archervarius: (козак)
У ХІХ столітті в Російській імперії склалася цікава практика. Присвята мистецького твору, імператору чи іншим членам найвищого сімейства була практично гарантією публікації та подальшого успіху.

Фактично присвята була синонімом "сподобалося самому імператору". Звичайно, за таким штампом ганялися жадібні дилетанти. Тому придворна цензура строго вимагала попереднього перегляду присвят - саме чиновники Міністерства двору, а не особисто імператор, у абсолютній більшості випадків утверждували її.

Цензура була строга і доволі справедлива, збиралися непогані експертні відгуки - у Міністерстві імператорського двору сиділи недурні люди. Але цікавинка в іншому.

Типовий відгук на графоманію виглядав так:

Означенное сочинение, хотя содержит в себе выражение верноподданнических чувств, но по неудовлетворительности изложения, не соответствует важности предмета.

Потім твір зазвичай дозволяли друкувати - але без присвяти.

----

В буремному сьогоденні чемні слова господ-с з міністерства двору гарно пасують макулатурі про УПА, Холодний яр і подібне різних кокотюх:

Цей твір, хоч і несе у собі висловлення вірнопідданських почуттів, та через незадовільність зображенння не відповідає важливості предмета.
archervarius: (козак)
До "Писем из деревни" російського поміщика, а в минулому хіміка Олександра Енгельгарта доля була доброю - епістолярні есе 70-х років ХІХ століття пережили всі російські режими. "Листи" видавали, читали соціологи та історики.  Секрет добірки, що вперше побачила світ в "Отечественных записках" - у вмінні побачити та правдиво розповісти про побут російського села першого десятиліття по реформі. Друга половина есе присвячена більше роздумам, ніж документальній фіксації, і тому менш пізнавальна, хоч і має інтерес як історія суспільної думки. Десь на 7 листі з 12 автор запив, і ця частина записів нудна, як харамаркання, втім, потім пану Енгельгардту вдалося повернутися до людської подоби.

Село та люди )
Четвертий - бажання самостійно вести господарство. Активно відділяючись, відгороджуючи двори, у селян різко зростали витрати на супутні роботи. Енгельгарт порівнює: у нього в маєтку одна жінка готує їжу для 20 робітників, і ще залишається час. Один скотник доглядає біля 50 голів худоби. В особистому господарстві жінка витрачає практично стільки ж часу на їжу для 4-5 чоловік, а пастух - на 2-3 голови худоби, результат праці - в 8-10 разів менший. І якщо з випасом селяни стихійно кооперувалися, то жіноча праця була необхідною та незамінною. Енгельгард мріє про артілі, фактично - колгоспи у їх початковому, довоєнному розумінні (невеликий розмір, спільність робіт), практично доходить до теорії трудоднів. Але вважає, що організовувати та очолювати такі артілі має інтелігенція. Логічно - заможному селянину артіль не потрібна, а незаможний дуже часто неосвічений та ледачий.

Деталь: бідність - це коли хліба починає бракувати уже з Покрови (1 жовтня по старому стилю). З 12 місяців року бідний селянин їв хліба вдосталь лише 2 місяці. Після Різдва хліба бракувало практично всім, і другі півроку село жило впроголодь. Про побут селян - у другій частині, stay tuned!
archervarius: (козак)
Після прочитання "Найкращого сищика імперії" Владислава Івченка, де все дуже сумно з фактажем та духом часу, я почав рити тему межі ХІХ-ХХ століть. Перечитав чимало, буду потроху писати по суті.

Канкарович (скачати) - друга прочитана книга по темі на межі минулих століть, уже був Іоганн Блох з його "Історією проституції" (1913). Автор - практикуючий венеролог, до написання книги його підштовхнула епідемія сифілісу, в тому числі серед юнацтва. Тому, на відміну від Блоха, він досліджує не історію, а сувору реальність Петербурга та Європи, хоча моралізує навіть більше - і доходить до протилежних висновків.

Головною причиною проституції Канкарович вважає загальне падіння моралі у суспільстві, яке толерує чоловічі походи до повій і не засуджує утриманство і взагалі зв'язки за гроші. Якщо легальних повій (нагадаю, борделі в Російській імперії були легальними) породжують злидні, то утриманок та дам легкої поведінки - толерування суспільством.

Автор негативно оцінює легалізацію проституції, бо кількість "прихованих" повій в рази більша за легальних. Суспільство визнає "тавровану" повію недолюдиною, але нормально ставиться до хористок-модисток, тому прихована проституція процвітає.

На межі століть вважалося, що борделі служать для задоволення природніх статевих потреб нежонатих чоловіків. Канкарович зауважує, що більшість відвідувачів публічних домів продовжують ходити туди і після одруження, крім того, значну частину відвідувачів складають підлітки. А в самих борделях процвітають збочення (судячи зі скромних описів, БДСМ, оральний секс, хитровикручені пози).

2014-04-07 10-51-32 Порнографические открытки конца 19 начала 20 века. - 25 Мая 2013 - Клуб  Три кота Ж  - Мир Квилессе - M
КДПУ: порнографічна листівка межі століть.

Книга наповнена нуднуватим моралізаторством і сумнівними статистичними даними, але загалом дає повну картину блядства свого часу. Найцікавіші моменти про добу і секс:

Загальне:
- отримати секс з незаміжньою дівчиною освіченого класу було дуже важко. Натомість із заміжньою - доволі просто, романи на стороні вважалися меншим гріхом, ніж дошлюбний зв'язок. Візит до борделю вважався нормою, хоча в статечних колах цим не хвалилися.
- для чоловіків дошлюбний секс вважався нормальною потребою, і задовольнявся всіма можливими способами

Хто:
- домашня прислуга віддавалася господарям масово, практично як норма. "Хазяйки дому" навіть наймали молодих покоївок своїм синам. 40% повій у недорогих борделях - колишня прислуга. Але і без господарів прислуга поводилася досить вільно, вела загалом розпусне життя. На це натякнув Гіляровський, коли писав, що господарі схвалюють появу постійного кавалера у служниці.
- жіноча прислуга в ресторанах = проститутка (нормою були чоловіки). В більшості ресторанів були кабінети і дівчатка на замовлення
- співачки в кафе-шантанах, кабаре, оперетах = дорогі проститутки, топ - утриманки. Більшість вистав зводилася до задирання ніг та похабних куплетів. Цікаве явище, яке нині мутувало в стриптиз-клуби типу "Города" на Тичини. До речі, одна з можливих причин занепаду жанру оперети. В балеті теж, але найвищого класу (див. Пушкін та Істоміна).
- служниці модних магазинів та кравчині - часто проститутки. Модистки - це вони.
- 65% проституток у Петербурзі - колишні селянки. Думаю, у Києві процент був ще вищий.
- поширена дитяча проституція, з 10-11 років. У Європі цим славляться Рим, Константинополь, Брюссель. В імперії - Петербург і Київ (!). Дівчатка-проститутки ходять по вулицях і чіпляються до перехожих.
- утриманки були популярними (заможний чоловік оплачував киці квартиру, утримання, одяг тощо). Такі дамочки жили по кілька душ в кожному пристойному домі.
- утриманки охоче ідуть в актриси різного роду (в шоу-бізнес), щоб демонструвати принади і знаходити покровителів.

Де:
- мебльовані кімнати мали погану славу. "Поедемте в номера!", ага. Приблизно як зараз квартири почасово. Однозначним свідченням блядського номера було біде у санвузлі (підмивання вважалося дієвим проти венерики і вагітності).
- автор не радить користуватися ресторанними серветками у місцях, де є дівчата. У кабінетах їх використовують заміть рушників після єблі.

Скільки:
- ціни: 20 копійок - мінімалка (2 пляшки пива, це брудні та страшні борделі), більшість - 1-2 рублі (пляшка вина, або дводенний заробіток робітника, гроші тоді мали іншу вартість!), 3-5 - дорожчі, таких борделів мало, 10 рублів - як виняток. Торг можливий, після 2:00 знижки. В "цікавих" домах беруть вхідну плату. З плати до 25% отримує сама повія. Для розуміння: межа між "брудною" і "чистою" публікою була 100 рублів місячного доходу, це був максимум для кваліфікованого робітника - і мінімум для освіченої людини.
- утриманки та дорогі повії мали великі статки (дорогоцінності, екіпажі, квартири), цим і приваблювали новий контингент.

Деталі:
- нижчі поліцейські чини радо брали оплату тілом замість штрафів. Традиція "суботників" має давні корені.
- бордель традиційно був з випивкою та музикою (і те, і інше офіційно заборонялося - але було масовим), вікна та двері завжди зачинені, горів ліхтар - просто гасовий, не червоний. В дорогих борделях грали оркестри, дівчата ходили в холі голими. В звичайних - рояль, а в найдешевших - шарманка чи гармонь. Випивка - втридорога, в найдешевших - горілка, в середніх - пиво і вино, в дорогих - вино і шампанське.
- дорогі борделі вважалися нормальним місцем для дозвілля чоловічих змішаних компаній навіть без сексу. Приблизно як зараз стриптиз-клуби - приїхати, повеселитися, хто хоче - приват.
- зазвичай проститутки працювали до 25 років, десь з 17-18.
- наслідок проституції - позашлюбні діти. Їх до 1/3 від усієї кількості. За статистикою, смертність на 1 році життя серед них - 78%. У приватних годувальниць - майже 100%. Дитяча смертність того часу загалом - до 30%
- порнографічні фотолистівки активно ходили по руках, особливо в гімназіях. Робили їх переважно у Парижі та Брюсселі.

Висновок: цікава книга по темі, якщо відкинути моралізаторство. Рекомендується - особливо для авторів, які пишуть про добу.
archervarius: (ментор)
Купив у "Є" за дурні гроші, щось біля 180 грн. Про книгу:

Дж. Гілл. Історія християнства. - К.:Темпора, 2010. - 560 с.

1. Незважаючи на назву, книга концентрується на історії церкви, а не теології. Теологічні питання розглядаються лише у першому тисячолітті, коли вони були причиною активних процесів у церкві. Далі автор розглядає суспільні, культурні та політичні особливості.

Втім, для загального всеобучу матеріали цілком годящі. Зокрема, можна коротко почитати про період формуваня церкви, "темні" перші століття, історію Соборів та основних єресей, все викладено доступно і достовірно.

2. Автор сповідує ліберальний підхід - абсолютно не критикує і практично не переказує критику певних поглядів чи практик. Простіше кажучи, він не якісно відрізняє секту від церкви, а протестантські глосолалії (коли натовп починає біснуватися і лопотіти незрозумілі слова) - від молитв. "Слизькі" моменти теж акуратно обходить.

3. Автор - західний протестант і має досить приблизні уявлення про історію східного християнства. Якщо візантійське православ'я розглядається більш-менш, то історію руського-українського-російського православ'я (і взагалі історії Російської імперії) він не знає:

 - наприклад, з тексту слідує, що найбільшим досягненням Паїсія Величковського (що був перекладачем святоотечеських праць та містиком) була популяризація чоток :)

- або ж зустрічаємо: "...консервативний цар Олександр ІІ...". Між Миколою Палкіним і Ананасом ІІІ "Освободітєль" просто-таки світочем ліберальності та реформаторства.

- або атомна жесть (правда, сюди могли дотягнутися криві руці перекладача). "Нікон [патріарх] поширив свою владу на Україну, де анулював Українську католицьку церкву й таким чином приєднав українців до російського православ'я". Шановні, вдумайтеся: як ієрарх однієї церкви може щось чинити з іншою??? Іншу церкву можна оголосити єретиками, схизматиками, але все це визначає ставлення своєї пастви до чужої. Ніяких прав управління іншою церквою ієрарх не має. Далі: що значить анулював? Транклюкірував на планету Ханут? Далі: яка така "Українська католицька церква" у XVII столітті? Далі: про що взагалі ідеться? Якщо про підпорядкування Київської метрополії, то вона була православною. На голову не налазить, їй-бо.

Тому кілька вставок по темі зробила перекладач Катерина Новікова, і за рівнем виконання - так само, як і Гілл. Натомість столітній історії американського протестантизму з його церквами пресвітера Боббі/Джиммі/Біллі, що діляться як амеби, виділено великий розділ.

3.1. Гілл послуговується західною системою понять для опису усіх явищ. Зокрема, він послідовно називає практики ісихастів медитаціями, що категорично недопустимо з точки зору православного богословія (дякую о.Олександру (Авдюгіну) за коментар). Втім, як люб'язно пояснив мені ігумен Аліпій (Світличний), автор перебуває в межах західної культури і пише для західних читачів зрозумілими їм словами.

4. Перекладач Катерина Новікова і редактор Ірина Давидко натворили у книзі такого атомного песця, що детальний розгляд їх пекельних трудів буде винесений в окремий пост. Але як свідчать переконливі факти, книга проходила через машинний перекладач двічі - спочатку з англійської на російську, потім автоматом з російської на українську. Після цього - на халяву вичитана.

Що в книзі цікавого:

- стисла і загальнодоступна історія християнства і церкви від початку і до кінця ХХ століття. По суті, нічого глибокого (порівняно з історичними працями фон Гарнака чи Карсавіна це читанка для першого класу), але якщо потрібно з чогось почати, щось оперативно підглянути чи "полірнутися" для формування цілісної картини - самий раз. Плюс книгу однозначно приємно тримати в руках і листати - гарний папір з красивими кольоровими ілюстраціями.

- історія маловідомих церков та місій - Китай, Японія, Корея, Індія, Африка. Іноді їм приділяється забагато уваги (я заплутався у різних Мбуто і Бгабга))), але матеріал корисний для загального розвитку.

- детальна історія американського протестантизму. Розібратися у генезі явищі цікаво і корисно для розуміння.

- показ абсолютно різних форм існування церков. Картина всесвітнього християнства, способі організації громад, підпорядкування та управління потрясаюче різноманітна, наші церковні чвари серед світових процесів - нормальний і здоровий процес.

Висновок: однозначно рекомендується для загального розвитку. Тільки не треба шукати глибини і слід закривати очі на якість перекладу.
archervarius: (Default)
Чи знали ви, що Борщагівка відома з часів козацтва? Князь Ігор не їздив по сучасному Боричевому (а літописець не помилявся)? З Києва до Вишгорода киян возили на дирижаблі? На початку століття порнуху показували киянам публічно? Чоколівський бульвар отримав назву від доброго підприємця?

Знайшов сей дивний манускрипт в "Є". Видана у 1997 році книга зроду не бачила редактора (купа помилок у тексті), але принесла масу задоволення)

Отже, Рибаков М. "Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва"

Книга, присвячена минувшині Києва, складається з трьох частин:популярної, адміністративної та культурної. У першій подано оповіді про історію різних частин сучасного Києва, у другій - шлях становлення управління містом, у третій - історія київського театру, кіно, звукозапису тощо.

Викликають повагу посиланя на архівні джерела. Автор явно добряче посидів у архівах, вишукуючи деталі.

Викладу кілька цікавинок (коротко). ЯБМБ (якщо баян, мені байдуже)

Цікавинки )
Висновок: дуже цікаво і приємно. Рекомендується усім.

Profile

archervarius: (Default)
archervarius

February 2017

S M T W T F S
   1234
56789 1011
12131415161718
19202122232425
262728    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:41 am
Powered by Dreamwidth Studios