![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusКоли повертався з РФ, шукав максимально "неудобочитабельну" книгу, яку, втім, читати таки можна. "Мобі Дік" чудово підійшов.
Коротко: гол. герой Ізмаїл наймається на судно моряком - поправити нерви і заробити. цього разу на китобоєць - щоб було цікавіше (в середині 19 ст. китобої були роками в автономному плаванні).
Він сходиться з тубільцем-гарпунером (тобто непересічної сміливості й сили) Квікегом. Разом потрапляють на корабель Пекод, який веде напівбожевільний капітан Ахав з манією знайти і знищити Мобі Діка, велетенського білого кашалота-убивцю. Вони довго мандрують, у книзі розкриваються будні на китобойці. Врешті, Мобі Діка знайдено. Проте незважаючи на вперту боротьбу, кашалот знищує корабель і усіх, крім Ізмаїла, який зачепився за запасну труну Квікега, яка послужила рятувальним буєм (врешті, його рятує судно).
_________________________________________
Історія полювання на білого кита розказана жахливо. Текст повний затягувань, сторонніх відомостей з китознавства, інколи зовсім непотрібних. Відверто кажучи, нуднувато. Час від часу автор перемежовує сторінки технотриллера (гостросюжетного виробничого роману) з життя американських китобоїв символістськими чи просто фантастичними роздумами, що теж нелегко з'їсти.
Але автору вдалася одна вражаюча річ: текст і його зміст оточують читача. Це широкий всесвіт, який поступово, з ходом сюжету, звужується до єдиної точки - Мобі Дік і погоня. Якщо традиційно для роману події розширюються, то тут навпаки.
Цікаво: за такою ж схемою (т.зв. "зворотня перспектива") пишуться ікони. Головне на іконі - найбільше, другорядне - менше, зображення звужується на глядача, а не від нього.
Прийшлося до думки: в ході дисерошукання виколупав тезу психосоціологів (Лестер, здається) про теллічний (направлений на ціль) і парателлічний (направлений на процес) стан психіки людини. Так от, в романі дія йде до максимально телічного стану. В кінці напруження бажання цілі (убити білого кита) сягає нереальної напруги. А потім кит зникає. Крапка.
Мораль: досягнув цілі чи ні - а в кінці плаватимеш серед безкрайнього моря, учепившись за труну)
Резюме: радиться про прочитання в поїзді.
Коротко: гол. герой Ізмаїл наймається на судно моряком - поправити нерви і заробити. цього разу на китобоєць - щоб було цікавіше (в середині 19 ст. китобої були роками в автономному плаванні).
Він сходиться з тубільцем-гарпунером (тобто непересічної сміливості й сили) Квікегом. Разом потрапляють на корабель Пекод, який веде напівбожевільний капітан Ахав з манією знайти і знищити Мобі Діка, велетенського білого кашалота-убивцю. Вони довго мандрують, у книзі розкриваються будні на китобойці. Врешті, Мобі Діка знайдено. Проте незважаючи на вперту боротьбу, кашалот знищує корабель і усіх, крім Ізмаїла, який зачепився за запасну труну Квікега, яка послужила рятувальним буєм (врешті, його рятує судно).
_________________________________________
Історія полювання на білого кита розказана жахливо. Текст повний затягувань, сторонніх відомостей з китознавства, інколи зовсім непотрібних. Відверто кажучи, нуднувато. Час від часу автор перемежовує сторінки технотриллера (гостросюжетного виробничого роману) з життя американських китобоїв символістськими чи просто фантастичними роздумами, що теж нелегко з'їсти.
Але автору вдалася одна вражаюча річ: текст і його зміст оточують читача. Це широкий всесвіт, який поступово, з ходом сюжету, звужується до єдиної точки - Мобі Дік і погоня. Якщо традиційно для роману події розширюються, то тут навпаки.
Цікаво: за такою ж схемою (т.зв. "зворотня перспектива") пишуться ікони. Головне на іконі - найбільше, другорядне - менше, зображення звужується на глядача, а не від нього.
Прийшлося до думки: в ході дисерошукання виколупав тезу психосоціологів (Лестер, здається) про теллічний (направлений на ціль) і парателлічний (направлений на процес) стан психіки людини. Так от, в романі дія йде до максимально телічного стану. В кінці напруження бажання цілі (убити білого кита) сягає нереальної напруги. А потім кит зникає. Крапка.
Мораль: досягнув цілі чи ні - а в кінці плаватимеш серед безкрайнього моря, учепившись за труну)
Резюме: радиться про прочитання в поїзді.
