Фондю рулить

На вихідні вперше робив сирне фондю - частував гостей (кохана рік тому подарувала фондюшницю). До цього куштував шоколадне.

Для тих, хто не в курсі. Фондю - така каструля з постійним підігрівом, де булькає якась смачна гуща чи рідина, а туди на виделках мачають всякі штуки.

Штука надзвичайно хороша:

• приємна атмосфера сидіння навколо каструльки з довгими виделками. Сприяє щирій бесіді і веселощам.
• смакові якості - супер, можна робити солоне і солодке) але сирне - поза конкуренцією
• недороге екзотичне частування для компанії

Єдиний трабл - в Мережі проблемно знайти нормальний рецепт фондю, всі сперли десь оригінальний з сиром Грюєр, кіршем і якимось хитрозадим вином (при тому, що страва за походженням селянська і демократична) й тиражують. Це все одно, що для борщу рекомендувати тільки картоплю сорту Полтавська біла, а сметану - 15%

Ітого, оптимізований рецепт фондю (хай пробачать гурмани). На 4-х чоловік: 400 грамів сиру 50% жирності (за логікою рецептів, половину - гострого, половину - м'якого на смак, я брав Гауда+Ементаль). 250 грамів білого сухого вина. 1 ст.л. муки. Трохи лимонного соку.

Все це - в каструльку і на плиту на малий вогонь. Вимішувати, поки не розчиниться - і на пальник, на малий вогонь.

Макали підсушений багет і варену картоплю. Смачно!

Володимир Маканін, "Де сходилося небо з горбами" (прочитано, порвало)

Давно не пригадаю, щоб текст так вразив. Востаннє то був Торнтон Уайлдер ("Міст короля Людовіка Святого"), який запізніло дійшов)

Владимир Маканин, "Где сходилось небо с холмами".

Сюжет: десь на Уралі є аварійне селище - три будинки, де живуть із сім'ями пожежники-рятувальники, що обслуговують майже автоматизований завод поруч.

Вони рятують завод, горять, тримаються один за одного і люблять співати. Співають всі, крім сільського дурника Васіка, який любить музику, але не може нормально говорити.

Талановитий хлопець-сирота Жора Башилов мав винятковий хист до співу. Він вирвався із селища, вивчився і став композитором. Разом з ним поїхав одноліток Генка Кошелєв - теж співак, але розгільдяй.

Георгій помітив, що село перестає співати. Він почав писати серйозні, потужні твори на народні мотиви (знайшовши їх музичну першооснову), які вразили його колег.  А коли приїздить у село - там уже ніхто не памятає пісень, крім стариків.

Башилов вирішує написати шлягери на народні мотиви, щоб повернути пісню. Вони вдаються дуже сильними, але кінцево добивають народні пісні - бо простіші, зручніші для співу. Кошелєв стає виконавцем пісень - і, фактично, виконавцем вироку (хоча сам піднімається вгору).

Кошелєв - теж музикант, але невдаха - по ресторанах співає. Коли Башилов вперше приїхав у село, якась бабка несповна розуму сказала: ти всі соки нам випив. Кошелєв взяв ці слова на себе, бо справді постійно просив грошей. Але Георгій думає інакше.

Він знаходить новий спосіб повернути пісню - їде організувати хор в селищі. Коли приїжджає (в останній раз), селище показується благополучним, але спільність свою всі забули. І пісні, і його, і людську порядність - забули все. Єдиний, хто ще щось памятає - дурник Васік. Георгій та Васік сідають на вигоні й співають, нагадуючи один одному пісні.
______________________________________________________________

У тексті переплітається реалізм і символізм. Образ селища, яке годує людьми завод, вражає.

Але більше - відповідальність перед своїми коренями. У творі нелінійна логіка. З одного боку - коли найкращі йдуть, залишаються посередні. З іншого - над-урожаї виснажують грунт. "Ти так на гармошці грав, що їм співати не хотілося, бо не втнуть так гарно". Висоту побачили, але хтось пнеться вгору, а хтось - раз таких висот не досягнеш - опускається вниз.

І залишається питання генофонду. Якщо генії народжуються в селі, а помирають в Парижі, то який генофонд їх робить?) Одним словом, «Будь ты семи пядей во лбу, будь ты непревзойденный виртуоз “плетения словес”, но попробуй выстроить что-нибудь серьезное, используя слово “народ”, как непременно впадешь либо в банальность, либо в выспренность, либо в мистику» (Агєєв).