Тварини на службі. Анна Рибалка, "Господній вовк"

"Рецензія на замовлення" продовжує діяти. Цього разу читав історико-фантастичну повість "Господній вовк" від Анни Рибалки. Повість уже бачила світ, і навіть отримала ІІ місце на конкурсі "Смолоскипу" у 2012 році.

Полювання на відьом в Німеччині XVI століття - у самому розпалі. В різних містах пошук слуг диявола ведуть вчений інквізитор Якоб та його дуболобий, але настирний колега Генріх. В останнього присуд короткий - катування і вогнище, і, аби отримати славу непримиримого борця за віру, він легко іде на фальшування. А містами краю мандрує молодий художник Мартін, що шукає "Марію" - дівчину, що померла від чуми. У Мартіна є чудо-дар - він вміє провіщати майбутнє та бачити істинну суть речей. І коли його кохану Ельзу запроторюють до тюрми за брехливим звинуваченням у чарах, на очній ставці з Якобом він помічає, що монах насправді вовкулака! Щоб врятувати себе від люті Якоба, а Ельзу - від вогнища, Мартін погоджується на співпрацю з монахом і їде до Дрездена, щоб завадити Генріху нищити жіноцтво.

Анна Рибалка частує читача коктейлем з містики, історії та пригод. Фон повісті схожий на "Уленшпігеля" де Костера та "Нарциса і Гольдмунда" Гессе (крім хронотопу - ще й бродячим митцем). Текст тримається на конфлікті боротьби за віру, в якій ллються ріки крові, та на роздвоєній душі інквізитора Якоба.

З перших сторінок помітний хороший рівень оповіді. Фабула розгортається рівномірно та переважно вмотивовано, немає характерних для молодих авторів намагань розповісти, що "було насправді" і "якби він знав, що". Не губляться ні персонажі, ні сюжетні гілки, текст завершений без намагань розтягнути його в цикл. Прикро, що кульмінацію лінії Мартіна - розвінчання "духа" Генріха - автор все ж вирішила переповісти, а не виписати безпосередньо, хоча момент значущий, і психічна напруга героїв у цю мить гідна того, щоб показати її читачеві.



Акуратно побудований історичний фон: фактура правдоподібна, деталі витримані, описи міст та персонажів (наскільки вдалося перевірити). В особливостях судових процесів над чаклунами Анна Рибалко розбирається незгірш прототипів Якоба. Несподівана історична ідея - сумнозвісний "Молот відьом" писався, аби відволікти його автора від розправ, направити його гнів на сторінки книги, а не на мешканок міст. А один з авторів погромної книги потрапив на обкладинку саме за ідею подібного творіння. Сумнівна деталь у тексті - використання Генріхом "голосу духа", а насправді - дівчини у запічку для виявлення відьом. Вороги Генріха скористалися б таким сумнівним з точки зору віри доказом проти інквізитора. Проте для католицизму з його любов'ю до містики та візіонерства це все ж нормальніше, ніж для протестантів чи православних.

Між історією та містикою текст однозначно тяжіє до першої. Містичну частину можна прибрати без мінімальних втрат для тексту. Розрив між вовчою та божою частинами душі Якоба легко трактувати як конфлікт внутрішнього ката та богомольця. Провидницький дар Мартіна, яскраво задекларований на початку, для сюжету некорисний - хлопець "відмовляється" передбачати щось корисне для руху фабули. Натомість логіка церковників, що посилають невинних на вогнище, розробляється грунтовно. Але видається, що в історичній повісті не витриманий баланс між документальністю та фікцією, бракує привязки до реальності через конкретні дати, деталі,  дійових осіб.

Звідси проблема - з чудових ввідних даних (провидець, монах-вовкулака) авторка "видоїла" мало. Пригодницька складова закручена слабко, гостроти у поворотах сюжету бракує. Містика, яка на початку добре стимулює інтерес, з ходом подій просідає, стає непотрібною. В результаті тексту бракує рушіїв, враховуючи слабке психологічне моделювання персонажів та однобокість зображення. Відьом не існує (принаймні, впіймати справжню чаклунку монахам не вдалося), інквізитори - злобні лицеміри. Генріх - тупий служака-садист. Мартін - нерішучий, але хороший. Ельза - просто добра служниця. Об'ємність зображення трохи властива Якобу - через його складний "внутрішній світ".

Можна заперечити: пригодницька повість не претендує на психологічні глибини, а фентезі - на історичну достовірність. Але недоісторія, недофентезі, недопсихологія знижують рівень повісті до нехитрої белетристики. Тим паче, традиція якісного фентезі все ж передбачає не лише розважальну складову, а й міркування про світ та його мораль, втілюючи людське зло у нелюдське (тут хочеться згадати "Пасинків 7 заповіді" Олді, де автори багатократно перевертають вісь "добре - погане"). Спробую пофантазувати: якби Генріх, вслід за Якобом, що зловив юного вовкулаку, хоч раз впіймав справжню відьму з барильцем дитячого жиру та набором отрут, інтрига боротьби з силами зла стала б сильнішою. Водночас небажання автора заглиблюватися в моральні проблеми утримує текст від розлогих міркувань "про Життя, Всесвіт та все таке", а також від наївного реверсу в стилі Перумовського "орки хороші, ельфи погані".

"Господній вовк" залишає хороше враження завдяки технічному рівню автора та бажанню грунтовно розбиратися у темі. Буду слідкувати за творчістю Анни Рибалки, цікаво, куди її виведе натхнення - до містики, історії чи якісного переплетіння обох стилів?