archervarius: (козак)
У ХІХ столітті в Російській імперії склалася цікава практика. Присвята мистецького твору, імператору чи іншим членам найвищого сімейства була практично гарантією публікації та подальшого успіху.

Фактично присвята була синонімом "сподобалося самому імператору". Звичайно, за таким штампом ганялися жадібні дилетанти. Тому придворна цензура строго вимагала попереднього перегляду присвят - саме чиновники Міністерства двору, а не особисто імператор, у абсолютній більшості випадків утверждували її.

Цензура була строга і доволі справедлива, збиралися непогані експертні відгуки - у Міністерстві імператорського двору сиділи недурні люди. Але цікавинка в іншому.

Типовий відгук на графоманію виглядав так:

Означенное сочинение, хотя содержит в себе выражение верноподданнических чувств, но по неудовлетворительности изложения, не соответствует важности предмета.

Потім твір зазвичай дозволяли друкувати - але без присвяти.

----

В буремному сьогоденні чемні слова господ-с з міністерства двору гарно пасують макулатурі про УПА, Холодний яр і подібне різних кокотюх:

Цей твір, хоч і несе у собі висловлення вірнопідданських почуттів, та через незадовільність зображенння не відповідає важливості предмета.
archervarius: (нацик)
Художка щось взагалі не іде, читаю мемуари і документалку. Добрався до Драбкіна і воєнних спогадів, для гармонії читав одночасно "Окопную правду Вермахта", але це інша розмова

Артем Драбкин, "Я дрался на Т-34" (качабельно)

Найцікавіше у книзі для мене - спосіб подачі. Автор намагається відловити протирічні спогади фронтовиків та пояснити їх. Матеріал дослідження - спогади трьох танкістів. Драбкін ділить книгу на 3 розділи:

1. Спогади танкістів розібрані за темами (початок війни, техніка, плюси та мінуси Т-34, побут, ставлення до ворога, мародерство в Німеччині тощо), і послідовно подаються мемуари усіх учасників. Відразу помітно різницю у бойовому шляху, і в основному видно причину (різний час бойових дій, різне місцезнаходження училищ тощо).
2. Безпосередньо тексти спогадів - від початку до кінця. Читається на одному диханні, дуже цікаво. Редакторська обробка незначна.
3. Тексти наказів, які пояснюють та підтверджують окремі моменти розповідей. Окремі моменти проілюстровано послідовним ланцюжком наказів, які дають динамічну картину на протязі усієї війни.  

Після зіставлення і порівняння "все було не так" уже легко зрозуміти та розтлумачити. Умови, атмосфера, забезпечення дуже залежали від місця подій та часу, по суті, кожен рік війни мав свою картину.

Коротко про зміст:
Танк Т-34. 1941 - сучасний, але сирий, 1942 - ліпився мало не з лайна, особливо на деяких заводах, з 1943 - стає краще, і хоча "Тигри", "Пантери" та "Фердинанди" давали жару, але самі танкісти були задоволені. Несподіваним було дізнатися про коротке життя танка - їх підпалювали досить часто, екіпаж, якщо фартило, "переживав" за війну до десятка машин.

Мотивація. Імовірно, автор навмисне знайшов трьох несхожих фронтовиків. Один був мобілізований, другий пішов у кадрові військові, бо любив воєнне ремесло і хотів кар'єри, третій ненавидів СРСР, але коли фріц був на порозі, пішов воювати. "Тяготи і лішенія" описані повною мірою, як от життя під танком в окопі, погані харчі, ППЖ тощо.

Атмосфера. Фронтовики одностайні: у кого не було злого агресивного духу і вміння не клацати клювом - гинули першими. Але загалом - фортуна-лотерея, горіли і кращі, і гірші. Найхарактерніший спогад - загибель однополчан, коли миттєво гинули люди, з якими 10 хвилин тому курили-чай пили.

Висновок: хороша мемуаристика, цікавий підхід пошуку об'єктивності. Рекомендується.
archervarius: (жид)
Книга зі "списку Веллера" - щось не іде сильна художка, робота мозок сушить. Тому читаю розважалку і документалку.

Александр Бовин, "5 лет среди евреев и мидовцев".

Автор - потрясаюче цікавий мужик: політичний оглядач в "Ізвєстіях", політконсультант ЦК КПРС, телеведучий, врешті - перший після довгого розриву посол СРСР, а потім Росії в Ізраїлі.

Вся книга - це послідовні спогади Бовіна про його життя та діяльність як посла в Ізраїлі, роздуми про долю та шлях цієї країни, аналіз її історичного становлення та арабо-ізраїльських конфліктів. Плюс до цього - численні байки та ліричні відступи про життя.

Прикметна риса мемуаристики Бовіна - він прямо пише усі прізвища навіть у неприємних ситуаціях. На горіхи дістається вищим політичним чинам єльцинської Росії - за лінощі, несистемність, звички до барської поведінки та багато іншого.

Бовін багато і цікаво розповідає про побут ізраїльтян. Проблеми з водою, екстремальна температура, наступ пустелі - і серед цього розвинуте рослинництво, непогана кухня і вино) Після книги захотілося відвідати Ізраїль.

Але найцікавіше - це політичні думки. Основних кілька:

1. Ізраїль цікавий у першу чергу як здійснена мрія про національну державу з чистого листа. Його не просто "вимріяли тисячоліттями" і вибороли у війнах, а побудували на піску буквально за кілька десятиліть. Якщо для інших держав "час постання" - це якась давньоминула міфологічні сутність з "батьками-засновниками", то Ізраїль добре пам'ятає своє заснування і війни за існування. На момент книги ще жило покоління, яке приїхало на береги Йордану і почало будувати і захищати. На такому фоні гордість за державу цвіте і пахне.

2. Через розрив між міфологічною і реальною історією у Ізраїля немає досвіду співжиття з іншими націями. Чужинців у мрію не пускають. І палестинці, які мають, за Бовіним, ті ж самі права на землю,для ізраїльтян - паразити, які мають бути знищені. Тут головний висновок автора: національна держава не може бути демократичною, бо у ній права має тільки титульна нація. Бовін детально розбирає часто хамську поведінку Ізраїля та його мешканців і намагається пов'язати це з націоналізмом ("для своїх усе, для чужих - що лишиться)".

3. З цікавістю автор спостерігає розпад міфологічного періоду історії Ізраїля, коли сплав релігії та нації (іудаїзму та єврейства) був необхідним і достатнім об'єднуючим фактором у країні. У 80-х народ почав розділятися на євреїв та ізраїльтян, і це мало кілька наслідків - з одного боку,молоде покоління не хоче дотримуватися норм Галахи, з іншого, релігійне населення радикалізується, і якщо до цього тероризмом промишляли палестинці, то тут почався тиск з обох боків.

Про місію Росії автор пише досить іронічно - з одного боку бажання втручатися у світові процеси і рулити ними, з іншого - відсутність планомірних дій, неузгодженість позицій чинів.

Про посольську битовуху Бовін розповідає, іронізуючи над романтикою дипломатії. Постійні намагання вибити з Москви більші бюджети, набридливі гебісти, які висять на вухах, жінки дипломатів, які від нудьги плетуть інтриги... і розмови посла з різними діячами, зустрічі зі сторонам протиборства, конфлікти, візити,аналіз подій.

Висновок: хороші мемуари, рекомендується.
archervarius: (нац)
Василь Єршов - популярний в Мережі автор книг про авіацію. По суті, це мемуари пілота, здобрені байками та роздумами.

Отже, три книги - "Записки ездового пса", "Рассказы ездового пса" і "Откровения ездового пса". Перевидавалися під різними назвами. Плюс остання книга "Страх польоту".

Книги - гарний зразок того, що цікава історія сама по собі є вартою уваги для читача (якщо йому цікава тема). Єршов пройшов весь шлях радянського авіатора: планер - Ан-2 - Іл-14 - Іл-18 - Ту-154. Загальний наліт - 19 300 годин на протязі 35 років.

Твори - еволюція від щоденника до практично художнього тексту. Пілот розповідає про свою роботу, спочатку в часовому вимірі - свій шлях від планера до реактивного літака. Потім у робочому - все, що відбувається в кабіні пілотів під час польоту. Дає пояснення катастрофам, розказує про любов до неба.

Систематично проходить тема злиднів 90-х років, але це не головне. Насправді тему льотчиків ми знаємо з героїчних серіалів та пісень. "Повєсть о нєстоящєм чєловєкє"... Тут же - оповідь про працю, яку любиш. Насправді було б цікаво почитати такі речі про більшість цікавих професій.

Від  книги відділяє перевага мемуарної складової. Але це не спогади, а радше щоденник.

Від читачів книгам інколи перепадає за недостатню художність, перебори з окремими темами (злидні, експерименти тощо). Але загальну цікавість це не зменшує. Цікаво, що Єршов читає відгуки і реагує на них. Остання книга - реакція на критику, опис виходу з надскладного ЧП.

Кілька цікавостей:   
Цікавості під катом )

Мораль: цікава історія - це вже круто. А про літаки - тим більше.

Висновок: однозначно рекомендується до прочитання усім, кому цікаво, як літаки літають) а також фанатам "філологічної" прози з її нещирістю і глюками.

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 02:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios