Баян Ширянов "Низший пилотаж" (прочитано)

[archervarius]

Від технотриллерів - до соціомаргінальної літератури, тобто такої, що описує життя та побут окраїнних шарів суспільства. В цьому випадку - ефедринових наркоманів, тобто тих, що ширяються по під'їздах найдешевшим зіллям.

Баян Ширянов, "Низший пилотаж"

Хто не в курсі - "ширятися" - колотися, "баян" - шприц.


"Никаких хохмочек! Никаких выебонов! Правда. Голая блядь правда! Сам видел! И поэтому право имею ее резать!" - перші слова тексту.

Фабула:  Наркоман з великим стажем Шантор Червіц (парафраз "торч", тобто наркоман) розповідає про життя "в системі", приготування зілля в кухонних умовах, способи отримання лікарняних рецептів на ефедрин тощо. Крім гол.героя діють його "соратники" - колишні люди, нині привиди без імен Навотно Стоічко, Чейко Стюмчик, Семарь-Здрахарь та інші (парафрази читаємо самі). Дівчат на голці звуть переважно Роза Майонеззз, Зоя Чумовоззз тощо. Розказується все до дрібниць. В результаті дрібниць, , що активно склалися докупи, усі помирають. Шантор теж.

Важливо: автор пояснює мотивацію до нарко-життя. Зараз до наркоманів ставляться як до дітей - "заблудлі сини", вони не знають, що вибрали, заблукали у темному лісі. Аотхуй. Наркомани - дорослі люди, всі вони роблять свідомий вибір між звичайним життям і кайфом. Роблять мінімум кілька разів  - коли пробують, коли сідають на голку, коли повертаються після ломки.

Свідомий вибір - це найстрашніше в книзі. Ніякого фаталізму, ніякої романтики, тільки тверезий вибір. Приблизно такий же, як нормальний мужик вибирає плани на вечір: побухати в пабі, погратися на компі чи з дівчиною в ресторан. Автор навіть не намагається пояснити світ. Тобто це не натуралізм, ніякої фантазії, ніяких узагальнень. Фотоправда.

Критики як завжди ідіоти. Половина скаче (аналізує твір як роман в стилі Берроуза, відкриття нової реальності, і показує пальцем - як наївно виписані сцени глюків і єблі під кайфом), інша плаче (оголошує твір збірником рецептів для наркоманів і пропагандою нездорового способу життя). Ще деякі оголошують книгу провокацією, наче сучасного читача можна спровокувати шприцом. Оно героїня Забужко "обляпана чужою спермою зі страпоном [гумовим х-єм] в руці" - і нічо

ІМХО, все значно простіше. Текст - на грані мемуаристики, "у мене є історія", яку автор і оповідає. Приблизно такий же розрив буває при зображенні проституток, повстанців та інших маргінесів. Критик кричить: "де трагедія падшої жінки, замученої режимом?" - "а нема. є потрахатися за 50 баксів, робота така. кому цікаво - заходь".

Сподобалася назва. На фоні кризи жанру, коли в назвах або примітив, або ненормальний випендрьож, тут шикарна метафора і словогра. Ріспектіще.

Мораль: не треба сюсюкати і робити вираз обличчя монахині, яка випадково побачила порнострічку. Життя цікаве різноманітністю і серйозністю.

Висновок: рекомендується до прочитання. Критика теж рекомендується, для вивчення зоопарку неляканих ідіотів.

Comments

[intafyr.livejournal.com]

Якщо уже комусь і варто писати читацькі щоденники — то це тобі. Keep going.