archervarius | Київ зник у понеділок (спогад)

Років з 10 тому я завів жирне правило: по понеділках не гуляти. Не пити, не ходити на побачення, не починати подорожі. Бо понеділок це початок, а початку невластиво вчасно зупинятися. І якщо веселий старт тижня постачав спогадів і натхнення на кілька місяців, то безрадісний вівторок руба питав "на які гроші далі жити?" - бо ж фінансами тоді ледь повнолітнього мене постачали батьки (по неділях раз на тиждень) та мутна конторка "Інститут проблем міста" (по п'ятницях, щомісяця).

Тому по понеділках не гуляти (чистим як скельце читати книги, бродити Києвом, до пар, врешті, готуватися, віршики шкрябати чи картоплю варити на кухні в общазі).

Одного осіннього, як вчорашній, понеділка, рогатий зам деміурга підтасував цікаву баришню (зараз у неї є доця Маруся, авто "Славута", а під машиною - чоловік). Тоді ж була збірка віршів, непересічний розум та гарненькі циценята. Побачення було достобіса романтичним, з прогулянкою нічним Києвом, обміном Розумними Думками, розпусканням хвоста і рук.

У вівторок з гаманця весело кліпала залупа без солі - основний харч на найближчий місяць. Я проїбав місячний запас грошви. Фінанси співали романси противним голосом Баскова.

Друге правило: не падати на дно. Не вір, не бійся, не проси.

Питання харчування вирішилося методом Маяковського - ходінням в гості. Одногрупниці смачно мене годували з прицілом на контрольні. Одна з них вчилася готувати і люб'язно запропонувала роль кроля-випробовувача. Після інтернату я міг їсти тирсу, тому радо відкрив джерело калорій.

З бухлом було гірше - іти на буксир до друзів западло. Втім, Інститут міста підкинув 20 гривень (в цінах 2001 року це нівроку), які були спущені на C₂H₅OH. Я відкрив для себе цікавий світ дарницьких ригайлівок, борщагівських наливайок та просто життєрадісної пиятики на лоні природи. В дешевих забігайлівках огрядні тітоньки приязно ставилися до пристойно одягненого клієнта, попереджали про прострочену закуску і начисто мили пластикові стакани для пива. Ще одне цікаве відкриття - "Прима" без фільтру краща, ніж "Експрес-18" з фільтром, хоча обидві коштували 80 коп за пачку.

Нарешті, проїзд. Я вивчив графік руху електричок у міському колі, ігнорив кондукторів та спокійно спілкувався з контролерам, бо з голого нічого зняти. Втім, проблему добирання з центру (універ) на Оболонь (общага) це не знімало. Час від часу доводилося ходити пішки - певна річ, без карти. Один раз мене занесло на Вітряні гори. Другий раз - на площу Шевченка. Десь з 4 разу я навпомацки дійшов до общаги через чагарі оболонської промзони і в той момент сталася прикрість.

Магія міста зникла. Фрагменти-місця Києва у голові об'єдналися у велику карту. Я знав дорогу без вказівників - нюхом. Київ як таємниця зник. Логічно, що це якраз був понеділок. Я відніс останні гроші на пивзавод "Оболонь", випив біля озера доброго нефільтрованого і подивився на Київ по-новому.

ЗІ: останній раз, намагаючись пройти з Київського на Казанський вокзал Москви, мене занесло в чагарі. Довелося відкрити карту. З того часу я люблю Москву. А Київ любив завжди)