archervarius | Русланчик і каченята. Модус реальності

Копаючи реалістичну прозу, неодмінно наштовхуєшся на мутний параметр "реальності" в тексті - тобто "так буває" чи "так не буває". Плюс "так буває, але це нецікаво". Як показує практика, чуття реальності зраджує письменникам частіше, ніж дружина, поки той квасить в "Купідоні")))

Віан колись казав, що неможливо залізти в шкуру ближнього, не убивши його заради тої шкури. В будь-якому випадку вміння перевтілитися - це, ІМХО, 51% таланту прозаїка.

Про артефакт: цей лист дівчин(к)и до солдата я знайшов на одному з узбічь доріг, по яких тинявся в юності. Публікується as is через закінчення строку давності. Щирість та лірика цього фрагмента реальності вражають мене більше, ніж кілометри текстів. З двох сторінок в клітинку малюється 2 розкішні портрети і панорама життя)

...доторкнувся, зі мною аж щось сталося. Я, навіть, не знала, що тобі сказати. Русланчик, я тебе дуже люблю. Зі мною такого не було. Влюбив ти мене в себе не на шутку.

Із-за мене і тебе, навіть мама з татом посварилися, мама каже тіпа що вона лишилась винна. А що нє, могла б я поїхати до тебе...

Я хотіла б купити тобі тараньки (щоб ще одного зуба зламав - шутка). Ми знов бе купили пива і як тоді посміялися б. Ну нічого ми через місяць усе надолужим. Хочу тебе обняти, поцілувати, роздіти і т.д. Все буде класно.

... я хочу, шоб у тебе все було харашо. А я ціле літо буду з Катьою грати м'ячом і канєшно давати їсти каченятам.

Ти Русланчик служи. Тато мені каже ще буде у тебе хлопців до 5го курсу багато і це не останній. А я сказала, що, мабуть, останній.

Ну все, буду закінчувати, не забувай мене і помни завжди, що я тебе дуже люблю і буду чекати. Мені другого не нада, тільки ти нада.

Русланчик, я вже хочу поскоріше з тобою зустрітися, і я не знаю ...нрзб...

PS. Руся, а що вам там дають їсти? Руся, а це ти сам сушив рослинки?