Країна мрій у світі жорстокої реальності (дещиця фоток)

[archervarius]

У неділю вибрався з коханою на "Країну мрій". Уже пару років мене не дуже тягне на фести, але хотілося показати коханій національну культуру. Востаннє на цьому фесті був 2 роки тому - це було свіжо та цікаво.

Була цікава погода - сонце і дощ (як кажуть у нас в селі, ангел сцить. Відголосок суботньої зливи, яка розігнала перший день фесту.

Отже, цьогорічна "Країна мрій" (дадада, організатор фестивалю Олег Скрипка) вперше була платною. 30 грн вхід, 100 - партер (місце на великій сцені). За два роки майже нічого не змінилося (а якщо змінилося - то в гірший бік).


А віз і нині тут

Загальні враження: купа бариг та "мєлкого гешефта". Продаж різних виробів народних майстрів - це добре, але коли поруч баригують активісти мережевого маркетингу, кічушних лаптів та іншого непотребу - то це не з тої серії. Причому кілька цікавих майстрів (гончарів, зокрема) були зовні території, а торговці кічем - всередині.

Гешефтмахен. Відразу впадають в око дрібні проблеми, з яких і формується обличчя фестивалю. Чому за 30 грн не дати кожному карту-розклад фестивалю в зручному форматі? Не зробити більше точок харчування, щоб черга по мінералку не була як в совку по ковбасу? Не зробити зони відпочинку, де можна сісти і відпочити? Тенти від тощу?

Япона мать. В поганому сенсі слова вразив "японський культурний центр". Тельавівісті японці попалися - всі їх "культурні звершення" коштували від 5 до 20 грн. Сфотографуватися в кімоно - 10 грн, ієрогліф - 10 грн, фото на стенді - 5 грн. Бракує "фото з японською мавпочкою на фоні самурая - 20 грн". Справа не в грошах, а в підході - національну культуру таким дрібним гешефтом не пропагують, ІМХО.


Ієрогліф - 10 грн, пристойний ієрогліф - 20 грн, розшифрувати непристойний ієрогліф - 50 грн

Іванко - сорочка-вишиванка. Публіка у вишиванках. Добрі 30% зовні виглядали блаженненько - бруднуваті вічні неформали з національним колоритом. "Я старый стритовый пипл, и к жопе моей прилипл пацифика знак горячий", як співає "Крематорій". Молодь аналогічна - їх можна показувати як антирекламу сучасної України, бо уявити таку публіку продуктивною силою суспільства нереально.

При цьому 70% були цілком адекватні, приємні, з дітьми. Бухати на фесті було заборонено, синє не продавалося, міліціянти робили попередження (хоча народ, зрозуміло, приносив або всередині, або в ничку))).

Харе, стоп! Не сподобалося засилля кришнаїтів. Якщо хтось не в курсі - то це не дуже приємна секта з самозваним "тлумачем" Бхагават-гіти Боббі Компаньйолою. Право на самовираження мають усі, але цілий квартал, який безперестанку завиває "Харе-харе", це, ІМХО, перебор.


Харе-харе

Козаки-розбійники. На "козацькій" галявині розважалися "сліпим" боєм мішками. Так само як дітлахи в таборах подушками, тільки із зав'язаними очима. Досить весело і динамічно, якщо не зважати на радісні крики крупнорогатих спостерігачів "бєй, лисий, бєй". Троєщина, їй-бо.


Бєй, Вася, бєй...


Битва націй на дерев'яних шаблях

Сцени

Літературна сцена. При наближенні ближче, ніж на 10 метрів, рука тягнулася до парабеллума томика Жирмундського. У читців було 2 стандартні позиції: "цинічна" - для читання віршів, у яких є слово "хуй", і пафосна - для "Україна, культура, народ". У першій позиції читець намагається зобразити підстаркуватого вуркагана, і без інтонації читає свої рядки. У другій "поет" (частіше поетка) з усієї сили вирячує очі, піднімає праву руку і віщає нетямущим перехожим.


Головна літературна цікавинка

Втім, літературні сцени були "клубом для своїх" - біля них стояли тільки самі читці та співчуваючі (інші читці, їх родичі, друзі та кохані). Зелений запорожець Капранових викликав у бездуховних відвідувачів куди більше інтересу, ніж юні вірші.

Кобзарська сцена. В межах норми - як і в минулі роки. Збирала стабільно кілька десятків чоловік. ІМХО, довго слухати кобзаря важко, але для загального ознайомлення - корисно.

Під стінами Лаври. Зручна тим, що поруч є схил, на який можна всістися. Народ там стабільно кучкувався і слухав народні колективи. Мені сподобалися кримські татари "Макам".


Що ми знаємо про кримських татар, крім пахлави на пляжі?

Зелена галявина. Вона ж порожня галявина. Втім, можливо, нам просто не пощастило з часом.

Майстерня танців. Сподобалося, особливо "Хорея козацька". Дізнався, що "бабак" - це не тільки композиція Бетховена, якою мене дрючили у 2-му класі музикалки, а й народний танець. Тільки дивно - невже на 3 роки важко зрозуміти, що для повноцінного майстер-класу має бути більше одного волонтера (а у нього має бути мікрофон). Місце там, до речі, малувате.


Вчимося танцювати

Велика сцена. Ганьба. Центр усього фестивалю - і виступають дуже відомі "Йорий Клоц" (тоскні завивання "ой на гооооорі"), "Джамбібум" тощо. "Мандрів" не дочекалися, сподіваюся, виступили гарно.



На наступний рік не піду, хіба що вигадають щось справді цікаве.