![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusНарешті вирвав шмат часу в нової роботи для ЖЖешечки.
Роман "Квітковий хрест" почав читати через скандал з присудженням премії. Все ж російський Букер не позбавлений естетичного смаку. Отримав масу задоволення.
Елена Колядина. Цветочный крест
Авторка назвала твір "веселая тотемская [від назви міста Тотьма] галиматья об огненной елде и золотых лядвиях [стегнах]". Твір починається зі слів "В афедрон [задницю] не давала ли?" - і переносить нас у своєрідну псевдоісторичну атмосферу.
Сюжет: в російському місті Тотьма в XVII столітті народ живе суворо, але радісно - завдяки простій природності буття. Простіше кажучи, всі багато їдять, трахаються, серуть і пердять, і з задоволенням все це обговорюють. Решту часу ділять між собою релігія і робота. 15-річна дочка багача Феодосія приходить на сповідь до молодого, але амбітного у богословії попа Лонгина на сповідь, а той через неуважність починає допитувати її про сороміцькі гріхи. Вражена переліком сексуальних можливостей людини Феодосія переводить розмову у статево-релігійне русло: " Коли рожден человек по образу Божьему, то и у Боженьки жила становая есть? Ежели нет у Господа срама, то, как он до двенадцати лет, пока с матерью жил, мочу сцал? Али была елда у отрока, а у мужа отпала вместе с муде? Где тогда мощи его, срамные, хранятся?" Отець Лонгин лає дівчину, проте вона западає йому в серце.
До міста приїжджають скоморохи, і один з них - Услада - спокушає Феодосію, яка пізнає смак постільних утіх. Пізніше виявляється, що він - близький поплічник Степана Разіна, розбійник Андрюшка Пономарьов. Сволочний Услада просить Феодосію врятувати його ціною власного життя, але закінчує життя на шибениці, а дівчина понесла у собі кохання і його плід)
Феодосію видали заміж за нелюбого багача. Вона народжує сина від Услади - і в пориві віри розповідає усе чоловікові. Після цього поволі стає юродивою, цілком в каноні російської традиції. Її всі лають і переслідують, і одночасно вірять у богообраність. Через кілька років зникає її син, Аггей. А отець Лонгин, який не може простити собі того, що забажав Феодосію, травить юродиву і проганяє з міста. Певний час вона живе серед лісових дикунів, і таємно висаджує на горі поруч з містом величезний квітковий хрест, щоб навернути міщан до Божого добра.
Отцю Лонгину для кар'єри не вистачало або чуда, або відьомського процесу. Коли виявилося, що хрест - не чудо, а плід праці юродивої Феодосії, він добивається дозволу спалити її як відьму. Під час спалення до Феодосії приходить Смерть, яка відмовляється забирати її. Жінка просто щезає. Тим часом місто накриває багряний туман, схожий на пожежу. Тотьмичі переконуються, що це - чудо. А отець Лонгин їде у Москву, продовжувати кар'єру.
Атмосфера твору - раблезіанство у чистому вигляді. Читач з першої фрази потрапляє у середовище веселої фольклорної похабщини, присмаченої гумором та сарказмом. Авторка зібрала шалену кількість сороміцьких приказок, примовок, казок, легенд, ще й від себе додала. На початку твору вони стають самостійним елементом - частина тексту просто смакує солоні жарти:
— Ох, и наелась-напилась! — весело сказала вдова. — Аж, жопа трещит.
— Бздёх не схватишь, в зад не впятишь, — елейно поддала смеху золовка Мария, бывшая в тяжести.
— С таких пирогов али елда пополам, али манда вдребезги! — заколыхалась толстая, как кадушка, Матрена.
— Порадовали угощеньем, благодарствуйте! [...]
— Баба перднула, годы вспомнила, — подхватила матерь Феодосьи, Василиса.
— Жопа — боярыня, что хочет, то и лопочет, — закрякала Матрена. — Прости мя, грешную, Господи!
Меж для похабені немає, вона проникає скрізь, насичує усі сфери буття. Ідеал раннього Фрейда - скрізь вбачаються велетенські єлдаки, манди, срачиці. Все це у карнавальній тональності - розважає, а не ображає. Секс і випорожнення є рівняючими факторами в середовищі російської монархії - всі сруть, і раб, і цар)
Квінтесенсія стилю: В полдень на Государев луг дружно пошагали тотьмичи. Был он наречен Государевым в честь визита Царя Ивана Грозного... С того гостевания прошло уж почти сто лет, но в Песьих Деньгах до сих пор жила древняя старуха, самовидно зрившая из кустов, как грозной и светозарной молнией пролетела великолепная царская свита, как встала, взрыв землю, как вышел из тяжелой кареты червонного золота Государь, обвел грозным взором пажить и подданных ему жаворонков, пошевелил плечами и прошел к кустам, в которых и схоронилась бабка Домна, бывшая тогда черногузой девчонкой. Там Иван Васильевич могучим ударом всадил в землю роскошный посох и, подняв тяжелые одежды, вдарил в кусты светозарной сцой. Видение царской елды произвело на бабку столь неизгладимое впечатление, что она в тот же день растрезвонила об государевых удах по всей Тотьме, за что и была приговорена к отрезанию языка.
Но, сие случилось чуть позже, когда самовидица договорилась до того, что сообщила тотемским бабам, будто елда царская совсем не царских размеров, а так себе елда, меньше даже, чем у батюшки церкви Вознесения, отца Философа. Взволнованный таким сравнением не в пользу Государя, отец Философ ходатайствовал об вырывании поганого Домниного языка, что и было совершено через три дни. Надо сказать, что безъязыкую девку сразу охотно сосватали в кузнечный посад, и муж ея, дед Гурьян, до самой смерти молился за здравие Государя Ивана Васильевича, благодаря его елду за свою мирную жизнь без бабьего крика и болтовни.
Думки. І все ж у творі Колядіної є ряд проблем, за які її справедливо уже били, і ще битимуть.
- фактаж. Чому авторка не вивірилася по словниках того часу? Маса проблем з фактажем: то "станова жила", тобто хребет, у тексті стає пенісом, то в XVII столітті люди їдять виделками (вони з'явилися пізніше) картоплю (простолюд не їв її до початку ХІХ століття, наприклад у Котляревського її немає).
- мова. Стилізація дотепна, але граматично бредова. Псевдоісторичні слова типу аз, єсмь, сиречь, ізиді тощо довільно намішані в творі з повним ігнором граматики, часу побутування тощо.
- сюжетні проколи. Навіть розв'язка змазується - так і не зрозуміло, чим закінчується розмова Феодосії та Смерті.
- метання між реальним і фантастичним у творі. Якщо на початку тон задає нарочитий натуралізм у всіх подробицях, то під кінець починається фантастично-притчевий характер тексту.
Але все це другорядне. Головне - оптимістично взявши раблезіанську ноту на початку, далі авторка намагається заглибитися у російську душу, зокрема, дослідити почуття віри та феномен юродивості. І тут "весела галіматья" вступає в конфлікт з серйозними проблема художнього пошуку. До речі, це ще у Рабле видно - на початку "Гаргантюа і Пантагрюеля" все весело і цікаво, а коли починаються мрії про монастир, то стилістика поступається.
У Колядіної ж текст тріщить між формою та змістом. З одного боку - читач, який неготовий до трагічної тональності після раблезіанського зачину. З іншого - автор, яка намагається дотягнути сороміцький стиль до самого кінця твору, і через це не дотягує змістова сторона.
"Квітковий хрест" виявився надто важким для письменниці. Проте тональність твору все ж похвальна, бо, за словами російського критика О.Агєєва, «Будь ты семи пядей во лбу, будь ты непревзойденный виртуоз “плетения словес”, но попробуй выстроить что-нибудь серьезное, используя слово “народ”, как непременно впадешь либо в банальность, либо в выспренность, либо в мистику». Колядіна зуміла обійти усі три проблеми, використавши маску скомороха-похабника. Було б цікаво прочитати щось подібне про Україну часів Руїни, де замість гетьманів, що думають про долю Вітчизни, турок-татар, та злих бородатих москалів була б отака весела галіматья з прутнями та сраками. За стилістикою з наших найближчим є, як видається, Винничук.
Критика: якщо відкинути тупуватих російських патріотів, то досить адекватна, хоча багато хто вчепився за фактаж, і стилістика "серйозних" письменників і критиків за зад добряче вкусила. А українцям пофіг - у нас своє болото, і свої Баскервілі)))
Висновок: художньо "недотягнутий", але цікавий за стилістикою твір. Рекомендується любителям раблезіанства та фанатичним народникам.
Роман "Квітковий хрест" почав читати через скандал з присудженням премії. Все ж російський Букер не позбавлений естетичного смаку. Отримав масу задоволення.
Елена Колядина. Цветочный крест
Авторка назвала твір "веселая тотемская [від назви міста Тотьма] галиматья об огненной елде и золотых лядвиях [стегнах]". Твір починається зі слів "В афедрон [задницю] не давала ли?" - і переносить нас у своєрідну псевдоісторичну атмосферу.
Сюжет: в російському місті Тотьма в XVII столітті народ живе суворо, але радісно - завдяки простій природності буття. Простіше кажучи, всі багато їдять, трахаються, серуть і пердять, і з задоволенням все це обговорюють. Решту часу ділять між собою релігія і робота. 15-річна дочка багача Феодосія приходить на сповідь до молодого, але амбітного у богословії попа Лонгина на сповідь, а той через неуважність починає допитувати її про сороміцькі гріхи. Вражена переліком сексуальних можливостей людини Феодосія переводить розмову у статево-релігійне русло: " Коли рожден человек по образу Божьему, то и у Боженьки жила становая есть? Ежели нет у Господа срама, то, как он до двенадцати лет, пока с матерью жил, мочу сцал? Али была елда у отрока, а у мужа отпала вместе с муде? Где тогда мощи его, срамные, хранятся?" Отець Лонгин лає дівчину, проте вона западає йому в серце.
До міста приїжджають скоморохи, і один з них - Услада - спокушає Феодосію, яка пізнає смак постільних утіх. Пізніше виявляється, що він - близький поплічник Степана Разіна, розбійник Андрюшка Пономарьов. Сволочний Услада просить Феодосію врятувати його ціною власного життя, але закінчує життя на шибениці, а дівчина понесла у собі кохання і його плід)
Феодосію видали заміж за нелюбого багача. Вона народжує сина від Услади - і в пориві віри розповідає усе чоловікові. Після цього поволі стає юродивою, цілком в каноні російської традиції. Її всі лають і переслідують, і одночасно вірять у богообраність. Через кілька років зникає її син, Аггей. А отець Лонгин, який не може простити собі того, що забажав Феодосію, травить юродиву і проганяє з міста. Певний час вона живе серед лісових дикунів, і таємно висаджує на горі поруч з містом величезний квітковий хрест, щоб навернути міщан до Божого добра.
Отцю Лонгину для кар'єри не вистачало або чуда, або відьомського процесу. Коли виявилося, що хрест - не чудо, а плід праці юродивої Феодосії, він добивається дозволу спалити її як відьму. Під час спалення до Феодосії приходить Смерть, яка відмовляється забирати її. Жінка просто щезає. Тим часом місто накриває багряний туман, схожий на пожежу. Тотьмичі переконуються, що це - чудо. А отець Лонгин їде у Москву, продовжувати кар'єру.
Атмосфера твору - раблезіанство у чистому вигляді. Читач з першої фрази потрапляє у середовище веселої фольклорної похабщини, присмаченої гумором та сарказмом. Авторка зібрала шалену кількість сороміцьких приказок, примовок, казок, легенд, ще й від себе додала. На початку твору вони стають самостійним елементом - частина тексту просто смакує солоні жарти:
— Ох, и наелась-напилась! — весело сказала вдова. — Аж, жопа трещит.
— Бздёх не схватишь, в зад не впятишь, — елейно поддала смеху золовка Мария, бывшая в тяжести.
— С таких пирогов али елда пополам, али манда вдребезги! — заколыхалась толстая, как кадушка, Матрена.
— Порадовали угощеньем, благодарствуйте! [...]
— Баба перднула, годы вспомнила, — подхватила матерь Феодосьи, Василиса.
— Жопа — боярыня, что хочет, то и лопочет, — закрякала Матрена. — Прости мя, грешную, Господи!
Меж для похабені немає, вона проникає скрізь, насичує усі сфери буття. Ідеал раннього Фрейда - скрізь вбачаються велетенські єлдаки, манди, срачиці. Все це у карнавальній тональності - розважає, а не ображає. Секс і випорожнення є рівняючими факторами в середовищі російської монархії - всі сруть, і раб, і цар)
Квінтесенсія стилю: В полдень на Государев луг дружно пошагали тотьмичи. Был он наречен Государевым в честь визита Царя Ивана Грозного... С того гостевания прошло уж почти сто лет, но в Песьих Деньгах до сих пор жила древняя старуха, самовидно зрившая из кустов, как грозной и светозарной молнией пролетела великолепная царская свита, как встала, взрыв землю, как вышел из тяжелой кареты червонного золота Государь, обвел грозным взором пажить и подданных ему жаворонков, пошевелил плечами и прошел к кустам, в которых и схоронилась бабка Домна, бывшая тогда черногузой девчонкой. Там Иван Васильевич могучим ударом всадил в землю роскошный посох и, подняв тяжелые одежды, вдарил в кусты светозарной сцой. Видение царской елды произвело на бабку столь неизгладимое впечатление, что она в тот же день растрезвонила об государевых удах по всей Тотьме, за что и была приговорена к отрезанию языка.
Но, сие случилось чуть позже, когда самовидица договорилась до того, что сообщила тотемским бабам, будто елда царская совсем не царских размеров, а так себе елда, меньше даже, чем у батюшки церкви Вознесения, отца Философа. Взволнованный таким сравнением не в пользу Государя, отец Философ ходатайствовал об вырывании поганого Домниного языка, что и было совершено через три дни. Надо сказать, что безъязыкую девку сразу охотно сосватали в кузнечный посад, и муж ея, дед Гурьян, до самой смерти молился за здравие Государя Ивана Васильевича, благодаря его елду за свою мирную жизнь без бабьего крика и болтовни.
Думки. І все ж у творі Колядіної є ряд проблем, за які її справедливо уже били, і ще битимуть.
- фактаж. Чому авторка не вивірилася по словниках того часу? Маса проблем з фактажем: то "станова жила", тобто хребет, у тексті стає пенісом, то в XVII столітті люди їдять виделками (вони з'явилися пізніше) картоплю (простолюд не їв її до початку ХІХ століття, наприклад у Котляревського її немає).
- мова. Стилізація дотепна, але граматично бредова. Псевдоісторичні слова типу аз, єсмь, сиречь, ізиді тощо довільно намішані в творі з повним ігнором граматики, часу побутування тощо.
- сюжетні проколи. Навіть розв'язка змазується - так і не зрозуміло, чим закінчується розмова Феодосії та Смерті.
- метання між реальним і фантастичним у творі. Якщо на початку тон задає нарочитий натуралізм у всіх подробицях, то під кінець починається фантастично-притчевий характер тексту.
Але все це другорядне. Головне - оптимістично взявши раблезіанську ноту на початку, далі авторка намагається заглибитися у російську душу, зокрема, дослідити почуття віри та феномен юродивості. І тут "весела галіматья" вступає в конфлікт з серйозними проблема художнього пошуку. До речі, це ще у Рабле видно - на початку "Гаргантюа і Пантагрюеля" все весело і цікаво, а коли починаються мрії про монастир, то стилістика поступається.
У Колядіної ж текст тріщить між формою та змістом. З одного боку - читач, який неготовий до трагічної тональності після раблезіанського зачину. З іншого - автор, яка намагається дотягнути сороміцький стиль до самого кінця твору, і через це не дотягує змістова сторона.
"Квітковий хрест" виявився надто важким для письменниці. Проте тональність твору все ж похвальна, бо, за словами російського критика О.Агєєва, «Будь ты семи пядей во лбу, будь ты непревзойденный виртуоз “плетения словес”, но попробуй выстроить что-нибудь серьезное, используя слово “народ”, как непременно впадешь либо в банальность, либо в выспренность, либо в мистику». Колядіна зуміла обійти усі три проблеми, використавши маску скомороха-похабника. Було б цікаво прочитати щось подібне про Україну часів Руїни, де замість гетьманів, що думають про долю Вітчизни, турок-татар, та злих бородатих москалів була б отака весела галіматья з прутнями та сраками. За стилістикою з наших найближчим є, як видається, Винничук.
Критика: якщо відкинути тупуватих російських патріотів, то досить адекватна, хоча багато хто вчепився за фактаж, і стилістика "серйозних" письменників і критиків за зад добряче вкусила. А українцям пофіг - у нас своє болото, і свої Баскервілі)))
Висновок: художньо "недотягнутий", але цікавий за стилістикою твір. Рекомендується любителям раблезіанства та фанатичним народникам.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-03-18 09:06 pm (UTC)враховуючи сюжет твору бачимо критику справжнього науковця.
так Павлов препарував трупи.
no subject
Date: 2012-04-04 10:56 pm (UTC)Чисто технічне зауваження: дія відбувається не у XVIII, а у XVII столітті.
no subject
Date: 2012-04-04 11:00 pm (UTC)В Шевчука є "Срібне молоко". Щоправда, без срак/прутнів, але й не про козаченьків/вороженьків. Ну й з сексом різного ступіню романтичності.
no subject
Date: 2012-04-05 06:25 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-05 04:27 pm (UTC)чи боїться він жінок, не знаю, але мені жіночі персонажі у "Молоці" не здалися огидними
no subject
Date: 2012-04-14 06:55 pm (UTC)Але, мабуть, не обов'язково обмежуватися 17-м століттям. Була ж ще Київська Русь, ВКЛ, та й, зрештою, сучасний період.
no subject
Date: 2012-04-15 09:23 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-15 11:27 am (UTC)no subject
Date: 2012-04-05 06:25 am (UTC)no subject
Date: 2012-05-03 10:13 pm (UTC)