Ліна Костенко. "Записки українського самашедшого" (прочитано)

Наразі займає почесне місце "Розчарування року", потіснивши щиро-клюквенну халтуру Шкляра. Процес читання нагадував годівлю гуски на фуагру - книга буквально запихалася у горло тичкою.

Ліна Костенко. Записки українського самашедшого. — Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010.

Сюжет: охоплює 2000-2004 роки. 35-річний програміст-киянин проводить духовне життя у читанні газет та рефлексії. При цьому з газет береться виключно негатив. Він оповідає про батька - старого викладача, дружину - науковця, малого сина, друзів та сусідів. Надворі економічна криза, тому у всіх - фінансові та пов'язані з грішми життєві проблеми. Виняток - друг героя, який живе на ельфійському Заході в США та сусід-бізнесюк.


( Багато букв про роман! )

-  для підтримки міфу авторка вигадує ідеалізований золотий вік, який блукає між старим українським селом та шістдесятниками. Відразу пригадується "Біля машини" Винниченка та сільські усмішки Остапа Вишні, де показане реальне старе село з його справжніми людьми. Навіть "Волинь" Самчука, якій не бракує нальоту ностальгійної романтики, показує правдиве життя. І оповідання Діброви та Даниленка про шістдесятників, які відтворюють повну картину дійсності.

Те, як здувається міф, легко побачити на політичній складовій тексту. Ющенко і Тимошенко у тексті - мало не месії. А дійсність міфами не цікавиться) Таке відчуття, що з 2004 року роман лежав у шухляді.

- чисто технічно: білий шум новин займає на око 25% тексту. Як на мене, забагато. Крім того, текст малочитабельний - дрібні проблеми героя на фоні "ойбідабіда" не тримають ні сюжет, ні читацький інтерес (останнє підтверджують відгуки)

ІІІ. Натомість, як і у випадку зі Шкляром, критики і колеги дружно хвалять твір. Думаю, якби його видали під псевдонімом, стало б легше. Це, ІМХО, доводить, автор - автором, а текст - текстом. Кесарю - кесарево, слєсарю - слєсарево)

IV. Навіщо авторці у її поважному статусі були внутрітекстові розборки з Забужко  ("ялова письменниця, що пише про секс") та іншими молодими-гарячими? Вколола "яловим" словом гарно, але несолідно якось. Коли Забужко лає Андруховича і навпаки, то "нехай собі як знають", а тут дивно.

Висновок: не рекомендується.