![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervarius"На безптичьи и жопа - соловей" (народна мудрість)
Я досить довго намагався зрозуміти, чому неякісна молодіжна література, обличчям якої є Дереш (а разом з ним уся братія, дбайливо зібрана в «Декамероні») видається, читається і навіть має прихильників. Спробую проаналізувати.
Що читати нечительнику?
Тут виникає двозначність: з одного боку, звивин уже достатньо для читання практично будь-якого художнього тексту. З іншого, промовити букви і ще не значить скласти слово – ряд творів підліток ще не може зрозуміти через брак життєвого досвіду (класика: читаючи уже в 11 класі «Майстра і Маргариту» найтупіші вибирають веселі походеньки Фагота з Бегемотом, діти з середнім розвитком читають лише Москву, і одиниці спромагаються осилити історію Га-Ноцрі, осягнувши її принаймні наполовину). Крім того, багато творів підліток не може (часто і не повинен) зрозуміти через брак читацьких умінь. Наприклад, у 9 класі бідних підлітків напихають бароковою і класицистичною поезією, яка не кожному профі по зубах).
Виникає запитання: що читати підростаючому поколінню? Стикаємося з фактом: спеціалізованої літератури для підлітків та юнацтва практично не існує. Є ряд замінників різного ступеня розумової поживності та смаку.
Ароматизатор, ідентичний натуральному
По-перше, розважальне чтиво з фентезі на чолі. Боротьба добра зі злом, легкість для сприйняття, любов до героїв-маргіналів, цікавість та сюжетність роблять фентезійні та скай-файні твори улюбленими серед підлітків. На жаль, серед сучасних творів шукати глибини рівня принаймні Толкієна чи Клайва Льюїса марно.
По-друге, у підліткове чтиво «списують» розважальні твори минулих століть. Нагадаю, що Дюма та Жюль Верн в позаминулому столітті проходили по відомству «дорослої» літератури, але простота, застарілість часопростору (і проблематики) витіснили їх у царину літератури для юнацтва, де нагальність і гострота менш важливі, аніж романтика. Як видається, ключовою є ігровий, нескладний характер тексту – тому можна прогнозувати, що халтура Шкляра «Чорний ворон» стане улюбленою книгою юних патріотів (зародки уже можна побачити «Вконтакті»), натомість оригінал – «Холодний яр» Горліс-Горського молодь «ніасіліла» - складніший текст. Втім, зла посмішка долі в тому, що багато «серйозної класики» зараз теж читають лише в школі.
По-третє, «виростають» окремі твори з дитячих серій. Останні розділи «Гаррі Поттера» можуть кваліфікуватися як підліткова література (не втративши при цьому ознак дитячої). Втім, це радше спроба автора проїхатися на інерції улюбленої книги ще кілька років.
По-четверте, дидактична література – від «Довідника юного джентльмена» до різного роду релігійних книжечок. І якщо довідники для підлітків, які говорять їх мовою про «дорослі» цінності – річ корисна, то віроучительні книги переважно смакують як соплі з цукром – наївна солодкавість плюс залякування тих, хто не з нами.
Окремо можна поставити книги про підлітків для дорослих. «Ловець у житі», «Механічний апельсин» та подібні тексти можуть відкрити показати світ підлітків дорослим, а меншою мірою допомогти ровесникам головних героїв розібратися зі своїм проблемами.
Герої нашої молодості
Таким чином, складається рецепт підліткової літератури. Її герой – підліток, або схожий на нього за морально-психічним складом – активно відкриває світ, стикається з проблемами «не за розміром». Звідси – література враховує особливості психічного розвитку, зокрема, схильність до чорно-білого бачення світу, конфліктність тощо. Тому проблематика твору або глобальна (смисл життя, закономірності розвитку суспільства), або дрібна (стосунки між коханими, друзями у побутовому вимірі тощо). Логічно, що емоційний рівень твору напружений, високий, надривний. Крім того, частий елемент – гострий сюжет, своєрідна солодка оболонка для ліків.
Тепер зрозуміло, чому більшість письменників гидують підлітковими творами. За сумою факторів це «друга ліга» з малими шансами пробитися у вищу. До цього - практична неможливість глибокої проблематики роблить це поле нецікавим для гри тих авторів, чия сильна сторона у глибині твору. Натомість сильним сюжетникам вигідніше і простіше писати для дорослих, аніж адаптуватися до читача (неможливість говорити як з рівним).
Саме тут на сцену виходять молоді письменники. Головний плюс – їм непотрібно адаптуватися, вони розуміють юний вік і мислять (або здатні гарно імітувати) як підлітки. Підхід дає результати – спрацьовує принцип «свій до свого по своє». Молодий письменник пише для юнацтва, його із задоволенням сприймають як свого, читають, популяризують. Переконаний, що зі 100 людей, що купили «Декамерон» (не той, що Боккаччо, а молодий український) 90 були молодшими 22 років (а 10 – професійними філологами).
На жаль, проблема молодих авторів аналогічна ситуації Максима Горького і його «призову ударників в літературу» - вони просто погано пишуть. Але якщо в Горького були гарні літредактори (переважно письменники з підмоченою класовою репутацією), які могли виправити сіль- чи робкору сюжет, стилістику та персонажів, то нашу молодь вчити нікому.
Перше, що примушує думати про нездатність молодого автора до написання великих прозових форм - брак техніки. Практика «Декамерона» і повістей показує, що на рівні малої прози юні таланти ще можуть якось тримати хід твору. Натомість у повісті чи романі в першу чергу проявляються проблеми чисто технічного характеру – некерований хід подій, немотивовані вчинки персонажів і повна машина богів на випадок сюжетних труднощів. Інша крайність – щоденниковість, коли автор довго і нудно описує буденні події, цікаві йому і нечисленному колу друзів.
Друга проблема – стилістика в широкому сенсі. На жаль, освоєння характерних рис підліткової літератури іде найгіршим шляхом: полярність світобачення вироджується до «борьбы Бобра с Ослом» (солярні нефори проти хтонічних гопів у Дереша), емоційна напруженість – до стилістики дешевої оперетки (Death is Sexy Софії Андрухович). Якби молоді українські прозаїки писали «Даму з собачкою», то героїнею неодмінно була б femme fatale з вовкулаком на прив’язі.
Третя – зловживання дешевими епатажними прийомами для привернення читача. Кров, сперма, бійка, пердіння, смерть, хуй, лайно, секс, демони, самогубство – з подібних концептів складається більша половина молодіжної літератури (втім, «немолодим» музеям секретів окремі риси теж притаманні). Зрозуміло, що смерть і народження – вічні теми для роздумів, а секс і виділення – для жартів, але все ж «що занадто, то не здраво».
Що далі?
Цікава проблема розвитку автора. Оскільки процес видання твору обходиться без літературного редагування, а критика стабільно ставить знак рівності між «українською мовою» і «хороше», то розвиток письменника – справа рук самого утопаючого. Якщо він збирається перейти до «дорослої» прози, то зіткнеться з подвійним нерозумінням – дорослі не хочуть читати автора, що кілька років тому писав примітив, а підлітки не розуміють, де їх улюблені «фішки». Єдина надія – як у Роулінг, що читачі ростуть. Куди гірше, якщо реноме «молодіжного письменника» автору сподобається, і народиться «Андрєй Губін від літератури» - підстаркуватий хлопчик з вічно молодими піснями в товстому гримі.
Що ж до впливу подібної літератури на читача - як завжди, дилема. З одного боку, для нечитаючого покоління будь-яка книга – добро. Привчаючи читати, шукати у книгах користь та естетичне задоволення, молоді автори роблять добру справу. З іншого, дітям корисно їсти борщ, а їх годують цукерками і морозивом. І якщо жарти «Енеїди» після молодіжного оповідання засвояться, то на глибокі твори може забракнути наснаги. Залишається вірити у гармонійне дорослішання читачів.
