Я і нікотин (букфи!)
May. 13th, 2010 05:32 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusІсторія моїх стосунків з нікотином (переважно у формі сигарет з фільтром) довга, сповнена ніжності та борні. Як казав дідок з анекдота: курити люблю! Дада, іменно курити (бо людина, що курить - курець, а палій - то з іншої, народно-героїчної чи кримінальної, опери).
Як воно почалося. Курити я почав ще в школі - запропонував якось по п'яному ділу менший братік двоюрідний. Як виявилося, перша цигарка (LM червоний) - смачна, друга - не менш ароматна, а третю я вже купив сам. Втім, для помсти я приохотив братіка до зловживання алкоголем. Ми обоє вдячні долі, що у нас нема третього брата-планокура).
Шкільне життя завершилося з сигаретою в зубах. Нужник на задньому дворі сільської школи був улюбленим місцем вживання алкалоїдів. У малій формі архітектури було 4 відділення - по 2 для кожної статі, по 2 входи з вулиці та з садка. Жіноче відділення з садка було офіційно призначене для свят - там не справляли нужду, а курили і пили незалежно від М/Ж (додам, що лайновідділення було спільне, і через дірки проникало амбре). Якось у тому нужнику ми з'їли торт і випили пляшку горіляки за здоров'я іменинниці, але переважно просто курили на перерві.
Курив переважно Bond Street, який заслужено мав імідж "шкільних сигарет". Але для понту (і для смаку) знайшлася цікава марка "Славутич Ексклюзив", яка коштувала дорожче, ніж Winston, мала прикольний фільтр і непоганий дух. Але через відсутність грошенят смалилося і всяке гуано в папірці. Найогиднішим був "Експрес 18" і "Отаман" - сіно з гілками і диким запахом. Втім, мала доза (пачка в тиждень) не особливо тиснула на гаманець.
Кумедно, що перші кілька місяців курив "не в тягу", потім розібрався і відчув всю приємність тютюнцю. Тоді й прийшло усвідомлення, що курити - це смачно і приємно. І, певна річ, "пиво без цигарки - як чай без заварки". Виявив, що у мене фізіологічна залежність. Не можу курити надто легкі сигарети, тілесна реакція на відсутність нікотину безрадісна.
Добре, що в часи навчання в бурситеті курити забороняли лише локально: максимум, можна було підмітати "чорні" сходи-курилку, якщо впіймає декан. Цю чудо-процедуру з "метальним орудієм" - віником - проводив тричі. Найсмішніше було на 4 курсі, коли круче дембеля тільки генерал.
Вже на першому курсі я добряче розкурився, відсутність бабла давалася взнаки, тому одного разу довелось купити ядроний "Дипломат" - і легені застрайкували. "Аби добро не пропадало", вирішив голкою пробити дірочки у фільтрі. Сиджу в кімнаті, цигарки розкидані, і голочкою так методично цок-цок... Староста общаги навідався в кімнату напрочуд вчасно.
У 2002-му рідкісний "Славутич Ексклюзив" подешевшав. Підвищена стипендія і приробітки давали змогу курити гарні цигарки: я приохотився до міцних сигарил Monte Cristo і синього Winston'a, пачка на дві дні і світери пахнуть приємним димом. А з кавою не склалося - серце відразу казиться.
Через рік бив пачку червоного "Честера" вдень і запах став народнішим. Раптом настав вечір, коли хороша руда дівчинка забрала тютюн і попросила не курити. Дівчинці вистачило два тижні, щоб піти, а хороший почин лишився мені на пам'ять.
Сказати, що ламало - промовчати. Викручувало кістки, пухли вуха, слина текла - відчував себе наркотом, і тому втримався. На хвилі натхнення навіть написав непоганий текстик, на гонорар від якого півроку катався Україною. Без тютюну вдалося навіть прожити Майдан, коли безкоштовні гарні цигарки приносили прямо в намет і на пости.
Через вісім місяців в горах побіля Шешор мене з товаришем накрив скажений дощ: повітря стало водою, стежка - річкою, ми - іхтіандрами. Коли виглянуло сонце, то явилося чудо: суха пачка сигарет і сухі сірники в калюжі кишені шортів. Не закурити було неможливо.
Пройшов рік - і знову синій Winston, пачка в день, під пивко більше. Я отримую шалене задоволення від куріння: сигарет, папіроси, люльки чи сигари. Навіть виколупування вранішнього бичка із вчорашньої попільнички має свій кайф. Прикро, що організм не розділяє радощів мозку.
Друга спроба кинути була в 2007-му. Людожерно-ідеалістичний план передбачав "курити тільки в кайф". Протягом місяця я висмалив дві пачки чорного Davidoff і пачку вічного Winston'a (ще на початку 2000-х впевнився, що курити під алкоголь дорогі сигарети - перевод продукту). Через місяць - привіт, пачка в день. А "Славутич Ексклюзив" зник.
Наприкінці 2008-го з цікавістю дізнався, що серце болить не лише від кохання чи перед звітом. Недокурена пачка полетіла в урну - крапка (з комою). З того часу стаціонарне куріння закінчилося.
В мандрах приємно відчути "похідний стан душі". Дивні речі кояться: я перестаю любити рідний холодильник, можу тижнями носити футболку і багато курю. Припинити курити в дорозі - вище моїх сил (доведено тисячами кілометрів за маршрутом Київ - Москва). Курити вночі в розбитому тамбурі плацкартного вагона, чи випускати дим догори на давно не баченому вокзалі, або, блукаючи містом, зупинитися на гарному краєвиді і засмалити цигарку. Або в пабі під пиво, міркуючи зі старим другом, що курва-ми-уже-не-пацани-вроді-а-їх-богу-як-20".
А потім - два дні легкої ломки, перебивається цукерками. Висока ціна? Втратити задоволення? Добре, що цукерки і грейпфрукт допомагають.
Цигарки стали як алкоголь - можу із задоволенням і в міру, але не знічев'я. Дружба з нікотином продовжується.
Як воно почалося. Курити я почав ще в школі - запропонував якось по п'яному ділу менший братік двоюрідний. Як виявилося, перша цигарка (LM червоний) - смачна, друга - не менш ароматна, а третю я вже купив сам. Втім, для помсти я приохотив братіка до зловживання алкоголем. Ми обоє вдячні долі, що у нас нема третього брата-планокура).
Шкільне життя завершилося з сигаретою в зубах. Нужник на задньому дворі сільської школи був улюбленим місцем вживання алкалоїдів. У малій формі архітектури було 4 відділення - по 2 для кожної статі, по 2 входи з вулиці та з садка. Жіноче відділення з садка було офіційно призначене для свят - там не справляли нужду, а курили і пили незалежно від М/Ж (додам, що лайновідділення було спільне, і через дірки проникало амбре). Якось у тому нужнику ми з'їли торт і випили пляшку горіляки за здоров'я іменинниці, але переважно просто курили на перерві.
Курив переважно Bond Street, який заслужено мав імідж "шкільних сигарет". Але для понту (і для смаку) знайшлася цікава марка "Славутич Ексклюзив", яка коштувала дорожче, ніж Winston, мала прикольний фільтр і непоганий дух. Але через відсутність грошенят смалилося і всяке гуано в папірці. Найогиднішим був "Експрес 18" і "Отаман" - сіно з гілками і диким запахом. Втім, мала доза (пачка в тиждень) не особливо тиснула на гаманець.
Кумедно, що перші кілька місяців курив "не в тягу", потім розібрався і відчув всю приємність тютюнцю. Тоді й прийшло усвідомлення, що курити - це смачно і приємно. І, певна річ, "пиво без цигарки - як чай без заварки". Виявив, що у мене фізіологічна залежність. Не можу курити надто легкі сигарети, тілесна реакція на відсутність нікотину безрадісна.
Добре, що в часи навчання в бурситеті курити забороняли лише локально: максимум, можна було підмітати "чорні" сходи-курилку, якщо впіймає декан. Цю чудо-процедуру з "метальним орудієм" - віником - проводив тричі. Найсмішніше було на 4 курсі, коли круче дембеля тільки генерал.
Вже на першому курсі я добряче розкурився, відсутність бабла давалася взнаки, тому одного разу довелось купити ядроний "Дипломат" - і легені застрайкували. "Аби добро не пропадало", вирішив голкою пробити дірочки у фільтрі. Сиджу в кімнаті, цигарки розкидані, і голочкою так методично цок-цок... Староста общаги навідався в кімнату напрочуд вчасно.
У 2002-му рідкісний "Славутич Ексклюзив" подешевшав. Підвищена стипендія і приробітки давали змогу курити гарні цигарки: я приохотився до міцних сигарил Monte Cristo і синього Winston'a, пачка на дві дні і світери пахнуть приємним димом. А з кавою не склалося - серце відразу казиться.
Через рік бив пачку червоного "Честера" вдень і запах став народнішим. Раптом настав вечір, коли хороша руда дівчинка забрала тютюн і попросила не курити. Дівчинці вистачило два тижні, щоб піти, а хороший почин лишився мені на пам'ять.
Сказати, що ламало - промовчати. Викручувало кістки, пухли вуха, слина текла - відчував себе наркотом, і тому втримався. На хвилі натхнення навіть написав непоганий текстик, на гонорар від якого півроку катався Україною. Без тютюну вдалося навіть прожити Майдан, коли безкоштовні гарні цигарки приносили прямо в намет і на пости.
Через вісім місяців в горах побіля Шешор мене з товаришем накрив скажений дощ: повітря стало водою, стежка - річкою, ми - іхтіандрами. Коли виглянуло сонце, то явилося чудо: суха пачка сигарет і сухі сірники в калюжі кишені шортів. Не закурити було неможливо.
Пройшов рік - і знову синій Winston, пачка в день, під пивко більше. Я отримую шалене задоволення від куріння: сигарет, папіроси, люльки чи сигари. Навіть виколупування вранішнього бичка із вчорашньої попільнички має свій кайф. Прикро, що організм не розділяє радощів мозку.
Друга спроба кинути була в 2007-му. Людожерно-ідеалістичний план передбачав "курити тільки в кайф". Протягом місяця я висмалив дві пачки чорного Davidoff і пачку вічного Winston'a (ще на початку 2000-х впевнився, що курити під алкоголь дорогі сигарети - перевод продукту). Через місяць - привіт, пачка в день. А "Славутич Ексклюзив" зник.
Наприкінці 2008-го з цікавістю дізнався, що серце болить не лише від кохання чи перед звітом. Недокурена пачка полетіла в урну - крапка (з комою). З того часу стаціонарне куріння закінчилося.
В мандрах приємно відчути "похідний стан душі". Дивні речі кояться: я перестаю любити рідний холодильник, можу тижнями носити футболку і багато курю. Припинити курити в дорозі - вище моїх сил (доведено тисячами кілометрів за маршрутом Київ - Москва). Курити вночі в розбитому тамбурі плацкартного вагона, чи випускати дим догори на давно не баченому вокзалі, або, блукаючи містом, зупинитися на гарному краєвиді і засмалити цигарку. Або в пабі під пиво, міркуючи зі старим другом, що курва-ми-уже-не-пацани-вроді-а-їх-богу-як-20".
А потім - два дні легкої ломки, перебивається цукерками. Висока ціна? Втратити задоволення? Добре, що цукерки і грейпфрукт допомагають.
Цигарки стали як алкоголь - можу із задоволенням і в міру, але не знічев'я. Дружба з нікотином продовжується.
