![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusТекст потрапив до рук загалом випадково і мучився довго. Книга складна, але конфлікт дуже цікавий.
Морис Симашко, "Искупление дабира"
Сюжет: дія відбувається в Ірані ХІ століття, імперія Сельджуків. Колишній великий вазір Нізам аль-Мульк (прибране ім'я-титут "влаштування держави") іде у почесну відставку з бажанням написати книгу настанов султану з управління державою. Такі книги - популярний жанр на Близькому Сході, при написанні візир використовує аналогічні твори "Сіасет-наме" та "Ден-намак". Візиру допомагає імам Омар (Омар Хаям), астроном, поет і любитель випити.
Дві книги - два шляхи. "Сіасет-наме" - дидактична книга з купою настанов, які неможливо виконати. "Ден-намак" - приклади з життя різних країн.
Тим часом у державі кипить життя з його інтригами: султан бореться з сектою ізмаїлітів-батінітів, яку пізніше назвуть гашишинами (асасінами). Свої інтриги плетуть молодша дружина султана Туркан-хатун, новий візир та інші придворні. Секта ізмаїлітів, у свою чергу, має намір убити ряд сановників, і перш за все - Нізама аль-Мулька.
В кінці візир гине від руки убивці-ізмаїліта.
Думки: При написанні книги у візира виникає два конфлікти: на чому тримається держава, на хлібі (матеріальному благополуччі) чи вірі (ідеї). Кожного разу, коли мудрі думки і приклади складаються в чітку картину, життя її розбиває (так, в благополучному, ситому царстві діють ізмаїліти, які за ідею вмирають і вбивають, а на фоні тотальної ідеї богоданої держави матеріальна сторона стає вирішальним фактором її існування).
Другий конфлікт ще складніший: струнка логічна структура постійно переплітається з нелогічністю життя та стосунків. Візир не може написати свою книгу. Шлях "Сіасет" постійно ламається, оскільки є велика кількість таємних знань, про які не можна говорити (наприклад, про важливість служби шпигунів, які слідкують за усіма). Є речі, про які не можна прямо казати султану без "солодкої оболонки". Шлях "Ден-намака" теж не виходить, оскільки приклади не складаються в мозаїку, візир не може вловити "душу" держави, яка залишається незмінна за зовнішніх змін.
Фактично, іде боротьба між трьома моделями: візир (порядок, розум, логіка), Хайям (хаос, інтуїція, поезія), султан (поєднання свободи і підпорядкованості). Причому кожен герой - нелінійний, не є уособленням якогось фактора. Всі вони по-своєму вільні і підлеглі, кожен залишає по собі свої плоди.
Продовжують тріаду жінки героїв: блудниця Хайяма, "концентрована жінка" султана та численні дисципліновані дружини візира.
Текст не пропонує однозначного виходу. Що краще: залишити по собі вірші, як Хайям, мудру книгу, як Нізам, чи увійти до тієї книги як приклад і продовжити нитку держави (султан)?
Складний образ ізмаїлітів. Всі вони теж шукають щось своє: хтось Бога як чистого розуму, хтось пристрасті, хтось продовжує пам'ять.
Все ж автор схиляється до примату віри - адже свого вбивцю візир колись врятував від голоду, давши йому хліб. Тепер же він отримує від нього удар кинджалом. Проте віра не краща, не гуманніша, ніж "хліб", більше того 0 вона така ж нелогічна, неодухотворена - шлях ізмаїлітів кривавий і часто безглуздий.
Техніка: текст складний, часто заплутаний етнографією, другорядні персонажі відволікають від канви. Читати відверто складно, і якщо не помітити глибини конфліктів і проблем, не втнеш.
Критики часто бачать у тексті алюзії на радянську державу, яка весь час балансувала між "хлібом і вірою". В принципі, правдиво: багато мудростей візира справді були методами радянського керівництва.
Цим (і деталями) текст схожий на трилогію В.Яна, але там головне - герої та їх протиборство, а тут - їх дії та думки.
Висновок: роман-аналіз сутності держави, а також шляхів пізнання та систематизації світу. Рекомендується вдумливим читачам.
Морис Симашко, "Искупление дабира"
Сюжет: дія відбувається в Ірані ХІ століття, імперія Сельджуків. Колишній великий вазір Нізам аль-Мульк (прибране ім'я-титут "влаштування держави") іде у почесну відставку з бажанням написати книгу настанов султану з управління державою. Такі книги - популярний жанр на Близькому Сході, при написанні візир використовує аналогічні твори "Сіасет-наме" та "Ден-намак". Візиру допомагає імам Омар (Омар Хаям), астроном, поет і любитель випити.
Дві книги - два шляхи. "Сіасет-наме" - дидактична книга з купою настанов, які неможливо виконати. "Ден-намак" - приклади з життя різних країн.
Тим часом у державі кипить життя з його інтригами: султан бореться з сектою ізмаїлітів-батінітів, яку пізніше назвуть гашишинами (асасінами). Свої інтриги плетуть молодша дружина султана Туркан-хатун, новий візир та інші придворні. Секта ізмаїлітів, у свою чергу, має намір убити ряд сановників, і перш за все - Нізама аль-Мулька.
В кінці візир гине від руки убивці-ізмаїліта.
Думки: При написанні книги у візира виникає два конфлікти: на чому тримається держава, на хлібі (матеріальному благополуччі) чи вірі (ідеї). Кожного разу, коли мудрі думки і приклади складаються в чітку картину, життя її розбиває (так, в благополучному, ситому царстві діють ізмаїліти, які за ідею вмирають і вбивають, а на фоні тотальної ідеї богоданої держави матеріальна сторона стає вирішальним фактором її існування).
Другий конфлікт ще складніший: струнка логічна структура постійно переплітається з нелогічністю життя та стосунків. Візир не може написати свою книгу. Шлях "Сіасет" постійно ламається, оскільки є велика кількість таємних знань, про які не можна говорити (наприклад, про важливість служби шпигунів, які слідкують за усіма). Є речі, про які не можна прямо казати султану без "солодкої оболонки". Шлях "Ден-намака" теж не виходить, оскільки приклади не складаються в мозаїку, візир не може вловити "душу" держави, яка залишається незмінна за зовнішніх змін.
Фактично, іде боротьба між трьома моделями: візир (порядок, розум, логіка), Хайям (хаос, інтуїція, поезія), султан (поєднання свободи і підпорядкованості). Причому кожен герой - нелінійний, не є уособленням якогось фактора. Всі вони по-своєму вільні і підлеглі, кожен залишає по собі свої плоди.
Продовжують тріаду жінки героїв: блудниця Хайяма, "концентрована жінка" султана та численні дисципліновані дружини візира.
Текст не пропонує однозначного виходу. Що краще: залишити по собі вірші, як Хайям, мудру книгу, як Нізам, чи увійти до тієї книги як приклад і продовжити нитку держави (султан)?
Складний образ ізмаїлітів. Всі вони теж шукають щось своє: хтось Бога як чистого розуму, хтось пристрасті, хтось продовжує пам'ять.
Все ж автор схиляється до примату віри - адже свого вбивцю візир колись врятував від голоду, давши йому хліб. Тепер же він отримує від нього удар кинджалом. Проте віра не краща, не гуманніша, ніж "хліб", більше того 0 вона така ж нелогічна, неодухотворена - шлях ізмаїлітів кривавий і часто безглуздий.
Техніка: текст складний, часто заплутаний етнографією, другорядні персонажі відволікають від канви. Читати відверто складно, і якщо не помітити глибини конфліктів і проблем, не втнеш.
Критики часто бачать у тексті алюзії на радянську державу, яка весь час балансувала між "хлібом і вірою". В принципі, правдиво: багато мудростей візира справді були методами радянського керівництва.
Цим (і деталями) текст схожий на трилогію В.Яна, але там головне - герої та їх протиборство, а тут - їх дії та думки.
Висновок: роман-аналіз сутності держави, а також шляхів пізнання та систематизації світу. Рекомендується вдумливим читачам.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-03-25 11:49 am (UTC)no subject
Date: 2010-03-25 12:21 pm (UTC)