![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusСлужба "Рецензія на замовлення" продовжує діяти. Отже, перший блін.сom від молодого автора - про суспільство і мистецтво.
Валентин Терлецький, "Хмарочос". - К.: Нора-друк, 2012.
Про що: у фантастичну країну (де за наївно закамуфльованими назвами читається Україна, Київ тощо) прийшов песець у сфері політики та мистецтва. Президентом став колишній зек, і привів з собою "команду" з синіми перстнями на пальцях. Міністр культури - суміш з/к і радянського мурла районного масштабу - прямим текстом забороняє (так у книзі) модернізм і постмодернізм у всіх сферах мистецтва, а митців хоче примусити писати/малювати/співати про трударів, бізнесменів з низів тощо (така собі карикатурна суміш шансону і соцреалізму).
Все це не на жарт сполошило богему, яка жила своїм традиційним побутом: пиячила, блядувала, сварилася, продавалася тощо. Але коли всіх почали тиснути, дуже несхожі митці (кіношники, поети, музиканти) об'єдналися у "Сотню нескорених", яка вилізла на хмарочос, влаштувала там табір протесту, погрожуючи масовим самогубством. Влада почала спочатку тиснути на "сотників", а потім - купувати їх. Частина не витримала і пішла, а частина лишилася і таки плигнула. Зе енд.
Що вдалося:
- сюжет. Незважаючи на ряд наївних прийомів, сюжет тримається купи, розвиваючись "воронкою" - натяк на початку, калейдоскоп історій у зав'язці - і далі до вузького горла вибору наприкінці. Водночас, ІМХО, тексту різко бракує літературного і стилістичного редагування.
- картинка богеми. Писати свій світ - що пливти за течією - діло немудре. Але все ж митці вдалися на диво живими, в тексті - ціла галерея персонажів: старий романтик, пияк від літератури, юний нарваний поетик, дєвочка, яку скористав "відомий прозаїк", епатажний художник, художник гуцульсько-народний і багато інших. Портрети центральних персонажів не пласкі, це живі люди з сумішшю творчості, романтики, розрахунку та падлючності всередині.
Що не вдалося:
- реальність оповіді. Навіть зі знижкою на фантастичне припущення як автор уявляє собі "заборонити постмодернізм" або якісь тематики? Заборонити можна видання в державних конторах, під певним приводом натиснути на приватні. Ускладнити видання чи концертну діяльність. Але як у інформаційно-капіталістичному світі, де нема проблем ні з Інтернетами, ні з еміграцією (а у книзі він саме такий) заборонити щось / про щось / якось творити?
Протиставлення "модернізму-постмодернізму" і розповідей про будні шахтарів та бандитів штучне. Приклад Віктора Олеговича свідчить, що ніяких суперечностей тут нема, якщо митець, окрім збагачення "Купідона" трохи вміє писати :)
- карикатура на державу, ІМХО, занадто лубкова. Держава, навіть якщо нею керує колишній зек, з усіх сил намагається зберегти респектабельність. Аналогічно карикатурна бізнесово-кримінальна сфера у тексті. Пацани з партачками і молодики у шкірянках це все реальність, але поруч є і сірі чиновнички, які вміють пиляти бюджети, і хитрі піарники, і багато інших цікавих персонажів, які вміють працювати тонко. А у тексті все прямо, лінійно, квадратно, гніздово.
- картина суспільства. У всьому опорі є безсловесне бидло, яка відразу лягає під тиск - і елої від богеми, які в звичайному житті пацаваті, але в потрібні моменти "хто полізе в льох, а хто під кулі піде". Середнього класу немає.
- найгірше: психологія. Конфлікт у середовищі митців, частину яких вдалося залякати, а частину купити - цікавий. Але психологічного мотивування тих, хто залишився, у тексті бракує. Чому лишилися і стрибнули саме ці? Вони не кращі за інших, рішення виглядає авторською сваволею. З салатниці витягнуто кілька прізвищ, а решта пішли)
Рукалице і йобаний стид: стилістика.
Тавтології у фразі: "Позад Квітницького посміхалися і перешіптувалися четверо гарненьких розбещених красунь".
"Позаду були... зйомки в багатьох фільмах і серіалах в якості актора". Хм, а в якості кого ще можна зніматися?
Самоповтори у тексті. Описи і епітети до персонажів повторюються як у Гомера (синьопикий міністр, довгогривий красень Матвій, гультіпака Анатолій ітд) Знайшовши одну вдалу фразу, автор тягне її через весь текст.
Люті банальності. Рука дівчини - завжди тендітна, сніг - незаймано білий, красуня в клубі - розбещена, епатажний художник нюхає кокаїн через 100-доларову купюру, слово поета виривається смертоносною стрілою і вибухає як тротил ітд.
Штучності. Художник Богущак думає про свої картини: "А його гуцульська серія була сповнена глибинного патріотизму і автентичності, любові до рідного краю, пломеніла освідченням у коханні до цієї землі, що живила світ енергією..." Круто, він зразу проспектом до виставки думає.
Дівчинка радіє хорошим свіжим віршам: "До полудня вона написала уже три вірші, і кожен з них різнився темою і стилем, кожен мав свою неповторну милозвучність і метафоричність". Ага, ще вона раділа вдалому тристопному амфібрахію і дактилічній римі у третій стопі другого вірша.
Причому такі речі може виправити будь-який редактор середньої руки. А через них читати текст неприємно як їсти сире.
Висновок: текст з непоганим задумом, але учнівським рівнем побудови реальності та паскудною стилістикою. Не рекомендується, але автора на замітку взяв, може "дик она вырастет")
Валентин Терлецький, "Хмарочос". - К.: Нора-друк, 2012.
Про що: у фантастичну країну (де за наївно закамуфльованими назвами читається Україна, Київ тощо) прийшов песець у сфері політики та мистецтва. Президентом став колишній зек, і привів з собою "команду" з синіми перстнями на пальцях. Міністр культури - суміш з/к і радянського мурла районного масштабу - прямим текстом забороняє (так у книзі) модернізм і постмодернізм у всіх сферах мистецтва, а митців хоче примусити писати/малювати/співати про трударів, бізнесменів з низів тощо (така собі карикатурна суміш шансону і соцреалізму).
Все це не на жарт сполошило богему, яка жила своїм традиційним побутом: пиячила, блядувала, сварилася, продавалася тощо. Але коли всіх почали тиснути, дуже несхожі митці (кіношники, поети, музиканти) об'єдналися у "Сотню нескорених", яка вилізла на хмарочос, влаштувала там табір протесту, погрожуючи масовим самогубством. Влада почала спочатку тиснути на "сотників", а потім - купувати їх. Частина не витримала і пішла, а частина лишилася і таки плигнула. Зе енд.Що вдалося:
- сюжет. Незважаючи на ряд наївних прийомів, сюжет тримається купи, розвиваючись "воронкою" - натяк на початку, калейдоскоп історій у зав'язці - і далі до вузького горла вибору наприкінці. Водночас, ІМХО, тексту різко бракує літературного і стилістичного редагування.
- картинка богеми. Писати свій світ - що пливти за течією - діло немудре. Але все ж митці вдалися на диво живими, в тексті - ціла галерея персонажів: старий романтик, пияк від літератури, юний нарваний поетик, дєвочка, яку скористав "відомий прозаїк", епатажний художник, художник гуцульсько-народний і багато інших. Портрети центральних персонажів не пласкі, це живі люди з сумішшю творчості, романтики, розрахунку та падлючності всередині.
Що не вдалося:
- реальність оповіді. Навіть зі знижкою на фантастичне припущення як автор уявляє собі "заборонити постмодернізм" або якісь тематики? Заборонити можна видання в державних конторах, під певним приводом натиснути на приватні. Ускладнити видання чи концертну діяльність. Але як у інформаційно-капіталістичному світі, де нема проблем ні з Інтернетами, ні з еміграцією (а у книзі він саме такий) заборонити щось / про щось / якось творити?
Протиставлення "модернізму-постмодернізму" і розповідей про будні шахтарів та бандитів штучне. Приклад Віктора Олеговича свідчить, що ніяких суперечностей тут нема, якщо митець, окрім збагачення "Купідона" трохи вміє писати :)
- карикатура на державу, ІМХО, занадто лубкова. Держава, навіть якщо нею керує колишній зек, з усіх сил намагається зберегти респектабельність. Аналогічно карикатурна бізнесово-кримінальна сфера у тексті. Пацани з партачками і молодики у шкірянках це все реальність, але поруч є і сірі чиновнички, які вміють пиляти бюджети, і хитрі піарники, і багато інших цікавих персонажів, які вміють працювати тонко. А у тексті все прямо, лінійно, квадратно, гніздово.
- картина суспільства. У всьому опорі є безсловесне бидло, яка відразу лягає під тиск - і елої від богеми, які в звичайному житті пацаваті, але в потрібні моменти "хто полізе в льох, а хто під кулі піде". Середнього класу немає.
- найгірше: психологія. Конфлікт у середовищі митців, частину яких вдалося залякати, а частину купити - цікавий. Але психологічного мотивування тих, хто залишився, у тексті бракує. Чому лишилися і стрибнули саме ці? Вони не кращі за інших, рішення виглядає авторською сваволею. З салатниці витягнуто кілька прізвищ, а решта пішли)
Рукалице і йобаний стид: стилістика.
Тавтології у фразі: "Позад Квітницького посміхалися і перешіптувалися четверо гарненьких розбещених красунь".
"Позаду були... зйомки в багатьох фільмах і серіалах в якості актора". Хм, а в якості кого ще можна зніматися?
Самоповтори у тексті. Описи і епітети до персонажів повторюються як у Гомера (синьопикий міністр, довгогривий красень Матвій, гультіпака Анатолій ітд) Знайшовши одну вдалу фразу, автор тягне її через весь текст.
Люті банальності. Рука дівчини - завжди тендітна, сніг - незаймано білий, красуня в клубі - розбещена, епатажний художник нюхає кокаїн через 100-доларову купюру, слово поета виривається смертоносною стрілою і вибухає як тротил ітд.
Штучності. Художник Богущак думає про свої картини: "А його гуцульська серія була сповнена глибинного патріотизму і автентичності, любові до рідного краю, пломеніла освідченням у коханні до цієї землі, що живила світ енергією..." Круто, він зразу проспектом до виставки думає.
Дівчинка радіє хорошим свіжим віршам: "До полудня вона написала уже три вірші, і кожен з них різнився темою і стилем, кожен мав свою неповторну милозвучність і метафоричність". Ага, ще вона раділа вдалому тристопному амфібрахію і дактилічній римі у третій стопі другого вірша.
Причому такі речі може виправити будь-який редактор середньої руки. А через них читати текст неприємно як їсти сире.
Висновок: текст з непоганим задумом, але учнівським рівнем побудови реальності та паскудною стилістикою. Не рекомендується, але автора на замітку взяв, може "дик она вырастет")
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-09-22 01:42 pm (UTC)no subject
Date: 2012-09-22 04:35 pm (UTC)Про дівчинку з віршами я навіть встигла "пустить скупую слезу умиления" в метро: оце старанна дитина - від рання 3 вірші написала, ще й проаналізувати сама встигла.
Схоже, з мене молокозаврєдность ;)
no subject
Date: 2012-09-26 11:00 am (UTC)Але змушений дещо розставити крапки над "і"))) Я ні в якому разі не виправдовуюся, бо не знаю, хто Ви, це просто мої зауваження навзаєм.
Отже, про те "Що не вдалося":
1. "реальність оповіді". Заборонити дуже реально - на то існують санкції - фінансові, моральні, кримінальні. І навтіь в капіталістичному суспільстві це - цілком реально, тим більше, коли така країна невідворотно скочується до тоталітарного суспільства. Згадайте Радянський Союз. Інтернет та еміграція - це однозначно вихід в андеграунд і самоусунення. Закид не приймається.
2. "карикатура на державу, ІМХО, занадто лубкова". Що ж, можливо. Але я намагався не розмазувати ману кашу по тарілці, а писати в лоба. Гротескно. Тому, може, і дещо прямолінійно.
3. "картина суспільства". Відповідь така, що і на попереднє Ваше зауваження. Можливо.
4. "найгірше: психологія... Чому лишилися і стрибнули саме ці?" Тут, можливо, і не до кінця розкрита психологія тих, хто залишився - але я робив це спеціально - таємниця людської душі, підсвідоме джерело вчинків, врешті - несподіванка від такого повороту. Хай читач сам спробує дати психологічну оцінку такому рішенню персонажів. Хіба не цікаво?
5. Тавтології у фразі: "Позад Квітницького посміхалися і перешіптувалися четверо гарненьких розбещених красунь". Закид не приймається. Спеціальний прийом для створення відповідного настрою і миттєвого упізнавання персонажів.
6. "Позаду були... зйомки в багатьох фільмах і серіалах в якості актора". Згоден)
7. "Самоповтори у тексті". Оскільки героїв багато, хотів трішки закарбувати їхні Образи, можливо, переборщив із повторами. Дякую за звернення уваги.
8. "Люті банальності". "епатажний художник нюхає кокаїн через 100-доларову купюру" - ну так гротеск, я спеціально створював такий Образ, типовий, "рідний")))) Це загальноприйнята банальність. Не приймається)
9. "Штучност"і. " Круто, він зразу проспектом до виставки думає" - знаю багато митців, котрі саме так і думають. Не приймається.
"Дівчинка радіє хорошим свіжим віршам... Ага, ще вона раділа вдалому тристопному амфібрахію і дактилічній римі у третій стопі другого вірша". Не приймається. Поети дійсно радіють вдалим віршам. Я, принаймні, радію.
10. "Причому такі речі може виправити будь-який редактор середньої руки". Безперечно, згоден. +100
Дякую.
З повагою, В. Терлецький
no subject
Date: 2012-09-26 11:22 am (UTC)1. писати заборонити неможливо. публікуватися - так. і то - є інтернети, є закордон тощо. якщо у веселій Росії існує дуже веселий "Кавказ-центр", то з постмодернізмом якось уже можна)))
2. "в лоба" і "реально", гротеск і примітивна картикатура - трохи різне, як я розумію. держава завжди зберігає свій лоск. в тому числі перед сусідами. крім ну зовсім бананових талібанів.
3. суспільство - я так розумію, характерна картинка сходу України. але все одно, якийсь прошарок має бути, ІМХО.
4. психологічна мотивація, яка веде до психологічної природності і логічності, ІМХО, основа хорошого тексту. інакше це не художній текст про людей, а ляльковий театр, де автор смикає за ниточки пласкі паперові фігурки.
5. красуня - уже гарненька. банальна тавтологія.
7. якщо деталь гарна, достатньо 1 раз її вжити, запам'ятається. "хохма второй раз уже не хохма"
8. "хто думає, що чорти завжди з рогами, а дурні - зі ступою, першим стає їх жертвою" © вусатий мудряка Фрідріх. Неповторні риси - одна з основ конструювання реальних, живих персонажів
Інакше виходить лубок: буржуй-в-циліндрі, робітник-з-молотом, вбивця-з-револьвером ітд.
9. герої думають казенними, описовими фразами. можливо, це моя вкусовщина, але позірно це нежива, нелюдська мова. дівчинка може радіти якомусь рядку, вдалому порівнянню, просто слову. але "особливій метафоричності"?
З повагою, Тарас.
Хто я? Аналітик) Будете в Києві - запрошую на чарку, самодіяльні мелодія я не дуже тойво, а от випити з недурною людиною - полюбляю вельми.
ЗІ: ще пару пунктів я вам ще на презентації виклав із заднього ряду.