Олександр Мещеряков - радянський дефектолог і психолог. Книгу прочитав з наводки
intafyr.
Мещеряков А.И. Слепоглухонемые дети. Развитие психики в процессе формирования поведения. - М., 1974.
В книзі розповідається про досвід автора з виховання сліхоглухонімих дітей та викладаються теоретичні здобутки з практики. Високий сенс праці автора та його колективу - у складності виховання таких дітей. Сліпоглухоніма людина не має нормальних зв'язків з реальністю, способів пізнання довколишнього світу. Єдине практичне чуття - дотик - за відсутності систематичних і цілеспрямованих вправ швидко відключається, і дитина переходить в стан "овоча" - психіка не формується, істота веде рослинний спосіб життя. Не формується мова. Ще проблема - сліпота і глухота в комплексі часто є наслідком ушкоджень мозку, і немає (принаймні, станом на 70-ті роки, коли писалася книга) засобів, які могли б визначити, наскільки дитина піддається навчанню та вихованню (тобто чи її мозок взагалі здатен функціонувати).
Система Мещерякова дозволяє навчити дітей самообслуговуванню, словесній мові, простим трудовим навичкам (нагадаю, вони не бачать і не чують). По суті - зробити з тварини людину. Це роки і роки самовідданої праці, і читати все це досить моторошно.
Але мене зацікавило в книзі не це. Мещеряков полемізує з зарубіжними і вітчизняними колегами, які вважають, що основою навчання сліпоглухонімих дітей (як і їх здорових ровесників) є мова. Тобто мова - головний спосіб пізнання дійсності. Так от, дефектолог це заперечує і починає навчання з простого пізнання дійсності всіма можливими чуттями (дотик, температура тощо). Мова входить на арену лише тоді, коли психіка дитини перевантажена явищами дійсності - як інструмент, покликаний полегшити оперування ними. Ефективність такого способу, як показала практика, висока. Мені дуже важко уявити, яким чином явища дійсності існують в мозку людини без мови - але факт є факт. Зрозуміло, що маленькі діти теж опановують реальність без мови, але (як видається) у них іде одночасний процес пізнання і мовлення.
Замість висновків. Не все є мова, не все є текст. Тут цікаво згадати деякі духовні практики та можливість самоусвідомлення без приписування фактів та характеристик. По суті, досвід Мещерякова - натяк на можливість безмовного мислення. А це вже цікаво ;)
Мещеряков А.И. Слепоглухонемые дети. Развитие психики в процессе формирования поведения. - М., 1974.
В книзі розповідається про досвід автора з виховання сліхоглухонімих дітей та викладаються теоретичні здобутки з практики. Високий сенс праці автора та його колективу - у складності виховання таких дітей. Сліпоглухоніма людина не має нормальних зв'язків з реальністю, способів пізнання довколишнього світу. Єдине практичне чуття - дотик - за відсутності систематичних і цілеспрямованих вправ швидко відключається, і дитина переходить в стан "овоча" - психіка не формується, істота веде рослинний спосіб життя. Не формується мова. Ще проблема - сліпота і глухота в комплексі часто є наслідком ушкоджень мозку, і немає (принаймні, станом на 70-ті роки, коли писалася книга) засобів, які могли б визначити, наскільки дитина піддається навчанню та вихованню (тобто чи її мозок взагалі здатен функціонувати).
Система Мещерякова дозволяє навчити дітей самообслуговуванню, словесній мові, простим трудовим навичкам (нагадаю, вони не бачать і не чують). По суті - зробити з тварини людину. Це роки і роки самовідданої праці, і читати все це досить моторошно.
Але мене зацікавило в книзі не це. Мещеряков полемізує з зарубіжними і вітчизняними колегами, які вважають, що основою навчання сліпоглухонімих дітей (як і їх здорових ровесників) є мова. Тобто мова - головний спосіб пізнання дійсності. Так от, дефектолог це заперечує і починає навчання з простого пізнання дійсності всіма можливими чуттями (дотик, температура тощо). Мова входить на арену лише тоді, коли психіка дитини перевантажена явищами дійсності - як інструмент, покликаний полегшити оперування ними. Ефективність такого способу, як показала практика, висока. Мені дуже важко уявити, яким чином явища дійсності існують в мозку людини без мови - але факт є факт. Зрозуміло, що маленькі діти теж опановують реальність без мови, але (як видається) у них іде одночасний процес пізнання і мовлення.
Замість висновків. Не все є мова, не все є текст. Тут цікаво згадати деякі духовні практики та можливість самоусвідомлення без приписування фактів та характеристик. По суті, досвід Мещерякова - натяк на можливість безмовного мислення. А це вже цікаво ;)
no subject
Date: 2011-08-26 07:53 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-27 07:36 am (UTC)Гарднера не читав, а треба бде.
щодо математичного і музичного, то вони, як видається, не розвивають психіку (принаймні, не завжди - приклад савантів доводить таке)