Володимир Маканін. Асан (прочитано)
Sep. 14th, 2011 12:25 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusКупив випадково, купився на прізвище. Преамбула: товклися з товаришем в "Читайгороді", зайшли по якусь дрібницю, вирішили до купи надбати ще мудру книжечку. Лазимо по відділу всякого новомодного умняка і, в передчутті традиційного суботнього пива, традиційно обговорюємо тексти з бадьорим матюччям в стилі "вебер це зал*па для тупих пь*зд а уайлдер ніх*йова виє*ень читать шо ср*ать з зап*ору но для моска пользительно як мін*т для х*я". Поруч стояла баришня, спочатку вона почула тільки ненорматив, і її некисло перекосило. Потім вона прислухалася, і на обличчі відбувся когнітивний дисонанс, чи, як кажуть в інтернетах, розрив шаблона. Їй стало цікаво, вона ходила за нами, а потім навіть поділилася враженнями від якоїсь книжечки. А я купив Маканіна, інший його текст мене порвав)
Так от, Владимир Маканин. Асан. - М.:Эксмо, 2008.
Книга присвячена чеченській війні, і зображує її у вкрай неприглядному світлі. Головний герой - начальник паливного складу майор Олександр Жилін. В умовах війни, як її зображує автор, Шубін - бог, адже пальне потрібне всім, а довезти його замовникам через охоплену війною Чечню може тільки Шубін та його помічники - за окрему плату, певна річ. Тому Жиліна поважають обидві сторони конфлікту.
La guerre comme a la guerre - багато стріляють, а ще більше - торгують. Торгують усім - пальним, зброєю, інформацією, солдатами-рабами, і навіть життям командирів. Власне, весь текст - опис гігантського торгового бардака під назвою "Чеченська війна", де можна купити все, і все легко втратити, бо в гробу кишень немає.
Автор детально описує оборудки Жиліна та його поплічників - продаж бензину і соляри, автоматів, пошук викрадених солдатів і журналістів, обмін життів тощо. На фоні всього проходить набір типів війни - бойові офіцери, штабні генерали, солдатські матері, чеченські бойовики.
Другою лінією іде історія Жиліна-торговця, який починав з нормальної служби будівельника, але торгівля стала єдиним шляхом зберегти життя і хоч якесь людське обличчя в патовій ситуації початку 90-х. Він охороняв склад зі зброєю, покинутий його начальством, яке розуміло, що все пограбують бойовики. Під дулами автоматів бородачів у Жиліна була дилема: віддати все так - засудять свої. Не віддати - застрелять чеченці. Продати/обміняти - єдиний вихід з ситуації.
І про Асана. Це древній бог чеченців, давно забутий, що живе лише у кількох приказках, що звучать при смерті та помсті горців. Історію Асана розповідає тиловий генерал. За його словами, це залишок пам'яті про Олександра Македонського, суміш захвату його войовничістю і болю від його розгрому гірських племен. На фоні всього в горах говорить таємнича радіостанція, яка передає єдиний клич: "Асан хоче крові!". Тільки іноді клич змінюється: "Асан хоче грошей".
Критика
Роман Маканіна багато і жорстоко критикували за відпотолочність зображеного. Я не експерт у темі, але читані мемуари кажуть, що Маканін не просто плаває в реаліях, а взагалі не має зеленого поняття про те, що пише. Зрозуміло, що реалізм не є обов'язковою вимогою до тексту, але у такій темі факти треба знати (за що ми любимо Богомолова - за факти...).
Друга частина критики - "непатріотично". Патріотична критика - це зазвичай набір ідіотів, які плутають літературу і агітацію, але тут є здорове зерно: надто вже однобоко все показано. Зрозуміло, що на війні вистачає усякого, але повністю зображувати її як базар - це той же Шкляр, тільки навпаки.
Думки
Індендат - стереотипна фігура у військовому жанрі. Він епізодичний герой, обов'язково жирний, жадібний і боягузливий тиловик, іноді ще й зрадник. Тому писати від імені інтенданта - це цікаво, інша справа, що будувати сюжет невикривального плану дуже важко ("що може розказати про Наполеона його камергер, крім брудних сорочок?"). Втім, тут оповідь цілком відповідає герою і тональності. І якщо об'єктивно показати Жиліна автору вдалося (читач розуміє генезу такого характеру), то картина війни непереконливо однобока.
В повісті "Де сходилось небо з горбами" мені дуже сподобалось переплетіння реального і символічного. Тут є гарний зачин про Асана і радіостанцію, але ходу символу не дано - і це прикро.
Висновок: дуже-дуже викривальний текст про чеченську війну. Не рекомендується
Так от, Владимир Маканин. Асан. - М.:Эксмо, 2008.
Книга присвячена чеченській війні, і зображує її у вкрай неприглядному світлі. Головний герой - начальник паливного складу майор Олександр Жилін. В умовах війни, як її зображує автор, Шубін - бог, адже пальне потрібне всім, а довезти його замовникам через охоплену війною Чечню може тільки Шубін та його помічники - за окрему плату, певна річ. Тому Жиліна поважають обидві сторони конфлікту.
La guerre comme a la guerre - багато стріляють, а ще більше - торгують. Торгують усім - пальним, зброєю, інформацією, солдатами-рабами, і навіть життям командирів. Власне, весь текст - опис гігантського торгового бардака під назвою "Чеченська війна", де можна купити все, і все легко втратити, бо в гробу кишень немає.
Автор детально описує оборудки Жиліна та його поплічників - продаж бензину і соляри, автоматів, пошук викрадених солдатів і журналістів, обмін життів тощо. На фоні всього проходить набір типів війни - бойові офіцери, штабні генерали, солдатські матері, чеченські бойовики.
Другою лінією іде історія Жиліна-торговця, який починав з нормальної служби будівельника, але торгівля стала єдиним шляхом зберегти життя і хоч якесь людське обличчя в патовій ситуації початку 90-х. Він охороняв склад зі зброєю, покинутий його начальством, яке розуміло, що все пограбують бойовики. Під дулами автоматів бородачів у Жиліна була дилема: віддати все так - засудять свої. Не віддати - застрелять чеченці. Продати/обміняти - єдиний вихід з ситуації.
І про Асана. Це древній бог чеченців, давно забутий, що живе лише у кількох приказках, що звучать при смерті та помсті горців. Історію Асана розповідає тиловий генерал. За його словами, це залишок пам'яті про Олександра Македонського, суміш захвату його войовничістю і болю від його розгрому гірських племен. На фоні всього в горах говорить таємнича радіостанція, яка передає єдиний клич: "Асан хоче крові!". Тільки іноді клич змінюється: "Асан хоче грошей".
Критика
Роман Маканіна багато і жорстоко критикували за відпотолочність зображеного. Я не експерт у темі, але читані мемуари кажуть, що Маканін не просто плаває в реаліях, а взагалі не має зеленого поняття про те, що пише. Зрозуміло, що реалізм не є обов'язковою вимогою до тексту, але у такій темі факти треба знати (за що ми любимо Богомолова - за факти...).
Друга частина критики - "непатріотично". Патріотична критика - це зазвичай набір ідіотів, які плутають літературу і агітацію, але тут є здорове зерно: надто вже однобоко все показано. Зрозуміло, що на війні вистачає усякого, але повністю зображувати її як базар - це той же Шкляр, тільки навпаки.
Думки
Індендат - стереотипна фігура у військовому жанрі. Він епізодичний герой, обов'язково жирний, жадібний і боягузливий тиловик, іноді ще й зрадник. Тому писати від імені інтенданта - це цікаво, інша справа, що будувати сюжет невикривального плану дуже важко ("що може розказати про Наполеона його камергер, крім брудних сорочок?"). Втім, тут оповідь цілком відповідає герою і тональності. І якщо об'єктивно показати Жиліна автору вдалося (читач розуміє генезу такого характеру), то картина війни непереконливо однобока.
В повісті "Де сходилось небо з горбами" мені дуже сподобалось переплетіння реального і символічного. Тут є гарний зачин про Асана і радіостанцію, але ходу символу не дано - і це прикро.
Висновок: дуже-дуже викривальний текст про чеченську війну. Не рекомендується
