Характер зовні та всередині. Джозеф Конрад, "Лорд Джим"

Боротьба з текстом достойна епосу. Повністю книга далася мені з 4 разу (на протязі 6 років), і дуже сподобалася - подібною злокохучістю можуть похвалитися лише "Спокута дабіра" Сімашка та "Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом" Пірсіга. Твердий горішок, от.

Джозеф Конрад, Лорд Джим. - М., "Правда", 1989. Пер. А.Кривцова.

Сюжетна канва: все починається як неоромантична морська повість. Юний Джим, майбутній морський офіцер і просто хороша людина, у екстреній (хто сказав "екзистенційній"?) ситуації поводить себе безчесно. Усвідомлення власної неготовності вчинити по-геройски змушує Джима тікати з порту в порт, але скрізь його переслідують привиди минулого. Врешті, він потрапляє у найвіддаленішу точку морської ойкумени - тубільний острів Патюзан, де таки стає героєм. Але до нього приходить інший привид - нова критична ситуація. І хоча тут ніщо не змушує його чинити самогубство честі, він робить так, оскільки після острова тікати уже нікуди. І вся ця краса розтягнута на 400 сторінок)

Про що: про характер. Конфлікт книги - зіткнення не характерів (і не характеру і обставин), а поглядів на суть характеру. Три варіанти: характер "з середини" (як людина уявляє свій), характер "зовні" (як інші бачать людину за її задатками), характер "за результатами вчинків". Основне зіткнення - не "зовні" і "всередині", а "задатки" і "результати". Тобто головний герой має хорошу вдачу, добре виховання і гречність - це відзначають всі навколо (і він сам). Але за результатами вчинків, що складаються у тенденцію, він негідник. При цьому всередині, за мотивами, він таки хороший - просто в певний момент обставини так довернулися, вчинок був чистим афектом.

Ітого маємо конфлікт: Джим не знає, яким він є. За сюжетом Джим покидає свій звичний побут і стремління, відмовляючись від зовнішніх атрибутів свого "Я" (тобто він уже не моряк, не помічник капітана). З "Я" лишилися характер та ім'я. Ітого маємо жорстоку дезорієнтацію людини у світі.

Друге: люди не знають, як ставитися до Джима, коли "внутрішній" і "зовнішній" характери не співпадають. І за принципом "аби чогось не сталося" його уникають. Нормально (по-своєму) його сприймають лише негідники, які вважають його "внутрішній" характер кривляннями, залишками совісті. Найгірше з людьми мислячими, які міряють обставини по собі. Один капітан, усвідомивши цей розрив і неможливість його ліквідації, покінчив з собою.

Джим не бачить жодного варіанту вирішення конфлікту. Спочатку він намагається утекти від свідків свого безчестя та його наслідків. Вдається погано, оскільки будь-яка поява минулого зразу повертає конфлікт на початкову стадію. Втеча взагалі нічого не вирішує, нічого не міняє у "розташування сил" конфлікту. По-друге, світ скінченний, і на певному етапі тікати нікуди. На цьому ж етапі привид-звинувачувач поселяється всередині Джима (тобто уже не потрібно свідка, щоб нагадати про минуле, він сам собі нагадує).

Тут Джим змінює логіку і починає виправляти "зовнішню характеристику" - втеча доповнюється намаганнями чинити правильні, героїчні речі. Оскільки минулого на етапі перебування на далекому острові не існує, йому вдається настановити себе на правильну лінію поведінки. І його сприйняття людьми відразу почало обростати позитивом. З'являється і характеристика - "Тюан", тобто Лорд. Все ок.

Але виникає критична ситуація, коли обставини знову несприятливо довертаються. На відміну від першого "безчестя", громадська думка схиляє Джима до втечі. Але живучи за завищеними стандартами честі, він не хоче відступати і йде на смерть. Все ок - для Джима у його сприйнятті світу.

Думки: насилу вдалося написати все це, ніразу не вживши слово "карма". По суті, тут карма Джима чітко виявляється як характер, видний за вчинками. Він псує карму, а потім довго виправляє - і досягає такого ступеня, коли смерть уже не перешкода для втілення карми в діяльність. Розумний чоловік Олександр Юдін колись казав, що таке бачення характеру типове для східних учень, важко оцінити (я не експерт тут), але цікаво.

Взагалі текст розкішний з боку теми та аналітичної напруги. Характер людини як об'єкт художнього експерименту - рідкісний звір у літературі, тут іде серйозне дослідження. От що може вирости з морської повісті в розумного автора. Взагалі видається, що писати про такі прості та загальні теми дуже важко, при цьому не переходячи на прямі роздуми.

У тексту розкішна стилістика, при цьому млява оповідь. В результаті - дикий коктейль, текст читати приємно і недобре водночас. Слова гарні, але через них треба продиратися. Таке собі декоративне терня)))

Висновок: дуже цікавий текст про характер людини. Є про що подумати на довгі години. Рекомендується, якщо є багато часу.