Робер Мюшамбле. Оргазм і Захід. Історія задоволення від XVI століття до наших днів. - Київ, Темпора, 2011. - 444 с.
Купив в "Є". Загалом не пожалів.
Про що. Про секс, очевидно) Від Ренесансу до сучасності - через Просвітництво і Вікторіанство. Як плацдарм для дослідження вибрано Англію, Францію та Німеччину. Автор поставив амбітну мету - дослідити погляди на секс та сексуальні практики на величезному відрізку історії.Картина складається різностороння. Цікаво, що ставлення до сексу іде по синусоїді - в одні епохи починається період розпусти, потім він переходить в часи суворого морального тиску. Головне, що робить автор - це руйнує образ "раніше було так:...". Насправді кожен відтинок часу + нація + клас = характерна картина ставлення до сексу. У якості маркерів береться ставлення до позашлюбного сексу, гомосексуалізму, роль оргазму тощо.
Мюшамбле виказує таку гіпотезу: бурхливий розвиток сексуальності починається після Ренесансу через формування уявлень про Суб'єкт. Як наслідок - самоусвідомлення, усвідомлення потреб свого тіла, його відгуків.
Основна увага прикута до еротизму Просвітництва та вікторіанства. Автор переконує, що інтелектуальне впорядкування життя (знань, економіки, суспільства) веде за собою витіснення сексу на обочину. При цьому для нижчих класів ставлення до сексу традиційно простіше та вільніше, хоч і малоосмислене. Діонісіївське начало, ага)
Отже, бачимо секс як відкриття тіла в людині, тісно переплетене з мінливими уявленнями про мораль однієї людини і суспільства. Цікаво і почально. І трохи критичних міркувань: складається враження, що до Ренесансу люди розмножувалися брунькуванням. Або принаймні вважали секс Страшним Гріхом Похмурого Середньовіччя. Але є нормальний підмурок:
1. Антична сексуальність. Тема розкрита в Йогана Блоха (прикметно, що цього дослідження в бібліографії немає). Античні мудреці багато думали про єблю та її роль для людини і суспільства.
2. Середньовічна сексуальність в періоди карнавалу. Бахтіна в бібліографії теж немає. А там цікава модель мирного співіснування заборонених задоволень, які пізніше були витіснені уже не за часові рамки, а за межу "пристойності".
Дещо про переклад. Перекладала сєй опус з французької відома Ірина Славінська. Таксобенько переклала: мова важка, граматичні конструкції громіздкі та малоїстивні. Крім того, в тексті стрічаються кумедії.
Так, перекладач "забула", що в англійській мові (цитата - англійською) public house - ніколи не бордель, а корчма (шедевральна фраза про те, що сором'язливі вікторіанці звали жіночі груди baby's public houses - "будинок розпусти для немовлят", ггг). Ще: "адьюльтер насмішкувато називають "кримінальним спілкуванням". Шото мені підказує, що в оригіналі було criminel, яке означає не лише "кримінальний", а й "злочинний". Щодо спілкування, то чи не вискочило побічне значення "зв'язок"?
UPD: я провтикав, що переклад не з англійської, а з французької, тому в першому варіанті бугагашеньок було більше. Дякую шановному
giggster.
Щодо термінології - латинське fellatio в українській практиці називається "мінет", по-науковому "фелляція", але не фелляціо. Шпанська буває мушка, а не муха. Ітд, ітп. Втім, саєчка не тільки Ірині, а й її коллєгам - коректору Марії Волощак та редактору Юлії Желєзній. Корректура і переклад роблять фелляціо))
Висновок: цікава спроба, хоч і багато букв. Можна читати через сторінку. Рекомендується для любителів теми.
no subject
Date: 2011-11-08 01:13 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-08 01:15 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-08 01:15 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-08 01:17 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-08 01:19 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-08 01:21 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-08 01:23 pm (UTC)