![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusДочекавшись майовки, ми нарешті чкурнули в довгоочікувану (більш того, омріяну) автомобільну подорож на південь. Вона мала відбутися ще у серпні 2009-го, але тоді за півгодини до виїзду засіб пересування покінчив з собою (згоріла проводка).
Екіпаж:
Богдан - айтішник. Водій.
Тарас - редактор. Організатор райду.
Катеринка - маркетолог. Стюардеса.
Олексій - журналіст. Спеціаліст зі зв'язків з громадськістю.
Славута - пепелац. Засіб пересування.
Філософія райду:
100% свободи. У багажнику "Славути" щільно напаковане все для автономної подорожі: намет, комплект каріматів та спальників, газовий пальник, посуд, запас харчів та пива, ліхтарі. Ми рухаємося за маршрутом, поки ніч не зморить усіх. А коли рученьки (водія) терпнуть і злипаються віченьки (штурмана), тоді автомобіль повертає до найближчих кущів і екіпаж стає на ночівлю в затишному наметі. Маршрут намічений спочатку, але може довільно змінюватися. Всі питання вирішуються демократично прямим голосуванням.
Маршрут: Одеса - Білгород-Дністровський - Вилково
Час подорожі: 30.04.10 - 3.05.10
Вечір 0.
За добрим козацьким звичаєм, біля 10-ї вечора ми напилися кави і рванули в ніч із нетрів Борщагівки. Лаючи виродків, які забивають на ПДР, виповзли на трасу Київ-Одеса і почвалали на південь... День звільнення Києва практично минув, траса завантажена вміру, і червоний пепелац Запорізького автозаводу радісно біг вперед.
Квіти на узбіччі
Десь за БЦ траса була напівпорожня, а за Жашковом почалася асфальтова пустеля. Проїхавши о 2-й ночі Умань, вирішили ставати на ночівлю. Алгоритм простий: повертаємо на повороті на будь-який населений пункт, доїздимо до лісосмуги, біля якої завжди є грунтовка для/від техніки. Їдемо по грунтовці кількасот метрів, зупиняємося, ставимо в смузі намет, а машину поруч. Радісно виявляємо, що Тарас завтикав дома ліхтарі - благо, намет ставиться на автоматі.
Нічне повітря пахло ріллею, невідомими квітами та кавою, яку ми заварили на пальничку. На добраніч, діти.
День 1.
Десь о 9 вилазимо з намету і радо виявляємо, що місцеві не встигли загадити лісомугу сміттям. Бомжпюре, консерва, чай - і вперед на Одесу. Їхати у "Славуті" годинами - задоволення посереднє, тому пасажири постійно міняються місцями. Трохи за опівдень добираємося до Хаджибея (446 км від Києва), де радісно фоткається подорожній народ.
Хаджибей - жаб'яче море
Пощастило з погодою - сонце шкварить і кличе до моря. Вода з лиману - брудна, солонувата на смак і повна жабів. Результати смакової проби заливалися пивом до самого повороту на Нерубайське.
Нерубайське - село під Одесою, в якому знаходиться катакомбний музей партизанської слави. Одещині не завадило б повчитися у Тернопілля розміщати вказівники на туристичні цікавинки - знайти об'єкт без підказок місцевих було складно. Народ гостинний, поради давав правильні та російськомовні. Добираємося до музею і відразу (за 20 грн/рило) падаємо на хвіст екскурсійній групі, що збирається іти під землю (самостійний спуск, зрозуміло, заборонений).
Вхід до підземелля
Музей - пам'ятка партизанської боротьби. Під землею розчищено ділянку катакомб, де відтворено побут часів Великої Вітчизняної. На жаль, екзальтована тьотя-екскурсовод настільки захопилася радянською романтикою, що з'ясувати, де правда, а де вигадка, було складно. Коли ця підтоптана блондинка заявила, що "кулемет Максим спочатку був латунний і двометровий, а потім російські зброярі довели його до ладу", я перестав її слухати/вірити і сам дивився навколо.
Партизани любили котлети
В музеї - біля кілометра катакомб, глибина - біля 20 метрів. Видно яруси виробіток, вентиляційний колодязь. Дуже неприємне (вологе і затхле) повітря - практично як у вологих печерах. Експонуються партизанська кухня, спальні, лазарет, зброярня, тир. За годину екскурсії волога пробирається до тіла і відчуваєш повагу до партизан, які сиділи там місяцями. Дещо псує враження радянська реконструкція - бетонування стін, електричне освітлення, але якщо того вимагає техніка безпеки - то хай. (хоча екскурсія з налобниками була б набагато цікавішою). Загалом музей дає повне уявлення про катакомби як спелестологічний об'єкт. В плани на наступні подорожі записав вхід у "дикі" підземелля Одеси.
Підземна експозиція
Після вогкості підземелля сонце Одещини порадувало незгірш випитого пива. А "Славута" вже мчала вперед.
З Одесою була проблема: я був там багато разів, але знаю замало, щоб водити інших. Решта екіпажу взагалі не були в цьому місті. Гроші було зав'язано гордіївим вузлом для Вилкового. Відповідно, загальне голосування вибрало оглядову екскурсію (40 грн/рило).
Я противник "оглядових екскурсій", а особливо автобусних. Екскурсовод розповідає наперед завчені фрази, інколи бреше, на запитання не відповідає. Купа народу гасає навколо, і всім глибоко пофігу цікавинки - вони фоткають краєвиди на свої мильниці. Екскурсію треба замовляти для своєї групи. Але навіть казьонний екскурсовод кращий, ніж його відсутність, бо дає якісь інформацію, яку можна переварити, розказує місцеві байки тощо. Все це можна вичитати в Мережі, але на відпочинку приємніше бути споживачем, і нема ризику переплутати об'єкти. На майбутнє висновок: за аналогічні гроші можна було домовитися із якимось місцевим краєзнавцем - отримали б особисту екскурсію за ті ж кошти.
Море, кораблі та вагони
Втім, тут все виявилося на "зарах": нас покатали по Одесі, потім вигуляли по Приморському бульвару. Приємна тітонька розповіла всякі цікавинки. В Одесі практично ті ж туристичні проблеми, що й у Києві: є що дивитися, не вміють показати. Відсутні туристичні стенди, пояснюючі таблички, аудіогіди, туалети, додаткові позначки та додаткові парковки для водіїв.
За кранами видно пагорби, схожі на київські
Після прогулянки ми пішли бродити людним центром Одеси - народу було по вінця. На жаль, саме в цей день була гра "Чорноморець" - "Металіст", і місто заполонили бухі бидлофанати харківського клубу. Міліція, яка так жваво бореться з політичними акціями, в носі мала розфарбованих ідіотів, які поводилися як стадо макак. Від народу втекли в порт, де з приємністю подихали свіжим повітрям. З прикрістю констатували, що пасажирське пароплавство скоріше мертве, ніж живе: з цікавого - лише дводенний круїз з Одеси до Криму.
Досить сексуальний пам'ятник
Мєнти проти бандури
Харчувалися в "Пузатій Хаті", яку я люблю за співвідношення ціна/якість та "планку": одна і та ж страва однаково смачна у Києві, Львові та Одесі.
Як тільки сонце зайшло за горизонт, запакувалися у "Славуту" і поїхали зюйд-вест до Білгорода.
Море
Висновок по Одесі: сюди варто приїжджати влітку чи пізньою весною, коли всі дерева уже зелені, краще у будні, ніж у вихідні. Зупинятися у місті слід щонаменше на два повні дні - є багато цікавинок і способів провести час.
Система одеських шляхів - хитра штука, особливо при спробі виїхати з міста не по найбільших шосе. Вказівників обмаль, орієнтуватися довелося по кварталах та номерах будинків. Врешті, ми виповзли десь за Іллічівськом і заблукали. Кілька кіл по Малій Долині, кілька запитань до місцевих, і за годину вдалося вирватися на Барабой по Т1604.
Чому цим шляхом? Вирішив проїхати по косі та мосту біля Затоки, щоб не повертатися тим самим шляхом. Дорога виявилася посередня, але до Затоки доїхали швидко і практично за нею стали на ночівлю в придорожньому гайку, повечерявши бутербродами.
Дивитися далі: ДЕНЬ 2
Екіпаж:
Богдан - айтішник. Водій.
Тарас - редактор. Організатор райду.
Катеринка - маркетолог. Стюардеса.
Олексій - журналіст. Спеціаліст зі зв'язків з громадськістю.
Славута - пепелац. Засіб пересування.
Філософія райду:
100% свободи. У багажнику "Славути" щільно напаковане все для автономної подорожі: намет, комплект каріматів та спальників, газовий пальник, посуд, запас харчів та пива, ліхтарі. Ми рухаємося за маршрутом, поки ніч не зморить усіх. А коли рученьки (водія) терпнуть і злипаються віченьки (штурмана), тоді автомобіль повертає до найближчих кущів і екіпаж стає на ночівлю в затишному наметі. Маршрут намічений спочатку, але може довільно змінюватися. Всі питання вирішуються демократично прямим голосуванням.
Маршрут: Одеса - Білгород-Дністровський - Вилково
Час подорожі: 30.04.10 - 3.05.10
Вечір 0.
За добрим козацьким звичаєм, біля 10-ї вечора ми напилися кави і рванули в ніч із нетрів Борщагівки. Лаючи виродків, які забивають на ПДР, виповзли на трасу Київ-Одеса і почвалали на південь... День звільнення Києва практично минув, траса завантажена вміру, і червоний пепелац Запорізького автозаводу радісно біг вперед.
Квіти на узбіччі
Десь за БЦ траса була напівпорожня, а за Жашковом почалася асфальтова пустеля. Проїхавши о 2-й ночі Умань, вирішили ставати на ночівлю. Алгоритм простий: повертаємо на повороті на будь-який населений пункт, доїздимо до лісосмуги, біля якої завжди є грунтовка для/від техніки. Їдемо по грунтовці кількасот метрів, зупиняємося, ставимо в смузі намет, а машину поруч. Радісно виявляємо, що Тарас завтикав дома ліхтарі - благо, намет ставиться на автоматі.
Нічне повітря пахло ріллею, невідомими квітами та кавою, яку ми заварили на пальничку. На добраніч, діти.
День 1.
Десь о 9 вилазимо з намету і радо виявляємо, що місцеві не встигли загадити лісомугу сміттям. Бомжпюре, консерва, чай - і вперед на Одесу. Їхати у "Славуті" годинами - задоволення посереднє, тому пасажири постійно міняються місцями. Трохи за опівдень добираємося до Хаджибея (446 км від Києва), де радісно фоткається подорожній народ.
Хаджибей - жаб'яче море
Пощастило з погодою - сонце шкварить і кличе до моря. Вода з лиману - брудна, солонувата на смак і повна жабів. Результати смакової проби заливалися пивом до самого повороту на Нерубайське.
Нерубайське - село під Одесою, в якому знаходиться катакомбний музей партизанської слави. Одещині не завадило б повчитися у Тернопілля розміщати вказівники на туристичні цікавинки - знайти об'єкт без підказок місцевих було складно. Народ гостинний, поради давав правильні та російськомовні. Добираємося до музею і відразу (за 20 грн/рило) падаємо на хвіст екскурсійній групі, що збирається іти під землю (самостійний спуск, зрозуміло, заборонений).
Вхід до підземелля
Музей - пам'ятка партизанської боротьби. Під землею розчищено ділянку катакомб, де відтворено побут часів Великої Вітчизняної. На жаль, екзальтована тьотя-екскурсовод настільки захопилася радянською романтикою, що з'ясувати, де правда, а де вигадка, було складно. Коли ця підтоптана блондинка заявила, що "кулемет Максим спочатку був латунний і двометровий, а потім російські зброярі довели його до ладу", я перестав її слухати/вірити і сам дивився навколо.
Партизани любили котлети
В музеї - біля кілометра катакомб, глибина - біля 20 метрів. Видно яруси виробіток, вентиляційний колодязь. Дуже неприємне (вологе і затхле) повітря - практично як у вологих печерах. Експонуються партизанська кухня, спальні, лазарет, зброярня, тир. За годину екскурсії волога пробирається до тіла і відчуваєш повагу до партизан, які сиділи там місяцями. Дещо псує враження радянська реконструкція - бетонування стін, електричне освітлення, але якщо того вимагає техніка безпеки - то хай. (хоча екскурсія з налобниками була б набагато цікавішою). Загалом музей дає повне уявлення про катакомби як спелестологічний об'єкт. В плани на наступні подорожі записав вхід у "дикі" підземелля Одеси.
Підземна експозиція
Після вогкості підземелля сонце Одещини порадувало незгірш випитого пива. А "Славута" вже мчала вперед.
З Одесою була проблема: я був там багато разів, але знаю замало, щоб водити інших. Решта екіпажу взагалі не були в цьому місті. Гроші було зав'язано гордіївим вузлом для Вилкового. Відповідно, загальне голосування вибрало оглядову екскурсію (40 грн/рило).
Я противник "оглядових екскурсій", а особливо автобусних. Екскурсовод розповідає наперед завчені фрази, інколи бреше, на запитання не відповідає. Купа народу гасає навколо, і всім глибоко пофігу цікавинки - вони фоткають краєвиди на свої мильниці. Екскурсію треба замовляти для своєї групи. Але навіть казьонний екскурсовод кращий, ніж його відсутність, бо дає якісь інформацію, яку можна переварити, розказує місцеві байки тощо. Все це можна вичитати в Мережі, але на відпочинку приємніше бути споживачем, і нема ризику переплутати об'єкти. На майбутнє висновок: за аналогічні гроші можна було домовитися із якимось місцевим краєзнавцем - отримали б особисту екскурсію за ті ж кошти.
Море, кораблі та вагони
Втім, тут все виявилося на "зарах": нас покатали по Одесі, потім вигуляли по Приморському бульвару. Приємна тітонька розповіла всякі цікавинки. В Одесі практично ті ж туристичні проблеми, що й у Києві: є що дивитися, не вміють показати. Відсутні туристичні стенди, пояснюючі таблички, аудіогіди, туалети, додаткові позначки та додаткові парковки для водіїв.
За кранами видно пагорби, схожі на київські
Після прогулянки ми пішли бродити людним центром Одеси - народу було по вінця. На жаль, саме в цей день була гра "Чорноморець" - "Металіст", і місто заполонили бухі бидлофанати харківського клубу. Міліція, яка так жваво бореться з політичними акціями, в носі мала розфарбованих ідіотів, які поводилися як стадо макак. Від народу втекли в порт, де з приємністю подихали свіжим повітрям. З прикрістю констатували, що пасажирське пароплавство скоріше мертве, ніж живе: з цікавого - лише дводенний круїз з Одеси до Криму.
Досить сексуальний пам'ятник
Мєнти проти бандури
Харчувалися в "Пузатій Хаті", яку я люблю за співвідношення ціна/якість та "планку": одна і та ж страва однаково смачна у Києві, Львові та Одесі.
Як тільки сонце зайшло за горизонт, запакувалися у "Славуту" і поїхали зюйд-вест до Білгорода.
Море
Висновок по Одесі: сюди варто приїжджати влітку чи пізньою весною, коли всі дерева уже зелені, краще у будні, ніж у вихідні. Зупинятися у місті слід щонаменше на два повні дні - є багато цікавинок і способів провести час.
Система одеських шляхів - хитра штука, особливо при спробі виїхати з міста не по найбільших шосе. Вказівників обмаль, орієнтуватися довелося по кварталах та номерах будинків. Врешті, ми виповзли десь за Іллічівськом і заблукали. Кілька кіл по Малій Долині, кілька запитань до місцевих, і за годину вдалося вирватися на Барабой по Т1604.
Чому цим шляхом? Вирішив проїхати по косі та мосту біля Затоки, щоб не повертатися тим самим шляхом. Дорога виявилася посередня, але до Затоки доїхали швидко і практично за нею стали на ночівлю в придорожньому гайку, повечерявши бутербродами.
Дивитися далі: ДЕНЬ 2
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-05-19 11:16 am (UTC)Хочу додати (теж на святах вперше потрапила до Одеси - спонтанно, тому лише на день), що десять годин пішки виявилося замало навіть для того, щоб познайомитися з "офіційним центром"+морвокзал. Це без катакомб і музеїв - тільки прогулянка.
Бажала б ще подивитися неофіційну стару Одесу, "Молдаванку і Пересип", але не уявляю, як це можна зробити самостійно, ще й коли часу обмаль...
no subject
Date: 2010-05-19 11:23 am (UTC)no subject
Date: 2010-05-21 02:14 pm (UTC)Если хотите посмотреть архитектуру города, то лучше приезжать когда мало листвы на деревьях. И два дня будет маловато, если хотите выйти за рамки стандартной экскурсии по Одессе.
no subject
Date: 2010-05-21 02:35 pm (UTC)>> И два дня будет маловато, если хотите выйти за рамки стандартной экскурсии по Одессе.
малося на увазі по мінімуму.
зі спостережень: за чотири екскурсійні дні людина часто втомлюється від вражень (якщо об'єкти схожі) і вже не здатна сприймати так яскраво.
>> Если хотите посмотреть архитектуру города, то лучше приезжать когда мало листвы на деревьях.
суб'єктивно по сумі факторів зелена Одеса красивіша, ніж безлиста. але для вдумливого вивчення архітектури, напевне, так краще...
no subject
Date: 2010-08-24 11:28 am (UTC)no subject
Date: 2010-08-26 06:26 pm (UTC)Если есть замечания - пишите, я исправлю.