Сатосі Адзуті, "Супермаркет" (прочитано)

[archervarius]

Технотриллер - остросюжетное прозаическое произведение (роман, повесть), в основе которого лежит документально точный и подробный рассказ о технологии производства или оказания услуг, функционировании государственных, общественных, частно-предпринимательских структур, о жизни социальных групп, содержащий значительную долю новой для большинства читателей информации. Причем информационная составляющая в технотриллере, безусловно, главенствует, а «персонажи, как правило, выполняют вспомогательную роль в раскрытии темы (В.Мясніков)

Термін, ІМХО, не дуже вдалий, оскільки зустрічається ще одне тлумачення, і взагалі - "триллер" перетягує смисл і очікуються у такому творі радше монстри, аніж виробництво.

Втім, технотриллери - однозначно повчальне чтиво в тому сенсі, як і повчальний Жюль Верн. Від поцмодерністського колупання в жопі сенсі буття втомлюєшся. А тут - правда. Не в сенсі правда про все, а просто реальна історія про реальних людей.

Технотриллер близький до маргінальної літератури - про ізольовані соціальні групи. Але там цікавість з романтичним присмаком (а що, як ці люди, викинуті за суспільство, знають щось невідоме нам). Тут же - звичайна пізнавальна цікавість. "Все, що джентельмен має знати про Індію"- лозунг Жюль Верна. "Все, що джентельмен має знати про супермаркет" - сучасність.

Найцікавіші технотриллери - про діяльність, сховану від нашого повсякденного ока. Хейлі точно вгадав з "Аеропортом" - кожен, хто чекав на рейс в залі аеровокзалу, уявляв, як крутяться ідеально допасовані коліщатка цього механізму.

Отже, "Супермаркет".

Фабула: молодий управлінець Рьосуке починає освоювати справу керування мережею супермаркетів. Він вивчає справу, оптимізує процеси, але стикається з проблемами: хтось краде товари і домальовує звітність. До того ж частина менеджменту спрйимає його вороже і організовує групу навколо його колеги, теж старшого управлінця Ітімури.

Вся катавасія з внутрішніми розборками триває довго, автор докладно розказує, як продають несвіжі овочі і мясо з душком, як начальник відділу шкварить підлеглу, а звільняється в результаті вона)

Врешті, злодіїв і фальшиву бухгалтерію викрито. Рьосуке і його конкурент Ітімура виявляються спільниками, які щиро вболівають за справу бізнесу. Але замість хепі-енду - нова завязка: якщо розповісти
про всю цію музику власнику фірми, він її продасть.
Рьосуке починає власну гру - виправляти показники за рахунок бізнес-оптимізації, і водночас парити власнику липу.

Все це триває 5 років, але врешті все чисто, фінальний банкет, на якому дрібна сошка з менеджерів напивається і все розказує власнику. І в той же день від снігу падає дах одного з маркетів. Фейл)

Мережу продають. Рьосуке в розпачі. Але коли він приїжджає до підлеглих, які до цього боялися продажу, вони навпаки сповнені сил - новий власник, велика мережа маркетів, їм цікавий, вони готові застосувати свої знання у його мережі, і вже почали освоювати нове поле діяльності.

Вразило: перевага бізнесу над почуттями і активне життя за кулісами супермаркета. Люди, не їжте жовтий сніг купуйте замариноване мясо - воно несвіже)

Мораль: імідж - ніщо. БІзнес - все. Тепер я знаю, як працює "Велика кишеня". Втім, було б цікаво, якби хтось це все написав на нашому грунті. Книга повчальна, хоча персонажі, сюжет і таке інше - просто солодка оболонка для ліків)

Висновок: рекомендується до прочитання фанатам жанру та задроченим фанатам поцмодерну. Правда завжди читається цікаво.

Comments

[oksana-kalyta.livejournal.com]

Перше, що спало на думку, - невже японці теж крадуть?:))))

Схоже на те, бо й автор - японець, як я розумію, отже знає ситуацію "ізнутрі":)

Висновок: після прочитання цього відгуку стала менше неповажати співвітчизників за патологічну схильність десь щось у когось украсти:))

[archervarius.livejournal.com]

Крадуть-крадуть, це звичка усіх народностей світу)))

тим більше після того, як їх перевохивали американці в повоєнний час