИТИ - В КОМЕНТИ!
archervarius: (Default)
Планований і пройдений маршрут: (Франківськ) – с. Осмолода – хр. Софера – хр. Матагів – хр. Ігровище – пер. Боревка – хр. Сивуля – пл. Рущина – пл. Негрова – пл. Боярин – Бистриця – (Франківськ)

План-максимум: +Тавпіширка.
План-мінімум: Ігровець – Боревка – Осмолода.

Тривалість: 4 дні (19-22.12.2009)

Кількість учасників: 2, Тарас і Сашко (влітку на маршруті я був)

Зимовий похід по Горганах був третім зимовим походом нашої міні-групи (до цього були Східні Бескиди та Боржава).

На користь Горган була маркованість маршруту і його «незатоптаність». Небезпеки – відаленість масиву, відсутність мобільного зв’язку, рельєф.

Спорядження і обладнання:

Про спорядження, одяг, взуття, їжу та інше )
Щоденник походу (час округлено, інколи – на око)

День 1. Практично не зимовий.

До Осмолоди доїхали на таксі, 250 грн.
4 дні походу з фотками та іншими приємностями )

17.00. Франківськ, вечеря, пиво, поїзд)

Висновки:
- гарна матеріальна та фізична підготовка – половина успіху
- бахіли і лижні палиці – обов’язково, альпіністське спорядження не знадобилося б
- спорядження брати по мінімум – сильні фізичні нагрузки і без того
- мати навички орієнтування – сніг може занести все)
- Карпати – чудові)
archervarius: (понти)
Дивіться теоретичний початок + частина 2 (транспорт і юзабіліті)

Без грошей ночувати набагато цікавіше. З грошима що - прийшов, заплатив, спатки. Але певні хитрощі є і тут. На жаль, усі вигоди 4*/5* готелів я досі не мав нагоди оцінити, тому писатиму про бюджетні мандри і ночівлі.

1. Квартира vs готель
Плюси

КвартираГотель
 - Дешевше, якщо мандрівників кілька. - Гарантія безпеки (вас і майна), якщо готель більш-менш пристойний
- Можливість приходити в будь-який час в будь-якому стані- При готелях часто є кафе, бар чи ресторан. Їжу можна замовити в номер, випити теж на місці
 - Можливість вибрати квартиру за адресою і гаманцем- Можливість забронювати завчасно
-  Є кухня - за бажання можна економити на харчах- Якщо живете довго - номер прибирається безкоштовно
- В двокімнатну квартиру "покотом" вміщається нескінченна кількість мандрівників- Знайти готель, зайняти і залишити номер простіше
- Можна поводитися вільніше, ніж у готелі (в розумних межах)- Найчастіше є безпечна безкоштовна стоянка для автомобілів
 
Мінуси

Квартира
Готель
- Завчасне бронювання (і оплата) може закінчитися втратою грошей - квартира буде вже заселена.- Вам можуть заважати бляді по телефону і в сусідньому номері
 - Залишати на день (прогулянок) техніку чи речі боязно- Місця в номері менше, ніж в квартирі такого ж класу (4-5* не рахуємо)
 - "Внезапно" може пропасти вода чи світло- В державних готелях люблять гарні документи (що в Москві буває неприємно)
- Приємна вдень квартира може виявитися в гоп-під'їзді- Скромне кафе на першому поверсі може шуміти всю ніч
 - Квартира по телефону і в реальності може відрізнятися- Аналогічно - готель

2. Із досвіду:
  • В містах з історичним центром (Львів, Одеса, Тернопіль...) краще винаймати квартиру (2006, Львів, 1-кім. класу ***, прямо в центрі Львова - $50).
  • Квартира, яку здає агентство - дорожча, але має плюси готелю - спілкуєшся з агентом, можна замовити завчасно тощо.
  • При однократній ночівлі зручніший готель (швидше), для тривалого проживання - квартира.
  • Контакти квартир є в інтернеті (дорожче, середній та преміум клас) та газетах з оголошеннями (дешевше, усі класи). Газети продаються в усіх кіосках. Найдешевше жив у Чернігові - $15/доба, квартирка була підгулявша, але нічо.
  • Готелі шукаємо в Мережі, на картах міста, питаємо в таксистів.
  • У великих містах є хостели (готелі-гуртожитки), там зручно зупинятися, якщо подорожуєте групою. 10-місний номер коштує від 400 грн, на душу населення виходить копійки. Хостели України - тут, можна бронювати через Мережу. Мінуси - вигода лише для невибагливих груп, нормальний двомісний номер не набагато дешевший, ніж в готелі.
  • На багатьох вокзалах є кімнати тривалого відпочинку. По суті, це державні хостели, дуже зручно, якщо група і вранці поїзд.
  • Не селіться в готелях, на першому поверсі яких - заклади, що працюють після 23.00 (Луцьк, 2009, не спав усю ніч через караоке).
  • Недорогі готелі часто є в студмістечках, але сподіватися на них не варто - система "бабка-вахтер" діє (Тернопіль, 2003, відповідальна за готель "загубилася").
  • Адреси відомчих готелів можна знайти на форумах. Буває дуже зручно (2008 р.,у Владімірі (Ерефія) ночував за 125 грн з людини в пристойному двомісному номері).
  • Якщо живете в квартирі чи приватному готелі більше, ніж 3 дні - торгуйтеся (Львів, 2006, виторгував 10%)
  • У маленьких готелях спілкування з персоналом приносить вигоди - можна отримати додаткові послуги на шару (Карпати, Воловець-2007. Ночував 1 ніч, бонус: лишив речі (камери схову в містечку немає), а увечері помився).
  • При великих монастирях (Лаврах) є дешеві чи безкоштовні готелі для паломників, але правила там казарменні і виглядати треба православнєнько.
ВСІ, ХТО МАЄ ЩО ДОПОВНИТИ - ПИШЕМ В КОМЕНТИ!

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 02:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios