![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusСила соцмереж радує: герой попереднього допису Богдан Тихолоз відгукнувся у Фейсбуці. Власне, на 2 дописи відгукнулися обидва герої теми (Ростислав Семків та Юрій Макаров), але цей літературознавець атакував словесним поносом, звинувативши мене (о боже!) в атеїзмі.
https://www.facebook.com/taras.fasolia/posts/630833150331037
Вибачте, що довго, але філологічне минуле не дає спокою:)
Пане Тарасе,
дуже дякую за діагноз. На нього звернули мені увагу мої друзі й студенти (одне іншого не виключає). Ваш допис у ЖЖ (http://archervarius.livejournal.com/93196.html) також розповів мені багато цікавого про мене самого. Не відаю, чи Ви фаховий психіатр, чи так собі, любитель шукати душевні недуги в інших. Анітрохи не ображаюся на «ідіота» – що не кажіть, але перебувати в одній компанії з князем Мишкіним, бравим воякою Швейком та Кантом (якого так повеличав Ніцше) – не так уже й зле. Зрештою, не травмує мене й етимологія – я таки приватна особа, а не речник якоїсь партії чи державний чиновник. Хоча, підозрюю, Ви таки мали на увазі найвищу міру розумової відсталості, називаючи так мене, грішного. Хтозна – не мені судити про власні інтелектуальні здібності; щоб Вас утішити, засвідчу, що аж ніяк не вважаю їх безмежними.
Змусили мене до Вас звернутися листовно зовсім не образа і не романтичне бажання відновити справедливість, а тільки потреба розставити кілька акцентів – не стільки для Вас і для себе, а скільки для своїх молодших колег, передусім журналістів і критиків.
1. Цитований Вами уривок (основний і наразі єдиний доказ моєї гіпотетичної недуги) – це насправді не «фрагмент статті кандидата наук, старшого наукового Богдана Тихолоза про стереотипи навколо постаті Шевченка», а, вибачте, фрагмент статті журналістки інтернет-видання «Новий погляд» Галини Чоп Halyna Chop(при нагоді дякую їй за розмову та, врешті, за цікавий, як на мене, матеріал: http://www.pohlyad.com/zhyttya/n/41185), ґрунтованої на розмовах із цілою низкою людей, жоден із яких, здається, й не видає себе за «шевченкознавця». Не вважаю себе таким і я. Статтю підписала авторка; цитована репліка навіть не залапкована, – зверніть увагу, ласкавий читальнику, і, згадавши тяжке філологічне минуле, поміркуйте при нагоді, чи можна беззастережно приписувати «слова автора» (журналістки) одному з суб’єктів «прямої мови».
2. Згадана стаття має не науковий, а популярний характер, тож і опублікована не в спеціалізованому виданні, а на інтернет-ресурсі широкої тематики та аудиторії. Відтак, зрозуміло, позбавлена наукового апарату, який би, за наявності, обов’язково переадресував би Вас до першоджерела тої інформації, що так Вас стривожила, викликавши неконтрольований самовилив жовчі. Про те, що «Тарас Шевченко як академік Імператорської академії мистецтв належав до четвертого класу чиновників», першим згадав дослідник з Одеси Богдан Сушинський (див.: http://izvestiya.odessa.ua/ru/2006/03/11/stranicy-istorii-ego-prevoshoditelstvo-akademik-shevchenko або ж: http://narodna.pravda.com.ua/history/468de9b69d674/). Не знаю цього пана особисто; судячи з його біобібліографії, його тяжко назвати фаховим ученим (хоча його перу належать кілька книг квазінаукового характеру), одначе, на відміну від Вас, я не поспішав би з діагнозами. Принаймні «ідіотом» (або іншими контекстуальними синонімами) таврувати не став би. Може, він і дилетант, але точно – не розумово відсталий.
3. Ваше твердження про те, що нібито «в Табелі про ранги "академіків" немає», не відповідає дійсності. Доводжу до Вашого відома (краще погугліть, як самі слушно радите), що цей табель від часі Петра І мав кілька редакцій, і в низці з них академіки (без лапок) мали свої позиції. Ці позиції різнилися (в різних редакціях), посідаючи від VІ по ІV сходинки. Див.: http://www.hrono.ru/dokum/1700dok/tabel_end.php
4. Єдиний відомий мені документ, який засвідчує позицію академіка Шевченка в суспільній ієрархії, – це свідоцтво про надання Т. Г. Шевченкові звання академіка від 5 листопада 1860 р.(див.: http://litopys.org.ua/shevchenko/docum08.htm; № 604). Тут ідеться, що «имеет он [Т.Г.Ш.] право на утверждение, по сему званию [академіка Академії мистецтв], в чине титулярного советника». Це справді не дійсний статський радник, і далеко не ІV ранг. Сушинський, вочевидь, помилився і поспішив із висновками. Хоча, зрештою, кожен дослідник має право на помилку, і я його не звинувачую, та й, як на мене, на «епічний фейл» вона не тягне. Тим часом ця теза давно розтиражована медіями, і «Новий погляд» у цьому далеко не перший.
5. Мені особисто – відверто – глибоко по цимбалах, у якому чині перебував вільний художник / рядовий / академік Шевченко. Як, скажімо, байдуже до Ваших звань, премій і відзнак (як і до своїх власних, чесно кажучи). Я – Тихолоз, ви – Фасоля (маска archervarius-а не надто помічна), а Шевченко – це Шевченко. І кожен є тим, ким прагне (-ув) бути. А всі формальні регалії – зовнішні та, значною мірою, необов’язкові. Самому Т.Г.Ш. звання академіка потрібне було, щоб посісти бодай якийсь соціальний статус, мати сяке-таке житло і змогу утримувати самого себе. А до «превосходительств» він завше був критично налаштований.
6. І останнє. Дефініюючи мене як «патріотичного профана», Ви мені лестите. Волію бути неосвіченим / непосвяченим, який щиро любить свою Батьківщину і продовжує писати це слово з великої літери, аніж високопрофесійним критиком, який забризкує слиною довколишніх і фонтанує жовчю, замість розмножуватись, як Бог повелів. Про мій патріотизм і моє «профанство» судити не Вам – і не мені, а моїм студентам і друзям. Я ж дружньо раджу натхненно шукати «епічні» блуди у моїх наукових працях (статтях і монографіях), а не на газетних шпальтах. А ще краще – читайте Шевченка. Допомагає від багатьох хвороб.
Щиро,
Богдан Тихолоз
По пунктах:
0. Відповідати на купу словоблудія від князя Мишкіна до "краще бути" не бачу сенсу. Мели, Емеля, твоя неделя.
По суті є 2 питання:
1. Чи мав Шевченко службовий ранг в реальності - і який?
2. Хто автор твердження про "его превосходительство" Шевченка?
Бонус: журналістка Галина Чоп, яка писала цей чудний матеріал, додала питання про посаду обер-прокурора. Також варто розібрати Табель про ранги.
Преамбула. Чому це важливо?
Суспільство Російської імперії було жорстко становим. Чин у колах міської публіки був всім: мірилом успішності людини, багатства, перспектив, престижу як жениха чи нареченої (по батьку) тощо. В багатьох сферах і кількох регіонах бюрократія витіснила аристократію, і чин був важливішим за титул. Див. "Толстый и тонкий" Чехова.
Чин IV рангу, дійсний статський радник, звертання "ваше превосходительсто" - це серйозний чин для серйозної людини (на середину ХІХ століття їх було біля 2200 на всю імперію). Це потомствене дворянство і багато грошей.
Тому "присвоєння" Шевченку такого рангу - це спроба зі стелі взяти і пришити йому нову властивість - чин. Вона ж Шевченку не була потрібна при житті, і не потрібна зараз. Це схоже на спробу знайти йому нового батька з аристократії або пришити якусь родовитість. І з натяжкою - спроба вдарити по шанувальниках Бузини, мовляв, не якийсь там алкоголік був наш Кобзар, а "ваше превосходительство".
При цьому ставлення самого чиновника до чину значило мало. Він міг скільки завгодно бути людяним і скромним, але чин визначав ставлення оточуючих і тон розмови. Див. знову "Толстый и тонкий".
1. Чи мав Шевченко службовий ранг в реальності - і який?
Не мав ніякого. Подібні документи точно б збереглися, крім того, чин накладав обов'язки щодо одягу та квартири.
У листопаді 1860 року Шевченко отримав звання академіка та можливість отримати на службі ІХ клас - "титулярного радника". Титулярний радник це практично максимум для різночинця, особисте дворянство і негусто коштів. Але утвердження чину, наскільки відомо, не було - власне, Шевченко на службу не пішов.
Натягування з можливості отримати ІХ клас відразу IV - це профанська та безсовісна хуйня. Незалежно від того, наскільки "фаховим" мє видання та характер статті. Видається, що популярні статті мають бути у фактажі ще точнішими, ніж наукові (де науковець перевірить, простий читач повірить).
"Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони!" (Луки, 17)
2. Хто всрався?
Цитата: Пізніше за досягнення у галузі гравюри Шевченко отримав звання академіка, яке було на четвертому рівні у табелі про ранги в Російській імперії. До прикладу, обер-прокурор (генеральний прокурор) належав до того самого рівня табеля про ранги, що й академік Шевченко, і до нього треба було звертатися «Ваше превосходительство».
Богдан Тихолоз є основним джерелом відомостей по Шевченку у статті (у розділі з тезою про чин прізвище згадано 3 рази, всього по статті біля 20 разів). У статті цитата знаходиться між двома прямими мовами Богдана Тихолоза. Тому "мопед не мій, і я не я, і корова не моя" - дуже сумнівно. Богдан Тихолоз міг би відмовитися від цих слів, і вказати на некомпетентність журналістки Галини Чоп (яка його підставила, за такою логікою), але цього не зробив. Звідси за сумою факторів звання "патріотичного профана" можна поділити на двох.
Про корені тези: розбиратися у ланцюжку брехні немає ні часу, ні бажання. Але переглянув наведені посилання на статтю Богдана Сушинського, де немає жодних доказів тези, натомість є багато занятного бузинячення про Шевченка, який спочатку каявся перед чиновниками, а потім писав гидоту про цариць, а також про Некрасова. Теж профанація, тільки вже не патріотична. Посилання на подібні писання не робить честі нікому.
Бонус: прокурори. До теми не стосується, але варто розібрати. Все нижченаведене стосується середини ХІХ століття
Фраза про обер-прокурора взята зі статті Сушинського - "обер-прокурор империи (то есть генеральный прокурор)". Розплутати, що хотів сказати автор, важко. Посади генерального прокурора в імперії не було, був генерал-прокурор. Але ні обер, ні генерал-прокурор стосунку до прокуратури не мали, це були високопоставлені міністерські працівники.
Цитата: "Я от не второпала щодо обер-прокурора. Наш шановний товариш пише, що обер-прокурор - це щось на кшталт замміністра, хоча у всіх джерелах йдеться, що обер-прокурор очолював Сенат на правах міністра. Також архіваріус згадує про генерал-прокурора, хоча тут йдеться про генерального прокурора як паралельну посаду зі сучасності, аби читач зрозумів приблизно, хто такий обер-прокурор і чим він займався. Так от, обер=генеральному чи ні?"
Отже:
- Натягнути сучасну структуру органів влади на тогочасну важко. Урядовий Сенат - це одночасно дорадчий та законодавчий орган, поділений на департаменти за функціональною та територіальною ознакою. Очолював його генерал-прокурор (а не обер-прокурор, який був його помічником або головою департаменту). Також генерал-прокурор був міністром юстиції.
- Тобто генерал-прокурор був набагато впливовішим, ніж сучасний генеральний прокурор. Це щось на кшталт прем'єр-міністра, який одночасно керує системою правосуддя. Щодо стосунку до прокуратури - я помилився, він також очолював прокуратуру. Але в будь-якому випадку це буквально одна з топ-10 осіб держави. Але в статті "то есть" - не паралельна посада, а аналогія.
- Обер-прокурор - це суттєво нижче генерал-прокурора. До міністерських повноважень дотягнув лище зі зростанням функції Ради міністрів на початку ХХ століття.
- ще була посада Обер-прокурора Синоду. На ній запам'ятався Побєдоносцев, далі роль посади упала, вона була об'єднана з міністром освіти.
Бонус 2: Табель про ранги. Розглядати питання Шевченка, посилаючись на Табель Петра І - немудро. До середини ХІХ століття він сильно змінився - власне, зразу після Петра розпалася єдність чину і посади, тому співвідношення чину, посади та звання встановлювалося законами та уставами. Сам Табель складався з 3 частин: цивільна служба, військо та придворна служба. "Академіки" та "професори" були лише у Табелі Петра, але це півтора століття до Шевченка. Далі - за законами. Щодо академіків, то IV ранг вони отримували лише з 1893 року, і, наскільки я розумію, мова іде про Академію наук, а не Художеств.
