archervarius | Штурмовий похід Горгани-Свидовець (спогад про літо)

30.07 - 2.08 сходили на Горгани з товаришем по бурсі Олегом

lowdown_truth

Особливістю походу було випробування здорового "мінімалізму" спорядження і припасів:

запасного одягу не брали (лише те, що на собі + мінімальне утеплення);
замість тушонки була суміш сої з сушеними овочами + трохи смальцю;

Планований маршрут: (Київ - Франківськ - Надвірна -) Бистриця - Гропа - Братківська - джерело Чорної Тиси - пер.Околе - Татарука - Трояска - Ворожеска - Стіг - Близниця - Кваси (- Франківськ - Київ).

Пройдений маршрут: (Київ - Франківськ - Надвірна -) Бистриця - Гропа - Братківська - джерело Чорної Тиси - пер.Околе - Татарука - Трояска - Ворожеска - Татул - форельне господарство - Ясіня (- Яремча - Франківськ - Київ).

За кілька попередніх рейсів на Осмолоду на таксі я розбалувався) Тут доїхали на маршрутці з пересадкою в Надвірній - швидко і дешево (7+7 грн з рильця).

День 1. Штурмовий

О 10.00 Бистриця зустріла нас слідами недавнього потопу. Зокрема, на нашому ПАЗику виїжджала група - мокра наскрізь. Традиційна кава в ларьку біля зупинки, перепаковка - і OH SHI~ - я завтикав дома газовий пальник. Балон натомість узяв - як оберіг. Схильний до злісного матюччя в екстремальних умовах, я перевершив себе у формулюваннях. Благо, взяв пару свічок та вощений папір "дракон" для вогнища. До речі, члени екіпажу зазвичай дивуються запису в кошторисі: "дракон - 10 грн". А що поробиш, дракони нинче дорогі) Тут же виявляється факап №2: фотоапарат Canon S2 IS, вірний товариш в десятках виїздів, несподівано накрився жіночим первинним. Максимум на що його вистачило - це мутні та нечіткі обриси походу, які тут і пропонуються).

Отже, вперед! Маршрут гарно почався помірним марш-кидком з Бистриці. У Климпушах є два варіанти - праворуч на Гропу, ліворуч на Братківську. Ми взяли праву руку, і спокійно та досить швидко йшли вздовж потічка Гропинець. Єдина проблема - річка постійно перетинала дорогу, доводилося раз за разом знімати-взувати берці. Кілька разів зривався дощик на грані "зняти рюкзаки, одягти дощовики", але все трималося на грані. Поворот ліворуч - там, де потік ділиться на два рукави, добре помітний. З поворотом зростає і кут дороги.

Приємний початок шляху

О 13.30 біля розвалин стаї вирішили пообідати. Згадуючи незлим тихим словом пальничок, розводжу з соснових галузок та "дракона" вогник, бодяжу мівіну і чайок. Дощик таки примусив заховатися у дощовики, але закінчився разом з дньовкою. Ідемо далі.

Дорога абсолютно шарова, це радує і водночас примушує напружитися, чекаючи підйому. Десь за годину проходимо полонину Під Гропою - там стоїть колиба, народ збирає ягоди, стоїть ГАЗ-"шишига" - одним словом, майже село (втім, і висота - біля 1000). Натомість стежка обминає половину по правому боку, перетинає потічок і різко бере вгору. Далі почався справдешній штурм. Приблизно на 1300 почався туман, далі гралися у їжачків. Тут же оцінили користь водонепроникних накидок на рюкзак та якісних вітровок.

На щастя, стежка добре прочищена, жерепу мало. Приблизно о 16.00 беремо Гропу (1758). Різниця у висоті дає змогу оцінити крутизну підйому. На горі робити нічого - туман, дощик, вітер, тому ми практично без зупинок чимчикуємо на Велику Братківську (вниз до 1728, вгору до 1788). Перехід по хребту абсолютно цивільний, перепад висот відчувається мало, тим паче в тумані. Довжина переходу - 2 км, по шляху стоять прикордонні стовпчики. На Братківській (1788) святий обов'язок перемагає - ми фотографуємося, давимо цигарку і готуємося падати вниз - до джерела Чорної Тиси.

Туманна вершина

За що ненавиджу туман - це за шанс блуданути прямо на вершині. Тому повсякчас звіряюся по компасу - і з другої спроби знаходимо вихід вниз, умовно "маркований" шматками поліетилену та випадковими маркерами. Далі починається шайтан-спуск: спочатку серпантинка крутиться в жерепі, потім виходить на лінію лісу, яка тут досить високо. В лісі стежка майже не крутиться, а тому кут пристойний. При цьому під ногами слизько від глини, розквашеної дощем, та листя.

Спускатися відчутно важко. Складно сказати, чи був би підйом простішим, але найбільше дратує слизота під ногами. Крім того, раз за разом стежка заходить в густу мокру траву, з якої виходиш мокрим по пояс.

Вертикаль закінчується на висоті 1278 (від вершини - біля 3,5 км довжини і 500 висоти). Там немає води, але є місце для стоянки. Ми були там приблизно о 19.30.

За кілометр - прекрасна широка полонина біля джерела Чорної Тиси. Упорядкованість місця різко контрастує з диким спуском з Братківської. Втім, сюди знизу підходить дорога, тому місце цивільне - зі стоянками, накриттями тощо. Тут же стоять кілька наметів. Напившись води з джерела, ми йдемо далі - на перевал Околе, сподіваючись знайти там відкриту колибу, і переночувати під дахом, витративши зекономлений час на те, щоб обсушитися.

Дорога огидна - розквашена вантажівками, постійні калюжі. Темніє. Лаючись на всі заставки, ми проходимо 1,5 км - і от він перевал Околе (1193). Як виявилося, місцеві збирачі дарів ліс закрили колибу на величезні замки. Затемна ставимо намет, в мокрій траві розкладаємо вогнище. Шмаття сохне на тілі (о благословенне літо, як тепло я згадував його, мерзнучи під Довбушанкою в грудні!).

Проблема - вода. На карті є джерело, колиба без джерела теж не обходиться. Але вночі знайти його досить важко. В нічній темряві з налобником іду його шукати. Кожна гілка підозріло тріщить, йожики по кущах шарудять як медведи - страшно! Врешті чую дзюрчання води і знаходжу струмочок. Особливо лячно нагинатися, повертаючись до нічного лісу спиною. Але водиця наповнює пляшки, незабером вариться кашка, булькає чайок, і втомлені, але задоволені, ми лягаємо спатки.

Загалом день видавця нівроку активним: пройдено біля 22 км, набір висоти склав 1040 метрів, з наступним спуском на 580.

День 2. Біговий

Вранці на Околе нас розбудили місцеві збирачі ягід-грибів, які приїхали на перевал на двох ЗІЛах) Як виявилося, колибу вони закрили за годину до нашого приходу, боячись що хтось покраде їхні лахи. Подумалося, що треба було зірвати пару дощок і переночувати там. З іншого боку, життєвої потреби тут не було, тому хай)

Від Околе до полонини Ріпта - 2 кілометри багнистої рівнини, потім 1,5 км підйому через ліс. Дорога нормально прочищена, кількість туристів досить висока - багато народу починає шлях від джерела Чорної Тиси. До слова, тут починається чорничне царство - ягід багато, збирачів тут менше, і через деякі чорничники в сезон ідеш повільніше, ніж через жереп ;)

Апшинець / Свидовець

На Ріпті теж непогане місце для стоянки - колиба, стаї, є вода і багато рівнини. Там же починається різкий набір висоти нагору, на один з відрогів Свидовця. Підйом іде висхідним траверсом, досить жорсткий, але нетривалий. Люблю такі: буває простіше пропотіти 30 хв, як дві години чалапати по помірному підйому. Цей набір висоти веде на 1531, де переходить у легший підйом аж до різкого штурму сідла перед Татарукою. Прийшли ми туди близько полудня.

Олег на хребті

День видався спекотним, сонце шкварило нівроку. Благо, перед Татарукою є джерельце, де ми освіжилися. Сама гора (1707) береться на раз, з неї відкриваються чудові краєвиди на Горгани та Свидовець. Після Татаруки іде марш-кидок на Трояску - вузька стежечка прямо іде по хребту. З Трояски (1702) гарно видно Свидовець, знизу симпатично блищить озеро Апшинець. Стежка цілковито чиста від будь-якої рослинності, тому йдеться швидко і радісно.

Над Апшинцем влаштували дньовку (пальничку гикнулося). Заодно напилися з озерця-калюжки на поличці над основним озером (я з дитинства гидую жабами, тому пив із закритими очима). Тут же зустріли команду, яка на квадроциклах хотіла заїхати у Буковель. Через пару годин ми бачили, як вони поверталися назад)

Долина Апшинця

Пообідавши, почимчкували вперед. День був безхмарний, краєвиди вражали могутністю. Здавна зневажаючи "долинні" походи, захотів якось полазити внизу, на поличках Апшинця та Ворожески.

Зайшовши на висоту 1762, побачили печальне видовище: ЗІЛ вивіз на хребет повну торбу рагулів. Вони бігали у шльопанцях по хребту, фоткали природу і на ходу щось жерли і пили. Захотілося назад на Горгани - за 4 останні походи цим маршрутом я відвик від такого. Аналогічна публіка тусувалася внизу на озері Догясці. Ми з радістю вмостилися з біноклем на висоті та розглядали краєвиди. Близниця - поруч, Петрос і Говерла гарно проглядаються. Вразило: в бінокль я побачив Білого Слона!!!

Божествені краєвиди Дагяски. Вдалині - Петрос, Говерла і ПІЧ (видно тільки в бінокль)

По хребту йшлося нівроку швидко, хотілося б навіть більшої жесті. Тому ми вирішили задертися без рюкзаків на г.Ворожеска, яку накатана дорога благополучно траверсує. Висота локальна, але досить стрімка, лівий край - суцільне урвище, і тим приємніше на ній сидіти, пускаючи в небо димок.

Постала житейська проблема: куди далі (годинник показував 16.30). Планувалося переночувати на хребті або біля о.Івор, наступного дня брати Близницю і спускатися. Але відсутність пальничка робила ночівлю безрадісною, а безблагодатних сухпайків мені і взимку вистачило. Вирішили повертати праворуч і йти через Геришаску на Татульський Грунь, потім на дорогу до Ясіні. Заодно відійдемо від "народної тропи". Підйом тут досить крутий, хоча й сили вже не ті. Швиденько зайшли на г.Котел (1770), перша вершина відрогу і попростували вперед. Тут відразу відчувається малолюддя - стежка вужча, флора багатша. На відрозі багато поличок, де можна стати на ночівлю, але ми твердо вирішили іти до дров і води. Зліва видно шикарну долину Ворожески, порожню і озерну.

Вид на Котел

Після пол.Мунчел (1660) висота падає, а стежка починає зникати. Під кінець на карті вона розділяється на дві - ліворуч на Татульський Грунь, праворуч на Грунь Жигалівський. Ми вирішили піти на Татул - там позначені великі полонини та стаї (тобто молоко). Задовбавшись шукати стежку, взяли ліворуч навпростець. Спуск був шалений - різкий кут, мокра трава, ліс та жереп - усі блага Карпат. Час від часу виникали якісь стежечки, але зачепитися толком не вдалося. А вже вечоріло. Пройшовши так з кілометр, я побачив внизу стежку і великі сліди, що дуже порадувало. Ми прискорилися, пішли по слідах, але на відпочинку я звернув увагу на те, що сліди круглі (медвед!). "Чи любить ~~Вінні Пух~~ медвед ~~поросят~~ туристів? І як саме він їх любить?" - крутилося в голові, аж раптом ви вигулькнули з лісу на широку долину, де тік потічок, було повно чорниць - просто втілення наших бажань. За хвилину вийшли на дорогу і стали наметом поруч.

Поки ми кочегарили вогонь, готували чайок, паслися на чорницях, пройшли місцеві з відрами ягід. Як виявилося, стаї стоять буквально за 10 хвилин звідси, там багато корів та овець. Всі перехожі лукаво задавали питання: "А мішки не боїтеся?". Хай він нас боїться ;) Тим більше зараз літо, а поруч кошари з собаками.

Під тихі розмови з чорничним чайком лягли спати. День видався нівроку біговим - біля 20 кілометрів, набір висоти +570, потім спуск на -300.

День 3. Матрасний.

Погода була пречудова, світило сонечко, а нас жахливо обламало іти кудись далі. Можна було побігати в районі Великої Кичери та Тищорського Груня, але після Свидовця - "не те". Врешті, два бігові дві - це не жарти, ноги болять, хочеться повалятися-поспати. Олег збігав по молочко, я обжирався чорницями... Чай, сніданок, обід, молоко, чай, вечеря... Іноді так приємно повалятися на сонечку на каріматі. Під вечір організм почав вимагати навантаження, я побігав навколо, потренувався в штурмі по потічку, мляво приповз до намета і ліг спатки)))

День 4. Спуск

Дорога вниз була на диво легкою. Від Татульського Груня, цілковито зайнятого худобою, іде добряча дорога донизу. Посмикуючи на шляху чорниці та суниці, ми спускалися собі, поки не вийшли до форелевого господарства, де побачили розвалини сарая, великий дім з вибитими вікнами та нормальну таку дорогу. Поруч стояв ВАЗ-копійчина, що підтверджувало легкість майбутнього шляху. І ми ушкварили вперед, спостерігаючи, як набирається сили Чорна Тиса. Уже близько 14.00 ми зайшли в Ясіню, де припали спраглими вустами до пива. Потім усілися в автобус і з пересадкою в Яремчі добралися до Франківська. На жаль, "Рондо" було зачинене, тому пішли в піцерію "Цимес" ("не одно и то же, но похоже"). І - додому)

Висновки: шикарний похід, нормальні навантаження, розкішні краєвиди, цікаві місця. Досі мучить сумління, що не пішли на Близницю та не пройшлися хоч трохи на третій день. Але такого релаксу, як у той матрас-день, у мене за літо й не було. Одним словом, вдалося на всі 100.

Інші походи в Карпати: Зимова Довбушанка, Зимові Горгани