![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusТекст повісті (наскільки я розумію, неопублікований) попросив рецензувати автор. Не питання, чо (якщо комусь ще цікаво - пишіть))
Отже, Є.Лакінський, "Державна зрада" (спогади Г.Клименко) - рукопис.
Про що: шпигунська альтернативно-історична повість з домішками еротики. О как!
Сюжет:
громадянська війна 1918-1921 закінчується перемогою УНР, країною править президент Петлюра. Поруч - самостійна Білорусь, радянська Росія, авторитарна Сибір і Туркестан. Ситуація досить напружена, УНР готується до війни з білорусами. Дія розгортається у 1937 році в невеликому містечку на Дніпропетровщині (Січеславщині).
Юна Галина Клименко живе у злиднях. Вона знайомиться з юнаком Романом, який приводить її у марксистський гурток, який готується до світової революції і збирається вчинити кілька терактів. Паралельно з політикою вона пізнає радощі сексу з Романом та лесбійства з Одаркою - жінкою з гуртка. З часом виявляється, що Роман працює на білоруську розвідку.
Незабаром відшитий залицяльник Галини Михайло здає всю компанію контррозвідці, всі потрапляють до буцегарні. Роман, будчи сином мільйонера, відкупився і втік. Галину особливо не кривдили - кілька разів трахнули офіцери різного рівня і врешті відпустили (пізніше виявляється, що Галину відпустили б у будь-якому випадку, але не скористатися таким тілом офіцери не могли). Іншим членам гуртка гірше - чоловіків чекає розстріл чи тюрма, Одарку згвалтувала рота солдат, побили і викинули.
Галину у цілковитій злидоті підбирає білоруський резидент Франак, який працював ще з Романом. Вона стає офіцерською дівчиною для розваг, витягуючи з них у ліжку військові секрети. З часом Франака відзивають на батьківщину, Галина розуміє, що закохалася у нього. Той же відповідає холодом. В результаті Франак розповідає свою нелегку історію: він сам був проститутом, з часом постіль привела його у розвідку, зараз він ненавидить секс. Але для Галини він робить виключення. Проте доля невблаганна, Франак дає Галині купу грошей і зникає. Та їде до Києва, де на зв'язок виходить резидент Білорусі, передає дівчині документи африканської країни, де вона одружується з Франаком. Хепі енд.
Що автору вдалося: сюжет. Не стільки вдався, скільки не розсипався, що типово для наших початківців. Він іде чітко по лінієчці, як в підручнику з літературознавства: текст починається з кульмінації, далі ретроспектива, дві сюжетні лінії, розв'язка, хепі енд. "Роялів в кущах" (тобто явної авторської сваволі) мінімум, більшість дій мотивовані почуттями героїв, хоча не завжди реальні.
Намір тексту альтернативної історії теж похвальний, у нас цим жанром цікавляться слабо, а конкретно на визвольних змаганнях "розвилку" якщо і робили, то в одиничних випадках (Кожелянко, наприклад, почав фантазувати від Другої світової).
Втім, ці дві деталі не витягують текст на нормальний рівень. Практично все у ньому - учнівське (вживати формулювання "невдалий" для рукопису, ІМХО, неправильно).
1. Альтернативна історія. В основі жанру - "а якщо, якби тоді...", тобто спроба відтворити втрачену можливість. За словами А.Немзера, «находя поворотные точки в истории и реконструируя (изобретая) альтернативные победившему сюжету версии, мы, кроме прочего, воздаем должное побежденным ‹…›, выявляем значимые духовные и культурные тенденции, договариваем то, что не дозволил договорить когда-то рок или случай». По суті, жанр реваншистський ("а якби ми перемогли") або антиреваншистський ("всі інші варіанти, крім реального, були б ще гірші...").
Так от, Лакінському концепція банально не далася. УНР зразка 1937 року потрясаюче нудна, як і всі інші країни навколо. Розвитку історії віддано так мало уваги, що закономірно виникає питання: навіщо взагалі братися за жанр, якщо не розвивати його? Політичні події нелогічні: в УНР до війни закликає ОУН (незрозуміло, звідки взялася терористична організація, яка, за логікою, може розвинутися лише у пригнобленій нації), готується війна з Білорусією, натомість Європи у тексті немає, герої майже не знають про Гітлера, радянська Росія тиха і сумирна як ягня.
Важко критикувати вигадану реальність, але за логікою силові лінії йшли в іншу сторону. Навіщо відроджувати УНР, щоб повоювати з білорусами?) Згадаємо Європу кінця 30-х років: апогей фашизму, громадянська війна в Іспанії, всі готуються до війни... Звідси №2
2. Дух часу. Ключовий показник історичної прози - вміння передати неповторні прикмети доби. Автор часу не відчуває і не передає. Якби в середині повісті він не датував події, дію можна було б віднести від 1920 по 1940. Деталей, які б чітко показали час, немає - ні в одязі, ні в техніці, ні в політиці - час розмитий. Дещо викликає підозру: наприклад, у районному містечку є кінотеатр, а в барах - мартіні.
3. Час і місце дії. З часом ясно, з місцем не краще. Всі герої говорять мовою культурних галичан першої половини ХХ століття з постійним русизмом "уборна". Якби автор не вказав на місце дії, це з однаковим успіхом міг би бути будь-який регіон України. Ні деталей, ні пейзажів - нічого.
4. Кореляція з реальністю. Більш ніж відносна: багато деталей неправдоподібні. Герої твору після громадянської війни не чули про комунізм і вивчають його за Марксом (це в сусідній з комуністичною Росією країні, де теоретично уже є Ленін і Сталін). Білорусь видає залученому Галині (інформатору) орден - їх і кадровим розвідникам не дуже дають, а повії-інформатору - нереально. В передвоєнній атмосфері в районному містечку спокійно розгулює пан Франак з дипломатичним паспортом (і ніхто не цікавиться, що дипломат тут робить), ну і диппаспорти ніколи шпигунів не рятували. Потім резидент дарує Галині паспорт - він їх сам друкує? Хепі енд - це без коментарів, згадується анекдот: "Ваня і Маня подивилися порнуху. Ваня: "ну що, сподобалося?" Маня: "Да, тільки неясно - вони потім поженилися?"
5. Психологія. Відсутня як клас. Діють функції: Молодий Наївний Лейтенант, Мажор-Провокатор, Засмучена Мати та інші. На особистісьб претендують лише Галина та Франак, але їх думки та поведінка теж не виходять за рамки наперед заданих знань. Це краще, ніж відкриття несподіваних талантів у стилі Шкляра, але все ж герої неживі (Франак - нереальний, Галина - шаблонна).
6. Еротика. Смішна. Взагалі не розумію, навіщо братися за еротику, якщо бракує волі її описати. У повісті все кумедно: секс описується рівно до моменту самого сексу, тобто як тільки хуй впирається в пизду (чи аналоги у лесбіянок), у героїв наступає короткочасна амнезія типу "солодке забуття" - ніхто нічого не пам'ятає, нічого не описується.
7. Стилістика. Все повість описана. Такими. Короткими реченнями. Це, мабуть, має імітувати. Переривчастість мислення людини. Але усі 200 сторінок читати таке. Це мука. І така мамамилараму - весь текст. Цитата: "Картина була сучасна, зі звуком. Про дівчину, що закохалася у хлопця. Він - з панів, а вона - бідна. Хоча багатша від нас з мамою. Просто її тато збанкрутував і застрілився. А її віддали до пансіону. Вчили французькій, і танцювати, і всякому іншому. А той хлопець любив іншу інститутку. Цілувався з нею. Хотів одружитися. А та була поганою, робила дівчині кривди. Сміялася, що та бідна. А дівчина плакала від нещасного кохання".
Не кращі діалоги - репліки на 1-2 слова затягуються на кілька сторінок. Мова героїв практично не персоналізована, вони всі на одне лице.
Тексту бракує редактора і коректора. Трапляються лексичні проблеми: наприклад, атентат - це замах на убивство, а не теракт.
Висновок: учнівський на всіх фронтах текст
Отже, Є.Лакінський, "Державна зрада" (спогади Г.Клименко) - рукопис.
Про що: шпигунська альтернативно-історична повість з домішками еротики. О как!
Сюжет:
громадянська війна 1918-1921 закінчується перемогою УНР, країною править президент Петлюра. Поруч - самостійна Білорусь, радянська Росія, авторитарна Сибір і Туркестан. Ситуація досить напружена, УНР готується до війни з білорусами. Дія розгортається у 1937 році в невеликому містечку на Дніпропетровщині (Січеславщині).
Юна Галина Клименко живе у злиднях. Вона знайомиться з юнаком Романом, який приводить її у марксистський гурток, який готується до світової революції і збирається вчинити кілька терактів. Паралельно з політикою вона пізнає радощі сексу з Романом та лесбійства з Одаркою - жінкою з гуртка. З часом виявляється, що Роман працює на білоруську розвідку.
Незабаром відшитий залицяльник Галини Михайло здає всю компанію контррозвідці, всі потрапляють до буцегарні. Роман, будчи сином мільйонера, відкупився і втік. Галину особливо не кривдили - кілька разів трахнули офіцери різного рівня і врешті відпустили (пізніше виявляється, що Галину відпустили б у будь-якому випадку, але не скористатися таким тілом офіцери не могли). Іншим членам гуртка гірше - чоловіків чекає розстріл чи тюрма, Одарку згвалтувала рота солдат, побили і викинули.
Галину у цілковитій злидоті підбирає білоруський резидент Франак, який працював ще з Романом. Вона стає офіцерською дівчиною для розваг, витягуючи з них у ліжку військові секрети. З часом Франака відзивають на батьківщину, Галина розуміє, що закохалася у нього. Той же відповідає холодом. В результаті Франак розповідає свою нелегку історію: він сам був проститутом, з часом постіль привела його у розвідку, зараз він ненавидить секс. Але для Галини він робить виключення. Проте доля невблаганна, Франак дає Галині купу грошей і зникає. Та їде до Києва, де на зв'язок виходить резидент Білорусі, передає дівчині документи африканської країни, де вона одружується з Франаком. Хепі енд.
Що автору вдалося: сюжет. Не стільки вдався, скільки не розсипався, що типово для наших початківців. Він іде чітко по лінієчці, як в підручнику з літературознавства: текст починається з кульмінації, далі ретроспектива, дві сюжетні лінії, розв'язка, хепі енд. "Роялів в кущах" (тобто явної авторської сваволі) мінімум, більшість дій мотивовані почуттями героїв, хоча не завжди реальні.
Намір тексту альтернативної історії теж похвальний, у нас цим жанром цікавляться слабо, а конкретно на визвольних змаганнях "розвилку" якщо і робили, то в одиничних випадках (Кожелянко, наприклад, почав фантазувати від Другої світової).
Втім, ці дві деталі не витягують текст на нормальний рівень. Практично все у ньому - учнівське (вживати формулювання "невдалий" для рукопису, ІМХО, неправильно).
1. Альтернативна історія. В основі жанру - "а якщо, якби тоді...", тобто спроба відтворити втрачену можливість. За словами А.Немзера, «находя поворотные точки в истории и реконструируя (изобретая) альтернативные победившему сюжету версии, мы, кроме прочего, воздаем должное побежденным ‹…›, выявляем значимые духовные и культурные тенденции, договариваем то, что не дозволил договорить когда-то рок или случай». По суті, жанр реваншистський ("а якби ми перемогли") або антиреваншистський ("всі інші варіанти, крім реального, були б ще гірші...").
Так от, Лакінському концепція банально не далася. УНР зразка 1937 року потрясаюче нудна, як і всі інші країни навколо. Розвитку історії віддано так мало уваги, що закономірно виникає питання: навіщо взагалі братися за жанр, якщо не розвивати його? Політичні події нелогічні: в УНР до війни закликає ОУН (незрозуміло, звідки взялася терористична організація, яка, за логікою, може розвинутися лише у пригнобленій нації), готується війна з Білорусією, натомість Європи у тексті немає, герої майже не знають про Гітлера, радянська Росія тиха і сумирна як ягня.
Важко критикувати вигадану реальність, але за логікою силові лінії йшли в іншу сторону. Навіщо відроджувати УНР, щоб повоювати з білорусами?) Згадаємо Європу кінця 30-х років: апогей фашизму, громадянська війна в Іспанії, всі готуються до війни... Звідси №2
2. Дух часу. Ключовий показник історичної прози - вміння передати неповторні прикмети доби. Автор часу не відчуває і не передає. Якби в середині повісті він не датував події, дію можна було б віднести від 1920 по 1940. Деталей, які б чітко показали час, немає - ні в одязі, ні в техніці, ні в політиці - час розмитий. Дещо викликає підозру: наприклад, у районному містечку є кінотеатр, а в барах - мартіні.
3. Час і місце дії. З часом ясно, з місцем не краще. Всі герої говорять мовою культурних галичан першої половини ХХ століття з постійним русизмом "уборна". Якби автор не вказав на місце дії, це з однаковим успіхом міг би бути будь-який регіон України. Ні деталей, ні пейзажів - нічого.
4. Кореляція з реальністю. Більш ніж відносна: багато деталей неправдоподібні. Герої твору після громадянської війни не чули про комунізм і вивчають його за Марксом (це в сусідній з комуністичною Росією країні, де теоретично уже є Ленін і Сталін). Білорусь видає залученому Галині (інформатору) орден - їх і кадровим розвідникам не дуже дають, а повії-інформатору - нереально. В передвоєнній атмосфері в районному містечку спокійно розгулює пан Франак з дипломатичним паспортом (і ніхто не цікавиться, що дипломат тут робить), ну і диппаспорти ніколи шпигунів не рятували. Потім резидент дарує Галині паспорт - він їх сам друкує? Хепі енд - це без коментарів, згадується анекдот: "Ваня і Маня подивилися порнуху. Ваня: "ну що, сподобалося?" Маня: "Да, тільки неясно - вони потім поженилися?"
5. Психологія. Відсутня як клас. Діють функції: Молодий Наївний Лейтенант, Мажор-Провокатор, Засмучена Мати та інші. На особистісьб претендують лише Галина та Франак, але їх думки та поведінка теж не виходять за рамки наперед заданих знань. Це краще, ніж відкриття несподіваних талантів у стилі Шкляра, але все ж герої неживі (Франак - нереальний, Галина - шаблонна).
6. Еротика. Смішна. Взагалі не розумію, навіщо братися за еротику, якщо бракує волі її описати. У повісті все кумедно: секс описується рівно до моменту самого сексу, тобто як тільки хуй впирається в пизду (чи аналоги у лесбіянок), у героїв наступає короткочасна амнезія типу "солодке забуття" - ніхто нічого не пам'ятає, нічого не описується.
7. Стилістика. Все повість описана. Такими. Короткими реченнями. Це, мабуть, має імітувати. Переривчастість мислення людини. Але усі 200 сторінок читати таке. Це мука. І така мамамилараму - весь текст. Цитата: "Картина була сучасна, зі звуком. Про дівчину, що закохалася у хлопця. Він - з панів, а вона - бідна. Хоча багатша від нас з мамою. Просто її тато збанкрутував і застрілився. А її віддали до пансіону. Вчили французькій, і танцювати, і всякому іншому. А той хлопець любив іншу інститутку. Цілувався з нею. Хотів одружитися. А та була поганою, робила дівчині кривди. Сміялася, що та бідна. А дівчина плакала від нещасного кохання".
Не кращі діалоги - репліки на 1-2 слова затягуються на кілька сторінок. Мова героїв практично не персоналізована, вони всі на одне лице.
Тексту бракує редактора і коректора. Трапляються лексичні проблеми: наприклад, атентат - це замах на убивство, а не теракт.
Висновок: учнівський на всіх фронтах текст
