archervarius | Resurrection of Forest Coockooy або ж На землі та під землею (фотозвіт)

Преамбула: Задумане звершиться! Наприкінці днів Діви на терновому полі під знаками рун Альгіз і Тейваз накреслено коло некроманта. Відродиться Лісовий Кукуй, чий дух тисячу днів жив у думках вірних. Священний хміль проллється на мощену залізом дорогу. Осідлають хоробрі залізних коней і проїдуть за ліс через місто Диявола. Ті, що впали з неба на ганчір'яних крилах, що вилили чашу крові в озеро на вершині, зійдуть в темряву.

Колись давно, намотуючи кілометри західноукраїнських доріг на колеса роздовбаної "Славути", ми потрапили до печери Млинки, де скуштували спелеологічних принад. Дуже сподобалося. І тепер, коли м'ятежний дух Лісового Кукуя вирвався з менеджерського серця, вирішили поїхати туди ще раз.

Чому печери: 1) свіжо 2) повноцінно в межах вихідних. Для повноти кайфу перетворення на троглодитів доповнили велопоходом на 85 км з Тернополя до хутора Млинки, де і знаходиться печера.

Отже, маршрут: поїздом з Києва до Тернополя, далі велосипедом до Млинок через Теребовлю-Копичинці-Чортків. Там 2 виходи в печеру, і назад по настрою - або дизелем, або на колесах. І знову поїзд до Києва.

Карта велодрайву

Учасники: Тарас & Сашко.

Трохи підставила фірма "Турклуб" - вони водять групи від 5 чоловік, а зараз не сезон, і група не зібралася. Якби ми їх не смикали кожного дня, на нас би просто забили. Втім, нема горя без добра, в "Турклубі" дали контакти пані Ані Компанієць, яка взяла у свій притулок нас двох і організувала екскурсії ("якби ви не від турклубу, я б таку малу групу не прийняла").

Перед походом виявляю, що помилився з датою квиточків назад. Нових на касі немає. Ладно, щось придумаємо. Похапцем збираючи баул, забуваю дома спальник. Нормальненький такий провтик.

23.13. Грузимося в купейний вагон чопського поїзда. Виявляємо, що в купе два велосипеди без передніх коліс ну ніяк не лізуть, один довелося поставити сторчма прямо на полиці. В купе двоє випилих мужиків - водіїв автобуса. Втікаємо з пивом у тамбур, де за приязною бесідою проводимо пару годин. Як писав колись колега Саша, "и с разбитого тамбура привези покурить".

До десантування готові. 501, 502, 503, Тернопіль!

6.40. З грюкотом вивалюємося в Тернополі, збираємо велики. Здаю квиточки, ловлю потрібні через Приват24, і хоч попередня каса зачинена, дівчинка на добовій роздруковує їх. Приват24 на КПК рулить, дуже зручно!

Дзен, або мистецтво збирання велосипеда

7.00. Крутимо педалі в напрямку Микулинців. Погода сіра, непевне межичасся. Зустрічаємося з подільськими горбами, що пацавато ламають ритм: спочатку 15 хвилин низької передачі (гріємося), потім 5 хв зі свистом з горба. Спуски радують, тішимося як малі діти і мерзнемо.

FREEAAADOM!!!!

8.30. Крутий спуск з поворотами на Кровинці. Велик розганяється до свисту, круті повороти додають драйву - летимо! Тут же фіксуємо ментовські кавалькади з люстрами - мусоровози їдуть по 2-4, з мигалками, в напрямку Тернополя. Яник приїхав, чи що?

9.00. Спуски вже не радують, бо за спуском - підйом. Снідаємо на заправці в Теребовлі. Симпатичне містечко, зафіксував у пам'яті розвалини замку і ратушу. Смакувати сміттєву жратву на бордюрі заправки, запиваючи гарячою кавою - одне з гострих задоволень у мандрах.

Джа пустить трамвай з ТеребовлДЖА в рай

9.30. Скажений підйом за Теребовлею, 30 хв на передачі 1-2 + фури, що деруться на гору, пахкають димом в пику. Буе.

11.00. Трафік на трасі складається переважно з фур та вантажівок із кукурудзою і буряками. Фури пролітають як секс на корпоративі - зачіпать не зачіпає, але жару дає. З буряковозів падають балістичні корнєплоди. Велопохід плавно перетворюється на доброс.

12.30. Доїхавши до села Сухостав, вилітаємо на скажений спуск, який триває кілька кілометрів, летимо, не тиснучи педалі. Розкіш! Закрадається думка, що підніматися по ньому ну геть не хочеться.

13.00. Сідаємо на обід в придорожній колибі перед Копичинцями. Сонна баришня частує нас грибною юшкою та домашніми пельменьками. З винуватим виглядом по пивку)

Підзаколибалися

14.30. Нарешті Чортків, розбита дорога на Залісся, і ололо - приїхали в Млинки.

У Млинках кілька притулків для спелеологів, складається враження, що місцеві там витіснені підземним народом. Притулок пані Ані - госпблок на 11 місць у дворі, м'які нари, бесідка з мангалом у дворі, домашні харчі, прокат снаряги, гарячий душ. Все коштує символічні гроші. Круто. Взагалі, умови холостяцько-спартанські, але з правильними деталями - спальник штопаний-латаний, але свіжовипраний, комбези старенькі, але пані Аня дуже дбайливо підбирає гарний по зросту. Ціни: ніч - 30 грн, душ - 10 грн, спальник - 10 грн, обід - 35 грн, сніданок-вечеря - 30 грн, комбер - 10 грн ітд. Екскурсія - 150 грн за групу з 5 осіб (ми платили цю суму за двох).

Притулок зсередини

Домовляємося за екскурсію: ми платимо за групу з 5 чоловік і вимагаємо гарний вихід. Але у печери не сезон, екскурсоводів немає, нас намагаються до когось причепити, ми відпираємося. Ітого, нас веде Володимир "Доктор" Компанієць - старійшина місцевих спелеологів і просто прикольний дядько 62-х років, з вусами і пузцем.

Виходимо в центральний район печери Млинки. Печера гіпсова, всередині сухо і тепло (+10). Немає: великих залів, озер, великих сталактитів-сталагмітів. Є: дірки і переходи, міріади кришталиків на стінах, які у світлі налобника світяться як нічне небо. Вихід учнівський: проходимо кілька залів, набиваємо кілька гуль, пробуємо лази (раком - це ще ок, доводиться і вниз на пузі) та нескладні розпорки (дві стіни, які проходяться на певній висоті з упором руками-ногами-головою-задом). Характерний пейзаж: задниця і дві підошви попереду) Доктор жваво пірнає у всі дірки, показуючи клас.

Перший погляд на печеру

Перший раз, у 2007 році, навіть нескладні розпорки проходилися складніше. Тепер добре відчуваю тіло і тріщини долаються в прицнипі без проблем. Клаустрофобії немає, Доктор взагалі у неї не вірить ("якщо в сортир ходиш сам і не боїшся, то і в печері не боятимешся"), але частує нас кількома страшилками).

Пластинчатий гіпс світиться як лампа

За 2 години виходимо по-джентельменськи, з відчуттям легкого голоду, ходили б іще. Але Доктор втомлений (півдня копав картоплю ;). Втім, втома дається взнаки - після вечері сил на пиво майже немає, ледь осилили пару літрів і вирубилися о 22.00. Хвацький день!

День 2.

10 годин сну повернули сили молодецькі. Домашній сніданок від пані Ані - і вперед у печеру. Доктор виторгував у нас цікаву перспективу - замість подвійної екскурсії з екстрімом він веде у район "Перемога", куди туристів не дуже і водять. Район славний своїми розкішними кристалами, тому спелеологи бояться, що туристи їх знищать. Недарма бояться - у популярних районах все витерто до блиску.

Кристал і крапля води

Іти далеко, вхід до Перемоги один. Доктор сьогодні свіжий і бадьорий, ми біжимо як цуцики, намагаємося встигнути. Маршрут нескладний, єдина проблемна точка - тріщина Ужби. На тріщині отримую адреналінову атаку, але зусиллям волі проходжу останній метр і біжимо далі (з такою дозою бігти веселіше і враження яскравіші).

Розсипи

З кожним метром до Перемоги стає більше кристалів, стіни блищать як нічне небо, знизу заростають спочатку дрібними, а потім все більшими самоцвітами. Профіль печери нагадує п'ятикутну зірку. Починаємо фото та відеозйомки, але хочеться побільше закинути в пам'ять. Проходи в районі широкі, зали високі, тому тішимося як діти, шукаючи красот.

Проходимо Ужбу

Скарби підземелля

Назад повертаємося, поперемінно ідучи з Сашком першими, Доктор тільки повертає, якщо помиляємося. Хороше враження - іти першим. Ужби пролітаємо за пару хвилин, навітьь знімаємо відео. На виході радіємо сонечку.

Знову на Ужбі, рівень освітлення відповідає реальному

15.00. Назад. Велосипед нунахуй. Їдемо на дизель на станцію Залісся (до речі, в розкладі вказано, що він там не спиняється. Куди він дінеться ;) Дизель 3-вагоннний, непрохідних тамбурів немає, а народу є. Нам всі дуже раді, а ми, перекочуючи велосипеди на кожній станції до глухих дверей, раді курцям, які задимили тамбур. Поволі вмикається режим "похуй", спочатку ганяємо курців, потім перестаємо забирати велосипеди. На Хоросткові набивається купа народу, висимо на головах. Місцевий вуйланчик намагається скакнути на нас, отримує чемного відкоша, потім ще вибачався за грубість.

Польова залізниця

Де я був і що я бачив

18.45. 85 км дизель їхав 2,5 години. Тернопіль, перекур. Їдемо до куми на вечерю, захопивши бочку пива. Виїжджаємо тепленькі о 23.00, до поїзда 1,5 години.

23.20. Шукаємо нічний кабак в Тернополі. Всі кошерні ресторани зачинено, їдемо бомжувати під "Чікен хат". Там паскудне пиво, несмачна шаурма і купа золотої молодьожі в блискучих піджаках на мерседесах (іменно так!). Влаштовуємо бенкет на бардюрі.

0.15. Мчимо по порожньому і темному центрі Тернополя з налобними ліхтарями. Весело!

0.35. В поїзді фарт - останній вагон. Розбираємо велики вже у тамбурі на ходу, акуратно засовуємо на верхні полички. Плацкарт зручний для велосипедистів! Викл.

8.30. Вкл. "Здавайте постєлі". Вокзал. Проїзд до офіса. Душ. Робота. Хочеться ще.

Висновки:

1. Печери це круто. Цікаво, що сезон - взимку, тобто є +варіант зимового відпочинку.
2. Млинки непогано облаштовані. Притулки недорогі, спорядження напрокат купа.
3. Великі відстані на велосипеді по трасах Тернопільщини це зло, кайфу небагато. Краще підскакуват дизелем і мотатися по місцевих дорогах.
4. І відродився він як Кукуй Підземний! Звершиться задумане! Гряде, гряде Дзьобатий! Прийде, прийде Крилатий! Бо Йому силу, і славу, і пиво, і світанки, а Він - нам!