![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusЦю книгу із задоволенням прочитав у мандрах Закарпаттям з КПКшки. Сподобалася як зразок істпопу - просто, цікаво, захопливо. І тема - хто з чоловіків не цікавиться піратами, тим паче після "Піратів Карибського моря".
Глеб Благовещенский, Всемирная история пиратства (качабельно)
Книга поділена на три частини. У першій розповідається про види піратів та пояснюється різниця між каперами, приватирами та букарьєрами. У другій подано короткий історичний нарис піратства від Античності. У третій розповідається про найвідоміших піратів - спочатку топ-20 за кількістю награбованого, потім короткі нариси про інших відомих.
Отже, пірат, від грецького "пейратон" - "шукач щастя", морський розбійник. Про терміни: капер, корсар, приватир - це все пірати, що мають підтримку держави (спочатку негласну, потім оформлену як патент), можуть нападати теоретично лише ворожі на кораблі, допомагаючи державі у війні, всю здобич віддають владі. Це теоретично, реально дотримувалися такої тактики лише берберські корсари у Середземному морі. На практиці найчастіше порушували домовленість віддавати здобич, а якщо був жирний корабель дружної держави - то і нападали. Буканьєр і флібустьєр - пірати Карибського басейну, вчорашні мисливці. Рівень підготовки відповідний.
Найцікавіший період - XVII-XVIII століття, золота ера піратів. Епоха золотих караванів з Америки до Європи, час вічних воєн. Тут і жило більшість героїв книги.
Варто уваги:
1. Абсолют свободи. Справді абсолют, причому цікаво влаштований. З одного боку, хаос в побуті на кораблях, і неймовірний хаос та розгул після вдалих грабунків. Пірати жили життям смертників, а смертники - це не бліді цілеспрямовані юнаки з віршів Ольжича, а абсолютний пофігізм до всього, починаючи з життя. Пиятики, грабунки, убивства, гвалтування - запросто. Все росло з манери бою - абордаж передбачав абсолютну рівність і величезну смертність. Відповідно, або пан, або пропав. Нема за чим тужити. Нагадує Січ, stimmt das? З іншого боку, на кораблях не було расових та класових обмежень, а офіцерська влада мала масу противаг.
2. Обмеження. З іншого боку, щоб уся ця маса не перерізала один одного ще до бою, існували жорсткі обмеження як всередині піратської маси, так і з боку владників. Боягузтво каралося смертю, хоробрість нагороджувалася, травми компенсувалися (наприклад, за відірваний палець - 100 талярів або 1 раб). Натомість на кораблях були заборонені азартні ігри (з перемінним успіхом), випивка, жінки та хлопчики, і особливо дуелі. Всі "стрілки" забивалися до берега, і тільки після сходу на берег відбувався поєдинок. Суворо слідкуавли за станом зброї. Дисципліна на піратських кораблях була жорсткіша, ніж на регулярних.
3. Здобич ділилася так: спочатку з купи забирав частку "інвестор" - той, хто споряджав експедицію. Потім отримували нагороду лікар, корабельний тесля та інший допоміжний персонал. Після цього компенсувалися травми, а вже потім ділилася здобич. Капітан мав 6 часток, офіцери - 3, старші матроси - 2, молодші - 1 (в деяких капітанів пропорції мінялися). Нагороди давалися за і за хоробрість (зірваний прапор, кинута за вал граната, привід язика тощо). За заникану здобич карали позбавленням долі або й на горло. Баришень пускали на круг. Важливо, що кожен пірат підписував з капітаном письмову присягу на вірність.
4. Кодекс. Він справді існував, і містив наведені вище принципи, у першу чергу рівність як право на голос та частку здобичі.
5. Квартирмейстер. Дуже цікава посада на кораблі. Квартирмейстер був представником команди перед капітаном, ділив здобич, тлумачив "піратський закон", розбирав сварки та тримав порядок. Квартирмейстер обов'язково мав користуватися буквально легендарною повагою, часто молоді амбітні капітани брали до непевної команди старого заслуженого квартирмейстера. Іноді останні теж ставали капітанами, або навпаки. Згадаємо, що Джон Сільвер був квартирмейстером у Флінта, і як він чітко розводив розмови серед піратів на острові. Доцільно згадати також, як старий балакун Михаїл Веллер, розбираючи ситуацію, не втелепав, що то за посада на кораблі, і все переінакшив.
Вражаючі речі:
Переказувати книгу можна довго. Типова доля пірата - це або виклик усьому світу, і перша експедиція на якому барку, а потім - ціла флотилія, або ж уже в середньому віці добропорядний моряк вирішував набрати грошенят на старість. Закінчення життя були різні, але переважно - скора смерть. Цікаво, що часом корсари переходили на бік влади і ставали мисливцями на своїх колишніх колег.
Серед постатей цікавий Олександр Ексквемелін, який піратствував, поки не знайшов краще джерело заробітку, а саме - писати книгу про піратів. Плавав з сером Генрі Морганом, був учасником ряду рейдів та штурму Панами. А у 1678 році видав книгу "Пірати Америки", яка його і прославила, і збагатила. Цікаво, що для кожного перекладу Ексквемелін робив свою редакцію, перетворюючи корсарів країни видання на позитивних героїв, в їх противників - на негідників. За такий фінт Генрі Морган подав у Англії на нього в суд і навіть виграв.
Висновок: дуже-дуже цікава книга про піратів, історію та звичаї. Читається легко! Рекомендується.
Глеб Благовещенский, Всемирная история пиратства (качабельно)
Книга поділена на три частини. У першій розповідається про види піратів та пояснюється різниця між каперами, приватирами та букарьєрами. У другій подано короткий історичний нарис піратства від Античності. У третій розповідається про найвідоміших піратів - спочатку топ-20 за кількістю награбованого, потім короткі нариси про інших відомих.
Отже, пірат, від грецького "пейратон" - "шукач щастя", морський розбійник. Про терміни: капер, корсар, приватир - це все пірати, що мають підтримку держави (спочатку негласну, потім оформлену як патент), можуть нападати теоретично лише ворожі на кораблі, допомагаючи державі у війні, всю здобич віддають владі. Це теоретично, реально дотримувалися такої тактики лише берберські корсари у Середземному морі. На практиці найчастіше порушували домовленість віддавати здобич, а якщо був жирний корабель дружної держави - то і нападали. Буканьєр і флібустьєр - пірати Карибського басейну, вчорашні мисливці. Рівень підготовки відповідний.
Найцікавіший період - XVII-XVIII століття, золота ера піратів. Епоха золотих караванів з Америки до Європи, час вічних воєн. Тут і жило більшість героїв книги.
Варто уваги:1. Абсолют свободи. Справді абсолют, причому цікаво влаштований. З одного боку, хаос в побуті на кораблях, і неймовірний хаос та розгул після вдалих грабунків. Пірати жили життям смертників, а смертники - це не бліді цілеспрямовані юнаки з віршів Ольжича, а абсолютний пофігізм до всього, починаючи з життя. Пиятики, грабунки, убивства, гвалтування - запросто. Все росло з манери бою - абордаж передбачав абсолютну рівність і величезну смертність. Відповідно, або пан, або пропав. Нема за чим тужити. Нагадує Січ, stimmt das? З іншого боку, на кораблях не було расових та класових обмежень, а офіцерська влада мала масу противаг.
2. Обмеження. З іншого боку, щоб уся ця маса не перерізала один одного ще до бою, існували жорсткі обмеження як всередині піратської маси, так і з боку владників. Боягузтво каралося смертю, хоробрість нагороджувалася, травми компенсувалися (наприклад, за відірваний палець - 100 талярів або 1 раб). Натомість на кораблях були заборонені азартні ігри (з перемінним успіхом), випивка, жінки та хлопчики, і особливо дуелі. Всі "стрілки" забивалися до берега, і тільки після сходу на берег відбувався поєдинок. Суворо слідкуавли за станом зброї. Дисципліна на піратських кораблях була жорсткіша, ніж на регулярних.
3. Здобич ділилася так: спочатку з купи забирав частку "інвестор" - той, хто споряджав експедицію. Потім отримували нагороду лікар, корабельний тесля та інший допоміжний персонал. Після цього компенсувалися травми, а вже потім ділилася здобич. Капітан мав 6 часток, офіцери - 3, старші матроси - 2, молодші - 1 (в деяких капітанів пропорції мінялися). Нагороди давалися за і за хоробрість (зірваний прапор, кинута за вал граната, привід язика тощо). За заникану здобич карали позбавленням долі або й на горло. Баришень пускали на круг. Важливо, що кожен пірат підписував з капітаном письмову присягу на вірність.
4. Кодекс. Він справді існував, і містив наведені вище принципи, у першу чергу рівність як право на голос та частку здобичі.
5. Квартирмейстер. Дуже цікава посада на кораблі. Квартирмейстер був представником команди перед капітаном, ділив здобич, тлумачив "піратський закон", розбирав сварки та тримав порядок. Квартирмейстер обов'язково мав користуватися буквально легендарною повагою, часто молоді амбітні капітани брали до непевної команди старого заслуженого квартирмейстера. Іноді останні теж ставали капітанами, або навпаки. Згадаємо, що Джон Сільвер був квартирмейстером у Флінта, і як він чітко розводив розмови серед піратів на острові. Доцільно згадати також, як старий балакун Михаїл Веллер, розбираючи ситуацію, не втелепав, що то за посада на кораблі, і все переінакшив.
Вражаючі речі:
- Піратська кар'єра рідко тривала більше 1-2 років. Далі або бунт, або шторм, або хвороби, або невдалий бій. Винятків було не так багато
- Від хвороб помирали і дуже заслужені джентельмени удачі. Не дивно - на кораблях того часу гігієни не було як такої, плюс гнилі харчі. Зокрема, сер Френсіс Дрейк помер від
нестримної срачкидизентерії (як моляться православні, даруй, Боже, смерть безболісну і непостидну!) - Награбованих грошей було не так і багато, за оцінками істориків, найбільш успішний пірат Чорний Сем Белламі награбував 120 мільйонів доларів. Багато, але не космос, якийсь губернатор Ямайки робив його як бик вівцю. Інша справа, що у епоху регламентованої долі жити вільно і мати такі гроші - це таки шик і круть.
Переказувати книгу можна довго. Типова доля пірата - це або виклик усьому світу, і перша експедиція на якому барку, а потім - ціла флотилія, або ж уже в середньому віці добропорядний моряк вирішував набрати грошенят на старість. Закінчення життя були різні, але переважно - скора смерть. Цікаво, що часом корсари переходили на бік влади і ставали мисливцями на своїх колишніх колег.
Серед постатей цікавий Олександр Ексквемелін, який піратствував, поки не знайшов краще джерело заробітку, а саме - писати книгу про піратів. Плавав з сером Генрі Морганом, був учасником ряду рейдів та штурму Панами. А у 1678 році видав книгу "Пірати Америки", яка його і прославила, і збагатила. Цікаво, що для кожного перекладу Ексквемелін робив свою редакцію, перетворюючи корсарів країни видання на позитивних героїв, в їх противників - на негідників. За такий фінт Генрі Морган подав у Англії на нього в суд і навіть виграв.
Висновок: дуже-дуже цікава книга про піратів, історію та звичаї. Читається легко! Рекомендується.
