![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusЗавжди любив "дядю Гіляя" за вміння цікаво писати про непересічні речі минулого століття. Після чудової "Москви і москвичів" дійшла черга до "Скитаний". До речі, решта його текстів у більшості випадків скомбінована з цих двох творів.
Гіляровський В.О. (1855-1936) за основною професією - репортер, але якщо зараз суть професії - крос по пресухах для підростаючих журналістів, то в минулому репортер мусив писати про речі цікаві та маловідомі, проводити журналістські розслідування тощо. З Володимира Олексійовича Рєпін намалював козака, що регоче (в червоному жупані) з відомої картини.
Владимир Гиляровский. "Мои скитания"
Книга - художня автобіографія Володимира Олексійовича. Чоловік прожив надзвичайно цікаве, хороше, повнокровне життя. "Послужний список" професій Гіляровського дещо схожий на Джек-Лондонівський, але перший займався усім на світі не стільки зі скрути, скільки від невгомонного характеру.
Переказувати сюжет мандрів-поневірянь героя - перебивати смак. Короткий список: гімназист - бурлак на Волзі - юнкер в полку - вихователь в школі кантоністів - пожежний - робітник на білильному заводі - арешт за революційну діяльність (хибний) - жив у волзьких плавнях зі зграєю розбійників - актор - репортер - доброволець на Кавказі в Турецьку війну (був у єгерях, тобто розвідником-спецназівцем) - актор - репортер.
Людина непересічної фізичної сили, з відчуттям смаку до життя і пригод, Гіляровський описує своє життя легко і цікаво, без стогонів, коли нічого було їсти, сентиментів, коли бачив пошесть холери на Волзі, пацифізму під час війни на Кавказі. Йому явно подобається практично все, чим він займався. Правильне чоловіче життя, одним словом.
Особливо сподобалися деталі праці на білильному заводі. Робітники працювали з токсичним свинцем, техніка безпеки була паскудна, але чистий час роботи невеликий, їжі жирної вдосталь, зарплата висока, житло безкоштовне. Така от картина стогнучого поневоленого люду. З іншого боку, можливості завести сім'ю ніякої, бо окреме житло дороге, а жінка мусить сидіти з дитиною. І сили організму на свинці тануть. Звідси пиятики, бійки тощо. Така от ідилія)
Ще цікаво про єгерську команду на Кавказі, де щодня лізли в саме пекло з кинджалом в зубах, коли на сусідніх позиціях регулярних військ бойових дій не було, офіцери кисли з нудьги, а солдати спивалися. Автор зі смаком описує стиль життя єгерів - "джигит можэт быть оборванэц, но оружие в сэрэбрэ". Пошарпаний кавказький одяг, дорога зброя, запал в душі і свинство влади. Цитата: "На шестьдесят оставшихся в живых человек, почти за пять месяцев отчаянной боевой работы, за разгон шаек, за десятки взятых в плен и перебитых в схватках башибузуков, за наши потери ранеными и убитыми, нам прислали восемь медалей, которые мы распределили между особенно храбрыми, не имевшими еще за войну Георгиевских крестов [...] Восьмерым храбрецам даны были медали, семеро из них радовались как дети, а Инал Асланов ругательски ругался и приставал к нам:"Пачему тэбэ дали крест с джигитом на коне, а мэнэ миндал с царским мордам?"
Стиль - хороший газетярський з минулого. Прозора вода оповіді, маса цікавих (рос. "занимательных") подробиць, зокрема, у тих сферах, які малоцікаві офіційним історикам. Гіляровському при СССР закидали, що він писав не про соціально значущі речі, а про цікаві. Він виправдовувався тиражами і читачами.
Висновок: дуже позитивне чтиво для людей, яким не чужий авантюризм)
Гіляровський В.О. (1855-1936) за основною професією - репортер, але якщо зараз суть професії - крос по пресухах для підростаючих журналістів, то в минулому репортер мусив писати про речі цікаві та маловідомі, проводити журналістські розслідування тощо. З Володимира Олексійовича Рєпін намалював козака, що регоче (в червоному жупані) з відомої картини.
Владимир Гиляровский. "Мои скитания"
Книга - художня автобіографія Володимира Олексійовича. Чоловік прожив надзвичайно цікаве, хороше, повнокровне життя. "Послужний список" професій Гіляровського дещо схожий на Джек-Лондонівський, але перший займався усім на світі не стільки зі скрути, скільки від невгомонного характеру.
Переказувати сюжет мандрів-поневірянь героя - перебивати смак. Короткий список: гімназист - бурлак на Волзі - юнкер в полку - вихователь в школі кантоністів - пожежний - робітник на білильному заводі - арешт за революційну діяльність (хибний) - жив у волзьких плавнях зі зграєю розбійників - актор - репортер - доброволець на Кавказі в Турецьку війну (був у єгерях, тобто розвідником-спецназівцем) - актор - репортер.
Людина непересічної фізичної сили, з відчуттям смаку до життя і пригод, Гіляровський описує своє життя легко і цікаво, без стогонів, коли нічого було їсти, сентиментів, коли бачив пошесть холери на Волзі, пацифізму під час війни на Кавказі. Йому явно подобається практично все, чим він займався. Правильне чоловіче життя, одним словом.
Особливо сподобалися деталі праці на білильному заводі. Робітники працювали з токсичним свинцем, техніка безпеки була паскудна, але чистий час роботи невеликий, їжі жирної вдосталь, зарплата висока, житло безкоштовне. Така от картина стогнучого поневоленого люду. З іншого боку, можливості завести сім'ю ніякої, бо окреме житло дороге, а жінка мусить сидіти з дитиною. І сили організму на свинці тануть. Звідси пиятики, бійки тощо. Така от ідилія)
Ще цікаво про єгерську команду на Кавказі, де щодня лізли в саме пекло з кинджалом в зубах, коли на сусідніх позиціях регулярних військ бойових дій не було, офіцери кисли з нудьги, а солдати спивалися. Автор зі смаком описує стиль життя єгерів - "джигит можэт быть оборванэц, но оружие в сэрэбрэ". Пошарпаний кавказький одяг, дорога зброя, запал в душі і свинство влади. Цитата: "На шестьдесят оставшихся в живых человек, почти за пять месяцев отчаянной боевой работы, за разгон шаек, за десятки взятых в плен и перебитых в схватках башибузуков, за наши потери ранеными и убитыми, нам прислали восемь медалей, которые мы распределили между особенно храбрыми, не имевшими еще за войну Георгиевских крестов [...] Восьмерым храбрецам даны были медали, семеро из них радовались как дети, а Инал Асланов ругательски ругался и приставал к нам:"Пачему тэбэ дали крест с джигитом на коне, а мэнэ миндал с царским мордам?"
Стиль - хороший газетярський з минулого. Прозора вода оповіді, маса цікавих (рос. "занимательных") подробиць, зокрема, у тих сферах, які малоцікаві офіційним історикам. Гіляровському при СССР закидали, що він писав не про соціально значущі речі, а про цікаві. Він виправдовувався тиражами і читачами.
Висновок: дуже позитивне чтиво для людей, яким не чужий авантюризм)
