Окрошка на воді. Олесь Барліг, "Насолода уявної смерті"

[archervarius]

Від автора на огляд прийшла свіженька збірка віршів (дякую за паперову версію).

Що під обкладинкою: біля шести десятків верлібрів різного обсягу, окремі - зведені в цикли.

Коротко про тематику циклів (її іноді можна визначити, в деяких текстах - можна лише побачити об'єкт тексту):
 
На передовій третьої світової - сучасний світ як фронт війни поп-культури (гламуру і отупіння) проти людей.
...Тоні Варду... - замальовки про чуттєвість Варда - відомого (мабуть) чоловіка-моделі.
Діамантовий надгробок - смерть у побуті пересічної людини
Пісенька для серця - оживлення "від-серцевого" погляду на світ, метафора, розширена до обсягу поеми.
Запорізька готика - готика понурого індустріального Запоріжжя з натяками на минуле
Криптиди - поетичне спілкування з колегами.
+ трохи текстів про кохання, скороминучість літа, смерть.

Тобто все типово, майже без провокацій - лірика про світ, про себе, про смерть, про кохану, про рідне місто. Ок, що зі стилем.

Стиль. Практично всі тексти написані в одній манері - густо накришені фрагменти з текстів, сучасних відео, персонажів преси та ТВ. Все це залите словами, які можна з однакових ефектом додати, відняти, розбавити, скоротити. В результаті маємо окрошку на воді - купа продуктів з чужих рук з різними смаками і функціями, залита водою від автора. Свіжість і смак такої "страви" кожен куштує для себе.

На прикладах:

По обіді Третя світова раптом
обірвалась на півслові…
Дзвонимо в штаб-квартиру забезпечення битвами,
говорять: "Негаразди на лінії",
оголошують короткочасне перемир'я.
Ми виходимо з окопів,
прямуємо до магазинів
набрати на трьох провіанту.
Чуємо зрідка
Black Eyed Peas,
Іріну Алєґрову,
Віталіка Козловського -
значить хтось підірвався на міні.
Це тримає нас в тонусі,
не дає прибрати з рушниці руки

В'яла метафора, лінійні логічні ряди, прозовий виклад примушує згадати пушкінську класику:
...мне каждый раз,
Когда взгляну на этот замок Ретлер,
Приходит в мысль: что, если это проза,
Да и дурная?

І так - вся збірка. Метафора розтягується на абзац, додається кілька елементів реальності + прозаїчний текст.

Ще про Третю світову:

Маркіз Наберіус відкрив мені таємницю:
Ані Лорак -
карликовий різновид валькірії,
південно-східний підвид
гіпер-гіпнотизера,
генетично модифікована сирена
з бездоганними вмінням
до мімікрії,
третя з лівого краю
в сонмі вісників Апокаліпсису.
Її прихід пророкувала Ванга,
про неї писав Нострадамус,
сповіщали продавані [так у тексті] майя
на стінах своїх пірамід

Фрагменти зливаються у білий шум. Думка ясна: поп-діва - демон, слуга зла у диявольській війні. На думку накидано чужих деталей

Ще:
іноді я думаю про те що б сталося
якби Говард Лавкрафт народився у Запоріжжі.
чи став би він класиком літератури жахів?
щоб надихало б його тут
вдалечині від скелетів вікторіанських пейзажів?
чи зачитувався б він
до пізньої ночі
працями Якова Новицького
замість алхімічної праці "Некрономікон"?
чи стали б велетенські дніпрові соми
прообразом Ктулху?

Звичайна щоденникова замітка, волею автора розбита на рядки. Абияк накидані слова "про те що сталося", "надихало б його тут" + проблеми з грамотністю. Думка про готику колись буремного, а тепер (пост-)індустріального міста розмазана по абзацу прози.

Отже, калейдоскоп. Можна погратися, навіть погуглити якісь фрагменти. А що тут авторського, крім різання і збирання компонентів окрошки? Кілька ідейних концептів сумнівної новизни (та ж поп-культура). Натомість власне поетична складова, ІМХО, на нулі - немає жодного влучного, дотепного слова чи образу, який би залишився у пам'яті після прочитання. Наберіуси, Ані Лорак, Лавкрафт - білий шум, який зливається з шумом медіасфери. Авторського смаку, який би хотілося цитувати - немає.

Висновок: малообразна суміш насмиканих зусібіч шматків + вода від автора

Суб'єктивно: не варто потраченого часу.