![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusІ знову документалка, знову армійська. Підкачуюся знаннями :) Цю знайшов у одного з оглядів МШФ ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
joanerges.
Армия и внутренние войска в противоповстанческой и противопартизанской борьбе: мировой опыт и современность / Под общей редакцией генерал-полковника Шкирко А.А., генерал-майора Золотарева В.А. – М.: Главное командование ВВ МВД России, Институт военной истории МО РФ, 1997. - 194 с. (кач-кач)
Книга про партизанські війни з іншого боку фронту. Ідейних соплеміркувань дуже мало, текст загалом історично-прикладний, недарма загальна редакція - двох генералів.
Автор спробував проаналізувати історію партизанської/повстанської боротьби у ХХ столітті, а потім витягнути звідти сильні та слабкі сторони обох воюючих сторін. Звідси - секрет вдалих протиповстанських операцій. Основна база для аналізу - УПА+ЛЛА, В'єтнам, Афганістан, Чечня. Варіант африканських воєн, коли партизани не відрізняються від урядових війск, не розглядався.
Результат цілком задовільний, на виході маємо чітку логіку партизанського руху та конкретні поради протипартизанської боротьби. Втім, основна порада - політична, бойові операції повинні підсилюватися загальним оздоровленням атмосфери в країні, гуманітарними діями тощо.
Далі короткий виклад книги. Аналізувати не можу, не спеціаліст.
За партизан грають:
[!] неготовність армії до протипартизанської боротьби, інертність, невміння перейти на іншу стратегію і тактику. Це основний козир партизанського руху. Поки армія сидить в гарнізонах і чекає на масштабні зіткнення, рухається колонами тощо, доти їх будуть кусати з різних боків і всіляко деморалізувати;
- знання місцевості, особливо важкодоступної;
- підтримка місцевого населення;
- мобільність (особливо в купі з №1)
За армію грають:
[!] постійне бажання партизан продемонструвати свою силу і вступити у масштабний, армійський бій. Такі речі завжди закінчуються для партизан печально.
- сила і бабло.
- розвідка, сили спецоперацій
- цивільна адміністрація
Основна думка: всі війни, виграні партизанами (а також періоди активного існування), завдячують неповороткості армійських структур. До цього є всі передумови: армії не готуються до партизанської війни, оскільки це по суті боротьба з мирним населенням. Як наслідок - немає уставів, мінімум підручників, курсів підготовки. Тому поки армія роздуплиться і почне підлаштовуватися, партизани встигнуть багато.
Проте партизани підпорядковуються хитрій логіці, на певному етапі після успішних бойових дій кількість учасників руху зростає настільки, що "виростає" цілком армійська структура, з'являється важке обзроєння, підпорядкування, тилові та транспортні служби тощо. І наступний крок - повноцінні бої, у яких партизани програють, навіть якщо втрати будуть суттєво меншими, ніж у противника. Результат - відкат на партизанську тактику, переформування. Хто сказав "Гурби-Антонівці"? Тому розумні партизанен не переходять на армійську тактику, не тягають важке озброєння, а хитро партизанять. Інакше амба.
Другий ключ - робота з населенням. Якщо в країні давно не стріляють, в клубі крутять кіно, в кабаку продають свіже пиво, працює школа та баня, то сидіти в схроні якось некошерно, особливо взимку. Тому постачання свіжих кінострічок та пива - основне завдання місцевих властей, підтримуваних протипартизанськими силами. Партизани при цьому будуть відстрілювати касирів та барменів. Місцеве населення перестане давати їм старі газети та самогон. Профіт.
Третій ключ - не допускати поділу на партизан і протиповстанські сили за нацією, расою, релігією, партією. Чим ближчі сторони - тим менше ненависті, а потужність держави грає на неї.
Четвертий - перекрити канали постачання, у першу чергу з-за кордону. Якщо баз не було зроблено завчасно, то партизанити без допомоги інших держав (через їх розвідку тощо) нереально.
Тут проблема - що робити, коли В'єтнам, де джунглі та змії, вузькоокі партизани з калашами в норах та різні пастки. Вчити етнопсихологію) Хороший приклад того, що речі, очевидні на папері, на практиці потребують підготовки та серйозної роботи.
Ітого: коли/якщо держава/армія розвернуться і почнуть правильно вести протиповстанську боротьбу - вона приречена, буквально до року-двох. Тут - і шанси для партизан, є час на підготовку, наведення ідейних орієнтирів, облаштування баз тощо.
Висновок: дуже цікав книга з військової практики, що розповідає про конкретні приклади боротьби з партизанами та повстанцями. Багато цікавих прикладів, хороші висновки. Рекомендується небайдужим до теми.
joanerges.Армия и внутренние войска в противоповстанческой и противопартизанской борьбе: мировой опыт и современность / Под общей редакцией генерал-полковника Шкирко А.А., генерал-майора Золотарева В.А. – М.: Главное командование ВВ МВД России, Институт военной истории МО РФ, 1997. - 194 с. (кач-кач)
Книга про партизанські війни з іншого боку фронту. Ідейних соплеміркувань дуже мало, текст загалом історично-прикладний, недарма загальна редакція - двох генералів.Автор спробував проаналізувати історію партизанської/повстанської боротьби у ХХ столітті, а потім витягнути звідти сильні та слабкі сторони обох воюючих сторін. Звідси - секрет вдалих протиповстанських операцій. Основна база для аналізу - УПА+ЛЛА, В'єтнам, Афганістан, Чечня. Варіант африканських воєн, коли партизани не відрізняються від урядових війск, не розглядався.
Результат цілком задовільний, на виході маємо чітку логіку партизанського руху та конкретні поради протипартизанської боротьби. Втім, основна порада - політична, бойові операції повинні підсилюватися загальним оздоровленням атмосфери в країні, гуманітарними діями тощо.
Далі короткий виклад книги. Аналізувати не можу, не спеціаліст.
За партизан грають:
[!] неготовність армії до протипартизанської боротьби, інертність, невміння перейти на іншу стратегію і тактику. Це основний козир партизанського руху. Поки армія сидить в гарнізонах і чекає на масштабні зіткнення, рухається колонами тощо, доти їх будуть кусати з різних боків і всіляко деморалізувати;
- знання місцевості, особливо важкодоступної;
- підтримка місцевого населення;
- мобільність (особливо в купі з №1)
За армію грають:
[!] постійне бажання партизан продемонструвати свою силу і вступити у масштабний, армійський бій. Такі речі завжди закінчуються для партизан печально.
- сила і бабло.
- розвідка, сили спецоперацій
- цивільна адміністрація
Основна думка: всі війни, виграні партизанами (а також періоди активного існування), завдячують неповороткості армійських структур. До цього є всі передумови: армії не готуються до партизанської війни, оскільки це по суті боротьба з мирним населенням. Як наслідок - немає уставів, мінімум підручників, курсів підготовки. Тому поки армія роздуплиться і почне підлаштовуватися, партизани встигнуть багато.
Проте партизани підпорядковуються хитрій логіці, на певному етапі після успішних бойових дій кількість учасників руху зростає настільки, що "виростає" цілком армійська структура, з'являється важке обзроєння, підпорядкування, тилові та транспортні служби тощо. І наступний крок - повноцінні бої, у яких партизани програють, навіть якщо втрати будуть суттєво меншими, ніж у противника. Результат - відкат на партизанську тактику, переформування. Хто сказав "Гурби-Антонівці"? Тому розумні партизанен не переходять на армійську тактику, не тягають важке озброєння, а хитро партизанять. Інакше амба.
Другий ключ - робота з населенням. Якщо в країні давно не стріляють, в клубі крутять кіно, в кабаку продають свіже пиво, працює школа та баня, то сидіти в схроні якось некошерно, особливо взимку. Тому постачання свіжих кінострічок та пива - основне завдання місцевих властей, підтримуваних протипартизанськими силами. Партизани при цьому будуть відстрілювати касирів та барменів. Місцеве населення перестане давати їм старі газети та самогон. Профіт.
Третій ключ - не допускати поділу на партизан і протиповстанські сили за нацією, расою, релігією, партією. Чим ближчі сторони - тим менше ненависті, а потужність держави грає на неї.
Четвертий - перекрити канали постачання, у першу чергу з-за кордону. Якщо баз не було зроблено завчасно, то партизанити без допомоги інших держав (через їх розвідку тощо) нереально.
Тут проблема - що робити, коли В'єтнам, де джунглі та змії, вузькоокі партизани з калашами в норах та різні пастки. Вчити етнопсихологію) Хороший приклад того, що речі, очевидні на папері, на практиці потребують підготовки та серйозної роботи.
Ітого: коли/якщо держава/армія розвернуться і почнуть правильно вести протиповстанську боротьбу - вона приречена, буквально до року-двох. Тут - і шанси для партизан, є час на підготовку, наведення ідейних орієнтирів, облаштування баз тощо.
Висновок: дуже цікав книга з військової практики, що розповідає про конкретні приклади боротьби з партизанами та повстанцями. Багато цікавих прикладів, хороші висновки. Рекомендується небайдужим до теми.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-06-11 01:50 pm (UTC)так УПА з самого початку позиціонувала партизанський період своєї діяльності як тимчасовий, перед великим національним повстанням.
no subject
Date: 2012-06-11 01:53 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-11 02:47 pm (UTC)але неясно кылька речей
1. чому такы розумны в 1997 роцы написали про тактику ведення выйни, але свою першу чеченську тыльки-но програли?
2. "армії не готуються до партизанської війни, оскільки це по суті боротьба з мирним населенням"
тобто солдати, що захищають державу ы ъъ громадян выд небезпеки, борються з своъм же мирним населенням? десь тут ыде провал на логычному рывны. (я тут про причини, задачы ы цылы партизанських выйн). суть в тому, що мирне населення зачасту не воюэ проти своэъ держави, якщо йому просто не вистачаэ пива ы фыльмыв. так, цим можна притупити якийсь порив, але зламати загальний настрый який хоч когось примушуэ взимку сидыти в землянках наврядчи можна
no subject
Date: 2012-06-11 03:01 pm (UTC)2. за авторами: якщо певні армійські інститути почнуть цілеспрямовано зайтиматися теорією протипартизанської боротьби, і це стане відомо небайдужій громадськості, то це означає або підготовку до загарбництва, або підготовку до подавлення мирних повстань.
у СРСР, на думку автора, цим не займалися, бо вважали, що армійські операції + зусилля адміністрації дадуть результат. накололися в Афгані.
2.1. Партизану, щоб сидіти в схроні, треба мотивація. Мирному населенню - мотивація їх системно підтримувати. Як тільки встановлюється мирний порядок, при якому в умовному аулі платять зарплату, крутять кіно і пивко наливають, то партизанам, з одного боку, некошерно бити вошей в лісі, а місцевим - постійно давати ніштяки хлопцям, вся користь від яких - це власне сидіння в лісі
тому партизанам потрібно нагнітати хаос і максимально проводити межу "ми - вони". окупантам - наводити який-небудь мир і боротися з партизанами силами місцевих.
ну і не допускати безвиході, про це ще мудряка Сунь Цзи казав.
no subject
Date: 2012-06-11 04:51 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-11 04:56 pm (UTC)no subject
Date: 2012-06-15 07:55 am (UTC)тобто вимоги партизан мають бути більш-менш задоволені у певній мірі
а по Сунь Цзи є якийсь гарний переклад у нас, або щось на ньому базоване красиве і цікаве почитати?
no subject
Date: 2012-06-15 08:04 am (UTC)вимоги партизан... це складна тема. загалом вони хочуть світлого майбутнього у своєму розуміння, а врешті партизанять від безвиході. але купити їх нормальним побутом, як показує практика, іноді можна. особливо якщо при цьому немає розподілу "свої - чужі". тобто якщо народ хоч позірно сам вирішує свою долю і ситуація нормальна, то сенс до партизанки меншає.
по Сунь Цзи - російський переклад ак. Конрада вроді нічо.
no subject
Date: 2012-06-15 08:06 am (UTC)no subject
Date: 2012-06-15 08:14 am (UTC)no subject
Date: 2012-07-12 07:00 am (UTC)no subject
Date: 2014-03-03 09:29 pm (UTC)no subject
Date: 2014-03-04 11:53 am (UTC)no subject
Date: 2014-03-04 10:31 pm (UTC)