Мистецтво дихати вітром. Моторейд на Західну Україну (майовка 2013). День 3 - печера Млинки

[archervarius]

В попередніх серіях: мотоцикліст, добравшись з поломкою з Києва до Тернополя, забрав попутника і доїхав до печери Млинки, по дорозі заскочивши до Червоноградського замку та Джуринського водоспаду.

Троглодити. День 3

Ввечері другого дня я не зміг відкрити пляшку з пивом - пальці не стискалися, від перевтоми на мотоциклі. Тому вирішили третього дня нікуди не їхати, а присвятити його печері, заночувавши й третю ніч у притулку пані Ані.

Чому Млинки: ця печера, на мій погляд, найкраща серед усіх на Тернопільщині:

1. вона дика, тобто надлегких електрифікованих маршрутів немає. Одягати комбінезон і повзати доведеться у будь-якому випадку. Це цікаво.


2. проте екскурсії з кваліфікованими гідами поставлені на потік, провідники враховують побажання по складності (можна замовити "жесть" або "прогулянку"), по району (якщо екскурсія не перша) тощо.


3. вартість адекватна - 3-годинна екскурсія = 180 грн за групу до 5 осіб.

Минулого разу старійшина спелеологів Доктор повів нас у неекскурсійний далекий район Перемога з розкішними кристалами. Дуже сподобалося, але захотілося жесті, тому в цей раз ми взяли подвійний вихід з проханням максимально поганяти нас по печері.

За справу енергійно взялася "Аня-білоруска". Мешканка Мінська, вона якось приїхала на екскурсію у Млинки, і закохалася на все життя. З часом стала екскурсоводом. Усміхнула мова - Аня вивчила українську самотужки в чортківській спелеотусовці, тому говорить на прекрасному, прямо-таки еталонному західняцькому діалекті з усіма його рисами, від характерної вимови до граматики. Розпізнати в дівчині російськомовну неможливо) До слова, коли Аня після печери з мішкуватого комбеза, черевиків і шапки перевдяглася в кльові джинси і майку, ми були вражені.

Наступні 5 годин ми провели в активних фізичних вправах під землею (з одним виходом на поверхню - полити кущі). Якщо інші екскурсоводи пильно стежать за сквернословієм, то Аня, почувши нашу хіть до мови з хуями, сама відгукнулася дотепним матюччям - коли того вимагала ситуація. А от до чистоти в печері вона безкомпромісна - ніякого засмічення, навіть не плювати.


Troglodytes vulgaris

Печерний вихід - цікавий вид активності, у першу чергу через відкриття можливостей свого тіла в замкнутому просторі. Доводиться залазити в маленькі дірки, скручуватися вузлом, міняти положення у, здавалось би, мінімальному об'ємі. Окремі проходи такі вузькі, що заповзати треба на пузі, витягнувши руки вперед.

Найпопулярніший трабл - удар головою об стелю. Кілька разів стукнутися, іноді до зірочок і гулі - обов'язок. Касок нема, бандани рятують мало - наступного разу візьму в'язану шапочку. Крім того, добряче стукаються лікті та коліна під час повзання. Характерний краєвид печери - це жопа і підошви перед тобою.


Перевал Бечо

Для психіки найважче (принаймні, мені) відчуття відсутності дна чи опори на виході з лазів. Простіше кажучи - сповзаючи вперед ногами, треба знайти, за що зачепитися, адже внизу - пару метрів до дна. І ось ти метеляєш ногами, шукаючи хоч якусь зачіпку, при цьому не бачиш, куди спускаєшся. Страшно.

Також важко проходяться розпорки - паралельні стіни, які треба пройти, впираючись у них на висоті кількох метрів від дна. У Млинках вони не дуже довгі (до 20 метрів, зі слів Ані), але і 10 метрів для початківця складні. Деякі розпорки проходяться на кількох рівнях - можна почати вище чи нижче. Зазвичай на дні різні камінюки, а стіни внизу звужуються. Тому мені страшно зісковзнути і застрягнути. Мозком розумієш, що тут можна легко зачепитися, вниз сповзти важко, але тіло з усієї дурі протестує проти таких експериментів. Типова техніка - "3 точки", треба впиратися трьома опорами (наприклад, гузном, ногою і рукою), а четверту переставляти - так і рухаєшся.


Хтось заніс на черевику, і вона виросла у темряві

Два місця у печері ми не осилили - хід "Роддом" - вузька, вичовгана до дзеркала дірка на висоті півтора метри - не вдалося зачепитися, і розпора "Фантазія" - вузька і візуально стрьомна. Чесно пробували - і лишили до наступного разу. Натомість пройшли "Веселий хід" - вузьку дірку з кількома поворотами. Веселий - бо дуже вузький, і дехто з екскурсантів вилазить без штанів.


Сашко та Аня-білоруска

Всі точки в печері мають назви, більшість - кілька. Є офіційні найменування 60-70-х років на кшталт "Піонер", "Перемога". Деякі назви пов'язані з відкриттям ("Дівочий" зал - бо його відкрила трійка дівчат, Лисячий хід - там знайдено кістки стародавньої лисиці). І є кумедні назви типу "Сраколиз" (камінь, вичовганий задами спелеологів), "Тещин зуб" - гостра камінюка посеред проходу.

Серед цікавинок - зал, де відвідувачі ліплять з глини всілякі цікавинки. Вологість у печері така, що глина не висихає, тому окремі графіті та фігуркии зберігаються десятиліттями. Перлина колекції - велетенський замок, але можна знайти і єлду, і дулю. І, звичайно ж, сотні графіті "Ваня 1990".

Чортківський підземний замок


Наскельна творчість

Печера - чудова "фізуха", включає розтяжку, координацію, статику, вправи з власною вагою. Через 5 годин ми вийшли задоволені як слони і добряче втомлені. Відмилися, пройшлися по пиво за кілька кілометрів до Залісся, і усілися на відпочинок надворі притулку.

Цікава деталь - ми були без годинників, час під землею не відчувається. Підходячи до дверей, неможливо вгадати, чи є там сонце, чи вже темно? Скільки ходили - дві години чи чотири?


На розпорці

Фінанси:

• екскурсія в печеру, 3 години до 5 чоловік  = 180 грн (ми платили ту ж суму за двох), подвійна (наш варіант) - 360 грн


• прокат комбінезона = 10 грн


• прокат ліхтарика = 5 грн


• прокат бандани та рукавиць = 3+2 = 5 грн.

На виході

Знайти екскурсовода можна через чортківський турклуб "Кристал", тернопільський турклуб, будь-який притулок, або прямо в "офісі" - хаті-базі біля стежки, що веде до печери. Про всяк нагадаю - аматору самостійно зайти в печеру неможливо (двері на замку). Неподалік Млинок є ще маленька печера Угринська, там тіснувато і мокро, але вхід вільний, є відкриті карти.

Наступного дня нас чекав злісний мотоперехід до Верховини. Стей тунед.

Ітого: за кермом - 0 км, під землею - 5 годин. Глина, садна, голос тіла.

Comments

[shajtanenko.livejournal.com]

гарний звіт.
єдине що нахвалили білоруску в джинсах, а сфоткали в озк — читач фрустрований)

[(Anonymous)]

istorisheskie mesta nosiat energiu projıtıx vekov.sposibo za informatsiu oshen vpeshetlilo.krasibo.zdorovo.

[Саша Рибаков (from livejournal.com)]

Доречі біля Млинків є ще одна печера - Угринська (http://www.tourclub.com.ua/uk/info/other/exkursii-v-peshcheru-uhryn), відома тим, що організований спелеотуризм на Поділллі розпочався саме з неї ще в польські часи.

В Карпатах по Черемошу не пробували сплавлятись ?