![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusДавно хотів почитати твори, які вважають відкриттям ГУЛАГу в літературі.
Варлам Шаламов, "Колымские рассказы".
В Сибіру Шаламов був двічі: 1929-32 (3 роки) і в 1937-51 (5+10-2 роки = додатковий термін і амністія), з 1946 працював фельшером, залишаючись зеком.
Відомо, що Шаламов не любив Солженіцина, називаючи його лакувальником дійсності (був такий ярлик-оцінка в СССР, приблизно означав применшення недоліків. Якщо комусь цікаво, то курим Померанцева). Крім того, Шаламов вважав Солженіцина "знаряддям холодної війни".
Спробував розібратися, в чому різниця.
"Колимські оповідання" - серія про ГУЛАГ. Фактично, це автобіографічна майже повість в оповіданнях, фабула вимальовується, але загалом спільність сюжетів об'єднує їх радше в цикл, ніж у повість.
Сюжети будуються навколо одного яскравого епізода з життя зека: прислали посилку, перевели на легшу чи важчу роботу, розстріляли.
За манерою схоже на Стефаника - "коротко, сильно і страшно". Ніякої стилістики - лише добір фактів і суха розповідь.
Головна відмінність від Солженіцина: у Олександра Ісаєвича (перш за все у "Одному дні Івана Денисовича") в центрі людський дух, який намагається протистояти тиску, знаходить якісь дрібні радощі, думає про майбутнє. У Шаламова зека не думає, не бореться, не відчуває і взагалі не має ніякого духу. Його радість - не померти сьогодні, а якщо завтра доведеться помирати, то байдуже.
Весь жах оповідань Шаламова - у тотальній порожнечі всередині людини. В ній не лишилося нічого ні людського (розуму), ні божого (духовності, ідеалів), ні навіть тваринного (інстинкту виживання). І коли ця оболонка отримує секунду відпочинку, то біль від повернення страшна.
Після Шаламова перевертається сприйняття героїв Джека Лондона: страшно не стати твариною, страшно стати оболонкою, коли захистити себе не можеш ніяк.
Етнографічна складова теж цікава і важлива, але на сьогодні добре відома. Актуальні замальовки з життя кримінальників ("блатних") - руйнування блатної романтики, ніяких робінгудів і жертв суспільства, звичайне болото.
Читаючи Шаламова, розумієш силу реалізму (не як мімезису, а як життєвої оповіді). За силою емоційного впливу постмодерністські ігри і близько не стояли, хоча це суб'єктивно.
Висновок: рекомендується для прочитання. Сильно, стисло, реалістично, правдиво.
Варлам Шаламов, "Колымские рассказы".
В Сибіру Шаламов був двічі: 1929-32 (3 роки) і в 1937-51 (5+10-2 роки = додатковий термін і амністія), з 1946 працював фельшером, залишаючись зеком.
Відомо, що Шаламов не любив Солженіцина, називаючи його лакувальником дійсності (був такий ярлик-оцінка в СССР, приблизно означав применшення недоліків. Якщо комусь цікаво, то курим Померанцева). Крім того, Шаламов вважав Солженіцина "знаряддям холодної війни".
Спробував розібратися, в чому різниця.
"Колимські оповідання" - серія про ГУЛАГ. Фактично, це автобіографічна майже повість в оповіданнях, фабула вимальовується, але загалом спільність сюжетів об'єднує їх радше в цикл, ніж у повість.
Сюжети будуються навколо одного яскравого епізода з життя зека: прислали посилку, перевели на легшу чи важчу роботу, розстріляли.
За манерою схоже на Стефаника - "коротко, сильно і страшно". Ніякої стилістики - лише добір фактів і суха розповідь.
Головна відмінність від Солженіцина: у Олександра Ісаєвича (перш за все у "Одному дні Івана Денисовича") в центрі людський дух, який намагається протистояти тиску, знаходить якісь дрібні радощі, думає про майбутнє. У Шаламова зека не думає, не бореться, не відчуває і взагалі не має ніякого духу. Його радість - не померти сьогодні, а якщо завтра доведеться помирати, то байдуже.
Весь жах оповідань Шаламова - у тотальній порожнечі всередині людини. В ній не лишилося нічого ні людського (розуму), ні божого (духовності, ідеалів), ні навіть тваринного (інстинкту виживання). І коли ця оболонка отримує секунду відпочинку, то біль від повернення страшна.
Після Шаламова перевертається сприйняття героїв Джека Лондона: страшно не стати твариною, страшно стати оболонкою, коли захистити себе не можеш ніяк.
Етнографічна складова теж цікава і важлива, але на сьогодні добре відома. Актуальні замальовки з життя кримінальників ("блатних") - руйнування блатної романтики, ніяких робінгудів і жертв суспільства, звичайне болото.
Читаючи Шаламова, розумієш силу реалізму (не як мімезису, а як життєвої оповіді). За силою емоційного впливу постмодерністські ігри і близько не стояли, хоча це суб'єктивно.
Висновок: рекомендується для прочитання. Сильно, стисло, реалістично, правдиво.
