![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusКозак Ямайка
о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки очей не вип'ють а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми Гаїті
і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало
і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари
якого лисого чорта з яких попідземних фаун
та й зрадили нас у битві морські косарі корсари
а батько ж хотіли взяти отой блаженний фрітаун
а там тринадцять костьолів і вічна війна з амуром
а ще тринадцять безодень де срібло-злото коморне
дівчата немов ліани нечутно ростуть за муром
і хочеться їм любитись а їх зодягли у чорне
кружаю тепер сивуху надвоє з піратом діком
кажу йому схаменися покайся кажу паскудо
невже коли ти європа то вже не єси чоловіком
якого хріна продався за тридцять гнилих ескудо
а дік то химерна штучка плекає папугу пугу
плеще мене позаплічно заламує руки в горі
оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу
to be or not to be каже і булькає i’m sorry
невільницю каже маю зі шкірою мов какао
купи сизокрилий орле маркотно ж без господині
город засівати не конче прицмокує так лукаво
город на ній проростає тютюн ананаси дині
наплодиш каже козацтва припнеш усіх до коша
тільки ж ярму не дається шия моя душа
та вже його і не чую плюю на погану суплику
конику мій невірнику апостоле мій хома
піду на зорю вечірню зріжу цукрову сопілку
сяду над океаном та вже мене і нема
Текст Андруховича має виразні ознаки постмодерну. Це своєрідний міжкультурний експеримент, суміш на перший погляд непоєднуваних елементів. Подібне вільне поводження з персонажами та пов’язаними з ними міфами (з більшою чи меншою мірою трансформації) характерне для сучасної літератури – пригадаймо, як Умберто Еко переніс сищика Холмса у середньовічну Італію («Ім’я троянди»), а Віктор Пелевін – давньовавілонську богиню Іштар у сучасну Москву.
Цикл творів, до якого входить "Козак..." називається "Ярмаркові патрети", тобто лубки. Лубок - народна картинка, проста за технікою аж до примітиву, проте яскрава і хвацька. Теми лубків визначалися попитом народу.
Легко помітити, що перенесення козака на Ямайку – не довільне «тасування» образів, хід твору має під собою логічне обґрунтування. Автор добирає образи за подібністю: Ямайка 16-18 століття, морські битви в Карибському басейні з спаленими фортецями та звільненими невільницями, морські відчайдухи пірати – все це за настроєм відповідає Січі та степу (якщо відкинути патріотичний аспект).
Реалістичний (чи пак романтичний, з огляду на зміст твору) шлях тлумачення приречений на поразку: хоча географія козацьких воєн була широкою, і можна припустити появу якогось запорожця-нетяги на Карибах, проте у тексті цілковито відсутній конфлікт героя з нетиповими обставинами, який був би неминучим за реалістичного зображення. Замість дивуватися «крутим чудесам на світі», козак мучиться вічною степовою тугою і органічно почувається на новому місці. Крім того, автор свідомо уникає реалістичного зображення як козака, так і Ямайки, це радше міфи, складені зі стереотипів, яскраві лубкові зображення (без негативної конотації терміну).
Тут доцільно згадати повість Ярослава Окуневського «Син України», де в жуль-вернівському тоні з додатком патріотичної дидактики зображено козака-робінзона на одному з Карібських островів (написана біля 100 років тому, перевидана за часів незалежності). Шлях реалістичної «пересадки» героя української історії пройдений, тим більше для Андруховича, який у своїх творах схильний до оскюморонних експериментів (наприклад, у «Кримінальних сонетах»).
Отже, гра: лубкового козака перенесено до такої ж Ямайки з вежами, піратами, золотом та іншими необхідними атрибутами піратського стилю. І ми бачимо, що герой тексту природно вписався в контекст: Багама-мама не гірша Січі-матері, костьоли однакові в Польщі та на Карибах, і байдуже, кого грабувати – Стамбул чи Фрітаун, як байдуже з ким пити гірку. От тільки прикро, що морські косарі-корсари зрадили, як в реальній історії постійно зраджували татари.
Мовна стилістика доповнює «освоєння» козаком (українським світовідчуттям) екзотики: Багама-мама, косарі-корсари, город з ананасами, 30 ескудо – з кожним рядком суміш стилістик, понять, реальностей викликає все менше здивування. Українська культура переплітається зі світовою – ймовірно, це і є ідея твору.
Пірат Дік говорить словами Гамлета, просить вибачення і спокушає козака спокійним життям. Можливо, це алюзія на європейську культуру, яка давно заспокоїлася, і замість лицарів та піратів має лише торговців невільницями. В протистоянні з «європейським» піратом козак залишається собою – «ж ярму не дається шия моя душа», наодинці з коником він іде не берег океану і розчиняється у просторі. Тут його б і намалювати – козак Мамай у екзотичному просторі.
Конфлікт можна тлумачити як зіткнення української та європейської цивілізацій та культур. Вирішення неоднозначне – українська культура вписується в стилістику західної, але як романтика фронтиру. Проте козак залишається козаком, зберігає свій дух та думки.
Постмодерністський експеримент залишається відкритим – автор відмовляється від однозначних тлумачень та висновків. У новітній картині «Козак Ямайка» кожен бачить свій зміст на стику українського та світового.
Чумак Хоккайдо
О як же волику-сан подібна земля до пляцка
О скільки сенсей-круторогий на пляцку тім плутанини
По сей бік курили-рили по той бік аляска ляска
А поруч із хвиль і піни здіймаються хвиліпіни
Я марю тут сахаліном (хоча нащо він взагалі нам)
Та змащую вазеліном тобі чиряка за коліном
Тутейші аборигенші так дивно зовуться - "гейші"
Чорняві неначе сливи як персики злотошкірі
Та звичаї дивні тут (хоч фрухти значно дешевші) -
Стрибнувши би з котроюсь в бамбук та їй на умі харакірі
Отож кружеляю тут саке з полпотівцем і чайканшистом
Були б непогані хлопці - друзі в Широкому Лузі
Ковтнемо бува й привидиться: їдемо степом чистим
А вранці прочуняєш голову і все під тією ж Фудзі
Вже поперек горла мені рис і каламутне саке
Жуєш недоварену рибу а перед очима гречаники
(Та й на смак теє саке як твої волику сльози)
Віддав би з себе усе за добрий гранчак бурячанки
А ніч навколо азійська така таємнича й погордлива
Тільки й чекаєш що вискочить якась в кімоно мана
Крикне гортанним голосом свого хрипкого єрогліфа
Трісне п'ятою межи очі - тут мені і хана.
На відміну від Андруховича, текст Ірванця, по-перше, відверто пародійний відносно «Козака Ямайки», по-друге, вторинний як за змістом, так за стилістикою. Естетично він слабший
Це теж міжкультурний експеримент з «імплантацією» українського героя в екзотичне, проте близьке за настроєм середовище. Задумлива медитативна культура Японії цілком пасує неспішній, роздумливій чумацькій подорожі.
Проте Ірванець іде простішим шляхом – він не заглиблюється у культурні особливості культури, а усебічно обігрує екзотизми, які виникають в чумака. Герой твору, на відміну від козака Ямайки, залишається чужим в Японії.
У тексті бурлескно пародіюється стилістика вірша Андруховича, причому герой теж стає об’єктом доброї насмішки. Пародіюються практично всі складові тексту – замість козака, що марить перемогами – хитруватий чумак, якого цікавлять ціни на фрукти та чиряк у вола, замість туги за волею – нестача гречаників та бурячанки. І закінчується вірш відповідно – дріб’язковим страхом.
о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки очей не вип'ють а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми Гаїті
і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунгало
і так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари
якого лисого чорта з яких попідземних фаун
та й зрадили нас у битві морські косарі корсари
а батько ж хотіли взяти отой блаженний фрітаун
а там тринадцять костьолів і вічна війна з амуром
а ще тринадцять безодень де срібло-злото коморне
дівчата немов ліани нечутно ростуть за муром
і хочеться їм любитись а їх зодягли у чорне
кружаю тепер сивуху надвоє з піратом діком
кажу йому схаменися покайся кажу паскудо
невже коли ти європа то вже не єси чоловіком
якого хріна продався за тридцять гнилих ескудо
а дік то химерна штучка плекає папугу пугу
плеще мене позаплічно заламує руки в горі
оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу
to be or not to be каже і булькає i’m sorry
невільницю каже маю зі шкірою мов какао
купи сизокрилий орле маркотно ж без господині
город засівати не конче прицмокує так лукаво
город на ній проростає тютюн ананаси дині
наплодиш каже козацтва припнеш усіх до коша
тільки ж ярму не дається шия моя душа
та вже його і не чую плюю на погану суплику
конику мій невірнику апостоле мій хома
піду на зорю вечірню зріжу цукрову сопілку
сяду над океаном та вже мене і нема
Текст Андруховича має виразні ознаки постмодерну. Це своєрідний міжкультурний експеримент, суміш на перший погляд непоєднуваних елементів. Подібне вільне поводження з персонажами та пов’язаними з ними міфами (з більшою чи меншою мірою трансформації) характерне для сучасної літератури – пригадаймо, як Умберто Еко переніс сищика Холмса у середньовічну Італію («Ім’я троянди»), а Віктор Пелевін – давньовавілонську богиню Іштар у сучасну Москву.
Цикл творів, до якого входить "Козак..." називається "Ярмаркові патрети", тобто лубки. Лубок - народна картинка, проста за технікою аж до примітиву, проте яскрава і хвацька. Теми лубків визначалися попитом народу.
Легко помітити, що перенесення козака на Ямайку – не довільне «тасування» образів, хід твору має під собою логічне обґрунтування. Автор добирає образи за подібністю: Ямайка 16-18 століття, морські битви в Карибському басейні з спаленими фортецями та звільненими невільницями, морські відчайдухи пірати – все це за настроєм відповідає Січі та степу (якщо відкинути патріотичний аспект).
Реалістичний (чи пак романтичний, з огляду на зміст твору) шлях тлумачення приречений на поразку: хоча географія козацьких воєн була широкою, і можна припустити появу якогось запорожця-нетяги на Карибах, проте у тексті цілковито відсутній конфлікт героя з нетиповими обставинами, який був би неминучим за реалістичного зображення. Замість дивуватися «крутим чудесам на світі», козак мучиться вічною степовою тугою і органічно почувається на новому місці. Крім того, автор свідомо уникає реалістичного зображення як козака, так і Ямайки, це радше міфи, складені зі стереотипів, яскраві лубкові зображення (без негативної конотації терміну).
Тут доцільно згадати повість Ярослава Окуневського «Син України», де в жуль-вернівському тоні з додатком патріотичної дидактики зображено козака-робінзона на одному з Карібських островів (написана біля 100 років тому, перевидана за часів незалежності). Шлях реалістичної «пересадки» героя української історії пройдений, тим більше для Андруховича, який у своїх творах схильний до оскюморонних експериментів (наприклад, у «Кримінальних сонетах»).
Отже, гра: лубкового козака перенесено до такої ж Ямайки з вежами, піратами, золотом та іншими необхідними атрибутами піратського стилю. І ми бачимо, що герой тексту природно вписався в контекст: Багама-мама не гірша Січі-матері, костьоли однакові в Польщі та на Карибах, і байдуже, кого грабувати – Стамбул чи Фрітаун, як байдуже з ким пити гірку. От тільки прикро, що морські косарі-корсари зрадили, як в реальній історії постійно зраджували татари.
Мовна стилістика доповнює «освоєння» козаком (українським світовідчуттям) екзотики: Багама-мама, косарі-корсари, город з ананасами, 30 ескудо – з кожним рядком суміш стилістик, понять, реальностей викликає все менше здивування. Українська культура переплітається зі світовою – ймовірно, це і є ідея твору.
Пірат Дік говорить словами Гамлета, просить вибачення і спокушає козака спокійним життям. Можливо, це алюзія на європейську культуру, яка давно заспокоїлася, і замість лицарів та піратів має лише торговців невільницями. В протистоянні з «європейським» піратом козак залишається собою – «ж ярму не дається шия моя душа», наодинці з коником він іде не берег океану і розчиняється у просторі. Тут його б і намалювати – козак Мамай у екзотичному просторі.
Конфлікт можна тлумачити як зіткнення української та європейської цивілізацій та культур. Вирішення неоднозначне – українська культура вписується в стилістику західної, але як романтика фронтиру. Проте козак залишається козаком, зберігає свій дух та думки.
Постмодерністський експеримент залишається відкритим – автор відмовляється від однозначних тлумачень та висновків. У новітній картині «Козак Ямайка» кожен бачить свій зміст на стику українського та світового.
Чумак Хоккайдо
О як же волику-сан подібна земля до пляцка
О скільки сенсей-круторогий на пляцку тім плутанини
По сей бік курили-рили по той бік аляска ляска
А поруч із хвиль і піни здіймаються хвиліпіни
Я марю тут сахаліном (хоча нащо він взагалі нам)
Та змащую вазеліном тобі чиряка за коліном
Тутейші аборигенші так дивно зовуться - "гейші"
Чорняві неначе сливи як персики злотошкірі
Та звичаї дивні тут (хоч фрухти значно дешевші) -
Стрибнувши би з котроюсь в бамбук та їй на умі харакірі
Отож кружеляю тут саке з полпотівцем і чайканшистом
Були б непогані хлопці - друзі в Широкому Лузі
Ковтнемо бува й привидиться: їдемо степом чистим
А вранці прочуняєш голову і все під тією ж Фудзі
Вже поперек горла мені рис і каламутне саке
Жуєш недоварену рибу а перед очима гречаники
(Та й на смак теє саке як твої волику сльози)
Віддав би з себе усе за добрий гранчак бурячанки
А ніч навколо азійська така таємнича й погордлива
Тільки й чекаєш що вискочить якась в кімоно мана
Крикне гортанним голосом свого хрипкого єрогліфа
Трісне п'ятою межи очі - тут мені і хана.
На відміну від Андруховича, текст Ірванця, по-перше, відверто пародійний відносно «Козака Ямайки», по-друге, вторинний як за змістом, так за стилістикою. Естетично він слабший
Це теж міжкультурний експеримент з «імплантацією» українського героя в екзотичне, проте близьке за настроєм середовище. Задумлива медитативна культура Японії цілком пасує неспішній, роздумливій чумацькій подорожі.
Проте Ірванець іде простішим шляхом – він не заглиблюється у культурні особливості культури, а усебічно обігрує екзотизми, які виникають в чумака. Герой твору, на відміну від козака Ямайки, залишається чужим в Японії.
У тексті бурлескно пародіюється стилістика вірша Андруховича, причому герой теж стає об’єктом доброї насмішки. Пародіюються практично всі складові тексту – замість козака, що марить перемогами – хитруватий чумак, якого цікавлять ціни на фрукти та чиряк у вола, замість туги за волею – нестача гречаників та бурячанки. І закінчується вірш відповідно – дріб’язковим страхом.
