Автоподорож Київ - Одеса - Білгород - Вилково. День 3 і останній.

[archervarius]

У попередніх серіях: команда автомандрівників на червоній "Славуті" за два дні досягла приморської перлини, пройшла підземними дорогами партизан, побачила Французький та Приморський бульвари, заблукала на темних припортових дорогах та зупинилася у темному лісі.

Наступного дня вони побачили, як з виноградного соку роблять вино, скуштували домашньої бринзи, підкорили стіни найбільшої в Україні фортеці та проїхалися по одній з найгірших доріг.



...О 9 ранку піднялися, доїли останні бомжпакети і рушили на Вилкове. 40 кілометрів дороги долали півтори години - такого паршивого шляху я давно не бачив. Після с.Приморського почалися неозорі дунайські плавні - комиші, де-не-де вода, болота і птахи. Здавалося, в кінці дороги через плавні буде якесь маленьке село... аж ні! Вилкове виявилося цілком пристойним містечком.


Наче після бомбардування

Про місто чув суперечливі відгуки: від захоплених до негативних. Назва "українська Венеція" зразу відгонила нахабною рекламою, але опис природних цікавинок приваблював. Що лякало - монополія агенства "Пелікан" на туристичні послуги.


Дунайські плавні

Як виявилося, "Пелікан" все ж працював на совість: уже на в'їзді до містечка біля стенду з фотками природи (такі бувають у всіх південних містах) сиділа дівчина, яка розповіла про види прогулянок та екскурсій і викликала провідника на скутері, який допоміг дістатися бази, захованої в нетрях Вилкового.

База - шматок відгородженого берега з упорядкованим газоном та лавками. Є магазин з помірними цінами та їдальня (якщо не помиляюся, лише для організованих груп). З бази безперервно відправлялися люди на плавзасобах різного розміру (від великого прогулянкового судна до швидкісних човнів). Нашому економ-варіанту, судячи з прайсу, мало що світило. Але вдалося вдало скооперувалися з самодіяльними туристами з Москви та Харкова і взяти човен. Чотиригодинна прогулянка на нульовий кілометр обійшлася по 100 грн з рильця (85 грн екскурсія, всього 760, і плюс 15 грн за вхід до заповідника). Втім, є екскурсії приблизно по 200 грн з їжею, відпочинком і питвом. Якщо прямуєте в прикордонну зону, слід мати документ або знати дані (хоча журналістське свідоцтво всіх влаштувало).


Човен впевнено розтинає дунайську воду

Нульовий кілометр - місце, де Дунай впадає в Чорне море, за 16 кілометрів від Вилкового. Шлях туди веде через дунайські плавні. Спочатку пливете Анкудіновським руслом мимо острівців, де, за словами провідника (загорілого пацанчика років 18-ти), місцеві жителі мають дачі.


Майже Венеція

Канал широкий, на островах по обидва боки - скромні хатки, подекуди криті очеретом. Провідник розповів, що на одному з таких островів - реабілітаційний центр, де лікують наркоманів. Логічно, і куди ти дінешся з острова. Біля кожної хатки - причал з човнами (великими, переважно моторними). На одному з причалів табличка "Вино" - думка "сплавати по пляшку" виглядала екзотично.


Заготівля очерету

Місцеві мешканці активно рибалять в рукавах і косять очерет. Вигідний ресурс: абсолютно безкоштовний, сам росте, не потребує догляду і його неможливо "по-хижацьки винищити" - наступного року знову виросте. Як пояснив провідник, його потім відправляють в Голландію дахи робити.


Цій хатці більше 100 років

Згадався Котляревський, який був у дунайських плавнях:

Стояв у неї на городі
В кострі на зиму очерет;
Хоть се не по царській породі,
Та де ж взять дров, коли все степ;
(палац Дідони з "Енеїди")


Журавлиний клин

Човен повільно (за півтори години) долає плавні, які вже встигли добряче набриднути і ми наближаємося до острова нульового кілометра. Провідник попереджає: не купатися, силні підводні течії. Пейзаж типовий для берегів Бесарабії: пісок і ракушки. Але вдалині видно, як мутно-жовтна річкова вода переходить у колір морської блакиті. На острові проводимо біля півгодини, пройшловшись берегом. Всі туристи дружно фоткаються біля знаку "0 км". За улюбленою байкою екскурсоводів, слід пройти через нуль, щоб "обнулити" гріхи і додати нуль до зарплати. Поки публіка розважається, ми дивимося, як річка стає морем, як пролітає над головами клин чорних журавлів... По берегу стоять корчі, на кожному причіплено великий червоний конус - знак кордону.

Екіпаж на кінцевій точці

Шлях назад веде по іншому каналу - повертатися так довше, але майже немає вітру. Хвилі заколисують, і подрімати - єдиний спосіб згаяти дві нуднуваті години поміж комишів. Свіже повітря і сонце роблять своє: на берег виходжу свіжий, як після доброго сну.


Узбережжя крупним планом

Оптимізаційні поради: до нульового кілометра краще їхати на швидкісному катері та з гідом, не зайвим буде додати і водну прогулянку містом. Але на "індивідуальну" співпрацю у жваві дні особливо розраховувати не варто - у "Пелікана" обмежена кількість плавзасобів і персоналу. І нагадаю: Вилково - прикордонна зона, всі чорни - з номерами, присутність власника обов'язкова, тому приїжджати зі своїм гумовим човном немудро.


Шлях екскурсії

Під час екскурсії на нульовий кілометр слід взяти одяг від вітру, бажано - плеєр, бажаючим - сигарети і пиво, бо зворотня дорога досить нудна. До речі, в човні не укачує.


Єрик - канал у місті

Після човна прогулялися містом - видно кілька великих храмів та магазинно-кафешкова архітектура часів застою. В парі з сонцем вони створюють настрій "Королеви бензоколонки". Найбільше привертають увагу єрики - канали між будинками, схожі на маленькі вулички. В них "припарковано" човни, а поверх перекинуто кладки та місточки. Не Венеція, але дуже своєрідний урбаністично-природний комплекс..


Тече річка невеличка, схочу - перескочу

Час рушати назад. Знову півтори години по вийобинах, і ми повертаємося на трасу Е87, М15 (дорога посередня, але після вилковської - автобан). Назад їдемо прямо по трасі, яка виходить перед Одесою.

Вечеряємо у придорожній кафешці і із здивуванням виявляємо, що тут говорять на подільському діалекті української мови - десь як у Ямполі чи Піщанці. Борщ з курятиною, сметаною та з домашнім хлібом - неймовірне задоволення)

Фішка траси в тому, що її частина проходить територією Молдови. На диво щедра Україна пропонувала Молдові купити цю ділянку, але віз і нині там. А щоб самохідні вози швидше рухалися, діє дуже своєрідний порядок. На кордоні стоїть повноцінний український блокпост з цуциками і псами у формі. Водій зупиняється, йому вручають талон з часом в'їзду та кількістю пасажирів у машині під чесне слово не зупинятися в Молдові. Натомість блок-поста братньої країни немає. Авто долає десяток кілометрів молдовської території і на виїзді віддається талончик.


Придорожній краєвид

У Молдові відразу помітно, що рівень життя нижчий, ніж в Україні - будинки бідніші та брудніші. По трасі їдуть здебільшого українці, які спиняються на придорожній базарчиках.

Ми вискакуємо з траси уже перед Одесою і беремо курс на Київ. Близько одинадцятої ночі минаємо Умань і постає питання: намет чи доза енергетиків і Київ? Вибираємо зі смаком кока-коли і прямуємо вперед, розважаючи водія балачками, щоб не заснув.

О 2 ночі закінчується авторейд Київ - Одеса - Шабо - Білгород-Дністровський - Вилково - Київ. На спідометрі 1620 км, всі живі, відносно здорові та дуже задоволені) 

З організаційного боку мандрівка вийшла дуже вдалою: оргвнесок в 600 грн з рильця покрив усі витрати. Оптимально було б скластися по 800-1000, щоб мати можливість повноцінно харчуватися та замовляти екскурсії без заглядання у гаманець. Проте порівняно з самостійним (не автостопом) пересуванням та замовленням турів вигода дуже велика. Якби дорога зайняла ще день, було б добре спинитися в мотелі чи на турбазі та помитися (або й провести одну ніч не в спальнику, а в ліжку). Але за співвідношенням "ціна/якість" рейд вдався шалено позитивним.

Comments

[oksana-kalyta.livejournal.com]

Дуже якісні фото, мені такі чомусь не вдаються...