Сергій Жадан. "Ворошиловград" (прочитано)
Jan. 12th, 2011 02:20 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusКнига Жадана виявилася одним з найкращих подарунків, які я отримав на Новий рік.
Сергій Жадан. Ворошиловград. - Харків: Фоліо, 2010, - 442 с.
Книга дуже в стилі Жадана, продовжує лінію "Анархії в UKR". Гарно продовжує.
Сюжет загалом переказувати нема сенсу, він там вторинний. Але все ж: Гєра, "незалежний експерт", тобто молодий діяч з навколо-політичної тусовки, приїздить у загублене серед степів містечко свого дитинства. Тут його брат, який раптово виїхав до Амстердаму, залишив бізнес - заправку, що потребує догляду. Тим більше, що на неї зазіхає місцева мафія.
Герман зустрічає старих знайомих, які залишилися у пам'яті ще з дитинства. Зокрема, на заправці працюють Коча - колишній хуліган та дрібний злочинець, тепер заправник, та Шура Травмований - колишній футболіст, нині місцевий казанова і геніальний автомеханік. Приходять нові люди - дівчина з телевежі Катя, колишня дружина Кочі Тамара і її сестра Таміла, бухгалтер Ольга, колишній авіамеханік, нині чорний археолог Ернст та інші. У кожного - темне минуле чи темне теперішнє.
Заправку, яка знаходиться у вигідному місці (хоча прибутку майже не приносить), хоче відібрати місцева еліта - суміш мафії та влади, на чолі з всемогутнім в межах містечка Марленом Владленовичем. Втім, його ніхто не бачить - всі справи вирішує менеджер Ніколаіч та адвокат "Сивий".
Боротьба за заправку мляво іде різними методами - від коректного тиску на Гєру з проханням продати бізнес, до спаленого бензовоза. З кожним кроком противника Герман все сильніше вростає в місцеве середовище - пиячить з чоловіками, спить з жінками тощо. З часом він розуміє, що назад у Харків вже не повернеться.
Гєра знайомиться з місцевими групами - циганами-контрабандистами, газовиками - вічними опонентами містечка, фермерами, що пильно бережуть свої поля, біженцями з Монголії та їх опікунами. Доля раптово зводить його і з напівбізнесменом-напівмафіозі, що гамає степовими залізницями на власному поїзді (і так само раптово без жодних наслідків покидає).
Плацдарм боротьби переходить з заправки на покинутий аеродром, який теж стає об'єктом уваги "кукурузників" Марлена Владленовича. На фінальну битву збираються, з одного боку, різні маргінали разом з Гєрою, з іншого - кукурузники з постановою влади та комунальниками на тракторах. Проте цигани сміються з влади, "законну" постанову просто з'їдають, і показують, що нікуди не відступлять. Трактористи-комунальники переходять на бік "повсталих", противники відступають, публічно принижені. Проте в ході дрібної сварки від рук Ніколаїча випадково гине Шура.
Хто виграв, хто програв - вирішує читач. Кінець)
Думки:
Жадан традиційно ігнорує сюжет як засіб зацікавлення читача. Акценти тут в іншому.
І. У тексті досліджується (і частково твориться) міф пострадянського простору і вужче - східноукраїнського. Жадан послідовно конструює життя без основних опор і цінностей сучасного суспільства:
- держави. Її немає - не доїхала ще)
- грошей. Гроші фігурують у тексті як елемент сторонній. Їх нема, і всі звикли. Або є, і нічого не змінилося. Принаймні, всі спроби відчайдушно боротися за грошові знаки виглядають жалюгідно і смішно (Льолік і Болік, хлопці з Харкова). Навіть місцева мафія воює не за гроші, а за "місце".
- норми. Будь-яку норму повинен хтось встановити і слідкувати за її виконанням. Раніше цю роль виконував СРСР, а тепер норма стала чимось віртуальним. В місцевому суспільстві епохи СРСР раніше одні були за межею (як Коча), інші - його ланкою (Ернст), треті - його зірками (Шура). Норма не об'єднувала, а розділяла, а тепер усі "свої, місцеві".
- ієрархії. Ієрархія - наслідок норми. Бути власником заправки - нормально, заправником - погано. Немає "норми" (і немає конвеєру корпоративної праці) - немає ієрархії. Якщо ви разом в дитинстві ганяли в футбол, то яка різниця, хто ким виріс? Більше того, як тільки хтось займає чітке та непорушне місце в ієрархії, він стає в'язнем (як олігарх на поїзді), бо не може змінити свого життя.
- історії. Популярний нині міф на Заході і в центрі (аж до рекламного "першого в Україні пива"). У цьому місці історії не було і немає. Бо історія - це визначеність, прив'язаність, детермінованість (вумним словом кажучи).
- назви. Ідеалістичний фактор визначення (рос. "определения") - частина норми та ієрархії. За визначенням, Гєра - невдаха, Коча - злочинець, а Тамара і Таміла - бляді. Але тут "правильний" шлях канув у Лету разом з КПСС.
Відповідно, нас закидає у недетерміноване (невизначене - і невнормоване) суспільство. Звідси і назва - "Ворошиловград". Гєра, розповідаючи про дитинство, згадує, що на уроках німецької йому випало завдання описати порожній пейзаж Ворошиловграда з листівки. Єдиний спосіб полегшити працю - описувати людей, які потрапили в об'єктив, бо інше - ілюзорне. Зараз немає ні назви "Ворошиловград", ні Леніна на площі, ні (імовірно) будинків - що може визначити місце?
Від назви - другий важливий образ і мотив тексту - місце. У степу немає прив'язки до місцевості, і люди західної цивілізації від цього можуть втратити розум (як німецький танкіст). У степу Жадана взагалі немає прив'язки, тому тут виживають лише місцеві.
Відповідно, наслідок: немає загальної правди. Яка різниця, живий чоловік Тамари, чи загинув / хто кого зрадив чи кинув / хто був правий у бійці / хто привів сюди людей. Натомість є правда конкретна, здобута самостійно як досвід - одна команда щойно виграла в іншої, Тамара зараз спить з тобою, заправка - твоя, і ти її не віддаси. Твоє (і "своїх") життя, твоя (і "своїх") смерть, твій (...) досвід є реальністю і якорем, який до неї прив'язує.
ІІ. Манера письма Жадана добре пристосована для опису невизначених (у наведеному вище розумінні) явищ. Текст дбайливо передає досвід людей через їх історії. Продуктивність способу доводить те, що толком пояснити сенс твору, перевівши з інтуїції у твердження, досить важко.
Відсутність автора з повчальним виразом обличчя (як у "Музеї..." Забужко та "Записках..." Костенко) однозначно іде на користь твору.
Як може існувати суспільство без звичних основ? - ставить питання автор - і все ж не втримується і відповідає. Люд знайшов цікаву форму анархічного співжиття: не нав'язувати свої "поняття", своєї влади - і триматися "своїх" - тобто сусідів та друзів, й свого життєвого простору. Така логіка трайбалізму, опори на малі групи, видається нав'язуванням волі автора, але водночас робить героїв твору симпатичними.
Переносячи досвід твору на реальне життя, можна пошукати як розгадку української степової анархічності (будь-яка держава - це у першу чергу визначеність, диктатура норми), так і східняцького менталітету з опорою на "своїх". Сусідство палаців, териконів і мазанок шокує лише носіїв норми (а її, як говорилося-балакалося, немає).
ІІІ. Трохи інтуїтивного літрознавства.
- дослідження (не)детермінованого соціуму (та його людини) - тема у світовій літературі стара. Сюди можна зарахувати утопії та антиутопії (абсолютна детермінованість - неодмінна прикмета тоталітаризму), просвітницькі пошуки "природної людини" та відповідного суспільства, робінзонади. Близько підійшов Голдінг у "Володарі мух", заглянувши у хаотичний світ підлітків. Але якщо Голдінг зробив негативний висновок щодо можливості існування такого суспільства, то герої Жадана, діючи за мотивом "треба якось виживати", спокійно виживають. Також частково можна порівняти мотиви у Кобо Абе.
- спосіб письма теж старий. Над ним стібався ще Гашек через свого Швейка, який підтверджував будь-яку думку історією з життя чергового "Фердінанда, який збирає собачі гівенця". Жадану вдається зібрати всі історії (всі досвіди) в одну більш-менш чітку канву, яка утримує текст від розпаду (чим, ІМХО, хибують попередні тексти автора у такій манері). Цікаво, що в сучукрліті ця манера не дуже використовується - всім хочеться пхати у текст Свої Дуже Розумні Думки.
- приємно, що у тексті немає загадки і розгадки смерті Гонгадзе, бандерівців і енкаведистів та інших популярних мотивів. Це робить книгу не такою замкнутою в українській пісочниці нашого часу. Недарма росіяни люблять Жадана - він відкритий до світу.
- технічно письмо сильне. Як на мене, Жадан - найкращий стиліст в сучасній українській літературі. Мова його персонажів дуже органічна, він не вдається ні до чистої літературної, ні до перекривленого сленгу. Слово "хуй" стоїть там, де йому і місце - "так і говорять".
- приємно порадували еротичні сцени. Все досить стисло і влучно - так, як чоловіки і переповідають сексуальний досвід. Якщо порівняти "повняве сраченя" Шкляра і опереткові секаси С.Андрухович-Л.Дереша, то Жадан може давати майстер-клас.
Висновок: дуже сильний текст про суспільство. Настійливо рекомендується усім, хто має середню читацьку підготовку (вміє читати несюжетні тексти).
Сергій Жадан. Ворошиловград. - Харків: Фоліо, 2010, - 442 с.
Книга дуже в стилі Жадана, продовжує лінію "Анархії в UKR". Гарно продовжує.Сюжет загалом переказувати нема сенсу, він там вторинний. Але все ж: Гєра, "незалежний експерт", тобто молодий діяч з навколо-політичної тусовки, приїздить у загублене серед степів містечко свого дитинства. Тут його брат, який раптово виїхав до Амстердаму, залишив бізнес - заправку, що потребує догляду. Тим більше, що на неї зазіхає місцева мафія.
Герман зустрічає старих знайомих, які залишилися у пам'яті ще з дитинства. Зокрема, на заправці працюють Коча - колишній хуліган та дрібний злочинець, тепер заправник, та Шура Травмований - колишній футболіст, нині місцевий казанова і геніальний автомеханік. Приходять нові люди - дівчина з телевежі Катя, колишня дружина Кочі Тамара і її сестра Таміла, бухгалтер Ольга, колишній авіамеханік, нині чорний археолог Ернст та інші. У кожного - темне минуле чи темне теперішнє.
Заправку, яка знаходиться у вигідному місці (хоча прибутку майже не приносить), хоче відібрати місцева еліта - суміш мафії та влади, на чолі з всемогутнім в межах містечка Марленом Владленовичем. Втім, його ніхто не бачить - всі справи вирішує менеджер Ніколаіч та адвокат "Сивий".
Боротьба за заправку мляво іде різними методами - від коректного тиску на Гєру з проханням продати бізнес, до спаленого бензовоза. З кожним кроком противника Герман все сильніше вростає в місцеве середовище - пиячить з чоловіками, спить з жінками тощо. З часом він розуміє, що назад у Харків вже не повернеться.
Гєра знайомиться з місцевими групами - циганами-контрабандистами, газовиками - вічними опонентами містечка, фермерами, що пильно бережуть свої поля, біженцями з Монголії та їх опікунами. Доля раптово зводить його і з напівбізнесменом-напівмафіозі, що гамає степовими залізницями на власному поїзді (і так само раптово без жодних наслідків покидає).
Плацдарм боротьби переходить з заправки на покинутий аеродром, який теж стає об'єктом уваги "кукурузників" Марлена Владленовича. На фінальну битву збираються, з одного боку, різні маргінали разом з Гєрою, з іншого - кукурузники з постановою влади та комунальниками на тракторах. Проте цигани сміються з влади, "законну" постанову просто з'їдають, і показують, що нікуди не відступлять. Трактористи-комунальники переходять на бік "повсталих", противники відступають, публічно принижені. Проте в ході дрібної сварки від рук Ніколаїча випадково гине Шура.
Хто виграв, хто програв - вирішує читач. Кінець)
Думки:
Жадан традиційно ігнорує сюжет як засіб зацікавлення читача. Акценти тут в іншому.
І. У тексті досліджується (і частково твориться) міф пострадянського простору і вужче - східноукраїнського. Жадан послідовно конструює життя без основних опор і цінностей сучасного суспільства:
- держави. Її немає - не доїхала ще)
- грошей. Гроші фігурують у тексті як елемент сторонній. Їх нема, і всі звикли. Або є, і нічого не змінилося. Принаймні, всі спроби відчайдушно боротися за грошові знаки виглядають жалюгідно і смішно (Льолік і Болік, хлопці з Харкова). Навіть місцева мафія воює не за гроші, а за "місце".
- норми. Будь-яку норму повинен хтось встановити і слідкувати за її виконанням. Раніше цю роль виконував СРСР, а тепер норма стала чимось віртуальним. В місцевому суспільстві епохи СРСР раніше одні були за межею (як Коча), інші - його ланкою (Ернст), треті - його зірками (Шура). Норма не об'єднувала, а розділяла, а тепер усі "свої, місцеві".
- ієрархії. Ієрархія - наслідок норми. Бути власником заправки - нормально, заправником - погано. Немає "норми" (і немає конвеєру корпоративної праці) - немає ієрархії. Якщо ви разом в дитинстві ганяли в футбол, то яка різниця, хто ким виріс? Більше того, як тільки хтось займає чітке та непорушне місце в ієрархії, він стає в'язнем (як олігарх на поїзді), бо не може змінити свого життя.
- історії. Популярний нині міф на Заході і в центрі (аж до рекламного "першого в Україні пива"). У цьому місці історії не було і немає. Бо історія - це визначеність, прив'язаність, детермінованість (вумним словом кажучи).
- назви. Ідеалістичний фактор визначення (рос. "определения") - частина норми та ієрархії. За визначенням, Гєра - невдаха, Коча - злочинець, а Тамара і Таміла - бляді. Але тут "правильний" шлях канув у Лету разом з КПСС.
Відповідно, нас закидає у недетерміноване (невизначене - і невнормоване) суспільство. Звідси і назва - "Ворошиловград". Гєра, розповідаючи про дитинство, згадує, що на уроках німецької йому випало завдання описати порожній пейзаж Ворошиловграда з листівки. Єдиний спосіб полегшити працю - описувати людей, які потрапили в об'єктив, бо інше - ілюзорне. Зараз немає ні назви "Ворошиловград", ні Леніна на площі, ні (імовірно) будинків - що може визначити місце?
Від назви - другий важливий образ і мотив тексту - місце. У степу немає прив'язки до місцевості, і люди західної цивілізації від цього можуть втратити розум (як німецький танкіст). У степу Жадана взагалі немає прив'язки, тому тут виживають лише місцеві.
Відповідно, наслідок: немає загальної правди. Яка різниця, живий чоловік Тамари, чи загинув / хто кого зрадив чи кинув / хто був правий у бійці / хто привів сюди людей. Натомість є правда конкретна, здобута самостійно як досвід - одна команда щойно виграла в іншої, Тамара зараз спить з тобою, заправка - твоя, і ти її не віддаси. Твоє (і "своїх") життя, твоя (і "своїх") смерть, твій (...) досвід є реальністю і якорем, який до неї прив'язує.
ІІ. Манера письма Жадана добре пристосована для опису невизначених (у наведеному вище розумінні) явищ. Текст дбайливо передає досвід людей через їх історії. Продуктивність способу доводить те, що толком пояснити сенс твору, перевівши з інтуїції у твердження, досить важко.
Відсутність автора з повчальним виразом обличчя (як у "Музеї..." Забужко та "Записках..." Костенко) однозначно іде на користь твору.
Як може існувати суспільство без звичних основ? - ставить питання автор - і все ж не втримується і відповідає. Люд знайшов цікаву форму анархічного співжиття: не нав'язувати свої "поняття", своєї влади - і триматися "своїх" - тобто сусідів та друзів, й свого життєвого простору. Така логіка трайбалізму, опори на малі групи, видається нав'язуванням волі автора, але водночас робить героїв твору симпатичними.
Переносячи досвід твору на реальне життя, можна пошукати як розгадку української степової анархічності (будь-яка держава - це у першу чергу визначеність, диктатура норми), так і східняцького менталітету з опорою на "своїх". Сусідство палаців, териконів і мазанок шокує лише носіїв норми (а її, як говорилося-балакалося, немає).
ІІІ. Трохи інтуїтивного літрознавства.
- дослідження (не)детермінованого соціуму (та його людини) - тема у світовій літературі стара. Сюди можна зарахувати утопії та антиутопії (абсолютна детермінованість - неодмінна прикмета тоталітаризму), просвітницькі пошуки "природної людини" та відповідного суспільства, робінзонади. Близько підійшов Голдінг у "Володарі мух", заглянувши у хаотичний світ підлітків. Але якщо Голдінг зробив негативний висновок щодо можливості існування такого суспільства, то герої Жадана, діючи за мотивом "треба якось виживати", спокійно виживають. Також частково можна порівняти мотиви у Кобо Абе.
- спосіб письма теж старий. Над ним стібався ще Гашек через свого Швейка, який підтверджував будь-яку думку історією з життя чергового "Фердінанда, який збирає собачі гівенця". Жадану вдається зібрати всі історії (всі досвіди) в одну більш-менш чітку канву, яка утримує текст від розпаду (чим, ІМХО, хибують попередні тексти автора у такій манері). Цікаво, що в сучукрліті ця манера не дуже використовується - всім хочеться пхати у текст Свої Дуже Розумні Думки.
- приємно, що у тексті немає загадки і розгадки смерті Гонгадзе, бандерівців і енкаведистів та інших популярних мотивів. Це робить книгу не такою замкнутою в українській пісочниці нашого часу. Недарма росіяни люблять Жадана - він відкритий до світу.
- технічно письмо сильне. Як на мене, Жадан - найкращий стиліст в сучасній українській літературі. Мова його персонажів дуже органічна, він не вдається ні до чистої літературної, ні до перекривленого сленгу. Слово "хуй" стоїть там, де йому і місце - "так і говорять".
- приємно порадували еротичні сцени. Все досить стисло і влучно - так, як чоловіки і переповідають сексуальний досвід. Якщо порівняти "повняве сраченя" Шкляра і опереткові секаси С.Андрухович-Л.Дереша, то Жадан може давати майстер-клас.
Висновок: дуже сильний текст про суспільство. Настійливо рекомендується усім, хто має середню читацьку підготовку (вміє читати несюжетні тексти).
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-01-25 09:15 pm (UTC)no subject
Date: 2011-01-26 06:23 am (UTC)