Втома Бориса і Ераста. Борис Акунін, "Черный город"

Здавна люблю Акуніна за вміння плести цікавий (рос. "занимательный") сюжет та давати хоч і вторинні, але живі картинки історії. Тому коли "Літрес" запропонував купити новий роман "Черный город", я не втримався і скачав його нашару на Флібусті. Причому не просто текст, а з картинками! КПКшка тріщала від 15-метрової книги, але малюнки оживили текст і порадували.

Борис Акунин. Черный город. М.: Захаров, - 2012.

Пригоди Ераста Петровича Фандоріна продовжуються у нафтовому Баку 1914 року за місяць до початку Першої світової. Фандорін ловить супер-революціонера Дрозда (див. Алмазна колісниця, том 1), який і раніше був нівроку кмітливий, а тут оперився до рівня всесвітньої загрози. Якщо він не впіймає Дрозда (який переіменувався на Дятла) - буде війна і революція.

Але головний герой тексту - не Фандорін, а східний колорит. Суміш східних і кавказьких традицій, норови нафтових нуворишів та нафтового ж пролетаріату, благородні розбійники та загадкові жінки - калейдоскоп серйозний навіть для акунінських текстів.

Настрій твору - втома. Фандоріну уже 56, він у чудовій формі, сила ще є - мудрість уже є, але герой неймовірно втомлений від усього. У нього з'явилася нелюбима дружина, попередні завдання, на які вказує автор - уже були всесвітнього рівня, і тепер йому нудно-втомлено. Підозрюю, що автор теж втомився, бо рівень орнаменталістики стає ну занадто солодкавим, занадто оперетковим. Сюжет в кількох точках рухається виключно за рахунок "роялів у кущах" - чергових пригод, які автор мече з рукава. Водночас кількість "заділів" на нові книги у тексті дуже багато, тому рано списувати Ераста Петровича.

Втім, Акуніну таки вдалося зробити головний сюрприз - нетипове закінчення детектива. Спочатку воно шокує, а далі усвідомлюєш, що це частина епохи, яка має вчинити те саме, що і сам час.

( Під кат тим, хто не читав, не іти!!! )

Висновок: хороший колорит, але посередній сюжет і дух тексту. Любителям Акуніна&Фандоріна рекомендується, але суб'єктивно гірше за інші твори серії.