Дойче зольдатен шрайбен унд заген. Джеррі Краут, "Окопна правда Вермахту"

[archervarius]

Продовжую читати документалку. Після мемуарів радянських танкістів - спогади німецьких піхотинців.

Джерри Краут, "Окопная правда Вермахта" (кач-кач)

Американський дослідник зібрав серію спогадів вояків Вермахту в 1940-1945. Окрім бесід, прочитано безліч листів з фронту та на фронт. Автор намагався як заглянути у фронтовий побут, так і залізти в голову пересічного гітлерівця, щоб з'ясувати, що примусило Ганса покинути затишний бар у Мюнхені і попхатися на Східний фронт, де холод, голод і злі івани.

Про найцікавіше:

1. Муштра та ідеологія. Детально описується муштра німецьких солдат: посилено, злобно, жорстоко. Новобранець боїться свого унтера більше, ніж ворога. Основний упор на фізичну підготовку як запоруку міцності у бою та формування "військового братерства" - основи армійської ідеології.

"Братерство" було однією з головних ідей Вермахту, яка змогла затерти всі конфлікти німецької нації. Логіка така: в армії всі рівні - аристократи і прості, селяни та робітники, бідні та багаті. Фюрер теж солдат. Всі вони поруч марширують, працюють в трудових арміях, готуються завоювати весь світ. А потім побудувати Рейх на основі цього-таки братерства. Злобні унтери не випадають з картини світу, солдати нормально сприймають їх жорстокість як підготовку до майбутньої війни.

2. Нацизм. Рядові солдати цілком поділяли цінності нацизму. Одні бачили перевагу братерського ладу і порядку над "жидобольшевицьким хаосом", який їм показували у ЗМІ. Інші пишалися причетністю до побудови нового світу. Комусь імпонувало бути уберменшем. У будь-якому випадку, ідеологчні штампи зустрічаються навіть у приватних листах. Особливо їх багато у 1940-42 році, що логічно.

3. Солдати про війну (коротко)

1941: ура, ми з Фріцом широко крокуємо звільненою від жидобольшевизму територією, боягузливий іван утік від нас!
1942, до зими: унтерменш іван злобиться, як дворняга, але ми з Фріцом - доблесні брати-вояки, женемо його на схід, ура!
1942, зима: доннервертер, холодно! Іван злий, і у нього є гвинтівка.
1943: наступаємо у протилежному напрямку.
1944: Фріца убили, з дому пишуть, що жерти нічого, іван тицяє штикою у сраку, нафіг я приперся у цей негостинний край.
1945: краще б мене убили там...

4. Жандарми. Фельджандармерія боролася з дезертирством безжально. Німці їх любили як совєти - заградотряди. Функції - ловити тих, хто хоче втекти, загороджувальні пости тощо. Методи - жандармські, не церемонилися.

5. Деталі: зима, розкислі дороги та погіршення побутових умов справді деморалізували німців. Судячи з опису муштри, воювати по коліно в багнюці вони могли, стійкості в бою не бракувало. Але жити 4 роки під танком в окопі, підстеливши кусок брезенту - ні.

Сильно підкосили звістки про бомбардування міст. Якщо в 1941 році пропаганда казала, що лист з дому на фронт - допомога солдату, то з 1944 - що лист з фронту додому підтримає працівників тилу.

З 1944 року багато солдат почали задумуватися про правильність ідеології. Уберменш отримав по сраці, теорія расової приналежності здулася. Але ідеали братерства і рівності залишилися з солдатами, їм не хотілося втрачати ці надбання. Судячи з усього, в 20-початку 30-х соціальна нерівність була вкрай неприємною для німців. Тому в Гітлері та нацизмі розчарувалися частково.

В книзі чимало побутових деталей, від сленгу солдат до одягу та тютюну. Для загального формування картини - цікаво.

Висновок: хороша мемуаристика, рекомендується для формування повної картини про 2СВ.

Comments

[oraushenbah.livejournal.com]

Але жити 4 роки під танком в окопі, підстеливши кусок брезенту - ні.
Якраз оце сьогодні читав!
Окоп выкопал, танком наехал, брезентиком немножко застелил и печурка - все». А. В. Марьевский утверждает, что «за всю войну ни разу в доме не спал!».
По-перше, ветеран міг і прибрехати (автор одразу попереджає, що дані спогади - суб`єктивна штука). По-друге, "не в будинку" - це може бути землянка (все-ж таки не в окоп). Хоча навіть якщо дійсно супермен, вочевидь рідкісний екземпляр, на загальний хід війни вирішального значення не справивший :)
Моя скромна думка - попри всі бомжацькі таланти невибагливості наші скоріше за все продули би німцям "один на один" без допомоги союзників. На цю тему можна вигадувати багато демагогії, але факт (не кажучи про лендлізову допомогу), який старанно замовчується як значущий - "другий фронт" насправді відкрився їх висадкою в Італії в 1943р. і це точно співпало в часі з "великим переломом на Курській дузі", після чого бити німців стало набагато легше. Віддаючи належне нашим, для формування повної картини про 2СВ варто пам`ятати, що тоді Гітлер свідомо (хоч і без особливих радощів) зупинив наступ і повернув багато військ на Захід. Інакше, поки він перемагав би Росію, союзники швидко взяли Германію.
Тому краще менше балакати щодо невибагливості, а ретельніше готувати армію, дипломатію тощо. Для цього бажано щоб ідіоти не правили країною.
P.S. Старі пости дочитав і більше не набридатиму, тільки по-свіженькому :)

[archervarius.livejournal.com]

скажімо так: у Драбкіна у "Я дрался на Т-34" і у Бессонова, «Танковый десант. 3 800 км на броне танка» про спання на танку, в танку і під танком багато, в основному через те, що танкові частини ішли на прорив, і за ними служби не встигали, навіть кухня відставала. якщо переформування ішло без відходу в тил, реально могли весь час рухатися і спати де бог послав.

про витривалість - корисна загалом штука, частина складного рівняння перемоги. без неї теж тоскно, он жабоїди розбіглися по лісах відразу, поки Франція фріцу робила глибокого мінета. дипломатія, підготовка ітд - інші складові рівняння.

другий фронт і підтримка - це да, важлива і відома штука.

ти не набридаєш, навпаки - приємно від роботи відволіктися, зараз багато даних перериваю, а тут щось людське

[oraushenbah.livejournal.com]

Давай, переривай - може, ближче до пенсії заробиш купу грошей і вже в постматеріальному режимі шедевр якийсь (від абревіатури загального напряму утримаємось) забабахаєш. А до того часу потреби та психологію суспільства вивчиш як слід.
У мене навпаки творча (в переносному значенні) відпустка - з одної роботи пішов, а на іншу ще не дійшов, є наснага в міру сил пографоманити.
P.S. Жабоїди, з іншого боку, відбулися невеликими втратами - прагматична стратегія глибокого мінета :)

[archervarius.livejournal.com]

ага) буду сидіть, старий і противний, і графоманить про годи молодії)))

про жабоїдів - "каждый сам по себе изучает свою природу, каждый сам по себе отмеряет себе свободу", як співає бард і трибун Захар Май)

[oraushenbah.livejournal.com]

А чому ні, Сервантес і Толстой саме так і робили. Мені подобається, як ти пишеш. Непрямой ознакою великого таланту також є (без образ) в`їдлива вдача. Читав, що приміром у Лермонтова, за свідченнями сучасників, був не приведи Господи характер і в принципі заслужено його застрелили :(

Про жабоїдів - вважаю, героїчна смерть на полі бою не завжди є оптимальним вибіром. Якщо (в нашому випадку) командування вважає тебе гарматною вишкваркою, або стратегично просграло кампанію (з хранцузами), краще тікати від нього (до речі, у Франції лісів особливо немає, тому вони додому здебільшого). Логіка - так помреш 100%, а окупант іще може помилувати. Казкам про те, що мільйони загиблих в перші місяці "жертвували собою заради інших" особливо не вірю. Здебільшого ними рухала дурість і лють (на том і стоїть, як кажуть, земля руська), а жабоїдами більше мозок.

До речі, з цим певним чином кореспондуються інші думки наведеного барда і трибуна з тієї ж пісні:
А по последним новостям этого часа
Проблем по мусорам побольше, чем по пидарасам,
Кто нападает из темноты? Менты!
Кто выставляет блокпосты? Менты!
Кто забрал все твои деньги вчера? Мусора, в бога душу их мать!
А пидарас обычно хочет
Просто отсосать. (с)

Мєнти в узагальному розумінні, - влада, зокрема радянська або французька. Втім, я хотів не на підарасах, а на здоровому прагматизмі акцентувати дискусію :)

[archervarius.livejournal.com]

про прагматизм: ну так євреї теж особо не противилися. і опа, спочатку зірку на одяг, потім гетто, потім речі в торбу і в Бабин яр. І у виборі між кулю в потилицю в яру як худобі, і зі штиком на фронт, ІМХО, краще на фронт.

французів не дуже щемили, але, як казав старий вірменин, "армяне, берегите евреев - когда они уничтожат евреев, они примутся за армян". простіше - фріци просто їх круасани поїли і баб-с попортили. але гарантії того, що через якийсь рік усіх покладистих Жанів не погнали б у ле Яр де Бабе нема.

ще приклад - Польща, яка здался СРСР без бою у 1939. що потім сталося в Катині, ти в курсі.

[oraushenbah.livejournal.com]

Приклади того, що капітуляція не завжди є катастрофою, можна починати з переможених - Німеччина, Японія, Італія, Румунія, Угорщина, Фінляндія. Зрештою, Україна багато разів за свою історію дозволяла псувати тутешніх баб-с і нічого, кулю в яру всі не отримали. Декому це навіть сподобалось - окупацією, скажімо, події 1918р. взагалі відмовляється вважати (хоча пізніше під час Голодомору отримали по повній програмі наслідки).

Існують інші приклади, що підтверджує гіпотезу, згідно якої кепське життя народів окупацією чи ії відсутністю вирішально не визначається. Навпаки, відомі приклади корисного впливу від завойовників (африканські/американські колонії, згадувані Німеччина з Японією).

Сумна та гірка правда полягає в тому, що, як висловився відомий дисидент Буковський, мільйони винищували себе з єдиною метою - визначити червоний або коричньовий колір їхнього концтабору. Це було б смішно, якщо не було б сумно.