![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusРаз на три місяці у моєму сімейному житі відбувається цікава подія - треба вивезти кохану жінку за кордон (не від врєдності, а від проблем з міграційною службою). Байдуже куди, головне - за український КПП. Зазвичай під цю дату підганяєм візит до тещі, туристичний виїзд або ж зустріч з друзями у Москві, але інколи доводиться просто змотатися "туди-назад".
Цього разу вирішили спробувати гомельський напрямок (Бєларусь) з думкою за день поїхати і повернутися.
Ремарка. Хитра Укрзалізниця робить закордонні маршрути в 2-3 рази дорожчими, ніж внутрішні. Якщо поїзд Київ-Тернопіль (8 годин) коштує 100 грн, то Київ-Гомель (8 годин) - 200 грн.
Ціною неймовірних зусиль прокинулися о 8-й, о 10-й були на Лісовій. Маршрут Київ-Чернігів - один з небагатьох, де автобусне сполучення набагато краще, ніж залізничне. Маршрутки бігають раз на 15 хв, коштує 30 грн, в дорозі - 1 год. 40 хв. (поїзд - 3 години).
О 12-й були в Чернігові, прогулялися до автовокзалу. На відміну від маршруту Харків-Бєлгород, приватна ініціатива сюди не дійшла, маршруток немає - лише автобуси. До гомельського автобуса - 2 години, натомість у розкладі в гомельському напрямку вказано автобус на Брагін (Бєларусь) через 1 год 45 хв. А на карті шляхів сполучення Брагін знаходиться по дорозі до Гомеля. З думкою, що зекономити тут чверть години, і до міста їхати менше, беремо квитки на Брагін (22 грн).
Погуляли по місту, люблю Чернігів за зелень і затишні вулички. В центрі була просто-таки весільна пошесть - урочиста передача жіночих принад у постійні виробничі фонди йшла повним ходом - з фотками, голубами і бібіканням.
На Брагін їхав міжміський МАЗ з телевізорами. Ми жвавенько помчали між поліських боліт до КПП "Славутич", де побачили практично пустинний прикордонний перехід. Щось подібне я спостерігав на молдовському кордоні в Старокозачому, але тут була абсолютна тиша - крім автобуса, ніякого транспорту.
Митницю пройшли за 10 хв з кожного боку і поїхали територією братньої Бєларусі. Дорога пролягала між боліт, лісів та знаків "Радіація!" (Зона близько). В очі кидалася безлюдність території - приблизно як у наших "нормальних" селах біля Чорнобиля. Втім будинки і корівники були пофарбовані, на полях працювала сучасна техніка, на лугах паслися Ко.
Десь через 40 хв після КПП ми приїхали в Брагін, який виявився понурим с.м.т, меншим за моє рідне село. Озирнувшись навколо, вирішили повертатися до України, зайшли на касу і EPIC FAIL.
"Нежил" означає "відселене, радіація"
Як виявилося, Брагін - кінцева точка маршруту, Гомель - в добряче іншій стороні (110 км), з автостанції уже ніяких автобусів нікуди не буде. Бля.
Підведемо баланс. Негативи: ми в іншій державі в добрячій глибинці, вечоріє (17.00), грошей білоруських ні копійки, і поміняти ніде (банк закрився)/ Позитиви: ми у райцентрі, на трасі є принаймні якийсь трафік, настрій позитивний. Вирішили прориватися до Гомеля - там залізниця і багато автобусів.
Пройшлися по Брагіну... Дерев'яні хатки з вікнами на вулицю (не уявляю, як можна так жити), відсутність магазинів, але все дуже чисто і відносно пофарбовано. Купа райустанов (у нас в таких місцях прокуратура, суд і тд уже міжрайонні). Характерна риса Бєларусі - через низьке мито мало хто їздить на "Жигулях", у більшості - іномарки різного ступеня пошарпаності.
Я не їздив автостопом уже років 5. Трафік - 1 авто / 2 хв. Безуспішно помахав рукою десь з годину - всі або набиті, або недалеко. Врешті, зупинився пацан на "Реношці", запропонував підкинути 5 км до перехрестя. Ми сіли, по дорозі поспілкувалися на тему ідіотів, які їздять навмання. Водій розказав орієнтири по трасі: проблема зводилася до проїзду в Холмеч (40 км), далі була велика траса. Крім того, хлопець вигріб з бардачка купу дрібних і презентував нам: "Будуть просити гроші - суньте і кажіть, що не розібралися" ;)
Ремарка: у Бєларусі специфічні гроші. Курс до російського рубля 1:100, до гривні - 1:380. Всі дрібні - паперові і чималого розміру. Відповідно, жмут папірців товщиною в банківську пачку може вартувати 2 гривні.
18.40. Висадилися на пустинному роздоріжжі. Я навіть почухатися не встиг, як на горизонті з'явилася червона "Ауді". Махнув рукою - авто стало, і водій згодився нас підкинути до самого Гомеля (105 км). Ми всілися, водій увімкнув CD з музикою (романс і легкий шансон), тапку в підлогу - 140 по спідометру, і так до самого Гомеля. Причому, як це нечасто буває, коли їдеш машиною в іншій державі, і водій в курсі, що везе іноземців - без розмов.
До Липняків їхали порожньою трасою через болота і ліси, а на бічних в'їздах до лісу зустрічалися знаки "Радіоактивно!". Я таких надивився в Зоні. Якість дороги суттєво краща, ніж в Україні. З Холмеча почалася шикарна шестирядка. По дорозі роздивлявся села - багато сучасних будинків за типовими проектами, явно будує сільрада чи колгосп. У нас держава будує хатинки лише для депутатів.
19.30. Ми в Гомелі, виявляю, що це досить велике місто (пізніше глянув на дані - майже 500 000). Водій довіз нас до залізничного вокзалу (автовокзал поруч). Ідемо на авто, по дорозі міняємо гроші - жити можна. На автовокзалі чортихаємося - як сироті женитися, так ніч мала. Автобус на Чернігів пішов півгодини тому, вечірній бус на Київ був учора і буде завтра, але не сьогодні. Перший ранковий - о 6-й.
20.00 Ідемо на залізничний вокзал. Поїзд на Київ - о 2-й ночі, 200 грн з рила (півночі мерзнути, багато платити). на Чернігів - о 1-й ночі, 100 грн, беремо на нього квитки і йдемо дивитися Гомель.
Місто схоже на Мінськ - широкі проспекти, сталінська архітектура. Старі будинки переважно доглянуті, але трапляються і подібні до київських хрущовки. Будинки в центрі приємно підсвічені різними кольорами. Проспекти досить симпатичні, але оку зачепитися особливо ні за що. Дійшли до знаменитого парку, всередині освітлення не було, розвернулися.
Для Бєларусі характерна проблема з харчами - заклади типу "Пузатої хати" відсутні як клас. Харчевні представлені або ресторанами, де гоцали під Сердючку (весільна пошесть захопила і сусідів), або ригайлівками. Знайшли кафе 1-ї націнкової категорії (там усі поділені на такі види) з претензійним інтер'єром і пацаватою атмосферою. Їдло суттєво дороге, а от випивка дешева.
Останню годину померзли на вокзалі, врешті, подали поїзд. У вагонах холодно (літній сезон), замість ковдр - покривала. В купе з нами їхала жвава тітонька - дочка керівника партизанського загону, розповідала багато цікавого про Бєларусь.
Наша мандрівка
Кордон пройшли відносно швидко (щоправда, двічі будили). У Чернігові панувало шалапутне зу-зу. Трохи подумавши, взяли квитки на електричку - хоч довше, так зразу в центр, і виходити з вокзалу не треба. В електричці ще трохи померзли, і о 9 ранку були в Києві. Міграційна подорож закінчилася).
Цього разу вирішили спробувати гомельський напрямок (Бєларусь) з думкою за день поїхати і повернутися.
Ремарка. Хитра Укрзалізниця робить закордонні маршрути в 2-3 рази дорожчими, ніж внутрішні. Якщо поїзд Київ-Тернопіль (8 годин) коштує 100 грн, то Київ-Гомель (8 годин) - 200 грн.
Ціною неймовірних зусиль прокинулися о 8-й, о 10-й були на Лісовій. Маршрут Київ-Чернігів - один з небагатьох, де автобусне сполучення набагато краще, ніж залізничне. Маршрутки бігають раз на 15 хв, коштує 30 грн, в дорозі - 1 год. 40 хв. (поїзд - 3 години).
О 12-й були в Чернігові, прогулялися до автовокзалу. На відміну від маршруту Харків-Бєлгород, приватна ініціатива сюди не дійшла, маршруток немає - лише автобуси. До гомельського автобуса - 2 години, натомість у розкладі в гомельському напрямку вказано автобус на Брагін (Бєларусь) через 1 год 45 хв. А на карті шляхів сполучення Брагін знаходиться по дорозі до Гомеля. З думкою, що зекономити тут чверть години, і до міста їхати менше, беремо квитки на Брагін (22 грн).
Погуляли по місту, люблю Чернігів за зелень і затишні вулички. В центрі була просто-таки весільна пошесть - урочиста передача жіночих принад у постійні виробничі фонди йшла повним ходом - з фотками, голубами і бібіканням.
На Брагін їхав міжміський МАЗ з телевізорами. Ми жвавенько помчали між поліських боліт до КПП "Славутич", де побачили практично пустинний прикордонний перехід. Щось подібне я спостерігав на молдовському кордоні в Старокозачому, але тут була абсолютна тиша - крім автобуса, ніякого транспорту.
Митницю пройшли за 10 хв з кожного боку і поїхали територією братньої Бєларусі. Дорога пролягала між боліт, лісів та знаків "Радіація!" (Зона близько). В очі кидалася безлюдність території - приблизно як у наших "нормальних" селах біля Чорнобиля. Втім будинки і корівники були пофарбовані, на полях працювала сучасна техніка, на лугах паслися Ко.
Десь через 40 хв після КПП ми приїхали в Брагін, який виявився понурим с.м.т, меншим за моє рідне село. Озирнувшись навколо, вирішили повертатися до України, зайшли на касу і EPIC FAIL.
"Нежил" означає "відселене, радіація"
Як виявилося, Брагін - кінцева точка маршруту, Гомель - в добряче іншій стороні (110 км), з автостанції уже ніяких автобусів нікуди не буде. Бля.
Підведемо баланс. Негативи: ми в іншій державі в добрячій глибинці, вечоріє (17.00), грошей білоруських ні копійки, і поміняти ніде (банк закрився)/ Позитиви: ми у райцентрі, на трасі є принаймні якийсь трафік, настрій позитивний. Вирішили прориватися до Гомеля - там залізниця і багато автобусів.
Пройшлися по Брагіну... Дерев'яні хатки з вікнами на вулицю (не уявляю, як можна так жити), відсутність магазинів, але все дуже чисто і відносно пофарбовано. Купа райустанов (у нас в таких місцях прокуратура, суд і тд уже міжрайонні). Характерна риса Бєларусі - через низьке мито мало хто їздить на "Жигулях", у більшості - іномарки різного ступеня пошарпаності.
Я не їздив автостопом уже років 5. Трафік - 1 авто / 2 хв. Безуспішно помахав рукою десь з годину - всі або набиті, або недалеко. Врешті, зупинився пацан на "Реношці", запропонував підкинути 5 км до перехрестя. Ми сіли, по дорозі поспілкувалися на тему ідіотів, які їздять навмання. Водій розказав орієнтири по трасі: проблема зводилася до проїзду в Холмеч (40 км), далі була велика траса. Крім того, хлопець вигріб з бардачка купу дрібних і презентував нам: "Будуть просити гроші - суньте і кажіть, що не розібралися" ;)
Ремарка: у Бєларусі специфічні гроші. Курс до російського рубля 1:100, до гривні - 1:380. Всі дрібні - паперові і чималого розміру. Відповідно, жмут папірців товщиною в банківську пачку може вартувати 2 гривні.
18.40. Висадилися на пустинному роздоріжжі. Я навіть почухатися не встиг, як на горизонті з'явилася червона "Ауді". Махнув рукою - авто стало, і водій згодився нас підкинути до самого Гомеля (105 км). Ми всілися, водій увімкнув CD з музикою (романс і легкий шансон), тапку в підлогу - 140 по спідометру, і так до самого Гомеля. Причому, як це нечасто буває, коли їдеш машиною в іншій державі, і водій в курсі, що везе іноземців - без розмов.
До Липняків їхали порожньою трасою через болота і ліси, а на бічних в'їздах до лісу зустрічалися знаки "Радіоактивно!". Я таких надивився в Зоні. Якість дороги суттєво краща, ніж в Україні. З Холмеча почалася шикарна шестирядка. По дорозі роздивлявся села - багато сучасних будинків за типовими проектами, явно будує сільрада чи колгосп. У нас держава будує хатинки лише для депутатів.
19.30. Ми в Гомелі, виявляю, що це досить велике місто (пізніше глянув на дані - майже 500 000). Водій довіз нас до залізничного вокзалу (автовокзал поруч). Ідемо на авто, по дорозі міняємо гроші - жити можна. На автовокзалі чортихаємося - як сироті женитися, так ніч мала. Автобус на Чернігів пішов півгодини тому, вечірній бус на Київ був учора і буде завтра, але не сьогодні. Перший ранковий - о 6-й.
20.00 Ідемо на залізничний вокзал. Поїзд на Київ - о 2-й ночі, 200 грн з рила (півночі мерзнути, багато платити). на Чернігів - о 1-й ночі, 100 грн, беремо на нього квитки і йдемо дивитися Гомель.
Місто схоже на Мінськ - широкі проспекти, сталінська архітектура. Старі будинки переважно доглянуті, але трапляються і подібні до київських хрущовки. Будинки в центрі приємно підсвічені різними кольорами. Проспекти досить симпатичні, але оку зачепитися особливо ні за що. Дійшли до знаменитого парку, всередині освітлення не було, розвернулися.
Для Бєларусі характерна проблема з харчами - заклади типу "Пузатої хати" відсутні як клас. Харчевні представлені або ресторанами, де гоцали під Сердючку (весільна пошесть захопила і сусідів), або ригайлівками. Знайшли кафе 1-ї націнкової категорії (там усі поділені на такі види) з претензійним інтер'єром і пацаватою атмосферою. Їдло суттєво дороге, а от випивка дешева.
Останню годину померзли на вокзалі, врешті, подали поїзд. У вагонах холодно (літній сезон), замість ковдр - покривала. В купе з нами їхала жвава тітонька - дочка керівника партизанського загону, розповідала багато цікавого про Бєларусь.
Наша мандрівка
Кордон пройшли відносно швидко (щоправда, двічі будили). У Чернігові панувало шалапутне зу-зу. Трохи подумавши, взяли квитки на електричку - хоч довше, так зразу в центр, і виходити з вокзалу не треба. В електричці ще трохи померзли, і о 9 ранку були в Києві. Міграційна подорож закінчилася).
