Андрухович. "Ваня Каїн" (розбір)

[archervarius]

Продовжую викладати колупання в текстах Андруховича.

Ваня Каїн

За мотивами старого московського лубка

знову в руськім царстві пиятика
навіть голуби на храмах сизі
брате каїн ця сльоза велика
на твоїй неголеній мармизі

що вона таке й куди тікає
перепив чи перетовк задуже
і дрижиш мов каїн брате каїн
мій рудобородий п'яний друже

мій косоворотий темний роте
в Бога просиш різки паче ласки
знов на стайнях батогом пороти
від москви до самих до аляски

прагнеш
аж кожух під ноги кинеш
топчеш як топтав чужу князівну
рвеш каптан бо ніби й справді гинеш
у безкраю ніч ведмежу й зимну

плачеш і дзвениш немов сокира
що з небес упала у недеї
рвеш сорочку та під нею шкіра
здерта з мене десь на єнісеї

братні руки до розправи скорі
для обіймів п'яних розпросториш
відпусти мене на ясні зорі
я вже вічний ти мені не сторож

На відміну від «Козака Ямайки», тут постмодерном пахне менше. Автор чітко, аж до авторитарності, висловлює свою позицію. Це характерно для багатьох творів Андруховича про Україну – патріотизм часто не входить до числа цінностей, якими можна гратися.

Ванька Каїн – російський розбійник 18 століття, символ розбійницького молодецтва. Прославився тим, що кілька разів переходив на сторону влади, і відразу назад повертався до криміналу. Ванька Каїн – один з улюблених героїв лубка 18-19 століття (зокрема, згадується в «Енеїді»).

Текст «Ваня Каїн» - другий з циклу «Ярмаркові патрети» (лубки). Андрухович, «розібравшись» у «Козаку Ямайці» з українською культурою і ментальністю, береться до російської. У Ваньці Каїні він бачить живе втілення «таємничої російської душі», розірваної між розбоєм та каяттям. Крім того, прізвисько «Каїн» дозволяє почати словесну гру.

У тексті переплітаються Каїн біблійний і лубковий розбійник Ванька Каїн (переплітається з образом Стеньки Разіна – через «чужу князівну»). Біблійний герой вводиться для художнього показу «братніх» стосунків. Автор натякає, що брати – не обов’язково рідні та близькі, один з них може бути Каїном, а інший – Авелем. Відповідно, стосунки між «братніми» народами – не обов’язково позитивні.

Автор починає текст з набору «російських» стереотипів, малюючи словесний лубок – пиятика, церкви, косоворотка, ведмідь і неголена пика розбійника, який кається, дрижить і плаче – у важкі, темні та «ведмежі» часи.

З тексту випливає потяг росіян до «твердої руки», покаяння як покарання («в Бога просиш різки паче ласки»). Причому історична тяглість іде аж по радянські і сучасні часи («від Москви до самих..» - слова з радянської пісні).

плачеш і дзвениш немов сокира
що з небес упала у недеї

Про що ідеться – сказати важко. «Недея» - вершина гори. Є міф про золоту сокиру, яка упала до ніг скіфам. Але при чому тут це все – хтозна.

рвеш сорочку та під нею шкіра
здерта з мене десь на єнісеї
братні руки до розправи скорі
для обіймів п'яних розпросториш
відпусти мене на ясні зорі
я вже вічний ти мені не сторож

Під демонстративною щирістю («розірваною на грудях сорочкою») – темне минуле, заплямоване знущанням над Україною. І обійми брата – п’яні - можуть задавити. І ліричний герой – Україна – просить старшого брата-Каїна відпустити його, він вже готовий бути самостійним і вічним. Тим більше, що Каїн, за біблією, справді не сторож брату своєму.

Comments

[polar-bird.livejournal.com]

нарешті знатиму що таке недеї )