Иоганн Блох. История проституции

Прочитав за порадою колеги gontsa. Незакінчена праця 1913 року, автор - німець, доктор медицини, явний протестант (після прочитання Teologia teutonica contemporanea у мене нюх на німців-протестантів)))

Отже, Иоганн Блох. История проституции.

Дослідник вивчає проституцію від первісних часів до кінця XV століття (книга незакінчена). Грунтовний такий німецький підхід: зображення конкретних прикладів + намагання осягнути причину. Як показує доктор Блох (гг, звучить як володар Мух), блядство існувало завжди.

Як чесний німець, автор починає з методичного підходу, і відразу починаються проблеми. Кого можна назвати проституткою (жіночий рід вживається виключно граматично, Блох включає у сферу як жінок, так і чоловіків)? Зібрано кілька ознак: нерозбірливість щодо партнерів (як у пісеньці: "я хоть с жидом пойду, да хоть с татарином..."), їх часта зміна, отримання матеріальної винагороди, публічна пропозиція себе як сексуального об'єкту. Зрозуміло, що на кожен з пунктів є контрдокази, плюс є "супутні" форми, близькі до проституції, але не тотожні (утриманки, конкубіни тощо), але на перетині всіх ознак інтуїтивно знаходиться істина.

Причини проституції в часовому вимірі - за І.Блохом:
- отримувати винагороду за статеві зносини - в природі жінки в первісному суспільстві. Тобто коли не існує сім'ї як форми стабільного існування і розподілу благ, отримання всяких ніштяків за секс суть природньо і нормально. Від себе додам: причому сучасні етичні норми тут не можна приміняти, хто "головніший" у парі (той, хто платить, чи той, хто отримує) - суперечливе питання, яке вдруге вирине у давньогрецьких гомосексуальних парах.

- в суспільствах, де роль жінки принижується, а чоловіка вивищується, виникає особлива форма проституції як міжстатевого спілкування (дада, гетери). Нижчі шари поповнюють жінки, які не бажають жити в вузьких рамках суспільства.

- проституція з'являється там, де є багато неодружених чоловіків. Як форма: в суспільстві, де шлюб укладається пізно (з переважно фінансових причин), є надмір молодих нежонатих чоловіків. Проституція працює на задоволення їх сексуальних потреб.

Суспільство ж, за словами автора, завжди ставиться до проституції як необхідного зла. Головна користь від повій в умовах замкнутого соціуму - зменшується агресія молодих чоловіків (відповідно, менше згвалтувань і зведення заміжніх жінок). Таким чином, за спокій суспільства і честь "чесних" жінок платять повії (і платять повіям).

Блох як протестант не відмовляє собі у задоволенні попідколювати католиків у їх дволикому ставленні до проституції. З одного боку, католицька церква жаліла і покровительствувала повіям (як "концентраторам" чужих гріхів і свого роду "чесності"). З іншого, абсолютна неповноправність у суспільстві, засуджена церквою. Єдина радість - карнавали, коли ламалася ієрархія і повії ставали героїнями святкувань.

Загалом Блох дуже позитивно ставиться до державного контролю за проституцією. Неявно висловлена думка, що держава (і вдада взагалі) є гарантом прав "безчесних" шарів суспільства. Сприймаючи як необхідне зло, держава їх толерує, і слідкує, щоб відсутність "честі" не виливалася у безконтрольну наругу. Тому з давніх часів формувалися обов'язкові правила утримання та плати повіям з боку борделю (у фінансовому плані цілком нормальні). По суті, бордель є свого роду лепрозорієм - звідти не можна вийти, але всередині всі ситі та одягнені. Держава також має намагатися перевиховати повій, даючи їм нову професію = лікування. До слова, правила борделю можна побачити в Музеї однієї вулиці в Києві, досить цікаві)

Відзначу, що досліджувані Блохом часи не знали не лише СНІДу, але і венерики, тому ставлення до безконтрольного сексу було дещо іншим. Але сумарно, ІМХО, йому вдалося окреслити проблему, цікаво розказати про форми та спробувати намацати причини явища.

Висновок: цікава книга, рекомендується для загального розвитку

Дещо про журналістику і водоплаваючих

Колись давно, бродячи у справах робочих закутками Мережі, я надибав істинний шедевр української журналістики: Микола Сушкевич згвалтував козу. Печальна і поучительна історія мальчіка Боббі Житомирського Казайоба мене вразила, але залишилася одиничним випадком. Потім ГПУ розродилася ще парочкою журналістських діамантів у стилі Ірина Панчишин знайшла гроші на пиво. На башорг ололо!

І ось рак пацаватості почав жерти моск вітчизняної журналістики зі швидкістю скаженого поросяти. Минулого місяця талантіще gontsa на пару з Романом Голубовським запустили качку про Чака Норріса з підручником української. Виявилося, що качки літають незгірш вертольота - наступного тижня кількість прес-виходів примусила би заздрити будь-якого піарника.

Вчора крякаюча потвора запустилася з заморської пародійної помийниці: "Фейсбук закриють 15 березня". Без мінімальної перевірки маячню передрукували "Фокус", "Обоз", "Коментарі" та трохи дрібноти. Ітого маємо живе свідчення разючої непрофесійності українських ЗМІ.

Цікаво, що один з журналістів пару тижнів тому на лекції Шалайського щиро запитав (може, правда, я не вловив іронії, але): "Чи можливо, що користувачі соцмереж своїми лайками замінять редактора". Да, блять, можливо, якщо редактори будуть розводити качатину! І буде ідилія в стилі Ільїчевського - "...выгода двойная - от глупости своей и глупости людской".

Залишається вторити герою Ільфа-Петрова: почему вы не учитесь?

Втім, діячі ЗМІ, після того, як їх перестануть купувати, можуть нажалітися дяді Соросу на цензуру і попросити ще бабла на лекції.