Мистецтво дихати вітром. Моторейд на Західну Україну (майовка 2013). День 4 - хуйові казахські пісні

У попередніх серіях: шалений мотоцикліст з пригодами доїхав до Тернополя, потім з попутником змотався на Джуринський водоспад та Червоногрудський замок. Після чого двоє мандрівників провели захоплюючий день у печері Млинки.

День четвертий. Хуйові казахські пісні.

На четвертий день знехіть до керма трохи зникла, і ми линули думками в прохолодні Карпати, де наступного дня нас чекав сплав по Чорному Черемошу. Перед виїздом пані Аня попросила нас пофотографувати малечу верхи на тварюці - всі дуже потішилися!

Оптимізму на момент виїзду з притулку пані Ані було обмаль - попереду 170 кілометрів убитих доріг (зокрема, карпатських серпантинів), а сонце казилося. Маршрут: Чортків - Товсте - Городенка - Гвіздець - Заболотів - Косів - Криворівня - Верховина.


Виїжджаємо з притулку

Водійська майстерність трохи поліпшилася, крейсер на помірно розбитих шляхах від Чорткова до повороту на Городенку і навіть до моста через Дністер був біля 70 км/год. Далі почалося пекло - межа між областями (згадалася "Королева бензоколонки" та голови райавтодорів з їх містком на межі районів). Нереальний танкодром з вічною хмарюкою пилу над ним.

Івано-Франківська область ще паскудніша в дорогах, ніж Тернопільська. Але якщо в Тернопільській ями розсіяні рівномірно (розбиті узбіччя та приблизно зона правого колеса фур), то на Франківщині легко чергуються кілометр ідеально дзеркального покриття та кілометр неймовірних дірок. Ями підступно концентруються на дні ярів та на їх вершинах, тому розганятися навіть на доброму асфальті небезпечно - скинутися на мотоциклі зі 100 до 10 справа непроста, як засвідчив пізніший інтерактивний тренінг. Крейсер упав до 40, плюс відпочинки на палючому сонці.( Втомлене сонце, злі мотоциклісти )

Косів - вкрай підступне для автомобілістів місто. Дорога веде так, що автомобіліст кілька разів бачить вказівник "Косів" та виїзд з міста, складається враження, що ти заблукав і знову й знову в'їжджаєш до Косова. Ми уже таке бачили на авторейді-2007.


Сашкові пасує тварюка!

Проскочили Криворівню, на низькій швидкості я навіть встиг потеревенити про Івана Франка - і ось Верховина. За порадою готельників заїхали в колибу за мостом, через який дорога веде в центр. Але доброго прийому там обломилося - вся Верховина готується до паски, в колибі готують їдло на розговіння, і на гостей дивляться як на татар. Перед нами група москалів агресивно обурювалася несмачною їжею, але їхати кудись далі сил не було. Тут, після півгодинного чекання, ми познайомилися з гуцульським борщем - із заквашеного білого буряка та копченого м'яса. Кисло, своєрідно, але смачно! А  от настоєчка виявилася в гіршому дусі - міцнюча бзюча смага з якимось корінцем. Місцеве верховинське пиво теж не дуже.

Ситі й почарковані ми почали гуглити садибу на переночувати. Господиня колиби, що міняла миски, почула по телефону ціну "160" і перебила розмову - "у нас 100". Отже, за 100 грн ми поселилися в досить затишному мотельчику (байк став під вікнами) у непоганому двомісному
номері з телевізором і зручностями в коридорі. Втім, ми були єдиними постояльцями, тому байдуже, головне гаряча вода.


Карпатська дорога

( Заспівати хуйової чи казаської! )

Дуже добре активізує увагу до дороги. Мій рекорд - півтори години казахського співу!

Алзо шпрахт Дід Панас. Стей тунед!