![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
archervariusВзявся за Стругацьких, буквально за пару днів лупанув "Хищные вещи" і "Обитаемый остров", отримав масу задоволення. Навіть хочеться написати кілька слів)
Аркадий и Борис Стругацкие. Хищные вещи века, 1965.
Повість-антиутопія. Жанр антиутопії - цікаве поле для досліджень. З одного боку, класика жанру - must read для всіх активних читачів (не прочитати 1984 та "Чудовий новий світ" - моветон). З іншого - жанр занадто технологічний, більше ніж детективи, десь на рівні жіночих романів. Технологія проста: суспільство з певною домінуючою рисою, яка подавляє інакомислення і взагалі внутрішню свободу, герой-"інакший" (делінквент по-вумному), історія боротьби з гарним або поганим кінцем. Ідейне наповнення: Оруел проти Хакслі, тоталітарний контроль або тоталітарний гедонізм. Мотивація будови світу проста - "хотіли як краще". І традиційна проблема фантастики - побудова світу забирає ресурси автора, їх бракує на думки.
Через технологічність читати багато антиутопії важко, тексти штучні, закінчення прогнозоване. Остання прочитана мною антиутопія - "СНАФФ" Пєлєвіна, її автор витягнув сатирою та глумом. У Стругацьких же все по-серйозному.
Що зачепило у "Хижих речах віку":
1. Нетоталітарний гедонізм. Задоволення для суспільства у тексті не нав'язане згори, воно склалося стихійно після ряду воєн та боротьби з фашистами. Спокій - основий мотив гедонізму, люди хочуть відпочити і не думати про дурне. Природньо і правильно, чого ж.
2. Багатоликий гедонізм. Життя заради задоволення - не обов'язково "оболванивание" на примітивних інстинктах, гамма кайфу широка - наркотики, харчі, психологічний комфорт, екстрім, драйв. З реальності особливо гарно вгадані "салони хорошого настрою" - теперішні кушетки психологів. Людина з повною головою задоволення - не обов'язково Гомер Сімсон, це може бути екстремал або любитель психології.
3. Боротися з речами немає сенсу, проблема не в речах, а в голові. За сюжетом герой шукає слег - суперсильний прилад для наркотичного забуття, і виявляє, що це звичайна радіодеталь. І якщо забрати її, завтра вигадають щось нове для кайфу. Наприклад, пити настоянки від кашлю або курити бананові шкірки.
Ще цікаво: шлях інтелігенції. Тут автори граються зі сценарієм "від зворотнього". Інтелігенція у тексті ("інтелі") - озброєна спільнота технарів, яка на літаючих пепелацах стріляє і кидає бомби на голови обкайфованих обивателів. У цьому світі інтелігенція захиститися може (і навіть атакувати), натомість виконати своє вроджене завдання - запропонувати нові шляхи гуманного життя і мислення - уже не здатна. Цікавий експеримент)
Отже, автори намагаються зробити антиутопію менш лінійною, ширше охопити і вмотивувати світ і його домінанту. Водночас за межі технології вийти не вдається. Текст цікавий, читабельний, багато вгадано з сучасного - водночас він виразно шістдесятницький, з характерними картинками того часу.
Висновок: цікаво про природу і наслідки задоволення. Рекомендується.
Аркадий и Борис Стругацкие. Хищные вещи века, 1965.
Повість-антиутопія. Жанр антиутопії - цікаве поле для досліджень. З одного боку, класика жанру - must read для всіх активних читачів (не прочитати 1984 та "Чудовий новий світ" - моветон). З іншого - жанр занадто технологічний, більше ніж детективи, десь на рівні жіночих романів. Технологія проста: суспільство з певною домінуючою рисою, яка подавляє інакомислення і взагалі внутрішню свободу, герой-"інакший" (делінквент по-вумному), історія боротьби з гарним або поганим кінцем. Ідейне наповнення: Оруел проти Хакслі, тоталітарний контроль або тоталітарний гедонізм. Мотивація будови світу проста - "хотіли як краще". І традиційна проблема фантастики - побудова світу забирає ресурси автора, їх бракує на думки.
Через технологічність читати багато антиутопії важко, тексти штучні, закінчення прогнозоване. Остання прочитана мною антиутопія - "СНАФФ" Пєлєвіна, її автор витягнув сатирою та глумом. У Стругацьких же все по-серйозному.Що зачепило у "Хижих речах віку":
1. Нетоталітарний гедонізм. Задоволення для суспільства у тексті не нав'язане згори, воно склалося стихійно після ряду воєн та боротьби з фашистами. Спокій - основий мотив гедонізму, люди хочуть відпочити і не думати про дурне. Природньо і правильно, чого ж.
2. Багатоликий гедонізм. Життя заради задоволення - не обов'язково "оболванивание" на примітивних інстинктах, гамма кайфу широка - наркотики, харчі, психологічний комфорт, екстрім, драйв. З реальності особливо гарно вгадані "салони хорошого настрою" - теперішні кушетки психологів. Людина з повною головою задоволення - не обов'язково Гомер Сімсон, це може бути екстремал або любитель психології.
3. Боротися з речами немає сенсу, проблема не в речах, а в голові. За сюжетом герой шукає слег - суперсильний прилад для наркотичного забуття, і виявляє, що це звичайна радіодеталь. І якщо забрати її, завтра вигадають щось нове для кайфу. Наприклад, пити настоянки від кашлю або курити бананові шкірки.
Ще цікаво: шлях інтелігенції. Тут автори граються зі сценарієм "від зворотнього". Інтелігенція у тексті ("інтелі") - озброєна спільнота технарів, яка на літаючих пепелацах стріляє і кидає бомби на голови обкайфованих обивателів. У цьому світі інтелігенція захиститися може (і навіть атакувати), натомість виконати своє вроджене завдання - запропонувати нові шляхи гуманного життя і мислення - уже не здатна. Цікавий експеримент)
Отже, автори намагаються зробити антиутопію менш лінійною, ширше охопити і вмотивувати світ і його домінанту. Водночас за межі технології вийти не вдається. Текст цікавий, читабельний, багато вгадано з сучасного - водночас він виразно шістдесятницький, з характерними картинками того часу.
Висновок: цікаво про природу і наслідки задоволення. Рекомендується.
