![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusЗдавна люблю Ірванця, тому купив його новий роман. І був неприємно вражений.
О.Ірванець. "Хвороба Лібенкрафта". - Харків,2010.
Сюжет: дія відбувається у малому місті в світі невизначеного часу, який до болю нагадує пізній совок, але більш злиденний і загострений на тоталітаризмі. У місті починає ширитися таємнича хвороба Лібенкрафта, від якої на повіках з'являються червоні плями. Влада вважає хворобу небезпечною, тому ізолює хворих на таємничому Острові, хоча про жодні погані наслідки хвороби не відомо. Населення ж розправляється з хворими на місці, влаштовуючи полювання на людей-"епідеміків".
Головний герой - актор районного театру Ігор готується взяти участь у постановці Софоклового "Едіпа", який давно заборонений з ідеологічних міркувань. Через це актори не мають тексту, а лише чинять дивні дії на сцені. Тим часом у місті, крім виру епідемії, фінансова скрута. Через це в Ігоря практично розвалюється сім'я.
Акторів також долучають до боротьби проти хвороби - в один день вони виїздять вбивати бродячих собак. Раптом Ігор помічає на повіках червоні плями і відкриває дар - виявляється, заражені люди отримують новий зір, яким можуть бачити приховане. Він всіляко намагається приховати хворобу, а потім наповнюється єдиним бажанням - вижити, і в процесі втечі від людей, які його розкрили, вбиває колегу, коханку та власну родину. Врешті, через зраду Ігоря викривають, жорстоко б'ють і відправляють в ізолятор на Острів. Дорогою він усвідомлює, що Держава контролює кожен рух, кожну думку своїх громадян, не даючи нічого взамін.
В ізоляторі все виявляється непогано. В один момент виявляється, що "здорових" не лишилося, і затримані вийшли з ізолятора, і новим, глибинним зором побачили новий простір. При цьому всі вбиті - незалежно від сторони - ожили.
Думки.
Під час читання постійно впадає в око вторинність тексту.
Сюжет про хворобу в місті та дослідження поведінки людей як наслідок почав ще Альбер Камю в "Чумі". При цьому за глибиною психологічного проникнення текст Ірванця програє Камю. В українській літературі приблизно такий же сюжет був в оповіданні Дністрового "Біла дівчинка" - при цьому співпадають програми поведінки людей у місті.
Ліричний відступ: у реці на УП Ірина Славінська розводиться, що "хвороба у тексті Ірванця нагадує істерику навколо свинячого грипу". Цікаво, про Камю вона забула чи соромиться?
Світ твору - суміш топосів роману "Рівне/Ровно" самого Ірванця (побутові деталі совка) та "1984" Оруела (тоталітаризм, переписування історії) плюс частково "451 за Фаренгейтом" Бредбері. Живописні деталі гіпертрофованого совка (від кави з цикорієм та огидної жіночої білизни до диктатури парторгів) цікаві, але як об'єкт критики видаються явним анахронізмом. Автор витрачає набої сатири на те, що давно вмерло своєю смертю.
Герой антиутопії - типовий для жанру девіант (ненормальний) за нормами того суспільства. Щоб читач бува не помилився, автор прямо розповідає, що Ігор - не такий як усі)
Деталі, якщо придивитися, теж у більшості мають ноги з літератури (Толкієн, Булгаков), кінострічок тощо. Деякі дрібні деталі проходили в попередніх творах Ірванця (наприклад, алкогольна тематика активно перегукується з авторськими знахідками більш як десятирічної давності з "Маленької п'єси про зраду". Кулінарна гидота - з епізодами поезії.
З власне Ірванцевого і нового - театр. Але абсурдна постановка без слів у цілком соцреалістичному театрі видається неправдивою навіть в умовності твору. Аналогії вистави і тексту залишаються відкритими. Якщо Едіп осліпив себе, щоб спокутувати свою провину (хоч і випадкову), то за текстом люди осліпли самі, і не бажають мати прозріння. Тих же, хто отримав новий зір, готові вбити.
Неприємно вражає низький рівень внутрішньої мотивації у тексті. Добра половина вчинків героїв та поворотів сюжету виникають за помахом чарівної палички автора, і так само зникають (зокрема, епізод з бродячими собаками, закінчення). Інші навпаки, закінчуються, не розвинувшись (наприклад, зрада дружини).
Викликає симпатію, що на фоні досить шаблонного пейзажу антиутопії автор все ж не звів усе до чорно-білого протистояння класики жанру. Кольоровий рельєф тут радше "чорно-чорний" - всі люди тварюки, всі хочуть жити. Але раптом все змінюється на біле - незалежно від рівня попереднього оскотинення.
Є кілька смачних деталей - заборона котів у тоталітарному суспільстві, сцена "миетіх котов душили-душили вбивства собак" змальована емоційно (хоч і чорнуха).
Висновок: один з найслабших, ІМХО, прозових творів Ірванця. Не рекомендується.
О.Ірванець. "Хвороба Лібенкрафта". - Харків,2010.
Сюжет: дія відбувається у малому місті в світі невизначеного часу, який до болю нагадує пізній совок, але більш злиденний і загострений на тоталітаризмі. У місті починає ширитися таємнича хвороба Лібенкрафта, від якої на повіках з'являються червоні плями. Влада вважає хворобу небезпечною, тому ізолює хворих на таємничому Острові, хоча про жодні погані наслідки хвороби не відомо. Населення ж розправляється з хворими на місці, влаштовуючи полювання на людей-"епідеміків".
Головний герой - актор районного театру Ігор готується взяти участь у постановці Софоклового "Едіпа", який давно заборонений з ідеологічних міркувань. Через це актори не мають тексту, а лише чинять дивні дії на сцені. Тим часом у місті, крім виру епідемії, фінансова скрута. Через це в Ігоря практично розвалюється сім'я.
Акторів також долучають до боротьби проти хвороби - в один день вони виїздять вбивати бродячих собак. Раптом Ігор помічає на повіках червоні плями і відкриває дар - виявляється, заражені люди отримують новий зір, яким можуть бачити приховане. Він всіляко намагається приховати хворобу, а потім наповнюється єдиним бажанням - вижити, і в процесі втечі від людей, які його розкрили, вбиває колегу, коханку та власну родину. Врешті, через зраду Ігоря викривають, жорстоко б'ють і відправляють в ізолятор на Острів. Дорогою він усвідомлює, що Держава контролює кожен рух, кожну думку своїх громадян, не даючи нічого взамін.
В ізоляторі все виявляється непогано. В один момент виявляється, що "здорових" не лишилося, і затримані вийшли з ізолятора, і новим, глибинним зором побачили новий простір. При цьому всі вбиті - незалежно від сторони - ожили.
Думки.
Під час читання постійно впадає в око вторинність тексту.
Сюжет про хворобу в місті та дослідження поведінки людей як наслідок почав ще Альбер Камю в "Чумі". При цьому за глибиною психологічного проникнення текст Ірванця програє Камю. В українській літературі приблизно такий же сюжет був в оповіданні Дністрового "Біла дівчинка" - при цьому співпадають програми поведінки людей у місті.
Ліричний відступ: у реці на УП Ірина Славінська розводиться, що "хвороба у тексті Ірванця нагадує істерику навколо свинячого грипу". Цікаво, про Камю вона забула чи соромиться?
Світ твору - суміш топосів роману "Рівне/Ровно" самого Ірванця (побутові деталі совка) та "1984" Оруела (тоталітаризм, переписування історії) плюс частково "451 за Фаренгейтом" Бредбері. Живописні деталі гіпертрофованого совка (від кави з цикорієм та огидної жіночої білизни до диктатури парторгів) цікаві, але як об'єкт критики видаються явним анахронізмом. Автор витрачає набої сатири на те, що давно вмерло своєю смертю.
Герой антиутопії - типовий для жанру девіант (ненормальний) за нормами того суспільства. Щоб читач бува не помилився, автор прямо розповідає, що Ігор - не такий як усі)
Деталі, якщо придивитися, теж у більшості мають ноги з літератури (Толкієн, Булгаков), кінострічок тощо. Деякі дрібні деталі проходили в попередніх творах Ірванця (наприклад, алкогольна тематика активно перегукується з авторськими знахідками більш як десятирічної давності з "Маленької п'єси про зраду". Кулінарна гидота - з епізодами поезії.
З власне Ірванцевого і нового - театр. Але абсурдна постановка без слів у цілком соцреалістичному театрі видається неправдивою навіть в умовності твору. Аналогії вистави і тексту залишаються відкритими. Якщо Едіп осліпив себе, щоб спокутувати свою провину (хоч і випадкову), то за текстом люди осліпли самі, і не бажають мати прозріння. Тих же, хто отримав новий зір, готові вбити.
Неприємно вражає низький рівень внутрішньої мотивації у тексті. Добра половина вчинків героїв та поворотів сюжету виникають за помахом чарівної палички автора, і так само зникають (зокрема, епізод з бродячими собаками, закінчення). Інші навпаки, закінчуються, не розвинувшись (наприклад, зрада дружини).
Викликає симпатію, що на фоні досить шаблонного пейзажу антиутопії автор все ж не звів усе до чорно-білого протистояння класики жанру. Кольоровий рельєф тут радше "чорно-чорний" - всі люди тварюки, всі хочуть жити. Але раптом все змінюється на біле - незалежно від рівня попереднього оскотинення.
Є кілька смачних деталей - заборона котів у тоталітарному суспільстві, сцена "ми
Висновок: один з найслабших, ІМХО, прозових творів Ірванця. Не рекомендується.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-11-18 01:10 pm (UTC)Вторинність Острова у Ірванця і Еко - однаково жуль-вернівська чи ні?
Я відчуваю, що вторинність тексту може бути не тільки ознакою чогось поганого, отже поясни, якщо можеш, різницю хоча б на прикладі Острова.
no subject
Date: 2010-11-18 01:27 pm (UTC)В Ірванця "острів" проходить епізодично, лише як назва. Коли Ігор потрапляє в табір, ніяких ознак острова немає - просто барак та й годі.
Щодо вторинності - тут, як видається, не інтертекстуальна гра, характерна для постмодерну, а просто окремі епізоди та сюжет підозріло нагадують епізоди та сюжет з інших творів.
взагалі брати чужі сюжети ще Шекспір не цурався, але це треба робити або краще, ніж попередники (див "Чума" Камю), або виводити на інше поле, де неможливе порівняння (гра, пародія, наслідування та інші види).
no subject
Date: 2010-11-18 04:12 pm (UTC)no subject
Date: 2010-11-19 08:50 am (UTC)тобто практика показує, що чужі наробки брати можна, але потрібно їх перевищити. бо наявність "Приезжего..." В.Гоголя не заперечує "Ревізора" і не применшує його естетичної сили. і "Енеїда" Осіпова програє "Енеїді" Котляревського.
щодо постмодерного включення чужих текстів, то, наскільки я розумію, все ж автор творить новий зміст, новий смисл (як, наприклад, Пєлєвін в "Омон Ра" з радянською класикою) або принаймні оновлює, переасоційовує - як "Еко" в "Імені троянди".
тобто тут текстовий масив вторинний, але зміст все ж оновлюється, що виправдовує використання чужого і не суперечить вимозі новаторства - одному з основних факторів якості твору.
no subject
Date: 2010-11-21 04:42 pm (UTC)+
стосовно "забула чи соромиться": я не думаю, що називання однієї з можливих культурних паралелей означає незнання решти. Тобто я не розумію, що саме дає підстави говорити про моє незнання "Чуми".
no subject
Date: 2010-11-21 05:16 pm (UTC)А тепер питання до Вас: хто з філологів не скаже відразу: "Чума" Камю!
Якби були ще й важливі для сюжету нитки ... , це б кваліфікувалося за статтею "Плагіат" (10 років увязнення через розстріл).
Про незнання. Малося на увазі, що обтікаємо хвалити явно вторинний твір - позитивно щодо Ірванця (котрого я теж щиро поважаю) і негативно щодо літератури.
no subject
Date: 2010-11-21 05:23 pm (UTC)я, бо згадала спочатку "Царя Едіпа" Софокла. Але він і так згадується в тексті.
no subject
Date: 2010-11-22 10:14 am (UTC)є такий анекдот: "Що то за тварина: 4 ноги, як у собаки, хвіст як у собаки, вуха як у собаки, писок як у собаки і шерсть як у собаки?" Відповідь: це і є собака ;)
Так от: варіант "шакал" в принципі теж підходить))
втім, це непродуктивна суперечка (перш за все з мого боку)
текст Ірванця програє Камю
Date: 2010-12-06 03:44 pm (UTC)думаю, саме порівняння - комплімент "роману" ірванця
Re: текст Ірванця програє Камю
Date: 2010-12-06 04:00 pm (UTC)за жанром текст Ірванця, ІМХО, радше повість. Романом його назвав здуру, піддавшись на провокації)))
no subject
Date: 2010-12-06 04:04 pm (UTC)як на мене - то велике оповідання :)
no subject
Date: 2010-12-07 09:04 am (UTC)щодо наших авторів - згоден. причому особливо прикро, коли такі речі бачиш у хороших авторів. мене особливо вразило "Око прірви" Шевчука, де наскрізь видно "Пікнік на узбіччі" Стругацьких...
щодо оповідання: ну от європейське літрознавство не особливо відокремлює оповідання і повість. "сторі" - воно і є сторі)
no subject
Date: 2011-12-07 05:49 pm (UTC)Про полювання на собак - був такий фільм "Псы" епохи розвинутої перебудови, ніби фантатсика.
Дякую за рецензію, читати не буду.
no subject
Date: 2011-12-07 06:03 pm (UTC)no subject
Date: 2012-05-03 09:09 pm (UTC)no subject
Date: 2012-05-03 09:07 pm (UTC)