Моріс Сімашко. "Маздак" (прочитано)

[archervarius]

Другий текст Сімашка, прочитаний за рік.

Морис Симашко. "Маздак".

Сюжет: дія розгортається в державі Сасанідів (Іран), IV століття н.е. На фоні тривалого голоду і одночасного збагачення аристократії розгорається повстання, яке очолив жрец Маздак. Поки інші жерці радісно колупалися в теології, Маздак проповідував первісну рівність: якщо земля і небо спільні, то і плоди їх спільні. Потрібно жити по правді і розділити усе порівну.


Маздака підтримує цар Кавад (своєрідне повстання - на чолі з царем))), утворюються загони "деристденанів" ("ті, хто вірять у правду") в червоних сорочках, які починають трусити багатіїв і все ділити. Втім, частина аристократії виставила охорону і правду Маздака визнає за межами власної комори. Починаються репресії. З часом на зміну "червоносорочечникам" приходять люди в чорних сорочках, які мають право на необмежений терор. В державі панують страх і репресії, убивають як простих людей, так і знатних чиновників, і все це прикривається правдою Маздака. В царському палаці проходить переворот - сторонники Маздака садять на трон брата царя, але з часом Кавад повертає собі трон.

Державу захоплює страх і смерть. Кожен, хто має хоч якусь силу, намагається урвати свого. Тим часом сам Маздак десь зникає. Пізніше посада стає виборною, і шостим Маздаком стає бандит, ватажок біглих каторжників. А над державою уже згущуються хмари - казна порожня, сусіди плетуть змови. The end. Втім, з історії знаємо, що син Кавада Хосров винищив усіх маздакітів, і держава продовжила існування.

Оповідачем є диперан (чиновник-писар) Авраам, який перебуває у гущі подій: веде історичні записи в царському палаці, їздить з різними посольствами тощо. В кінці твору він за повелінням царя виїжджає на периферію, щоб врятувати власне життя.

Думки: Сімашко - майстер історичної прози, добротного реалізму радянського зразка. Текст сплетений майстерно, фігура оповідача дуже зручна для висвітлення, але не штучна. На Авраама повішена почуттєва частина, любовні лінії тощо. Стиль чимось схожий на іншого майстра історичної прози - Василя Яна.

Але якщо Ян у першу чергу зображував власне історію і людину в історії, то Сімашко ближчий до історіософії, намагається знайти загальне у історичних деталях - закономірності розвитку, логіку людського та державного життя.

По суті, роман є втіленням та ілюстрацію істини Бісмарка: революцію задумують генії, роблять - романтики, а пожинають плоди негідники. Маздак задумав, ідеалісти-деристденани все ділили, а скористалися виключно паскуди.

Мене завжди дивувало, як Сімашка видавали - мабуть, тільки тому, що він друкувався в Алма-Аті. Радянська критика побачила у творі критику фашизму (що і справді є - одні "чорносорочечники" чого варті"), але викриття комуністичної диктатури набагато прозоріше.

Сама ідея Маздака фактично є ідеєю раннього соціалізму про загальну рівність і загальний поділ майна. Проте вождь не вічний, і на його місце приходять все гірші та гірші наступники. На певному етапі ідеологія стає лише вивіскою. Загальні репресії, терор проти власного народу, конфлікт між "старою гвардією" і новими "охоронцями порядку", руйнування старих храмів, щоб на їх місці побудувати нові (пригадуємо Палац Рад на місці ХХС у Москві) - це все начисто списано з СРСР. Втім, це характерно і для інших революцій, що закінчилися диктатурами.

Філософськи роман слабший, ніж "Спокута дабіра", він авторитарний, тисне авторською думкою та асоціаціями. Це видно і з техніки: якщо в "Дабірі" автор тягнув лінії любовні, інтелектуального пошуку, особистих переживань як на героїв-резонерів, так і на реальних історичних персонажів (цар, візир), то в "Маздаку" все простіше, по класиці - оповідач живе реальним життям і активує увагу читача, основні події тягнуться вгорі. Водночас "Маздак" набагато читабельніший, ніж "Спокута дабіра".

Сімашко активно кокетує з читачем, насичуючи текст асоціаціями (про їх достовірність судити не можу), граючись етимологією, деталями побуту тощо:

"Он пел про косарей, что жнут пшеницу на горе. Это их судьба - жать пшеницу. А под горой через широкую синюю долину идет войско. Вечный воитель Ростам впереди, и яростным солнцем полыхает его меч" (угадуємо іранську пісню;)

"Снова была песня. На этот раз другая, но такт все тот же - мерный, степной, с сухим стуком копыт... С полуночи засвистали поход молодому азату, и уже заплакала свои карие глаза девушка".

Слова: Гургасары - "волкоголовые" - так персы называли гурганцев за волчьи хвосты на башлыках.... В Ктесифоне их звали просто гусарами...

І таких прикладів кілька)

Висновок: непоганий історичний твір з вічними роздумами. Рекомендується любителям жанру.