Україна та Росія очима араба-патріарха. Павло Алепський, "Подорож Антіохійського патріарха Макарія"

Продовжую штудіювати давнє письменство, дуже цікаво. Все-таки минулі дні та погляд самовидців - це сила, гарно видно змінне і вічне.

Отже, "Путешествие Антиохийского Патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским" (скачати).

Сюжет. 1654 рік, один з п'яти православних патріархів, антіохієць (сірієць) Макарій їде з почтом в Росію за баблом. Тут пояснення: на той час усі давні православні церкви візантійської традиції знаходилися у країнах, якими правили мусульмани, через що і бідували. Єдина потужна православна країна - це Росія, тому просити грошенят їздили туди, хоча це далеко (подорож Макарія тривала три роки), холодно і небезпечно. Мовляв, дорогі наші православні, відсипте грошей єдиновірцям, а ми вас благословимо і дамо реліквій.

Книга охоплює проїзд територіями України та Росії, до того почт прямував через Туреччину та Молдову. Павло дає детальну картинку народного побуту та життя владників обох країн, а також описує зустрічі з Богданом Хмельницьким, патріархом Никоном, царем Олексієм Михайловичем та численними вельможами.

Що цікаво:

Україна

• Улюблений фрагмент наших патріотів про те, що в країні козаків майже всі письменні, навіть жінки та діти-сироти. Хоча загальний тон печальний - країна розорена війною, скрізь сироти, які просять милостиню, співаючи по хатах. Втім, держава намагається про них турбуватися, влаштовуючи притулки. Крім війни, країною прокотилася чума, яка додатково викосила населення.


• Павло відверто радіє знищенню поляків ("проклятих ляхів, ворогів віри") та євреїв, який в Україні уже майже не лишилося, а будинки їх стоять порожні.


• Хмельницький - мудрий, показово скромний, смиренний, увічливий, натомість полковники - в золоті та розкоші. Весь побут козаків нехитрий, автора дивує відсутність челяді та почту.


• трохи про економіку держави Хмельницького: автор говорить про козаків та селян-ополченців, відсутність подушного податку, передачу митних податків на відкуп.


• лаврський митрополит їздить на розкішній позолоченій кареті зі збройним почтом (така от історична традиція :), а у монахів у келіях зберігається чимало коштовної бойової зброї.


• цікаво про вино: загалом у країні його не п'ють, заміняючи пивом і квасом. Але у Лаврі розкішні виноградники, вина багато і свого, і привозного.


• загалом про Україну - прості, щирі та здорові люди, родюча благодатна земля. Але війна та чума сильно вдарили по ній.

Росія

• А в Росії тим часом політика жорсткої ізоляції. Нікого не пускають, а якщо хтось прикривається іменем царя, то впускають, дать гроші та блага - і не випускають вже ніколи.


• патріарх (!!!) в шоці від суворої набожності московитів. Довгі служби відмічають ще в Україні, але в Росії тривалість відправ шокує мандрівників. Служби довгі, сидінь у храмах немає, важко. Пости тримають суворо усі від царя до простолюду, як у харчах, так і в поведінці.


• взагалі суворість у вірі показується щосторінки. Вона дуже дивує сирійців, які звикли до мультикультурності. А тут явно видно "титульну націю" та "народну віру". Всі інші національності та віросповідання жорстко сегрегуються та подавляються (мінімум контактів, окреме житло, окремий одяг тощо).


• "дослівна" релігійність росіян дивує Павла. Коли "б'ють чолом", то справді кланяються до землі. Причому всі, навіть всесильний воєвода прикордонного Путивля. Якщо хрестяться - то луплять себе пальцями щосили. Якщо піст - то практично до голодування.


• особливості східного православія московити вважають відступом від справжньої віри, оскільки дисципліна там куда менша. Відмічається, що грецькі церковники звикли у піст пити вино і горілку, голосно сміятися та хапатися за зброю. За це їм добре усипали, а за всіма іншими іноземними православними гостями вчинили суворий нагляд.

( Read more... )

Висновок: цікава книга про життя України та Росії у 17 столітті. Читаєтьcя легко. Рекомендується.